Александр ПИЩУР: «Я стал свободным агентом»

Телефонний дзвінок застав Олександра Піщура у Чернігові, звідки гравець родом. Як уже повідомлялося раніше, нинішнього січня екс-форвард «Волині», «Зорі» та «Оболоні» з’явився у тренувальному таборі «Десни» й навіть «засвітився» на турнірі пам’яті Олега Макарова.

— Що ж криється за цим фактом? — з такого питання розпочалася розмова з Олександром. — У мене не лише завершився термін оренди у київській «Оболоні», а й закінчився кон­тракт із луцькою «Волинню», —окреслив ситуацію нападник. — Тобто фактично я став вільним агентом.

— І вже «засвітилися» у команді рідного міста — Чернігова. А відтак чи не свідчить це про те, що ви втомилися від так званих футбольних мандрів?
— Олександр Дмитрович Рябоконь (головний тренер «Десни». — В. М.) із розумінням поставився до мого бажання пристати на нинішньому етапі до «деснянського берега». Втім, це ще не означає, що мій перехід до «Десни» — факт здійснений. Скажу чесно: готовий розглянути ймовірні пропозиції з інших клубів. А нині із задоволенням виступаю на меморіалі Олега Макарова у складі чернігівської команди, яка доб­ре укомплектована й за своєю ігровою поставою явно переросла рівень другої ліги. Зосереджуюся на тому, щоб цілеспрямовано набирати необхідні фізичні й ігрові кондиції. Передовсім саме з цих міркувань і опинився зараз у «Десні». А де мені судиться провести весняний напівсезон — покаже час.

— Принагідно — про останню з ваших попередніх команд — «Оболонь». Багато писалося про те, що гравці стали заручниками непорядних дій окремих тамтешніх керівників футбольного клубу. А як насправді? З вами розрахувалися по контракту?
— Премії ми отримували. А ось зарплати за п’ять місяців так і недочекалися. Однак дарувати зароблене не збираємося. Вирішено подавати судовий позов до футбольних органів правосуддя.

— Так сталося, що вам — чернігівчанину — вперше одягнути футболку команди рідного міста, «Десни», судилося лише тепер, напередодні 32-річчя…
— Із пісні, як кажуть, слів не викинеш: коли закінчив ДЮСШ, то рік залишався без футболу. Мене називали Ліхтарем і не брали до жодної команди. Але, зрештою, підтримав Микола Вікторович Литвин, котрий очолив новостворене чернігівське «Динамо». І він же через рік рекомендував мене у могильовське «Дніпро-Трансмаш». В елітному дивізіоні чемпіонату Білорусі я й провів три сезони. А повернувшись до України, вже отримував запрошення до команд, вищих за статусом, ніж «Десна».

— Ви визнавалися найкращим гравцем першої ліги, перемагали у змаганні бомбардирів цього дивізіону. Виступали у прем’єр-лізі, пограли не лише у Білорусі, а й у Словаччині. І все ж, навряд чи можна стверджувати, що футбольна Фортуна вас балувала. Нарікаєте на неї?
— Ні, хоча траплялося різне. Але ж хіба бувають троянди без колючок? А взагалі-то я не схильний оглядатися назад. Думаю про наступні футбольні баталії. Ще не всі матчі зіграні, не усі м’ячі забито (сміється).

Віктор МУХА, «Український футбол»