Илья ГАЛЮЗА: «Стимулирование не запрещено законодательством»

Центральна ланка півоборони «Зорі» була однією з найпомітніших у матчі з «Динамо», який, як відомо, мав два доленосні підсумки:

1. гості «гарантували» собі чергове «срібло» чемпіонату, 2. господарі — збереження місця в еліті принаймні на сезон.

Одним із героїв гри на стадіоні «Авангард» став опорний хав луганців Ілля Галюза, який погодився поспілкуватися з «УФ» навіть попри цілком заслужений вихідний.

— Іллє, передусім вітаю вас і всю команду з виконанням головного завдання на поточний сезон! Мабуть, у Луганську нині ейфорія?
— Тут цікава ситуація: може, ви помітили, що безпосередньо після гри ми не дуже то й раділи, бо на той момент не знали про підсумки зустрічей за участі конкурентів. Уже в роздягальні нам повідомили довгоочікувані дані, після чого ми нарешті розслабилися: командна радість зашкалювала, всі вітали один одного, вигукуючи назву клубу!.. Ми ж пройшли великий шлях, боролися, вигризали своє право грати у ПЛ, саме з цією метою було запрошено нового головного тренера, під таким прицілом проводилася селекційна робота взимку, формувався молодий колектив… До речі! Хочу привітати Юрія Миколайовича з тим, що тепер він уже офіційно наставник «Зорі» — без усяких там «в.о.»!

— А коли це стало відомо?
— Одразу після зустрічі з «Динамо», коли до нас у роздягальню завітало клубне керівництво.

— Логічно припустити, що за успішне виконання турнірної цілі футболістам і тренерському штабу луганців належить отримати додаткові преміальні…
— Насправді, все трохи складніше. По-перше, я не можу говорити за весь колектив, бо в кожного є свій контракт із окремо прописаними преміальними. По-друге, загальна система оплати праці гравців приписана ще напередодні сезону, вона варіюється лише в окремих випадках — наприклад, коли ми досягаємо хорошого результату з лідерами… Тому скажу, що це запитання треба адресувати нашим керівникам. Можливо, вони приготують команді сюрприз.

— Повертаючись до супернапруженого матчу з «Динамо»: чи не ключовим у ньому стало протистояння двох пар центрбеків — київської, уособленої Огненом Вукоєвичем і Карлосом Корреа, та луганської, утвореної Олександром Грицаєм і вами. І, як на мене, перемога була за вами…
— Ви не зовсім правильно відзначили наше розташування на полі: відповідно до тактичної схеми «Зорі», є дві основні ланки з чотирьох футболістів кожна, а оточують її, відповідно, воротар, опорний півзахисник і форвард. Тобто я грав не на одній лінії з Грицаєм, а трохи ближче до воріт суперника — не так глибоко, як Сашко. Хоча, справді, в окремі моменти доводилося «опускатися» до нього… А щодо «ключових протистоянь»… Реально ж грають 11 на 11 футболістів, тут не варто віддавати перевагу якійсь лінії… Запорукою нашого успіху — і в останній грі, й у чемпіонаті загалом —стали три кити, на яких, за словами Вернидуба, тримається гра «Зорі»: дисципліна, самовіддача, виконання тренерської установки. Наприклад, у зустрічі з динамівцями передматчеву установку Миколайовича ми реалізували десь на 99%.

— Не можу не запитати, чи не було в конкретно взятій грі проти «синьо-білих» і четвертого «кита» успіху — стимулювання з третього боку…
— Не відповідатиму: це — внутрішньокомандні справи, які нікого не стосуються… Крім того, наскільки мені відомо, згадувані вами «стимулювання» не заборонені футбольним законодавством.

— Знаєте, Іллє, тут цікава історична паралель вималювалася: 1972-го «Зоря» стала чемпіоном СРСР, позбавивши цього титулу «Динамо», і ось тепер, через сорок років, ви знову, м’яко кажучи, засмутили киян.
— (Після паузи). Справді, паралель… Безумовно, ми не могли (бодай на рівні підсвідомості) уникнути міркувань, що впливаємо на долю золотих нагород. Але, повірте, передусім ми думали про власні очки, а не про чужі. Доля киян — їхня турбота.

Володимир БАНЯС, газета Український футбол