Анастасія САПСАЙ: «Так хотілось схопити її за ногу»

Чемпіонат Європи зі самбо зібрав у Мінську 300 спортсменів з 31 країни. Попри таку масовість українці довели, що є континентальними фаворитами у цій боротьбі. У нас 16 здобутих нагород, з яких два золота, 6 срібних медалей і вісім бронзових. Це дозволило нам посісти друге загальнокомандне місце на Євро.

Чемпіонкою Європи у найбільшій ваговій категорії (понад 80 кілограмів) стала Анастасія Сапсай. Після золотої фінальної  сутички вона закуталась у величезний жовто-блакитний стяг і заходилася святкувати.

- Думала, що потраплю до трійки призерів, все ж готувалася до цього змагання дуже ретельно. А те, що виграю їх, та ще й досить впевнено - це була несподіванка, - каже Анастасія Сапсай. - Я спочатку перемогла француженку, потім латвійку і у фіналу грузинку. Усі опонентки були більш-менш однакового рівня, але найважче було у фіналі. Психологічно. Ти розумієш, що ось воно, золото. Ще один крок, один прийом і воно твоє. Це відволікає і важко себе опанувати.

- Ви виступаєте у надважкій категорії. Тут за власними кілограмами теж слідкуєте?

- У нас головне, щоб не було менше 80-ти кілограмів, а більше - будь-ласка. Орієнтовно всі суперниці важать 100-110 кілограмів. Але чітко ваги суперниці я не знаю, бо це вже не рахують. Попри те, що у нас обмежень по вазі немає, за масою свого тіла таки треба слідкувати. Не діло набрати купу кілограмів щоб потім важко було повернутися.

Ближче до змагань я теж сідаю на дієту і скидаю декілька кілограмів. Коли м'язи звикають працювати з однією вагою, а тут ти стаєш легшою, відповідно виникає запас міцності, ти стаєш мобільнішою, рухливішою... Але все одно мені легше, ніж тим, хто змагається у нижчих категоріях. Там ти будь-що повинен вписатися у свою категорію, а я скинула вагу на око і добре (усміхається).

- Ви є у збірній України з дзюдо, а медалі здобуваєте у збірній зі самбо. Як поєднуєте ці види боротьби?

- Колись, до зміни правил, це були, по-суті, два однакові види спорту і не було жодних проблем перекваліфікуватися. Зараз це абсолютно інші види боротьби і направду на килимі доводиться більше думати. Іноді так хочеться схопити суперницю за ногу, викрутити її, застосувати больовий прийом. Але в самбо цього не можна, за таке штрафують, тож мушу себе стримувати. Рятує те, що до змагань зі самбо готуєшся тривалий час і встигаєш перелаштуватися.

- Самбо - неолімпійський вид спорту. За перемогу вам передбачена грошова премія?

- Сподіваюсь, що так. Я вперше стала чемпіонкою Європи і навіть не здогадуюсь скільки мені заплатять. Але чула, що в дзюдо і самбо премії за таке мали б бути однакові. 

- Самбо більше культивується в Росії. У зв’язку з цим не  відчуваєте упередженості суддів до себе?

- Цей вид спорту зародився в СРСР і він популярний у всіх пост-радянських республіках. Росія просто найбільша і, відповідно, їх є найбільше. У суддівському корпусі теж. Тому мій тренер завжди каже: «Коли ти виходиш на килим, пам’ятай, що у тебе вже є одне попередження». Ми просто не повинні давати навіть найменших підстав для арбітрів присуджувати нам штрафні бали. 

Ми маємо бути сильнішими за суперниць і тоді навіть найбільш упереджений суддя нічого не зможе вдіяти. Так було і тут. Скажімо у фіналі я поступалася грузинці 0:2. Але потім зробила кидок, який оцінюється у чотири бали (по-іншому ніяк) і рахунок одразу став 4:2 на мою користь. Потім ще один прийом, ще і в підсумку я перемогла 6:2. Я не дала суддям можливості «свиснути» не в ту сторону (усміхається).