Футзальний світ об’єднується. А Україна?

В середині грудня відбулася досить неординарна подія для світового футзалу. Між Комітетом футзалу іспанської федерації  футболу, Національною лігою іспанського футзалу і Конфедерацією футзалу Бразилії  був підписаний трибічний договір про співпрацю цих організацій. Це перший такий договір між футзальними організаціями на такому високому рівні. Варто зазначити, що завданням цього союзу є не тільки взаємодія між футзальними організаціями цих країн, а і проведення Кубку світу серед жіночих команд і включення цього виду спорту в Олімпіаду.

Чи готова АМФУ до співпраці?

Участь представників Федерації футболу Іспанії, яка входить до ФІФА і УЄФА, говорить, що ці проекти цілком реально реалізувати. Враховуючи останні результати на міжнародних турнірах іспанських збірних і клубів, навряд чи керівники ФІФА і УЄФА протидіятимуть, нововведенням у футзалі. Навіть більше, ця угода передбачає, те що до цього союзу приєднуватимуться інші асоціації і організації, культивуючи цей вид спорту в інших країнах.

Плюси від підписання такого договору видно відразу. Це і перехід футзалістів з любительського рівня на професійний, причому, на міжнародному рівні, це і включення футзалу у Олімпіаду, що дасть і додаткове фінансування цього виду спорту в більшості країн, зокрема в Україні. Також ця угода передбачає підтримку старих турнірів і створення нових для популяризації футзалу в світі. Та й перші плоди співпраці з’явились. Матчі Кубку Іспанії показували по «Євроспорту». А наша АМФУ вже який рік, не може домовитись про хоч якісь трансляції футзальних матчів на центральних каналах.

Виникає питання: чи готова АМФУ підтримати ініціативу Іспанії і Бразилії, де футзал перебуває на такому рівні, що нашій країні ще рости і рости. Але футзальне керівництво Іспанії і Бразилії розуміє, що для того, щоб гра 5х5 успішно розвивалася, потрібні нові ідеї, щоб можна було залучити більше фінансів у футзал. І найголовніше те, що принципові суперники на майданчику, за його межами швидко порозумілися в організаційних питаннях. Керівництво обох країн-лідерів футзалу чудово розуміє, для того, щоб вистояти, потрібно об’єднуватися. Щодо нашої країни, то думаю, що навряд чи Геннадій Анатолієвич Лисенчук знає, про цей договір. Схоже, що він навіть не цікавився цим питанням, судячи із офіційного сайту АМФУ. Хоча на сьогодні – це повинно цікавити більше країни рівня України, враховуючи фінансове положення футзалу в нашій країні.


Завдання – зібрати внески із команд

Часто видається, що завданням АМФУ є зібрати внески з команд, забуваючи про один момент. Не дивлячись на те, що клуби не є колективними членами АМФУ, саме вони є донорами Асоціації. А для того, щоб команди могли в сьогоднішній кризовий час нормально фінансуватися, потрібні відповідні законодавчі акти. А чим менше буде команд, тим менше буде грошей в касі АМФУ. І якщо найближчим часом не змінять підхід до виконання своїх обов’язків в Асоціації, то кількість клубів може ще зменшитись. Сумнівно, що регіональні асоціації, які є колективними членами АМФУ, зможуть витримати такі фінансові витрати, які мають клуби.

На жаль, навіть в сусідній Білорусі приділяють більше уваги розвитку футзалу, аніж у нас в країні. Про це говорить, той факт, що з 9 по 13 лютого в Мінську відбуваються тренерські і суддівські курси, де лекції читатимуть головний тренер збірної Іспанії Хосе Венансіо Лопес, і для арбітрів Педро Галан Н’єто. До речі, замість того, щоб домовитись із керівництвом Білоруської асоціації, щоб хоча б частина наших тренерів українських клубів, побувало на цьому семінарі, як вільні слухачі, АМФУ перенесла на 15 лютого 16-й тур чемпіонату. Якщо в Україні не можна організувати подібні курси, то дайте тренерам можливість з’їздити на семінари, які проводяться в сусідніх країнах.

А найцікавіше, що хоча ще професійних тренерських курсів з футзалу в Україні немає, зате вже відома ціна тренерської ліцензії. Ціна коливається від 2000 у.о. і вище. А хто б ви думали очолює у нас Комітет з ліцензування ФФУ? Так, Геннадій Анатолієвич Лисенчук.


Ні концепції, ні бізнес-плану

Найголовніша проблема українського футзалу – це інертність Геннадія Лисенчука, який діє за принципом – «не висовуватися». Переглядаючи сайт АМФР, часто бачу, що ФІФА і УЄФА присилає подяки російським керівникам футзалу за ідеї в популяризації футзалу в світі. Упевнений, що деяким працівникам АМФУ було б легко працювати, якби керівник давав їм більше ініціативи і розвивав би нові ідеї. Взагалі однією із проблем є повільне сприйняття нового. На жаль, для президента АМФУ, швидкість надходження інформації за останні 5-10 років значно виросла. Реагувати треба швидше, а найголовніше правильно освоювати. Але працювати Геннадій Анатолієвич звик по старому – поволі. Причому, не просто поволі, а з кожним роком ще повільніше.

Часто спілкуючись з представниками різних команд виникає один висновок. Зі всього, що відбувається, президента АМФУ хвилює лише одне питання, а коли надійдуть гроші від команд. Не розробити концепції, ні бізнес-плану, не привернути увагу спонсорів до чемпіонату України, це все АМФУ не потрібно.
Працюючи в командах адміністратором, стикався з тим, що питання вирішувалися по 3-4 місяці. Причому, на вирішення цих  питань, потрібно витрачати 2-3 години. А ще частіше було так, що поки Геннадій Анатолієвич не скаже своє «царське слово» – питання не зрушиться із мертвої точки. Хоча це питання не повинно входити в компетенцію президента АМФУ. Він повинен бути лише гарантом виконання нормативних документів. І якщо хтось з його оточення не справляється, то такий працівник повинен бути покараний.


Розвиток білорусів

АМФУ не вистачає ініціативи, «свіжих рішень». Взяти хоча б Білорусь. Наші північні сусіди активно співпрацюють зі своїми сусідами литовцями. Навіть білоруські арбітри запрошуються для суддівства ігор чемпіонату Литви. Керівництво БАМФ дуже вдало вибрало момент для розвитку футзалу в країні. Саме тоді, коли збірна цієї країни добилася свого найвищого досягнення в історії – вихід у фінальний етап чемпіонату Європи. До речі, гра з португальцями показала, що майбутнє у білорусів є. БАМФ швидко зметикувала, що саме у цей час можна отримати фінанси на подальший розвиток футзалу у країні. І, як показав час, білоруси намагаються швидко, а головне ефективно вирішити проблеми свого футзалу. А їх, окрім фінансових, у наших сусідів достатньо.

А ось у АМФУ таких можливостей була не одна. Взяти хоча б той час, коли наша збірна двічі поспіль ставала віце-чемпіоном Європи і була за крок від завоювання золотих медалей. Єдине, що можна занести у актив АМФУ – це підписання Програми розвитку футзалу в 2004-2008 роках на рівні уряду України. Ще один шанс дати поштовх розвитку футзалу був тоді, коли Григорій Суркіс був головою комітету футзалу і пляжного футболу в УЄФА. Але президент АМФУ не захотів скористатися цими випадками. Навіть більше, в цей період керівництво АМФУ чомусь свідомо на міжнародних семінарах, конференціях займало позицію, скажімо так на «під танцовці». В усякому разі, жодної конкретної пропозиції по розвитку футзалу в світі від представників АМФУ не було. І якщо пасивність Асоціації в Україні – це справа звична, то на міжнародному рівні пасивним бути не можна. Кожна країна прагне завоювати медалі, мати можливість провести у себе міжнародний турнір під егідою ФІФА і УЄФА. Загалом, зробити все можливе для популяризації гри 5х5 у себе в країні. Так, через тиждень проходитиме відбірковий цикл чемпіонату Європи в Харкові, але, знову ж таки, ні для кого не таємницею, що основні витрати по цьому турніру несе харківський «Локомотив», а не АМФУ.


Відставка – єдиний варіант?

Вже з початку 18-го чемпіонату України дві команди знялися з розіграшу. Причому, це перші дві команди минулого сезону. І якщо у «Таймі» були фінансові проблеми, то «Шахтар» відверто заявив, що команда припинила існування через бездіяльність АМФУ. Якщо в Львові прийшли до компромісу і об’єднали 2 команди, то керівники донецького «Шахтаря» вирішили, що вигідно утримувати середнячка футбольної Прем’єр-ліги, ніж призера чемпіонату України з футзалу. І це вже не просто сигнал про те, що менеджмент українського футзалу шкутильгає – це факт того, що його просто немає. Можна, звичайно, привести приклади розпаду команд-лідерів в Румунії, Італії, Бразилії і формально АМФУ буде правою. Але від цієї правди грошей в касі цієї організації не додасться. І на відміну від України, футзальне керівництво тих країн шукає шляхи виходу з ситуації, що склалася. Тому потрібно виходити із тієї ситуації, що виникла і вирішувати її, а не топтатись на місці. Можна, звичайно, послатися на те, що АМФУ не відповідає за фінансування клубів, і нічим не може допомогти в цьому питанні, але знову ж таки повторюємось, на сьогодні внески команд – це єдине джерело фінансування АМФУ. І якщо українські бізнесмени вважають, що краще витрачати в цей кризовий час гроші на дорожчі види спорту, такі як баскетбол, футбол, то висновок можна зробити лише один – організація під керівництвом Геннадія Лисенчука не допрацьовує і дуже серйозно. А ті, хто вибирає президента АМФУ, на сьогодні мало, що вирішують у фінансуванні асоціації. Так, є керівники клубів, що посідають посади віце-президентів АМФУ, але є одне питання: яку перевагу їм це дає в пошуку фінансів для свого клубу?

Також хотілося б зазначити ще один важливий факт. Це роботу Комітету футзалу іспанської Федерації футболу. Тобто уміння самостійно працювати, як підрозділи федерації великого футболу. У цьому сенсі АМФУ має ряд переваг, оскільки вона є колективним членом ФФУ і не так жорстко підпорядкована Федерації футболу України. Та й судячи з тих посад, які посідає Геннадій Лисенчук у ФФУ (комітет по ліцензуванню, комітет по трансферах), він має можливість вирішувати питання на рівні із Суркісом. Тоді виникає питання, чому досі ніде не опубліковано, скільки грошей наша збірна отримує за виступи на чемпіонаті Європи і чемпіонаті Світу. Скільки грошей отримують наші клуби за виступи в Кубку УЄФА? І чи отримують вони взагалі ці гроші?

Наприкінці хотілося б зазначити, що одним із виходів із ситуації, що склалася, є відставка Лисенчука з посади президента АМФУ і головного тренера збірної України. Хтось може це розцінити, як неповагу до заслуженої людини. Але історія знає багато випадків, коли після відставки набагато «заслуженіших» людей федерації, збірні, клуби досягали нових висот. Адже пішов з поста головного тренера збірної Іспанії Хав’єр Лосано і тепер себе чудово проявляє, як президент іспанської футзальной ліги.

Сергій ЧАЙКА. «Футбол 5х5»