Вита СЕМЕРЕНКО: «Я старше Вали на 15 минут»

Марна справа застати сестер-біатлоністок Валю і Віту Семеренко у рідному Краснопіллі. Якщо їм і вдається заїхати до батьків, то на якихось кілька годин. Увесь час у роз'їздах - змагання, тренування. Однак нещодавно у жорсткому графіку з'явилося маленьке віконце. Зателефонувавши Віті, почув знайомий голос: «Зараз ми в Сумах, але вже вирушаємо до Краснопілля. Давайте зустрінемося там. Будуть усі: тато і мама, сестра з ріднею, ми з Валею зі своїми чоловіками».

Віта. - Старша я, на 15 хвилин (сміється). Принаймні, мама сказала так. А щодо зросту, то я зараз на підборах, а Валя - ні. На лижні - однакові.

Валя. - Сестра ніколи не хвалиться і не користується тим, що «старша». А до зовнішності треба звикнути. Нас у команді вже ніхто не плутає. У мене стрижка завжди коротка, а сестра любить довге волосся. Стосовно лідерства, то ми обидві лідерки - по черзі. Якось говорили про наші виступи і звернули увагу, що перемагаємо з певною періодичністю. Спочатку Віта здобуває нагороди, потім я на коні. Так само і в побуті. Схоже, що ми, близнюки, по-доброму приречені на таку синусоїду.

 

Валя. - Змагання - змаганнями, а те, що ми найрідніші люди, ніколи не забуваємо. Більше того, кожна перемога однієї з нас стає подвійною, відповідно і програші чи поразки ділимо навпіл.

Віта. - Згадайте один із стартів на Універсіаді в Італії чотири роки тому. Коли ми разом фінішували на 10-кілометровій дистанції, то вирішили перетнути стрічку разом. Навіть взялися за руки і ретельно простежили, щоб хтось із нас не «відстав». Щоправда, судді винесли свій вердикт: за допомогою фотофінішу таки виявили якісь міліметри на лижному кріпленні і віддали золото мені. Я тоді сумувала дужче, ніж Валя. Однак потім сестра «реабілітувалася» - і вже я раділа її успіху.

 

Валя. - Ми вчилися в четвертому класі, а поряд працювала дитячо-юнацька спортивна школа. Там були дві секції -футболу і лижних перегонів. Самі розумієте, до якої записалися. Тренером була і до сьогодні працює чудова людина, мудра і тактовна жінка Світлана Байда. Вона стільки гарного для нас зробила, що ми щоразу, приїжджаючи до Краснопілля, прагнемо з нею зустрітися. Мама Галина Василівна, яка, до речі, все життя працює в місцевому лісовому господарстві, до нашого вибору поставилася доволі суворо: насамперед навчання і допомога по хатньому господарству, а вже потім усе решта. Ми старалися її не підводити.

 

Десь за три роки на нашому життєвому шляху зустрівся тренер Григорій Шамрай. Подивившись на наші лижні успіхи, запропонував зайнятися біатлоном. Спершу було доволі незвично, тому що рушниця тиснула на спину. Але згодом усе стало на свої місця. Наставник одразу попередив, щоб моментальних успіхів не чекали. До того ж, я спочатку часто «мазала» під час стрільби, а Віта влучала.

 

Віта. - Так, і навіть трохи ходила до лижної секції. Але не склалося. Проте вона цим не переймається. В Оксани чудова спеціальність і робота. А ще маленька Юленька - наша племінниця, яку ми всі дуже любимо.

 

Валя. - Мій Олексій - лижник, ми з ним довгенько зустрічалися, доки побралися. Вітин Андрій - футболіст. Ми й одружувалися майже одночасно, з інтервалом до двох місяців. Спершу я вийшла заміж, потім Віта. Знаю, що зараз запитаєте, чи скучаємо одна без одної. Звісно, що важкувато, адже протягом року бачимося не більше трьох місяців. Однак з цим ще можна миритися. А от постійні переїзди, дорога, акліматизація дістають за повною програмою. Для нас стає радістю, коли розпочинаються тривалі змагання і ми можемо днів із десять не думати про літак чи поїзд. Так і зараз: ще не встигли відійти від чемпіонату світу в Ханти-Мансійську, а вже на нас чекають Москва, Камчатка.

 

Віта. - Цей виступ для мене був дещо несподіваним. Адже спочатку тренери вирішили, що в індивідуальній гонці стартуватиме Оксана Хвостенко. Коли з'ясувалося, що їй зле, почала готуватися я. Оксана мене підбадьорила, побажала успіху. Стартувала під 82-м номером. Узагалі не люблю чекати, але з іншого боку, під час гонки тренери інформували про те, як долаю дистанцію. Тривалий час не вірилося, що маю шанси на високий результат. Взагалі важливо не перейматися думками про медалі, а зосередитися на мішенях. До слова, лижі майже летіли, а от у стрільбі без промахів не обійшлося. Коли прийшла на останній рубіж, нічого не бачила навколо себе. Спершу промазала, потім влучила, третій постріл - знову мимо. Завмерла і подумки сказала: «Боженьку, допоможи мені залишитися в трійці». Він почув мої благання і допоміг.

 

Валя. - Дуже точним виявився тренерський розрахунок, коли на старт першою вийшла я, а останньою Оксана. Треба знати психологію кожної, аби поставити нас у такій послідовності. Для мене, наприклад, дуже важко бігти на заключному етапі, а Оксана з цим блискуче впоралася. Таким чином, серйозних конкуренток ми обіграли ще й у тактичному плані.

 

Віта. - Для нас це стало приємною несподіванкою. На змаганнях часто одержуємо есемески від земляків, що дуже допомагає психологічно. Приємно, що й сьогодні в Краснопіллі працює ДЮСШ, де підростає молода зміна. Цілком можливо, що за кілька років на престижних змаганнях виступатимуть її представники.

Валя. - Батьківський дім завжди наймиліший. Адже тут нас завжди чекає мама, тато, сестра, інша рідня. Хоча маємо на спілкування лише кілька годин, але вони додають стільки сили, доброї енергетики, впевненості, що вистачає надовго.

 

Віта. - А нащо? Якщо вивільняється якась пара, віддаємо до спортшколи - хай діти тренуються. Ми, до речі, завжди акуратно ставилися до них. Наскільки пам'ятаю, в дитинстві зламали лише одну пару і то - випадково. Ледь до сліз не дійшло.

 

Валя (сміється). - Сьогодні ми в гостях - усіх частує мама. Все, що вона готує, - найсмачніше. От у мене Олексій більш за все любить млинці. Мені рідко коли випадає нагода ставати за плиту, тож чоловік сам зодягає фартушок і щось готує.

Віта. - Ми у стравах не перебірливі, все смакуємо потрошку.

 

Валя. - Дозвольте відповім за обох. Головна мрія - щоб усі були здоровими. Буде здоров'я - з'являться медалі, визнання. А щось конкретне не любимо загадувати. Завжди треба пам'ятати мудрість про те, що ми тільки мріємо, а за нас розпоряджаються в іншому місці.

 

ДОСЬЄ «УК»

 

Валя і Віта СЕМЕРЕНКO. Народилися 18 січня 1986 р. в селищі Краснопілля Сумської області. Заслужені майстри спорту, учасниці Олімпійських ігор, багаторазові призерки етапів Кубка світу з біатлону.

 

Віта - володарка бронзової та срібної медалей чемпіонату світу в російському Ханти-Мансійську, Валя - срібний призер жіночої естафети ЧС-2011.

 

Віта - студентка Української академії банківської справи НБУ (Суми), Валя - Національної академії державної податкової служби (Ірпінь Київської області).

 

www.ukurier.gov.ua