21 год подъемов и падений + ФОТО + ВИДЕО

Дуже часто можна почути або прочитати, що коментатор (оглядач) має бути безпристрасним, а відтак максимально незаангажованим, коли висвітлює спортивні події. Можу із цим погодитися тільки частково – емоції та певна прихильність до учасника змагань інколи додає більше шарму, ніж викликає роздратування у тих, хто не поділяє думок автора. Коли я у 1992-му вперше побачив трансляції Формули 1 по телебаченню, то природно не міг ні за кого вболівати, але досить швидко зрозумів, що Сенна, Піке, Менселл – живі легенди і класики спорту, через рік місце англійця в кокпіті Williams зайняв Прост – ще один герой 80-х – початку 90-х. Та вболівати за уже сформованих Особистостей – справжніх віртуозів керма, які і без мене мали широку армію вболівальників, було нецікаво. Так я став спочатку прихильником, а згодом справжнім уболівальником молодого німецького пілота в такому кумедному жовто-зеленому комбінезоні, від чого він нагадував курча. На дворі завершувався 1993-й і починався 1994-й – рік трагічний і великою мірою визначальний для майбутнього розвитку Формули 1…

Історія Міхаеля Шумахера – це історія успіху та невдач, відмінного розуміння техніки і неспортивних дій, прекрасної та плідної роботи з командою та вкрай суперечливих стосунків з напарниками. Це формування справжньої легенди, чия біографія має як епічні перемоги, так і неприємні епізоди з негарним запахом. Але водночас – це історія справжньої людини, не видуманої кимось для фантастичного роману, а такої, якою він був у спорті й залишається нині. Зрештою хто каже, що генії неодмінно мають бути добрими? Ділити вчинки спортсменів тільки на чорне і біле – це найбільша помилка, якої можна припуститися в нападі крайнього фанатизму або ненависті.

Кар’єра семиразового чемпіона не була вкрай тернистою, але й квіткові пелюстки по червоній доріжці перед ним ніхто не посипав. Його повернення в гонки три роки тому викликало чималий ажіотаж, в якому досить чітко можна було виділити кілька питань – нащо воно йому треба в 41 рік і що буде якщо він програє Росбергу або Mercedes не зробить болід достойний Міхаеля? Шумахер - не перший і явно не останній з Великих спортсменів, хто вирішив повернутися – він скучив за гонками, скучив за своєю пристрастю. Так, його повернення не стало тріумфальним, як другий прихід Джордана в Чікаго або золото Солт-Лейк-Сіті для Лемьє, хоча німець не приховував своїх амбіцій протягом трьох років поборотися за титул, але при цьому Міхаель одним своїм поверненням підняв рейтинги трансляцій (особливо в Німеччині) і всі три роки залишався одним із найбажаніших співрозмовників для журналістів. Чому так сталося, адже за час його відсутності яскраво засвітила зірка Хемілтона, було видно чималий потенціал Феттеля та й Алонсо, який не дав у 2006-му піти Шумахеру восьмиразовим чемпіоном, продовжував виблискувати тепер в уже колись рідній для німця Scuderia Ferrari?

Працьовитість

Шумахер ніколи не був найталановитішим молодим німецьким пілотом на межі 80-х – 90-х. Більшість фахівців однозначно стверджували, що в цьому компоненті (який насправді об’єктивно оцінити неможливо, але ж ми часто маємо свої власні критерії «гоночного таланту») Міхаель поступався своїм ровесникам Карлу Вендлінгеру та Хайнцу-Харальду Френтцену. Але вже тоді в команді Мерседес, за яку виступала вся трійця, звернули увагу на велику працездатність Міхаеля, якому управління з новою технікою давалося тяжче, але він наполегливо працював, щоб не відставати від Карла і Хайнца-Харальда. Френтцену все давалося значно легше і він дозволяв собі інколи лінуватися, Вендлінгер же завжди був «собі на умі» й ніхто не знав, про що він думає, а Шумахер розумів, що його шанс потрапити у вищий гоночний світ може спрацювати тільки якщо він буде кращим за своїх товаришів-конкурентів.

Він залишався довше на базі, спілкувався з інженерами та більш досвідченими пілотами, намагаючись перейняти у них досвід.  Вже тоді 20-річний Міхаель був не просто гонщиком, а справжнім атлетом, який розумів, наскільки важливо постійно знаходитися у відмінній фізичній формі. Зараз, в свої 43 він залишається струнким, підтягнутим спортсменом без жодних ознак зайвої ваги, фізичній формі якого можуть позаздрити деякі значно молодші колеги. А ще, коли регламент не забороняв проводити тести під час сезону, саме Шумахер подовгу не полишав тестовий трек Скудерії, постійно намагаючись разом з інженерами знайти в машині те, що все ще можна було покращити. Більше ніж німець на тестах працював не Ірвайн чи Баррікелло, а Лука Бадоер, про справжній внесок якого у титули Ferrari епохи Тодта-Брона-Бірна-Шумахера багато хто не знає або намагається несправедливо применшити.

Правильні час і місце

В автоспорті мало бути швидким і талановитим або не таким швидким, але багатим, щоб тебе помітили й запросили піднятися на наступний щабель кар’єрних сходів, інколи треба потрапити на очі правильній людині або щоб просто сталася подія, через яку в твоїх послугах можуть бути зацікавлені. На початку кар’єри молодий Шумахер кілька разів зривав джек-пот: спочатку його запримітив Віллі «20%» Вебер і став особистим менеджером, потім з Бертраном Гашо сталася відома історія, яка дозволила Міхаелю дебютувати в Спа у складі Jordan. Взагалі перший Гран-Прі Шумахера, а точніше обставини його організації – історія достойна окремої голлівудської постановки, режисером якої неодмінно має стати Гай Річі: бійка з таксистом в Лондоні із застосуванням хлорбензальмалондінітрілу, 150 тисяч фунтів на рахунок Team Jordan і прониклива розповідь Вебера про свого підопічного, який відмінно знає трасу, бо живе хоч і в Німеччині, але ж зовсім неподалік (уже значно пізніше відомою стане правда про те, що саме за кермом зеленої машини Едді Джордана Шумахер проїхав перші кола легендарним бельгійським кільцем). Далі не менш важливу роль на всій кар’єрі німця відіграв перехід в Benetton до «продавця джинсів» Флавіо Бріаторе, який швидко зметикував, що Міхаеля треба переманити, бо з нього може вийти майбутній чемпіон. Перехід, який сам Джордан неодноразово називав крадіжкою зі зламом.

Одіозність

Коли говорять про неспортивні вчинки Шумахера, то насамперед згадують Аделаїду-94, Херес-97 і Монако-2006. Але при цьому в Австралії з Хіллом та в Іспанії з Вільньовим він робив те саме, що  Прост зробив з Сенною в Сузуці-89, а вже у 1990-му Чарівник помстився Професору. Чому ж німцю не можна було робити того, що було дозволено його Великим попередникам?! Міхаелю дорікають і за командну тактику, коли саме він був пілотом №1 в команді, і давав або ні згоду на підписання нового «зброєносця». В середині дев’яностих від такої політики Бріаторе в Benetton і Тодта в Ferrari багато хто казав, що Формула 1 завдяки Шумахеру іде шляхом в нікуди. Та тепер, через 15-20 років ми всі бачимо, як Масса мовчить, коли йому зривають пломбу з робочої КПП, а Веббер хоч і проявляє свій норов, але грає за правилами, де Феттель все-одно має перемогти і при цьому всі розуміють, що це нормально. Нормально, бо Караччіола, Ланг і Браухіч уже 80 років тому їздили за такими самими неписаними правилами командної тактики, а Формула 1 – це командний вид спорту. Гонщик без команди ніхто, а без швидкого боліду, який зробить команда враховуючи побажання пілота, і чемпіоном стати шансів немає. Як не було шансів стати чемпіоном Шумахеру в Jordan, Алонсо в Minardi, а Феттелю в Toro Rosso.

І ще одне – Міхаель завжди відповідав за власні вчинки сам, навіть якщо спочатку своєї вини не визнавав. Не відправляв він і напарників розбиратися чи підставлятися під його конкурентів. Та й борги своїм колегам оплачував. Але ж це все нецікаво, коли когось хочеться бачити тільки в чорних або, навпаки, в білих фарбах…

Ніколи не здаватися

Коли німця дискваліфікували в 1997-му (а по суті просто викреслили з особистого заліку), кажуть що він замислювався над завершенням кар’єри, але пережив цю ситуацію і навіть статус вигнанця в рідних йому Німеччині й Італії не зламав пілота. Так само як на початку свого «червоного» шляху його не зламали постійні відмови машини, найприємнішою з яких, мабуть, був схід на прогрівочному колі у Франції, де німець мав стартувати з поула. Апофеоз випробовувань, які зрештою зумів подолати Міхаель, наступив у Сільверстоуні в 1999-му. Я й досі прекрасно пам’ятаю події в Stowe і той жах, який мене охопив, коли маршали почали покривалами закривати машину і гонщика від об’єктивів – занадто добре всі знали що це може значити…

Пройшовши через серйозну обструкцію преси, критику Ді Монтеземоло і травму, Шумахер повернувся ще сильнішим з надзвичайною мотивацією довести справу до логічного завершення і зробити щасливими фанів Ferrari в усьому світі. Після повернення вже в Mercedes його позиція не мінялася і разом з командою він намагався іти вперед та розвивати «Срібну стрілу». За три роки він не сказав жодного зайвого слова на адресу команди навіть тоді, коли вона його позбавляла можливостей принаймні спробувати поборотися за подіум або перемогу (Австралія, Китай-12) чи коли суперники ставили хрест на його планах в гонці (Корея-11, Малайзія-12).

Робота в команді

«Міхаель – найкращий в світі як перший, так і другий пілот», - сказав Едді Ірвайн після гонки в Малайзії у 1999-му, де німець двічі віддавав лідерство напарнику, захищаючи при цьому тили ірландця від Хаккінена. Шумахер завжди розумів важливість командної «хімії» і прагнув бути корисним як команді, так і вимагав від неї такого ж ставлення. Коли в 1995-му Жан Тодт домовлявся з німцем щодо його переходу, Міхаель в Ferrari прийшов не сам, а з Рорі Бірном. Ще через рік до них приєднався і Росс Брон – звісно неправильно буде казати, що саме гонщик мав найбільший вплив на ситуацію, але цілком очевидно, що Шумахер доклав чимало зусиль, щоб в Маранелло створити справжню команду мрії: Жан-Росс-Рорі-Міхаель.

Роль другого пілота ніколи не мала напрочуд великого значення, хоча статус гонщиків завжди був зрозумілим без зайвих слів, а розповіді Рубенса про те, як його принижували в Скудерії, розбиваються як хвилі об скелю, якщо згадати, що бразилець контракт з командою продовжував двічі. В Mercedes було інакше – там був старий друг Брон, але командного ордеру вже не було і Шумахер працював за забутими для нього правилами рівноправ’я пілотів. Так, Росбергу він у підсумку програв, але хіба це головне для людини, яка повернулася щоб вести боротьбу за подіуми-перемоги-титул, а отримала в своє розпорядження машину, що могла перемагати тільки пару разів за три сезони?..

Реалізація найрізноманітніших тактик

Німець практично всю свою кар’єру провів пліч-о-пліч з людиною, яка, мабуть, є найкращим тактиком сучасної Формули 1. Але ж придумати екстравагантний хід і реалізувати його – це «дві великі різниці». Коли в Угорщині-98 Брон запропонував єдиний можливий варіант з зайвим піт-стопом, це означало, що Шумахер мав пів-гонки проїхати у майже кваліфікаційному темпі, щоб забезпечити часовий гандикап, необхідний для зайвого візиту в бокси. Міхаель справився, а згодом щось схоже зробить у Франції-2004, коли побачить, що просто так обійти Алонсо не вийде.

Гоночне відчуття нерідко допомагало німцю приймати правильні рішення: одним із найяскравіших прикладів є історія Монако-97. Шумахер до останнього не міг обрати машину для старту в гонці (тоді, нагадаю, команди могли привозити 3 боліди на етап і використовувати їх на власний розсуд). Його основна машина була налаштована на суху погоду, а запасна – на дощ. Час минав, рішення треба було приймати, а він вагався – в той день погода була хмарною і ніхто не міг сказати точно буде дощ в гонці чи все ж таки ні. Міхаель обрав запасний болід, але продовжував перейматися через свій вибір, бо у Williams обрали сухі налаштування і стартували на сліках. Під час прогрівочного кола над трасою пішов дощ… а за підсумками першого кола німець привіз другому Фізікеллі (теж з дощовими шинами) 6,654 сек. І це на трасі довжиною 3366 м! Гонка була практично виграна, і справа залишалася за «малим» – довести її до перемоги протягом ще «якихось» 77 кіл. На фініші Міхаеля від Баррікелло розділили 53,3 сек.

Не менш важливою якістю пілота завжди було уміння пристосовуватися до нових умов. Що буде, якщо на машині заклинить 5-та передача? Правильно, у 99% випадків гонщик поїде в бокси або одразу зупинить машину. Флавіо Бріаторе спочатку ніхто не вірив, коли італієць в Барселоні у 1994-му пояснив втрату лідерства своїм пілотом саме проблемою з КПП, бо Міхаель, промучившись кілька кіл, знайшов потрібний ритм і довіз машину на друге місце. Не вірити ж даним телеметрії, наданим Флавіо пресі було тяжко…

Пристрасть до гонок

Покинувши Формулу 1 у 2006-му, Шумахер не покинув світ швидкості – ця пристрасть змалечку тече в його крові. Німець залишався консультантом Ferrari і допомагав інженерам Gestione Industriale  удосконалювати нові дорожні машини. Знявся у ролі Стіга для одного з епізодів Top Gear, попутно протестувавши для Кларксона і компанії Ferrari FXX. А ще знайшов для себе нову забавку – спортивні мотоцикли, навіть неодноразово брав участь у напіваматорських гонках просто заради задоволення, яке нерідко супроводжувалося як лоусайдами, так і парою хайсадів. Але тяжка аварія в Картахені в лютому 2009-го схоже відбила бажання Міхаеля божевільно ганяти на двоколісній техніці – практично вертикальне падіння головою вниз могло закінчитися значно фатальніше, ніж просто проблема з шийними хребцями.



Та вже влітку кров закипіла знову, коли Ferrari знадобилася заміна Феліпе Масси, який потрапив у тяжку аварію на кваліфікації Гран Прі Угорщини. Але повернення, якого так чекали не відбулося – проблема з шиєю далася взнаки. Все ж коли восени Росс Брон набрав свого старого друга і запропонував йому спробувати знову, тепер у складі Mercedes, Шумахер відмовити не зміг – ні Россу, ні Mercedes.

Пристрасті німця передалися і його сім’ї, яка завжди підтримувала його незалежно від результатів та обставин. Зрештою саме проводячи більше часу з дружиною та дітьми Міхаель зумів відчути друге дихання, яке було підтримано родиною і дозволило повернутися у Великий цирк. Любов’ю до автоспорту ще у 90-х заразив Шумахер і дітей, які прагнули досягти висот їх знаменитого співвітчизника. Принаймні одному з них уже зараз вдалося у дечому перевершити кумира свого дитинства.

Як колись Біл Шенклі в Ліверпулі, так і тепер протягом останніх двох десятиліть Міхаель Шумахер просто робив людей щасливими. Залишається сподіватися, що після нового відпочинку німець розкриє інші грані свого таланту і величезної працьовитості.

В’ячеслав КОБРЖИЦЬКИЙ, Sport.ua