Стефан РЕШКО: "Лобановський припустився грубих промахів"

Колишній захисник київського "Динамо" Стефан Решко, 58 років, зараз працює в Академії внутрішніх справ України. Курсанти величають його полковником. Хоча одягнений Стефан Михайлович у цивільне.

Спілкуємося здебільшого російською. Інколи у Решка вихоплюються й українські слова. Полюбляє жестикулювати, доводячи свою правоту співбесідникові.

- Київське "Динамо" у 1975 році визнали найкращим клубом світу. Команда могла через рік завоювати Кубок європейських чемпіонів?
- Нам він був не потрібен. Основна ставка того року робилася на Олімпійські ігри у Монреалі. На Лобановського, який тоді очолював збірну, тиснуло партійне керівництво. Хотіли "золота", щоб гімн СРСР під час закриття Олімпіади лунав двічі - на честь переможця футбольного турніру та країни-організатора майбутніх Ігор. Але ми стали тільки третіми. Хоча серйозних суперників мали на комариний ніс - поляків, бразильців та збірну НДР.

- Чому не виконали завдання "партии и правительства"?
- Лобановський припустився грубих промахів у підготовчій роботі. Був засліплений голою наукою, запропонованою Зеленцовим, і ганяв нас до кривавих чортиків у очах. Тренування не були довгими, лише годину сорок, але інтенсивність - ще та. Гирі таскали, віджималися до нестями. І нічого не досягли: замість очікуваної свіжості у Монреалі ледь ноги пересували.

Крім того, Лобановський зняв нас з весняної частини чемпіонату СРСР-1976. І досі не розумію, для чого. Як ми могли нормально підготуватися до Олімпіади, не граючи регулярно офіційних матчів?

Шкода, що Лобановський так загнав тоді команду, не використавши її ігрового потенціалу. Неодноразово я про це публічно говорив. І діставалося за це: дзвонили дружина Лобановського, нинішній президент "Динамо" Ігор Суркіс. Докоряли за мою критику. Ада так і сказала на похоронах чоловіка: "Стефан, я на вас ображена. Коли вже свої критикують...".

- У другій частині 1976 року футболісти "Динамо" відмовилися працювати з тандемом тренерів Лобановський - Базилевич. Написали у Держкомспорт листа...
- Я його, до речі, не підписав.

- Чому?
- Вважав, що силовий метод не допоможе і не треба виносити сміття з хати.

- Хто з гравців був ініціатором конфлікту? Мунтян, якого Лобановський не узяв на Олімпіаду?
- Ні, не Мунтян. Інший. (Решко просить вимкнути диктофон і називає прізвище. - "ГПУ").

- Бунт себе виправдав?
- Не думаю. Хоча претензії футболістів були обґрунтованими. Але що з того? Призначили Пузача старшим на матч із "Дніпром". Ми програли 1:3, хоча дуже хотіли довести, що можемо і без тренерів. Онищенко навіть рахунок відкрив. Я на той матч не вийшов. "Не став мене, я ж листа не підписував", - сказав Пузачу.

- Вам довелося персонально опікати двох чемпіонів світу - німців Хельценбайна та Мюллера. З ким було важче?
- З Мюллером, звичайно. Ведмідь такий, а Жені Рудакову на рівні збірних постійно забивав: і в товариському матчі, і у фіналі чемпіонату Європи-1972.

Я став тінню Мюллера, як Лобановський просив. І Ґерд не забив, хоча пару напівмоментів мав. Унікальний форвард: п’яткою забивав, задом. Після матчу обмінялися футболками з ним. Шкода, не зберіг її, віддав комусь.

Бачилися з Мюллером у Німеччині 15 років тому. Впізнав мене, загорлав: "Рецько! Рецько!" Худішим став, з борідкою. Пили з ним пиво, вино. Але небагато. Мюллер після розлучення та своїх проблем з алкоголем вживав помірно.

- 14 травня 1975 року київське "Динамо" перемогло у фіналі Кубка кубків угорський "Ференцварош" і вперше привезло до СРСР європейський трофей.
- За той успіх нам дали по 700 доларів. Я їх у Швейцарії, де грали фінал, одразу обміняв, і купив магнітофон за 610 доларів. А минулого року керівництво "Динамо" вшановувало переможців того матчу. Зібралися, посиділи. Отримали конверти з грошима - по 1000 доларів.

- Як володар Суперкубку-1975 у тому ж році міг поступитися ташкентському "Пахтакору" 0:5?
- Той матч для "Динамо" нічого не вирішував. Я на нього й не полетів. А деякі товариші сіли у лайнер. У нетверезому стані. Ні, не "здавали", не думайте. "Пахтакор" все одно того сезону програв "Спартаку" і залишив вищу лігу.

- Московські журналісти критикували Лобановського за виїзну модель. Згідно з нею, для киян цілком прийнятним результатом гостьового поєдинку була нічия. Тренер велів грати на неї?
- Ніколи такого не було. Просто у гостях ми "клеїли" всі підступи до своєї штрафної. А вдома, втративши м’яч, зразу застосовували пресинг. Правда, за виїзні нічиї Лобановський ніколи не сварив, це точно.

- Ви зустрічалися з Валерієм Васильовичем після його повернення до "Динамо" у 1996-му?
- Звичайно. У нас були нормальні стосунки. Розповнів Васильович. Полюбляв, працюючи в Азії, це діло, - він клацнув пальцем по шиї.

- Чому ви закінчили активні виступи саме в 1979 році?
- Травми замучили. Та й мотивації вже не було. Я навчався тоді у вищій школі МВС імені Дзержинського. Пішов старшим лейтенантом, дослужився до полковника.

- Ви були знайомі з міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченком?
- Це був справжній офіцер. Дисципліну любив. І футбол. Та й сам колись грав за Олександрію, що на Кіровоградщині. Не вірю ні я, ні інші співробітники Академії, що Кравченко застрелився. Комусь було вигідно, щоб він пішов.

- Ви - голова контрольно-дисциплінарного комітету Федерації футболу України. Минулого липня КДК на півроку дискваліфікував харківського суддю Подушкіна.
- У матчі за Суперкубок України між "Динамо" та "Шахтарем" Подушкін не призначив у ворота донеччан очевидний пенальті, хоча перебував за кілька метрів від епізоду і все бачив. Після гри летів з ним в одному літаку. Питаю: "Як ти міг?" "Заклинило", - відповідає. Ну, якщо тебе "клинить", кажу, ти або психічно нездоровий, або включив у голові комп’ютер і почав рахувати.

Динамівець Решко "Шахтар" не любить.
- Точніше, його тренера Луческу. Дурить голову Ахметову, користується вседозволеністю. А результату, за який гроші платять, немає.

Стефан Михайлович має трьох дітей - доньку та двох синів. А ще двох онучок та онука. Одружений вдруге. Перша дружина Решка померла.

Роман ШАХРАЙ

Стефан РЕШКО. 
Народився 24 березня 1947 року в селі Ключарки на Закарпатті.
Виступав за ужгородську "Верховину" (1963–1966), вінницький "Локомотив" (1967–1968), одеський "Чорноморець" (1968–1970), київське "Динамо" (1971–1978).
Чотириразовий чемпіон СРСР, дворазовий володар Кубка СРСР, володар Кубка кубків-1975, Суперкубка Європи-1975.
Бронзовий призер Олімпіади-1976.
За київське "Динамо" зіграв 213 матчів, забив 7 голів.
У складі збірної СРСР провів 15 поєдинків

Динамо Киев от Шурика