Под микроскопом: Гран При Венгрии

Гоночний уїк-енд в Угорщині вже втретє за історію цього Гран Прі яскраво продемонстрував наскільки видовищною та цікавою на повільній та мало обгінній трасі Хунгагорингу може бути гонка якщо вона проходить за змінюваних умов, а не тільки на сухому асфальті. Справедливості заради слід сказати, що крім мокрої траси на старті інтригу та видовище в гонці зумів забезпечити Маркус Еріксон, розбивши машину в третьому повороті та змусивши дирекцію гонки випустити машину безпеки – без неї гонка очевидно пройшла б за сценарієм, написаним гоночним інженером Росберга, а про інтригу в боротьбі за перемогу можна було б навіть не мріяти. Назвати аварію шведа несподіваною не можна жодним чином, бо на початку гонки дуже добре було видно, що пілоти на вологій трасі їдуть на межі можливостей, подекуди випробовуючи долю виїздами за межі траси в численні заасфальтовані зони безпеки. Тож глядачам залишалося або дочекатися, коли траса підсохне й гонщики дружньо заметушаться їхати в бокси за сліками, або коли хтось з них таки не витримає випробування мокрим асфальтом і зробить фатальну для машини помилку. Вийшло по-другому й відверто кажучи для всіх, крім вболівальників Росберга, такий розвиток ситуації пішов тільки на користь.

 

Коли команди перед гонкою виробляють оптимальні варіанти гоночної шинної тактики, вони завжди враховують можливість появи автомобіля безпеки та своїх дій у такій ситуації, єдине чого вони не можуть передбачити – це час його появи (єдиним керівником команди, кого це не стосувалося став Флавіо Бріаторе, та й то лише один раз в Сінгапурі, можливо він зміг би значно краще робити такі «прогнози» й надалі, якби не його відлучення від Формули 1) та місце на трасі, в якому перебуватимуть їх пілоти. На момент аварії Еріксона та появи жовтих прапорів лідер гонки знаходився між 13-м та останнім 14-м поворотом кільця, а тріо його переслідувачів Боттас – Феттель – Алонсо якраз пройшли 12-й віраж. Варто похвалити Чарлі Уайтінга, який дуже оперативно визначився з тим, що уламків у третьому повороті надто багато та й сам Caterham прибирати з траси в режимі жовтих прапорів може бути небезпечно, і вже за 12 секунд було оголошено про режим автомобіля безпеки.

 

12 секунд – це швидко, от тільки Росберг уже був на стартовій прямій, а Боттас, Феттель й Алонсо вже проїхали в’їзд на піт-лейн, тож саме їм і не пощастило одразу потрапити за спину повільно-безпечного Бернда Майландера. Дженсон Баттон разом з Даніелем Ріккардо в цей момент якраз проходили дугу 13-го повороту, тож їх команди вчасно встигли відреагувати на виїзд машини безпеки. Для чого це все написано – саме для того, аби показати картину в режимі реального часу й зрозуміти, що деякі речі дають справжній ефект несподіванки, вплинути на який просто неможливо. Ну хіба б Уайтінг почекав ще півкола, поки в’їзд на піт-лейн проїхали б усі машини й лише тоді випустив на трасу машину безпеки – але ж в такому разі все вийшло б значно більш передбачувано й не так цікаво. В сучасну епоху замороженого регламенту на двигуни, мінімумі відхилень в питаннях аеродинаміки, уніфікованому блоку управління речей, здатних внести реальну несподіванку залишається все менше, тож Еріксону можемо подякувати за забезпечення цікавої нестандартної для Угорщини гонки.

 

Хоч перший автомобіль безпеки і допоміг Ріккардо, Верню, Хемілтону та багатьом іншим – він не став єдиною запорукою успіху одних та програшем для інших. Давайте подивимося детальніше – серед квартету пілотів, які безумовно постраждали, Алонсо ще за чотири кола до фінішу очолював пелотон, а завершив гонку на відмінному як для повільної F14 T другому місці, а отже не все було так погано. Росберг фінішував 4-м, Феттель – 7-м, Боттас – 8-м, при тому що Ніко зовсім дещиці не вистачило аби вдертися на подіум, Себастіан винен сам – його помилка з розворотом на стартовій прямій ледве не завершилася сходом, ну а Боттаса підвела відверто невдала тактика з використанням комплекту Medium, на яких FW36 їде вкрай кепсько. Іншими словами, справжнім джерелом успіху для Ріккардо, Алонсо та Хемілтона стала не стільки машина безпеки, скільки подальша тактика на гонку, яку всі троє зуміли реалізувати бездоганно. Особливо Даніель, який виграє свою другу гонку в кар’єрі у схожому стилі – вирвавшись у лідери пелотону за кілька кіл до картатого прапора! З такими успіхами напарника Феттелю саме час замислитися над власним пілотажем або над переходом в іншу команду – Ріккардо в першій частині сезону виглядає так, ніби це він чотириразовий чинний чемпіон, а Себастіан – новачок команди.

 

Чому бездоганність стосується не тільки переможця, а й Алонсо з Хемілтоном? Давайте бути чесними – у Фернандо з Льюісом наприкінці дистанції шансів у боротьбі з Даніелем просто не було. Іспанець отримав новий комплект Soft на 16 кіл раніше за пілота Red Bull, яких на своєму третьому піт-стопі отримав також нову м’яку гуму. Хемілтон хоч і мав більш витривалий Medium (також новий комплект), але аж на одне коло свіжіший, ніж у Алонсо. Їм обом просто не було чого протиставити значно свіжішій гумі на машині Ріккардо, тут навіть недопотужність моторів Renault завадити Даніелю не могла, до того ж він мав бонус у вигляді DRS. Лідер Ferrari крім того ще й зумів захиститися від атак Льюіса, зберігши собі другу позицію. Ну й самого Хемілтона варто похвалити – так, з одного боку він був швидшим за Фернандо, але його гума була також дуже далекою від оптимальних кондицій, а ще два останні кола йому довелося слідкувати в дзеркалах за спробами напарника обігнати себе й відбивати їх, а боротьба на виході з 2-го віражу останнього кола – найкращий маневр британця в гонці.

 

Чи могли б Алонсо з Хемілтоном скласти більш конкурентну боротьбу Ріккардо, якби як і Даніель їхали б з тактикою трьох піт-стопів – дуже і дуже сумнівно. Фернандо не міг підтримувати темп австралійця за однакових умов, тож випередити його міг виключно за рахунок іншої тактики, зрештою він був дуже близьким до цього. Те саме стосується і Хемілтона з поправкою на те, що за умови трьох піт-стопів британцю довелося б вести щільну конкурентну боротьбу з Росбергом у якій обоє майже напевно втратили б чимало часу, тож наздогнати Ріккардо для них було б проблемою – місце на фініші й відставання Ніко досить яскраво свідчать, що й Льюісу було б так само не просто.

 

Взагалі угорська гонка пілотів Mercedes знову підняла бурю обговорень на тему їх особистого протистояння, втручання у неї команди та поведінки самих пілотів на трасі. Чи повинен був Льюіс пропускати Ніко, знаючи що вони їдуть на різних тактиках, і чи повинен був німець вимагати від команди пропуску напарником? І тут ми знову повертаємося до теми про командність – не командність Формули 1. Звісно якби не напружена праця людей у Браклі та Бріксворті – Хемілтон з Росбергом не мали б такої феноменально швидкої на тлі конкурентів машини, якою є W05, з іншого ж саме завдяки цьому у них просто немає інших суперників у боротьбі за титул, а Кубок конструкторів команда отримає з вірогідністю трохи більшою ніж 100%. Чого максимум могли б досягнути в Mercedes за підсумками гонки, якщо б Хемілтон пропустив напарника? Враховуючи аналогічну до Росберга тактику Ріккардо, який лише на два кола раніше отримав новий комплект Soft, очевидно, що німець не фінішував би вище другої позиції – у нього не було б часу на розбірки з Даніелем. Іншими словами команда недорахувалася не більше 6 очок, проте для Mercedes в контексті боротьби за Кубок конструкторів ці 6 очок не мають жодного принципового значення, а в боротьбі за чемпіонський титул ще й як мають.

 

Якби Росберг став 2-м, а Хемілтон, відповідно 4-м, то британець програвав би зараз 20 очок, але не поступившись місцем на трасі й фінішувавши попереду відставання Льюіса нині становить 11 пунктів – у такій щільній боротьбі за корону 20 або 11 - це велика різниця. Тож як пілот з досвідом ведення боротьби за чемпіонство Льюіс вчинив усе вірно, як командний гравець – ні. Проте чи можна йому це ставити в провину, в ситуації коли для команди в стратегічній перспективі це немає абсолютно ніякого значення. Та й прохання про пропуск Росберга озвучував Джок Кліа, гоночний інженер британця, а не Тото Вольфф чи Падді Лоу – тоді вага цих слів була б зовсім іншою.   Таким чином прохання одному пілоту пропустити іншого – єдиного конкурента за титул виглядає не просто дивно, воно у свідомості Льюіса звучить мало не як зрада. Крім того варто пригадати, що Ніко в той момент навіть не пробив рубіж у 0,5-0,4 секунди й жодного разу навіть спробував обігнати напарника, а вже через кілька кіл замість 0,7 став відставати більше ніж на секунду, навіть не маючи можливості використовувати DRS, тож втрати Хемілтона на тому гоночному відрізку сумарно склали б 3-4 секунди, а британець не збирався відмовлятися від боротьби з Алонсо й Ріккардо за перемогу в гонці.

 

Порівнюючи Хемілтона з Росбергом на Хунгароринзі варто відмотати події трохи назад і згадати про Жана-Еріка Верня. В момент першої появи машини безпеки у Ніко виникли проблеми з гальмами і він потратив кілька кіл на те, щоб пристосуватися до нових умов пілотування, за цей час в гонці було дано рестарт і німця, який все ще відчував проблеми, змогли обігнати Магнуссен, Вернь й Алонсо (який швидко пройшов Toro Rosso). Розібравшись із власними гальмами Росберг не дозволив Феттелю обігнати себе і почав «полювання» за Жаном-Еріком, яке безрезультатно тривало 16 кіл поки «срібна стріла» №6 не повернула на піт-лейн. У цей самий час Феттель припускається помилки, розвертається на прямій, пропустивши Хемілтона на місце переслідувача Верня. Льюісу знадобилося лише півтора кола аби обігнати француза – майстер-клас для Росберга виглядає так:

 

 

Загалом же відчуйте різницю – 16 кіл безрезультатних атак проти півтора витка з вдалим обгоном! На цьому місці можна ще раз подякувати Маркусу Еріксону за сприяння в організації видовищної гонки.

 

Не можна оминути увагою і спробу в McLaren обіграти усіх за рахунок погоди – рішення поставити Дженсону комплект проміжних шин, а Магнуссена взагалі залишити на трасі без піт-стопу одразу виглядало авантюрою за підсумками якої команда або зірве джек-пот, якщо б дощ відновився, або сильно відкотиться назад. Будьмо відвертими – за однакової з Mercedes і Red Bull тактики шансів на перемогу команда з Уокінга не має, а от амбіції підопічних Бульє простираються значно вище, ніж фініш десь в районі 5-6-го місця. Тож тільки ризикуючи Дженсон з Кевіном могли б опинитися на подіумі – не склалося, проте не помиляється тільки той, хто взагалі нічого не робить. В McLaren прогадали, але заслужили аплодисменти за сміливість бути не такими як решта.

 

Як ми й прогнозували в анонсі етапу – Масса зробив усе, аби не просто проїхати перше коло, а й скласти конкуренцію напарнику та Red Bull. У Феліпе вийшло далеко не все, хоча він і зумів фінішувати попереду як напарника, так і Феттеля, проте назвати гонку у виконанні обох пілотів Williams доброю не повертається. Особливо зважаючи на невдалу тактику команди з двома гоночними відрізками на Meduim у Масси й одному у Боттаса. За великим рахунком для команди позитивом після Хунгарорингу є психологічний спокій та сатисфакція Феліпе від того, що він таки зумів доїхати до фінішу. В усьому іншому колективу з Гроув варто зробити правильні висновки з гонки й рухатися вперед, якщо вони планують в Кубку конструкторів посісти місце в трійці.

 

В'ячеслав КОБРЖИЦЬКИЙ, Sport.ua