МУЗИЧУК: «В шахи можна грати все життя»

У столиці Росії за шахівниці сіли понад 1200 шахістів зі всього світу. Чемпіонка Європи зі швидких шахів Анна Музичук, яка, щоправда, вже кілька років представляє Словенію, у Москві запевнила собі перемогу вже за тур до фінішу.

Це був дуже престижний турнір, тому перемога в Москві - одна із найпомітніших у моїй кар’єрі, - зізнається Анна Музичук. - У жіночих змаганнях Moscow Open взяли участь 136 шахісток. У підсумку я набрала 8 очок, випередивши на півочка рейтинг-лідера харків’янку Анну Ушеніну (7,5) та на очко – одеситку Наталку Жукову, яка завдяки додатковому коефіцієнту виборола «бронзу». Українки взагалі домінували у Москві: п’яте місце посіла ще одна вихованка львівської школи шахів Катя Лагно з Донецька. Турнір проходив за швейцарською системою. Я виграла сім партій і двічі зіграла внічию.

- Яка партія виявилась найскладнішою?
- Найскладніше було грати з Анною Ушеніною та з віце-чемпіонкою Росії Оленою Таїровою.

«Уже розумію словенську мову»
- Які твої подальші плани?
- У вихідні відпочивала в Стрию, а з понеділка пішла на навчання – вчуся на першому курсі ЛДУФК - на факультеті шахової спеціалізації. Вчуся на стаціонарі, хоча через участь у турнірах це досить нелегко. Але першу сесію здала на відмінно! (Сміється). Наразі не планую нічого наперед, знаю лише, що наприкінці квітня у Болгарії відбудеться чемпіонат Європи. Там я гратиму в жіночому турнірі. У Болгарії буде відбір до чемпіонату світу, який проводять раз на два роки. У 2006 році це звання у фінальному матчі з росіянкою Алісою Галлямовою виборола китаянка Сюй Юхуа.

- Ти представляєш на міжнародних турнірах Словенію, але постійно живеш у Стрию?
- Живу у Стрию, маю українське громадянство. У Словенії буваю нечасто, хіба що викликають грати за національну збірну цієї країни на офіційних турнірах. За збірну Словенії виступаю ще з 2004 року, завжди граю на першій дошці за цю команду. Свого житла там не маю. Коли приїжджаю до Любляни, то місцева федерація винаймає для мене номер у готелі. Не можу сказати, що вивчила цю країну, але дуже подобаються гори та море. Розумію словенську, але самій спілкуватися цією мовою ще важко.

- Кілька років тому розгорівся справжній скандал, пов’язаний з твоїм бажанням грати за Словенію. Як ти почувалася тоді, коли газети писали, що ти, мовляв, «зрадила Україну»?
- Ще раніше словенці запросили до себе відомих львівських гросмейстерів Олександра Бєлявського та Андріана Михальчишина. Тож мій перехід під юрисдикцію словенської федерації не був несподіваним. Як почувалася тоді? Більше батьки хвилювалися. На щастя, зараз ситуація стабілізувалась – і про це ніхто не згадує.

- Анно, чого б ти хотіла досягти в шахах?
- Уже відібралась на чемпіонат світу, тож цього року отримаю шанс поборотися за шахову корону. Змагання проходитимуть за олімпійською «нокаут»-системою. Звісно, хотілося б зіграти краще і підібратися якомога ближче до фіналу.

«Коли граю – косметикою не користуюсь»
- Ти граєш у шахи з чоловіками?
- Дуже часто. Зовсім недавно на одному з турнірів виграла в українського гросмейстера Спартака Височина, але з чільної десятки ще нікого не перемагала. Перемагала також і чемпіонку світу-2004 болгарку Антуанетту Стефанову, вигравала партії у чемпіонки Європи Наталки Жукової, зіграла внічию з бронзовою призеркою чемпіонату світу росіянкою Олександрою Костенюк та ін.

- Шахами ти вже можеш заробляти на життя?
- Напевно, що так. Сильні турніри мають солідні призові фонди. Наразі не думаю, чим би могла зайнятися у майбутньому. На щастя, в шахи можна грати все життя.

- Чи вдома маєш обов’язки виконувати якусь хатню роботу?
- Дуже багато часу забирають шахи і навчання. Тому, коли з’являється якийсь вільний час, проводжу його з друзями або спілкуюсь з ними по Інтернету.
А вдома хіба що нашого улюбленця папугу Цьому підгодовую (сміється). Він у нас вміє розмовляти, а коли я повертаюся додому, відразу впізнає – «Аня приїхала»!

- Твоя молодша сестра Марічка вже виграє у тебе в шахи?
- 15-річна Марічка вже виконала норму жіночого гросмейстера та чоловічого міжнародного майстра. Вона стрімко прогресує і вже є кандидатом до жіночої збірної України. Але вдома ми не граємо серйозні партії, хіба що разом аналізуємо. Крім батьків - Олега Ярославовича та Наталії Василівни, - з нами також співпрацюють Орест Грицак, Роман Козін та інші шахісти.

- Шахістів вважають «людьми світу», вони кочують з турніру на турнір по всій планеті. Що з тих мандрів тобі найбільше сподобалося?
- Звичайно, Париж і Венеція! Але я ще не була ніде за межами Європи, хоча запрошували грати на турніри в Китай, цього року, напевно, зіграю в Аргентині...

- Українські шахістки переважно виграють звання «Міс турніру»...
- О, мене також багато разів визнавали «Міс» – на змаганнях в Австрії, Польщі, на турнірах у Городку, Родатичах (сміється).

- А ти коли сідаєш за шахівницю, то наводиш косметичний «марафет» на обличчі?
- Хіба коли йду на церемонію закриття чи відкриття турнірів. А перед грою, як правило, не користуюсь косметикою – це заважає. Навіть коли моїм суперником є мужчина (сміється).

- Раніше чоловіки-гросмейстери несерйозно ставилися до шахісток?..
- Ці часи давно минули. Угорка Юдіт Полгар зараз постійно грає в супертурнірах, мало в чому поступаючись своїм конкурентам-чоловікам.

- Тобто колись жінка може здобути «шаховий трон»?
- Сподіваюсь. Було б непогано, коли б цього досягла котрась із сестер Музичук (сміється)...

Михайло РОМАНЯК

Високий замок