ШЕВЧЕНКО: «Після Кенмора я ще не зрозуміла що до чого»

Для лідера збірної України з лижних гонок Валентини Шевченко сезон 2007-2008 став дуже успішним. На етапах Кубка світу 32-річна броварчанка здобула дві перемоги, була другою на Лахтінських іграх та четвертою на багатоденках «Тур де Скі» і Гранд-фіналі в Борміо. В загальному заліку Шевченко фінішувала на 6-й позиції, а до завоювання другого в кар'єрі Дистанційного Кубка світу їй не вистачило трішечки вдачі в останній гонці сезону. Про це та про інші яскраві епізоди минулої зими — наша розмова з Валентиною Шевченко та її особистим тренером Валерієм Лєсніковим.
 
Формулу успішної підготовки знайдено?

— Сезон вийшов досить рівним. Не склалися лише декілька гонок. Причому після виснажливого «Тур де Скі» був дуже складний етап у Кенморі (Канада), який «вибив із сідла» багатьох сильних лижників. Ви ж виграли в Канаді гонку, а потім змогли потужно провести другу половину Кубка світу. За рахунок чого це вдалося?

В.Ш. — Кардинальних змін не робилося. Але ми точно знали, що після «Скі-туру» поїдемо на канадський етап. А оскільки в міжсезонні багато уваги приділили гірській підготовці, щоби краще відчувати себе під час штурму слаломної гори на «Турі», то й до важких умов Кенмора я була готова.
У Канаді важливо було подивитися — як я перенесу зміну часових поясів. Тут дуже специфічна траса — великі підйоми і зовсім мало рівнини. Мене та Крістін Штейру (Норвегія) навіть у фаворити гонки на 10 км (в/с) одразу визначили. Проте тестувати лижі було непросто: з ранку — мороз, а потім сонце починало прогрівати повітря. Я «катала» лижі до самого-самого старту і вибрала не ту пару, на якій зупинилася раніше, а ту, що була нібито третьою-четвертою. Але останньої миті вирішила вибрати саме ці лижі. Прямо на- старт у них і пішла. І чим сильніше світило сонце, тим краще вони працювали. Другу частину дистанції я просто пролетіла!

— Це чуття... А як пройшла акліматизація?

В.Ш. — 3 акліматизацією у мене проблем не виникло. Хоча, звичайно, відсипалася багато...

В.Л. — Індивідуальні особливості організму Валентини дозволяють, якщо вона не хворіє, добре переносити як акліматизацію, так і реакліматизацію. А те, що нам вдалося уникнути хвороб — це основний позитивний чинник. Наша базова підготовка завжди на високому рівні. Зараз є надія, що та застаріла хвороба, яка часто вибивала Валентину з колії по ходу сезону, більше не повернеться.

— У Кенморі ви перемогли з перевагою у 30 секунд. Враховуючи, що умови там схожі з ванкуверськими, де відбудуться Ігри-2010, можна сказати, що основа плану підготовки до них уже є?

В.Ш. — Кенмор і Ванкувер розділяють близько 800 км. На Олімпіаді будуть інші кліматичні умови, та й не такі складні за рельєфом траси.

В.Л. — Зрозуміло, що ми порівнюємо цей вдалий сезон із попередніми роками, вибираючи тільки свої найкращі напрацювання. На «Скі-тур» ми особливої ставки не робимо, це хороша розвиваюча робота. Такі навантаження дозволяють організму Валентини зловити потрібний ритм і далі триматися на високому рівні.
Після Кенмора дуже неприємна реакліматизація. Цей багатогодинний зворотній переліт із заходу на схід... Наприклад, всі, хто добре пробіг у Кенморі, потім не дуже вдало виступили в Отепяя (Естонія). Для Валентини це майже рідний стадіон. Однак — лише 20-те місце. Правда, я її тоді «замазав», каюся... Цього сезону, як на зло, під час класичних етапів із погодою не щастило, у деяких випадках від правильної схеми змащування залежало чи не 50% результату! По цій частині у мене вкрай невдалими вийшли дві гонки: у швейцарському Давосі (19-те місце) та в Отепяя.

— Проте після повернення з Кенмора такого функціонального провалу, як у росіян, не відбулося. Навпаки, у Валентини пішов підйом...

В.Л. — У Росії зараз із цього приводу йде «розбір польотів». Команда ніби добре піднімалася, але з кращого вони вирішили зробити ще краще і, ймовірно, на самому ударному етапі підготовки в Рамзау (у вересні-жовтні) просто перевантажилися, особливо чоловіки. Мова йде не стільки про об'єми, скільки про інтенсивність. Говорячи спортивним терміном, вони «зловили» поріг швидкості. Поступальна динаміка була порушена, і тепер потрібно щось змінювати. Ми таке раніше теж «ловили». Та цього року все пройшло добре. Перший сніг Валентина «відкатала» дуже легко, думала навіть, що тренується мало.
Цікаво, що в календарі на наступний сезон передолімпійський тиждень у Ванкувері поки стоїть після «Тур де Скі» і перед чемпіонатом світу в Лібереці (Чехія). Тренери збірних пропонують пересунути цей етап на березень, інакше багато сильних лижників туди просто не поїдуть. Проходити подвійну акліматизацію перед чемпіонатом світу недоцільно. Якщо календар не змінять, ми теж не поїдемо. Хоча, звичайно, олімпійські траси подивитися треба. Якими вони будуть — ще невідомо, навіть на папері ніхто не бачив.
 
Як потрапити до короля

— Після вояжу за океан ви очолили залік дистанційного Кубка світу. Відчуття, що виграти цей трофей реально, з'явилося вже тоді або після перемоги на Холменколленських іграх?

В.Ш. — Напевно, вже після Холменколлена. Після Кенмора я ще не зрозуміла що до чого...

— А наскільки важлива для вас перемога в Норвегії?

В.Ш. — Після цієї перемоги я зустрілася з королем країни! У нього є своя віп-трибуна на стадіоні, звідки він дивиться всі гонки, а потім запрошує переможців на аудієнцію.

В.Л. — У психологічному плані це конче важлива перемога. Цей етап дуже престижний, усі прагнуть виступити тут якомога краще. Тих же, хто виграє Холменколленські ігри тричі, нагороджують норвезьким королівським орденом «За заслуги». При нас Юлія Чепалова (Росія) у 2006 році отримала з рук короля такий орден.
Після етапів у Фалуні (Швеція) та Лахті (Фінляндія) Валентина відчувала в собі сили боротися на цій легендарній трасі за подіум. А коли така упевненість з'являється — її важливо закріпити високим результатом. Та й уже був час потрапляти до монарха — два роки тому на такому ж марафоні вільним стилем Валентина фінішувала третьою.
Можливість замінити по ходу гонки лижі стало позитивним моментом. Погода змінювалася, тому я не пішов на трасу, а почав готувати абсолютно нову пару. Після піт-стопу лижі у Валентини запрацювали ще краще, і вона фінішувала першою з перевагою в 15 сек. На трасі ж її «поїли» росіяни — за що вона виказала їм щиру подяку в інтерв'ю після гонки.

— Король був на троні в мантії і короні?

В.Ш. — Ні, зараз так не прийнято. Він був у цивільному одязі.

— Хвилювалися?

В.Ш. — Більше хвилювався перекладач, який із нами працював. Говорив: «Я навіть не думав, що ми потрапимо до короля. Я його тільки по телевізору бачив! А тут бесіду з ним переводити...»
 
— Ну а як це було? Він запросив вас випити чаю чи кави?

В.Ш. — Ні. Просто привітав із хорошою гонкою, поставив декілька питань, побажав мені успіхів у подальшому. Ще сфотографувалися на пам'ять.

— А фотографія є?

В.Ш. — Я не знаю, хто знімав: королівський фотограф чи спеціально акредитований? Тому навіть не в курсі, у кого про це фото запитувати. Можливо, слід подзвонити в норвезьку Федерацію чи в оргкомітет Ігор.

У Вірпі Куйтунен економічна техніка

— Знаю, що ви тривалий час вивчали техніку бігу Бенте Скарі (Норвегія). Але вона була  яскравим «класиком». У вас же йде явний прогрес у бігу вільним стилем...

В.Ш. — Так, раніше я сильніше «класикою» бігала. А цього сезону набагато краще почуваю себе в гонках вільним стилем, здатна цим ходом більше викластися.

В.Л. — Просто вільний стиль простіший, та й із змащуванням провалів майже не буває. Тому цього року Валентина цим стилем продемонструвала свої здібності, а в «класиці» виходило не завжди.

— Ну в «класиці» зараз Вірпі Куйтунен (Фінляндія) важко переграти. У Лахті був шанс, але за рахунок останнього стартового номера вона 5 секунд під кінець накотила...

В.Ш. — У Вірпі дуже економічна, красива техніка. Здається, що вона рухається без зайвих зусиль, проте — і поштовх хороший, і котить відмінно. До того ж у неї, як і у Скарі, є одна дуже сильна риса — якщо вона програє, то здатна знаходити додаткові сили, щоби потужно додати.

В.Л. — Не слід забувати і про західну психологію — програвати перед рідними трибунами вони дуже не люблять. Коли стало відомо, що краще за Куйтунен по дистанції йде тільки Шевченко, її таким криком погнали на фініш, що просто діватися було нікуди! Але і в нас ця класична гонка вийшла на «п'ятірку».

— Що можна сказати про Ліберець, де наступного року пройде чемпіонат світу?

В.Ш. — Ми так нічого й не зрозуміли: по-перше, снігу не було, а по-друге, той кружечок (1,9 км), який вони титанічними зусиллями підготували, не дав ніякої уяви про траси майбутнього чемпіонату...

— ...і на цьому колі «топталося» 70 лижниць!

В.Ш. — Ой, не кажіть — як білки в колесі! Траса — вузька, ковзання — погане, обгони —скрутні, всі тільки лижі один одному відтоптують. А як важко було тренерам по дистанції своїх підопічних вести: одні йдуть перше коло, інші — друге, хтось уже на третьому або четвертому... Але ж потрібно не тільки час підказувати, а й за розривами стежити. Тож я дуже рада була 5-му місцю.

— А які враження залишилися після Гранд-фіналу в Борміо (Італія)? Сильно засмутилися, що Дистанційний Кубок не втримали?

В.Ш. — Спочатку, звичайно, засмутилася. Але потім поставилася по-філософськи: якщо тут втратила, то в чомусь іншому повезе...

— Тут знову доречно про якості Куйтунен пригадати, котра двічі обіграла Юстіну Ковальчик (Польща). Програючи на завершальному відрізку: в масстарті — 13 сек., а в переслідуванні — 24 сек., у підсумку фінка вирвала перемоги із перевагою всього в 0,6 та 0,3 сек.відповідно!

В.Ш. — Юстіні важко рівнина дається, особливо вільним стилем. А там після спуску більше трьох кілометрів рівнини, та ще й сніг важким був. До того ж Куйтунен як спринтер сильніша.

В.Л. — Ковальчик виявилася психологічно не готовою перемагати: 20 секунд відриву перед стадіоном — а вона озирається! Чого там озиратися? Біжи й вигравай Гранд-фінал! До того не система підрахунку очок була в Борміо невдалою: за кожну гонку, як на «Тур де Скі», 50% у залік Кубка світу не нараховувалося, а очки за пролог пішли в спринтерський залік. Рахували би за звичайною системою чи як на «Турі» — Валентина нізащо б 78 очок не програла.

— А ще фінальний підйом відмінили, тим самим позбавивши Валентину головного козиря. Не обов'язково ж його робити довжиною 3-4 км, цілком вистачило б і одного. Узагалі, чи є сенс влаштовувати три гонки з гандикапом, коли наприкінці двох із них — 3 км рівнини? Адже вся родзинка багатоденок — це фінальний підйом: хто перший — той і виграв...

В.Ш. — Ну в цьому випадку я би точно не програла. Але вони так вирішили: Мабуть, врахували, що сезон закінчується, всі втомилися...

В.Л. — Зате ми посміялися, коли Валентина стала сьомою в спринті (пролог). Із трьох спринтів за сезон — два потрапляння у «десятку»! От якби решта спринтів була такими, а не «міськими» — ми би тоді і за «Великий кришталевий глобус» поборолися!

Андрій ЛОСЄНКОВ, «Спортивна газета»