МАТВІЙЧУК: «Я проти боксерів-професіоналів на Олімпіаді»

У вівторок, 12 липня, в гостях у Sport.ua побував український боксер, який представлятиме Україну на Олімпійських іграх 2016 року в Ріо-де-Жанейро, Володимир МАТВІЙЧУК.

 

— Володимире, вітаємо Вас із тим, що Ви спромоглися отримати олімпійську ліцензію. Як Ви зараз розумієте вираз «мрії здійснюються»?

— Я на сьогодні ще не до кінця зрозумів, що виборов олімпійську ліцензію. Я цьому, звичайно, дуже радий, пишаюся. Але я знаю, що головне ще попереду — Олімпіада і багато праці.

 

— Скільки років Ви йшли до такої величної миті?

— У 1999 році я розпочав свій тренувальний процес. У 2006 році я вперше потрапив до національної збірної команди України, і в цій команді я й нині. 12 років поспіль я є членом національної збірної команди України.

 

— Ви — аксакал українського боксу. Чи є хтось із Ваших друзів, з ким Ви починали займатися боксом, сьогодні таким активним боксером, як Ви?

— З ким я починав займатися, я не пам'ятаю. Вони вже всі давно активно не займаються цим видом спорту. Людина, яка нещодавно завершила свою спортивну кар'єру — Денис Пояцика з національної команди. Він 1985 року народження. Останній свій поєдинок Денис провів із командою Туреччини. Після цього йому було вже трохи тяжко — і він зі своїм тренером вирішив закінчити свою спортивну кар'єру.

 

— Що Вам допомагає перебувати в гарній фізичній формі? Фізично Ви супер, а ментально?

— Протягом багатьох років я викладаюся на повну, вірю в себе. І дякую тим людям, які вірять в мене, підтримують мене: моя сім'я, друзі. Це, напевно, найголовніше, завдяки чому я завжди знаходжуся у гарній фізичній формі, завжди намагаюся себе в ній тримати.

 

— Багато людей зі світу боксу, з якими я спілкуюся, кажуть: «Я дуже серйозно ставлюся до боксу. Бокс для мне — це все моє життя». Що для Вас бокс — життя, робота чи щось інше?

— Бокс для мене — і життя, і робота, і хобі. Це моє життя. Я пов'язав себе з цим 17 років тому, і мені це подобається. В мене є багато друзів завдяки боксу, я цьому радий.

 

— Одного разу, коли Ви боксували у Львові, Ви впевнено проводили перший раунд, як за підручником. У другому раунді — теж класично. У третьому раунді Ви почали просто лізти в бійку. Після бою я Вас запитав: «Навіщо Ви починали такий обмін ударами?». Ви відповіли: «Хотів зробити приємне глядачам». Один співак сказав: «Рок-н-ролл — это не работа. Рок-н-ролл — это прикол». Наскільки для Вас бокс — прикол в ринзі? Весь час бути серйозним втомливо. Як Ви в ринзі розслабляєтеся?

— Я пам'ятаю цей поєдинок. Настрій був як завжди бойовий. Коли людина перемагає по очках, людям, які прийшли поуболівати, нецікаво дивитися. Люди хочуть драйву. В той момент я подумав, що потрібно більш активно працювати на публіку, більше показати свою майстерність, свої здібності, зробити шоу, щоб бій був цікавішим.

 

— Ви спробували себе у боксі олімпійському, у Всесвітній серії боксу і дуже щільно працюєте із професійними боксерами в плані спарингів. Яка різниця, на Ваш погляд, між олімпійським боксом, напівпрофесійним і професійним?

— Професійний бокс жорсткіший. Любительський бокс є більш серійним. Багато хто із спортсменів ганяли вагу з 70 кг. Якщо у любительскому боксі їм було б важко тримати цю вагу, зранку зважився, а ввечері боксувати, то професіонали сьогодні зважилися і у них є півтора дні для відновлення. В мене перший поєдинок був у Венесуелі з парагвайцем. Я знаю, що він ганяє вагу з 70 кг. Вийшла така міць...

 

— Але втомлений вийшов...

— Можливо, втомлений. Але після того, як я пропустив удар, відчув силу. Я переміг у цьому поєдинку за рахунок того, що працював на ногах, за рахунок своєї техніки.

 

 

— Що Ви вважаєте найголовнішим в ринзі? На відміну від багатьох Ваших колег, Ви не розриваєте дистанції, залишаєтеся поруч зі своїм суперником, приділяєте більшу увагу захисту. Бокс — це наука про самозахист, не дати супернику себе вдарити. Як Ви прийшли до того, щоб залишитися біля свого суперника, зробити захист і знову мати можливість атакувати?

— Я завжди веду темповий вид боксу.

 

— Але він дуже відрізняється від класичного олімпійського боксу...

— За багато років у мене це напрацьовано. Скільки років в команді, скільки пройдених спарингів, поєдинків... Це все напрацьовується роками. Все це ти підсвідомо робиш.

Ти боксуєш так, як тобі дозволяє суперник. Один тобі дає можливість пострибати — ти стрибаєш. Не дає можливості — ти намагаєшся зробити щось інше для того, щоб перемогти. Якщо ти знайшов — переміг. Не знайшов — ні.

 

— Ви любите працювати в ринзі першим номером, домінувати над суперником чи працювати від захисту?

— Більше переваги в тих боксерів, які працюють першим номером, атакують, наносять більше ударів. Але в останні роки я почав працювати так, як мені дає суперник. Якщо я в нього виграю по очках, якщо я технічно, тактично сильніший за нього — я намагаюся не витрачати сили. А якщо суперник серйозний, дає тобі бій — ти робиш все для перемоги, витрачаєш більше сил.

 

— Ви 12 років у національній збірній, ще більше в українському боксі взагалі. Як Ви охарактеризуєте той бокс, коли Ви починали у національній збірній, і сьогодні — він стабільний, із сплесками чи спадає?

— Бокс у нас стабільний, у нас одна з найсильніших боксерських держав. Але у нас не може постійно бути результат, тому що підготовка йде хвилями: сьогодні у нас більш серйозний склад, завтра найсильніші боксери пішли у професіонали. Протягом двох-трьох років в основному приділялася увага їм. Їх готували, вірили в них, вкладали все, що можливо. Зараз залишилися спортсмени, я в них вірю. Знаю, що на наступний олімпійський цикл у нас буде дуже серйозна команда. Відбулося омолодження команди. У цьому олімпійському циклі, я думаю, боксери покажуть себе у повній красі, покажуть яскравий бокс. Дай Бог, завоюємо медалі на Олімпійських іграх.

 

— Досвід, техніка, швидкість — ключові переваги боксера. Але все-таки досвід акумулюває той ресурс, який допомагає перемагати. Я погоджуюся із тим, що хлопчики, які зараз прийшли, повинні набратися досвіду, на це потрібно декілька років — і подивимося, що буде на наступних Олімпійських іграх. Щодо турніру у Венесуелі... Чи можна сказати, що Вам там пощастило?

— Звичайно. Дякувати Богу, що все так сталося. Я переконаний у тому, що півфінальний поєдинок я виграв би. Спортсмен с Аргентини, звичайно, вищий. Але, думаю, я був би і фізично сильніший за нього, і тактично, і технічно. Думаю, перемога була би за мною. Але на ці Олімпійські ігри зробили велику географію, намагалися ліцензії розподілити по всьому світу, щоб кожна держава мала хоча б одну ліцензію. Вийшовши проти аргентинця, як воно все склалося б? Не дай Бог, якась травма. Але склалося так, як склалося, і слава Богу.

 

— Як Ви оцінюєте турнір у Венесуелі? Одні кажуть, що це варто робити. Інші кажуть, що це поспіхом було зроблено, не все було гладко. На часі було таке дійство?

— Спочатку цей турнір на себе взяла Болгарія. Потім його перенесли до Китаю. І в кінці через якісь причини перенесли його до Венесуели.

 

— Ми чули з новин, що жінки перетинають кордон Венесуели, щоб купити якусь їжу. Як вас там прийняли?

— Там волого, там зовсім інший клімат. Здивувало те, що нас зустрічала велика кількість військових, супроводжували два бронетранспортера, люди в масках. Це трошки насторожувало. З часом ми дізналися, що в них ввели військовий стан, у них важкі часи.

 

— А в спортивному плані все задовольняло? Чи були якісь проблеми, підводне каміння?

— Незважаючи на їхні економічні проблеми, ми жили в хорошому готелі, були в хорошому комплексі. Там були басейни, сауни, тренувальні зали. В цілому організація змагань була на нормальному рівні, незважаючи на те, що в магазинах нічого не було. Хоча я в жоден магазин не заїхав, тому що у нас не було такої можливості. За межі території нас не випускали, і ми постійно були під наглядом військових, по периметру готелю стояли військовослужбовці, які пильнували наш спокій.

 

— Як Ви оцінюєте те, що брали участь професіонали? Професійний і любительський бокс відрізняються. Як Ви вважаєте, входження професіоналів до олімпійського боксу на сьогодні — плюс чи мінус?

— Я проти того, щоб професіонали брали участь в Олімпійських іграх. На сьогодні у професіональному боксі люди, які заробляють гроші. Любительський бокс побудований на тому, що ми працюємо на державу. Якщо заробітна плата професіонала велика, то у нас у порівнянні з тими спортсменами грошІ. Я проти того, щоб професіонали брали участь в Олімпійських іграх.

 

 

— Кажуть, що професіонали мають значну перевагу над боксерами олімпійського боксу. Таке твердження, на Вашу думку, правильне?

— Навіть взяти турнір у Венесуелі. Там було багато спортсменів-професіоналів. Є такі професіонали, які вищі рівнем за любителів. А є такі любителі, які на голову вищі за професіоналів. Але з двадцяти восьми ліцензій шість чи сім вибороли професіонали.

 

— Дуже мало часу від останнього турніру, у Венесуелі, до початку Олімпійських ігор. Треба зберегти вагу, відпочити, набрати функціональну, фізичну, психологічну форму. Встигнете?

— Я думаю, що психологічно буде набагато легше, ніж у Варгасі. Там потрібно було завоювати ліцензію, психологічно було важко. Що стосується фізичної форми, ми пройшли перед Варгасом дуже серйозний збір. Ми готові фізично. Зараз у нас ще буде два тижні збору. Думаю, що ми підійдемо у гарній фізичній формі. В плані фізичної підготовки ми будемо добре виглядати.

 

— Бажаємо усім нашим спортсменам олімпійських медалей. На Вашу думку, кому з Ваших колег може реально пощастити?

— Я вірю в кожного і бажаю кожному олімпійської медалі. Кожен з нас заслуговує на це, кожен пройшов величезний шлях, виконав багато роботи, пролив багато поту і крові. Буду сподіватися і вірити у те, що кожен з нас завоює медаль.

 

— Всі давно тягнули Вас у професіонали. Ви казали: «Спробую на Олімпіаді, а потім буду пробувати себе в профі». Бажання не змінилося? Бачите себе боксером-професіоналом?

— Я із задоволенням попробував би себе як професіонал. Моя мрія — потрапити на Олімпійські ігри — здійснилася. Дай Бог, вибороти олімпійську медаль. Тоді з гордістю можна буде перейти у професіонали, спробувати себе там і зрозуміти, наскільки це відрізняється від любительського боксу.

 

— Я впевнений у тому, що у Вас все вийде, оскільки Ви і ментально, і фізично, і психологічно — професійний боксер, на мою думку. Вам буде легше боксувати у професіоналах, аніж в аматорах, вже не буде такої біганини, не буде бажання доводити суддям, що Ви виграєте. Хто з тренерів полетить із Вами на Олімпіаду?

— На сьогодні, наскільки мені відомо, у нас їдуть п'ять спортсменів. Дають можливість чи двом, чи трьом тренерам поїхати з командою. Я думаю, що старші тренери з жіночого боксу поїдуть, Гордієнко Сергій Володимирович, і, можливо, Сосновський Дмитро Дмитрович. Наскільки я знаю, він зараз у лікарні, тож обов'язки головного тренера буде виконувати Семенишин Роман Степанович, який нас готував до турніру у Варгасі, дякуємо йому. Що стосується моїх тренерів, потрібно знаходити особисті кошти для того, щоб поїхали мої тренери. Але я сподіваюся на те, що мій тренер Ігор Анатолійович Матвійчук, Сергій Афанасьєвич Стащенко винайдемо кошти для того, щоб бути у повному складі. Мої тренери завжди були поруч. Завдяки тому, що зі мною поїхав мій тренер у Венесуелу, мені було психологічно набагато легше вибороти ліцензію. Дякую йому за те, що він знайшов час і можливість. Я дякую всім, хто допоміг моєму тренеру поїхати у Варгас.

 

Спілкувався Юрій НЕСТЕРЕНКО, текстова версія — Дарія ОДАРЧЕНКО