Габор Вайда: "Треба усюди встигнути. Особливо до тих м’ячів, які летять у мої ворота"

Він завжди залишається невблаганним і непоступливим. Для нього усі люди рівні, незважаючи на вік і титули. Його не дано “приласкати” чи “купити”. Перед ним найзаможніші світу цього - безсилі.

Таким є колишній футбольний воротар львівських “Карпат” Габор Іванович Вайда, який, незважаючи на свої 62 роки, продовжує захищати карпатівські ворота ветеранської команди. Найвище цьому визнання: титул чемпіона і Суперкубок України серед ветеранських команд. Та ми переконані, що це не останні титули Габора Вайди. На черзі плідна робота з молодими карпатівськими талантами на славу головній команді “Карпати”.

Закарпаття - квітучий край, де за рік до закінчення Другої світової війни, в Ужгороді народився Габор Вайда. Річним хлопчиком “Гобі” з батьками переїхав до сусіднього з Румунією міста Тячів. Його дитинство було таким же ж, як і в сотень тисяч ровесників – школа, а вільний від занять час для спорту. Влітку віддавали перевагу футболу, взимку - санкам.

Футбол в родині Вайди, за словами пана Габора, був сімейною “хворобою”. А головним носієм був батько, який у молодості виступав на дуже пристойному рівні у складах місцевих команд. До речі, батьків брат - Павло - стояв у воротах. Мама мала вищу освіту і працювала інженером. Разом із Габором, який перебрав воротарський досвід у рідного дядька, ріс брат - Іван, якого знайомі після чемпіонату світу 1958 року називали... Пеле. Він був віртуозом у нападі.

Габору, 13-річному юнаку, вперше довелося пізнати, що таке великий футбол 1957 року, виступаючи за дорослу команду на Кубок області. Була Великодня неділя й дружина основного воротаря його не пустила на матч. Мовляв, свято – сиди вдома, за м’ячем нехай бігають молодші. Як на зло, розпадався дощ. „Футбольний газон стадіону в Королево перетворився у басейн для водного поло, - згадує Вайда. Хоча ми й поступилися - 0:3, але вини моєї у пропущених м’ячах не було. А після матчу тренер команди Людвік Береш сказав, що в нас народився новий воротар, перед яким велике майбутнє. Тячівська команда була сформована з мешканців-угорців. Разом із цим були чисто українські команди. Такі зустрічі прирівнювалися до міжнародних змагань, де кожна нація проявляла свій характер, мужність і майстерність.”

Футбол на Закарпатті користувався великою популярністю, на стадіони приходило до п’яти тисяч глядачів. В командах було багато перспективних гравців, але у великому футболі зуміли закріпилися найкращі. Приємно, що серед них знайшлося місце для Габора Івановича Вайди.

З 1961 року в кар’єрі Вайди з’явився перший футбольний клуб - “Карпати” (Рахів), в якому він зайняв пост номер один. Вчорашній школяр став футболістом. Виступаючи у першості області, за гру виплачували гроші та, що найважливіше, безкоштовно харчували. Футболісти були влаштовані по різних підприємствах, але ніхто роботою не був обтяжений. Основне заняття - тренування і гра. Багатьом молодим парубкам таке життя стало до вподоби. Натомість Вайда бачив, що це згубна дорога. Просто так в житті нічого не дається: все треба заробити важкою та наполегливою працею, нехай і на футбольному полі. Талант, даний природою, необхідно розвивати і вдосконалювати на тренуваннях. Інакше не досягти вершин.

Рахівські “Карпати” належали до лідируючої групи в обласному футболі. 1962 року посіли друге місце. Життя Вайди почалося змінюватися. Він почав вчитися на заочному відділенні загальнотехнічного факультету Ужгородського університету, бо вже тоді розумів, що футбол - не на все життя. Знайомиться з нападником Вільгельмом Оросом, студентом Ленінградської лісо-інженерної академії і за порадою товариша переїздить до міста на Неві.

Переводиться на стаціонарне відділення Ленінградської лісо-інженерної академії ім. С. Кірова і продовжує грати у футбол. Восени 1963 року в місті розігрувався чемпіонат серед вузівських команд і Габор зайняв своє звичне місце у воротах. Його партнером був футболіст “Автомобіліста” Сергій Пузирьов, який і рекомендував своїм тренерам звернути увагу на молодого воротаря. Майстерність Вайди влаштувала тренерів і він стає гравцем “Автомобіліста”, де основним воротарем був Євген Дусманов, колишній армієць Львова. Перед командою ставилися високі цілі, але їх так і не вдалося реалізувати. Так, у 1965 році в Армавірі у фінальній пульці за вихід до вищої ліги програли, а після нового 1966 року команду розформували. Для молодого закарпатця це не стало трагедією. Адже головне, за чим він приїхав до цього міста, було здобуття високих знань.

Невдовзі і цілком випадково у його кар’єрі з’являється наступний ленінградський клуб - “Більшовик”, так званий фарм-клуб “Зеніта”. Тренером був Володимир Корнєв, який пізніше працював у “Зеніті”. Вайда віддавав перевагу більше освіті та знанням, хоча, якщо випадала нагода пограти у футбол, ніколи не відмовлявся. “Більшовик” виступав у другій лізі російської зони, а його гравцями були 17-18-річні перспективні студенти місцевих вузів, а Вайда разом із Миколою Агафоновим були за віком в команді “стариками”.

З вересня 1967 року в спортивній кар’єрі Вайди наступила велика зміна. Його запрошено до найвідомішої команди міста “білих ночей” - “Зеніта”. На цей час в команді було три воротарі - Володимир Востроілов, Лев Бєлкін та Ільяз Галімов. Тренери “Зеніта” без особливої розвідки “кинули” новачка в бій за команду дублерів. І Габор Вайда зумів скласти тест на виживання. До речі, виступаючи за зенітівський дубль, Вайда вперше зустрівся з “донеччанином” Остапом Савкою, а в сімдесятих вони разом виступали за “Карпати”. “Шахтар” став чемпіоном серед дублерів. Виступаючи за “Зеніт”, Вайда успішно склав державний іспит, натомість команда фінішувала на останньому місці. Але Вайда не був до цього причетний, свої матчі відстояв надійно. Навіть не підкорився грізним ударам найкращого бомбардира московського торпедівця Едуарда Стрельцова.

За роки виступів у Ленінграді Вайда встиг познайомитися і з “Карпатами”. Як любити згадувати Габор Іванович: „Я завжди старався бувати на матчах “Карпат” проти ленінградського „Динамо”. Як мешканець Західної України вболівав завжди за “Карпати”.

Але найпам’ятніший епізод стався напередодні фінального матчу Кубка-69. Разом з гравцями ростовського СКА Анатолієм Зінченком і Володимиром Проскуріним Вайда отримав запрошення на товариський матч олімпійської збірної СРСР проти Швеції. В одній із розмов Вайда переконував армійців у тому, що “Карпати” переможуть і здобудуть Кубок. Але вони лише посміхалися. Проскурін навіть погрозився: “Ми за Кубок повідкушуємо “Карпатам” ноги!” Проте прогноз воротаря став пророчим.

В “Карпати” Вайда перейшов завдяки пропозиції Юрія Федоровича Сусли, гру якого запам’ятав ще з його виступів за “Спартак”. Для Габора Вайди незабутніми стали ужгородські уроки зі стадіону “Авангард”, куди малюком разом з братом приходив на стадіон дивитися як тренувався Юрій Сусла і повторював воротарські трюки.

Наприкінці 1969 року Сусла, який працював у тренерському штабі “Карпат”, запросив в команду Вайду, бо львів’янам був потрібен надійний воротар. Адже кубковий герой - Віктор Турпак вирішив розпрощатися з колективом. Після розмови з тренером воротаря охопили двоякі почуття, але бажання виступати переважили на користь Львова. Начальник команди Карло Мікльош довершив перехід закарпатівця до Львова.

“Карпати” в цей час були настільки згуртованою і стабільною командою, що новачкові вибороти місце в основі вдавалося не кожному. Проте Вайді це вдалося з першого матчу. Тренер Ернест Юст теоретичними знаннями перевершував багатьох фахівців, навіть вищолігових. Міська та обласна влада сприяла стабілізації та розвиткові команди. Глядачі заповнювали до останнього місця стадіону “Дружба”. Було зрозумілим, що “Карпати” після кубкової перемоги довго не затримаються у першій лізі. Вайді довелося рівнятися на кращих карпатівців - Данильчука, Герега, Поточняка, Габовду, Лихачова, Данилюка та інших футболістів.

Вперше у формі карпатівського клубу Вайда вийшов на поле 11 квітня 1970 року. “Карпати” приймали армійців з Хабаровська і завдяки м’ячу Яноша Габовди здобули перемогу. Дебют видався якнайвдалішим. Але львів’яни не змогли належно оцінити гру новачка. Гості майже не переходили центральну лінію. Такою була гра команди – жодної ініціативи суперникові.

Подібну гру продемонстрували карпатівці і в кубкових двобоях проти румунської “Стяуа” 1970 року. Львів’яни, володіючи ігровою ініціативою, поступилися. Мабуть, десь не допрацювали, хоча можна говорити і про помилки окремих футболістів та суддівську упередженість. Але “Карпати” зійшли з європейської дистанції. Натомість невдача швидко забулася. “Карпати” здобули путівку до вищої ліги. Перша ліга налічувала 22 клуби, з яких половина бачила себе переможцем, але “Карпати” зіграли краще і справедливо здобули перше місце.

Завжди товариський Вайда швидко подружився з новими партнерами - Романом Покорою, Геннадієм Лихачовим, Іваном Герегом та Степаном Крупеєм. Підтримує Вайда дружбу з ветераном львівського футболу Юрієм Зубачем, колишнім змагуном СТ “Україна”.

З переїздом до Львова Вайда зрозумів, що таке відданість та любов місцевих вболівальників до своєї команди та її гравців. “Карпати” були національною командою і не приховували цього навіть перед Москвою.

Бутси Вайда повісив на цв’яшок у 28 років. З початку 1973 року новий тренер Бубукін прохолодно сприймав присутність в команді багатьох ветеранів. Внаслідок цього більшість почала “грати” проти Бубукіна. Прикро про це говорити, але такою є правда, яку завжди на перше місце у взаємовідносинах ставить Габор Іванович Вайда.

Те, що він полюбив “Карпати”, засвідчують і факти, що відкинув пропозиції з Сімферополя, Харкова та Чернівців. Вайда закінчує навчання в Київському технологічному інституті харчової промисловості. Але в подальшому футбол таки переміг - з 1981 до 1985 року Вайда працював директором футбольної школи при львівському СКА, а 1989 року обіймав важливий пост у відроджених “Карпатах” - начальника команди.

Продовжує Вайда трудитися на карпатівській ниві і у свої 62 роки. Нині він - керівник розвитку дитячо-юнацького футболу департаменту футболу при ФК „Карпати”. За словами пана Габора, без любові до футболу, до дітей і команди “Карпати” не обійтись. Обов’язки великі, а відповідальність ще більша. Дитячо-юнацький футбол багато займає часу. Важливо нікого і нічого не пропустити. Футбольний клуб вважає не просто виробничим підприємством, а рідною домівкою, де все знайоме і своє. Вайда залишається скромним і майже непомітним, проте усюди встигає: на матчі дитячих команд чи дорослої, поїхати у відрядження чи оформити документи.

Запитуючи пана Вайду про 62-річчя, він відповів: “Це великий відрізок в житті. Роки протекли так швидко... А іноді й бурхливо, як вода в Тисі. Для діючого футболіста, а я вважаю себе таким, межа дуже висока і не всім підкорюється. Це вік, коли варто задуматися над минулим і тим, що попереду... Не пропускаю ранкових тренувань. Та роки беруть своє, а я з них витягую своє. Ось торік разом з ветеранами-партнерами стали чемпіонами України з футболу. Але треба щось корисне зробити й на ниві у становленні команді. Мої роки загартували мене. Мабуть, змінився і мій характер: про це й говорить медицина - що в людини це настає кожних сім років. Кожен день стає цінним і дорогим. Людина стає все більш принциповою і вимогливою. Треба усюди встигнути, особливо до тих м’ячів, які летять у мої ворота...”

Розмовляв Олександр ПАУК

Габор ВАЙДА. Народився 11 травня 1944 року в Ужгороді. Воротар. Зріст 183 cм, вага 80 кг. Вихованець закарпатського футболу. Кар'єра в "Карпатах": 1970-73 рр. Зіграв 92 матчі. Виступав у командах: "Іскра" (Тячів) 1957-60 рр., "Карпати" (Рахів) 1961-63 рр., "Автомобіліст" (Ленінград) 1963-65 рр., "Більшовик" (Ленінград) 1966-67 рр. та "Зеніт" (Ленінград) 1967-69 рр. (зіграв 22 матчі). Майстер спорту з 1972 року. З 1990 року працює на адміністративних посадах у команді "Карпати" (Львів). Чемпіон та володар Суперкубка України серед гравців-ветеранів.

Футбольний клуб “Карпати” та редакція газети “Карпати” складають нашому заслуженому ветерану Габору Івановичу Вайді найщиріші вітання. Бажаємо вам міцного здоров’я, життєвих гараздів, радості з виступів рідної команди, щастя та сповнення ваших мрій. Многая ВАМ літ!!!

ФК "Карпати"