ПИЩУР: «При новом тренере команда стала регрессировать»

Український форвард узбецького гранда - столичного «Бунедкора» - Олександр Піщур, який виграв безліч трофеїв у Середній Азії розповів про свою кар'єру у складі багаторазового чемпіона Узбекистану.

- Олександре, зараз, після закінчення майже двох років твого «відрядження» в Узбекистан, зможеш згадати тонкощі переходу в ташкентський «Бунедкор»?
- На той момент я міг продовжити свою кар'єру в українських командах, але варіант, запропонований моїм агентом Сефером Алібаєвим, виявився найбільш оптимальним. Я поїхав у Ташкент, звідки, разом з командою, вилетіли в Емірати на збори. Пройшовши їх, керівництво «Бунедкора» запропонувало мені укласти контракт, терміном на один рік. Я без роздумів погодився, оскільки в команді створені всі умови для футболістів. Як то кажуть - грай в своє задоволення і не думай про побут. Умови в «Бунедкорі» справді були хороші.

- Чому були?
- Після зміни головного тренера Мірджалола Касимова на Сергія Лущана команда стала регресувати в ігровому плані. За підсумками сезону ми завоювали лише Суперкубок країни, та й той під керівництвом Мірджалола Кушаковіча (Касимова, авт.).

- У чому виявився регрес командної гри «Бунедкора»?
- Якщо при Касимові команда грала в гостроатакувальний футбол з акцентом на контроль м'яча, то при нинішньому тренері ми за гру три-чотири рази доходимо до воріт суперників, тобто граємо від оборони. При Касимові було багато різноманітності, як у грі, так і в тренувальному процесі. Тактика була під кожного окремо взятого суперника. Командна гра з приходом на тренерський місток Лущана зблякла. Це не могло не відбитися і на наших виступах в чемпіонаті, де вперше за багато років команда не потрапила до трійки, залишившись без нагород.

- Кого виділиш із принципових суперників «Бунедкора» на внутрішній арені?
- Команду Самвела Бабаяна - столичний «Пахтакор». Вони стали чемпіонами країни за підсумками чемпіонату.

- Я звернув увагу, що за останні два місяці твоєї гри в узбецькому чемпіонаті ти в основному виходив на заміну або взагалі сидів у запасі. З чим це пов'язано?
- Моїм нерозумінням гри чинного тренера команди. Можу сказати точно, що при Лущані я не залишуся в команді. Було таке, що після матчів, де я не грав, до мене підходили тренери команд-суперників і з іронією в голосі говорили: «Саша, добре, що ти сьогодні не грав».

- Така ж доля спіткала і другого українця в складі ташкентців - Сергія Симоненка?
- Усіх тонкощів щодо Сергія не знаю. Але з фізичною підготовкою і в діях на полі у нього проблем не було.

- Згоден зі мною, що в будь-якому випадку свої виступи в Узбекистані ти сміливо можеш занести собі в актив?
- Звичайно! Разом з командою я ставав володарем найпрестижніших національних трофеїв. Пощастило зіграти в азійській Лізі чемпіонів, в якій ми ставали учасниками плей-офф. За ці два сезони я побував у багатьох країнах. Побачив світ власними очима.

- ... Ставав кращим бомбардиром чемпіонату, увійшов у топ-п'ятірку снайперів гранду узбецького футболу!
- Мені приємно, що про мої особисті успіхи знають в Україні. Своїми досягненнями я зобов'язаний в першу чергу своїм партнерам по команді. Не приховую, мені приємно знаходиться в списку найкращих бомбардирів «Бунедкору» разом з легендарним бразильцем Рівалдо.

- Не приховую, ми, журналісти, любимо порівнювати рівні чемпіонатів різних країн. Як думаєш, на що могла б розраховувати перша четвірка команд узбецького чемпіонату в нашій Прем'єр-лізі?
- Футбол в Узбекистані прогресує швидкими кроками. У багатьох командах створені хороші умови для тренувань і одна з головних умов для успіху - стабільне фінансування більшості футбольних клубів. Працюють футбольні академії, зводять сучасні стадіони. У чемпіонаті виступає багато сильних легіонерів з Європи та африканських країн. З командами працюють іноземні фахівці. А що стосується твого питання, то без сумніву скажу, що перша четвірка можливо і поступається нашим грандам «Динамо» і «Шахтарю», але в будь-якому випадку ці команди стали б боротися за «бронзу» і місця в першій вісімці українського чемпіонату.

- Ти майже два роки прожив у Ташкенті. Які умови в столиці Узбекистану для тебе створили?
- Як я говорив раніше, з побутовими питаннями все нормально. Клуб орендував для мене готель. Під час сезону жив з кимось із футболістів, а під час приїзду сім'ї - жив із нею. Ташкент - місто досить красиве і зелене. Тут є багато місць, де можна добре провести свій час. До слова, побудована німецькими фахівцями домашня арена «Бунедкора» вважається однією з кращих у світі. За оцінками місцевої преси, вартість будівельних робіт стадіону склала більше 30 мільйонів доларів. На ньому 34 000 місць для вболівальників.

- Виходить, що більшу частину вільного часу ти «холостякував»?
- Так (сміється, авт.)! Моя дружина - Вікторія і діти: 14-річна Аліна, 9-річний Сашко та 3-річна Настя, приїжджали до мене періодично, а більшу частину часу перебувають на Україні. Дітям потрібно вчитися. У рідній чернігівській школі їм краще.

- Чим зараз займаєшся?
- Відпочиваю від футболу. Весь вільний час проводжу в колі своєї родини.

З особової справи:

Народився 29 січня 1981 року в Чернігові, Української РСР.
Вихованець чернігівського футболу. Перший тренер: О.І. Іващенко.
Спортивне звання: майстер спорту України. Амплуа: нападник.

Виступав за команди: 2001/2003 - «Дніпро-Трансмаш» (Могильов, Білорусь); 2004 – «Металіст» (Харків); 2004 - «Ворскла-Нафтогаз» (Полтава); 2005 - «Закарпаття» (Ужгород); 2005/2012 (з перервами) - «Волинь» (Луцьк); 2006/2007 - «Зоря» (Луганськ); 2009/2010 - ФК «Ружомберок» (Словаччина); 2011 - «Таврія» (Сімферополь); 2012 - «Оболонь» (Київ); 2013/2014 - «Бунедкор» (Ташкент, Узбекистан).

Досягнення:

• Чемпіон Узбекистану 2013 року.
• Володар Кубка Узбекистану 2013 року.
• Володар Суперкубка Узбекистану 2014 року.
• Срібний призер Першої ліги України 2004 року.
• Кращий футболіст Першої ліги України 2009 року.
• Кращий бомбардир Першої ліги України 2009 року (22 голи).
• Кращий бомбардир чемпіонату Узбекистану 2013 року (19 голів).

Віктор ХОХЛЮК, «Футбол 24»