ІВАНЧУК: «Різні суперники — різні ходи»

Львівський гросмейстер Василь Іванчук упродовж останніх років дав чимало інтерв'ю для різних видань. В одній дише «Спортивці» їх було, напевно, з десяток. Тому під час чергової недавньої зустрічі з лідером збірної України ми вирішили бути оригінальними й навмисно відійшли від традиційної форми «запитання — відповідь», побудувавши розмову у вигляді своєрідного діалогу Іванчука з відомими шахістами. Ми цитували Василю Михайловичу цікаві фрази зірок і слухали його думку на озвучену тему. Що з цього вийшло? Судіть самі.

Різні суперники — різні ходи

«За шахівницею треба думати лише про позицію, а не про суперника» (Хосе-Рауль Капабланка, 3-й чемпіон світу)
— Яз цим не згоден. Дуже часто при виборі ходу необхідно враховувати особливості стилю суперника, в якій манері він грав у цьому змаганні та в попередніх партіях, яка в нього ситуація в турнірній таблиці... Тож аналізуючи позицію, треба, я вважаю, прораховувати не лише шахові варіанти.

«Якщо бачиш хороший хід, подивися, чи немає ще кращого» (Юрій Авербах, уславлений гросмейстер)
— Звичайно, в будь-якій партії хочеться робити тільки найсильніші ходи. Однак не завжди є практична можливість досягти такого, якщо можна так  сказати, ідеалу. Іноді на шахівниці виникають складні позиції, в яких нереально прораховувати всі варіанти до кінця. А іноді на такий аналіз просто бракує часу. Тому доводиться вибирати хід інтуїтивно. До речі, для блискавичної гри це дуже типова ситуація.

Скільки людей — стільки й думок

«Краса шахів — у точності» (Роберт Фішер, 11-й чемпіон світу).
— Думка цікава, але суб'єктивна, тож з нею можна посперечатися. Як на мене, все залежить від індивідуального сприйняття, а саме від того, який зміст кожна конкретна людина вкладає в поняття «краса шахів». Для Фішера це — точність, а комусь подобається щось інше. Для одних понад усе — яскраві комбінації, для інших — витончена позиційна гра. Як на мене, тихий хід чи несподіваний маневр можуть бути красивішими за жертву ферзя. Однак у цьому, напевне, не всі зі мною погодяться...

До речі, є багато красивих партій, виграних далеко не найточнішими, зате видовищними чи авантюрними ходами. Скажімо, Емануїл Ласкер часом робив некоректні ходи, які суперники не могли спростувати. Вже не кажу про Михайла Таля, поєдинки якого буквально рясніли «підозрілими» жертвами, котрі під час партії не всі його опоненти могли спростувати. І Таль дарував світу черговий шедевр!

«Улюблені шахові фігури деяких гросмейстерів відображають їхній характер» (Олександр Нікітін, заслужений тренер СРСР).
— Цілком можливо... Однак у мене немає улюбленої фігури, тож із жодною з них не можу себе порівняти. Тим більше, що різні фігури в різних ситуаціях мають різний «характер». Яскравий приклад — відомий усім чорнопільний «слон Гуфельда». Він може бути сильною фігурою, гордістю позиції, а може перетворитися в «слабака», затиснутого власними пішаками f6 чи е5.

Команда робить короля?

«Коли йде боротьба за шахову корону, про моральність і мови бути не може» (Юрій Авербах).
— Справді, бруду довкола першості світу іноді було аж занадто багато. Але виливається він тоді, коли цього прагнуть конкретні люди. При цьому в скандалах, як правило, більше зацікавлені власне не самі гросмейстери, а їхнє оточення, така собі команда. І мета в них може бути не завжди суто шахова, як-от, скажімо, перемога в зустрічі чи матчі. Іноді спокій збурюється, аби привернути до себе увагу, розбурхати засоби масової інформації. Погодьтеся, далеко не всіх цікавлять нюанси шахової партії, зате скандал завжди на слуху. Так, до речі, роблять і в політиці, однак ця аналогія зовсім не прикрашає нашу «гру мудрих».

«Аби шахи знову стали популярними, чиновників ФІДЕ повинні змінити фахівці з маркетингу та зв'язків з громадськістю» (Жоель Лотьє, міжнародний гросмейстер).
— Гарні маркетологи, звичайно, нікому не завадять — їхня поява в структурах ФІДЕ принесла б велику користь. Однак є значно простіші методи для популяризації шахів. Візьмемо для прикладу ситуацію в Україні. Нам варто почати з традиційних речей, які були апробовані ще за часів Радянського Союзу: треба більше випускати шахових книг і часописів, започаткувати регулярну програму на телебаченні, відродити систему гуртків і секцій… Якщо зробити хоча б оце, шахи в Україні розвиватимуться значно динамічніше.

Каспаров ще повернеться?

«Я зневажаю рішення Каспарова залишити шахи» (Віктор Корчной, уславлений гросмейстер).
— Це особиста думка Корчного,  він має на неї право. Втім, треба поважати й особисте рішення Каспарова. Тим більше, що ми не знаємо всіх мотивів, які спонукали його на такий крок. Чесно кажучи, не дуже вірю тим поясненням, що фігурують у пресі — начебто «Гаррі  Кімович виграв усе, що міг, і шахи стали йому нецікавими».  А ще мені здається, що Каспаров залишив шахівницю не остаточно й незабаром до неї повернеться.

«Олімпіада — турнір для молодих. Вони ще не розбещені супертурнірами, тому грають із задоволенням» (Борис Постовський, багаторічний тренер збірної Росії).
— Звичайно, на Всесвітніх шахових олімпіадах умови гірші, ніж на провідних світових змаганнях. Про фінансові чинники — зокрема, гонорари — взагалі краще не говорити. Проте я завжди із задоволенням виступаю за нашу олімпійську команду. І річ не лише в патріотизмі. Мені подобається атмосфера «Турніру націй», там завжди збирається багато цікавих людей, з ними можна поспілкуватися, обмінятися думками. Дехто відмовляється грати на Олімпіадах через те, що іноді доводиться зустрічатися з далеко не найсильнішими суперниками. Але в мене таких проблем немає, адже на перших дошках багатьох команд виступають провідні гросмейстери світу, тож у мене підбір конкурентів — як на сильному коловому турнірі.

Як гартувалися жінки

«Жінки ніколи не гратимуть у шахи на рівних з чоловіками, бо вони не можуть п'ять годин сидіти за шахівницею мовчки» (Пауль Керес, уславлений гросмейстер)
— Я знаю цей афоризм Пауля Петровича — звичайно ж, він жартував... За такою логікою жінки мали б добре грати у «швидкі» шахи чи бліц, однак таке насправді не відбувається. Якщо ж говорити серйозно, то я особисто з повагою ставлюся до шахісток і навіть регулярно вивчаю їхню творчість. Наприклад, аналізую партії якоїсь «гросмейстерки», намагаюся скласти її ігровий портрет, зрозуміти як вона формує дебютний репертуар, які її розробки я можу використати...

На мою думку, жіночі шахи дуже стрімко стали прогресувати, коли розпочався їхній... розвал! На перший погляд, це алогічне судження. Втім, не можна не погодитися з фахівцями, котрі стверджують, що років 20 тому рівень жіночих шахів був значно нижчим. Скажімо, у тодішньої королеви Майї Чибурданідзе серйозних суперниць було мало, і далеко не факт, що з тим рівнем майстерності нині вона змогла б упевнено триматися на троні. Навіть сучасний безперечний лідер жіночих шахів Юдіт Полгар, якби зіграла у чемпіонаті світу, то мала б серйозну конкуренцію.

А тепер повертаємося до питання: чому багато шахісток так солідно додали після того, як почався розвал? Відповідь проста: кількість жіночих турнірів зменшилася, тож їм довелося грати у чоловічих, в це, безумовно, стало гарною школою. До того ж жінки стали не лише сильнішими, а й психологічно стійкішими, бойовитішими... Раніше вони були вразливішими.

У пошуках геніїв

«Геній — це лише слово. Якщо я перемагаю — то геній, якщо ні — не геній» (Роберт Фішер).
— Тут ситуація така ж, як із визначенням поняття «краса шахів». Ото скажіть, що таке «кохання»? Різні люди у це слово вкладають різний зміст, визначень може бути кілька. Те ж саме — геніальність. Що це таке? Адже об'єктивними факторами — очками, місцями на турнірах, рейтингом — геніальність не оціниш.

Пригадую, 1992 року я грав у Лінаресі товариський матч з індійцем Віші Анандом. Туди були запрошені почесними гостями легендарні Михайло Ботвинник і Василь Смислов. Після поєдинку я повертався з ними з Іспанії одним літаком, і якраз того дня в Югославії завершився матч-реванш Боббі Фішер — Борис Спасський. Американець переміг з різницею у п'ять очок, це наробило у світі багато галасу, його знову почали підносити до небес... Ми почали обговорювати підсумки матчу, і Ботвинник висловив таку думку: «Ось як воно буває... Фішер виграв у Спасського «плюс п'ять» і його всі стали називати генієм. А коли я свого часу виграв матч-реванш у Таля теж, до речі, з перевагою в «плюс п'ять», мене так ніхто не називав...»
Як бачите, навіть чемпіонів світу не завжди називають геніями.

Анатолій ЯВОРСЬКИЙ, «Спортивна Газета»