«Якщо досить довго чекати, об'єкт обов'язково захворіє» (с)

«Металург» Запоріжжя
Дата заснування — 1935 рік.
Найкраще місце у чемпіонатах України — 4-те (2002).
Півфіналіст Кубка України (1997,2000).
Фіналіст Кубка України (2006).
Учасник Кубка УЄФА сезонів 2002/2003 («Біркіркара» (Мальта): 3:0; 0:0, «Лідс» (Англія): 0:1; 1:1) і 2006/2007 («Зімбру» (Молдова): 0:0; 3:0, «Панатінаїкос» (Греція): 1:1; 0:1).
Найбільша кількість матчів у чемпіонатах України — Ігор Лучкевич — 215.
Найкращий бомбардир у чемпіонатах України — Валентин Полтавець (47).
Найбільша перемога в чемпіонатах України — 8:1 («Таврія» Симферополь, 1996/97).

Новітня історія «Металурга» - суцільні протиріччя. На що ж може розраховувати клуб, існування якого побудовано саме таким чином?

Запоріжжя бачило все, зокрема - нестабільні дев'яності, але на тлі блискучої команди Олександра Томаха зразка 1995 - 1997років. Прізвище цього тренера, згадується, скандував увесь стадіон. Такого визнання рідних уболівальників вдалося там досягти, окрім Олександра Олександровича, лише одному наставнику - Роману Григорчуку в сезоні-2009/2010. Рік тому запорізький стадіон вирував у пориві радісного галасу, забувши про ті неоднозначні роки. Майже 15 років розділяє успіх двох культових для Запоріжжя наставників. За цей час «Металург» вилітав із вищого дивізіону, але повертався, щоб укотре відродитися (у сезоні-2002/2003 «Металург» залишився у вищій лізі лише через банкрутство «Олександрії»). Команда двічі виступала в Кубку УЄФА, давши змогу своїм уболівальникам насолодитися своєю грою в матчах проти «Лідса» та «Панатінаїкоса». «Металург» грав у фіналі вітчизняного Кубка і, маючи репутацію твердого середняка, часто «вистрілював». Вивезти очки із Запоріжжя ставало дедалі важче для будь-якого колективу країни...

Утім, весь цей час клуб залишався найтаємничішим для простого шанувальника футболу. Чи скажете ви, не задумуючись, хто президент клубу? Чи знаєте ви прізвище спортивного директора? Чи назвете ви прізвища останніх п'ятьох тренерів клубу в правильній послідовності? Навряд. Та справа в іншому — раніше були перемінні успіхи та невдачі, та завжди радувало щось щире, запорізьке, колоритне. А що ми маємо нині? Рідні глядачі розвертаються спиною до команди — ось головний показник, власне, справжнього футболу. Його, кажуть серед народу, в Запоріжжі вже немає. Чи буде? Це покаже лише час, хоч як би банально це звучало. Проте, сподіваюсь, і футболістам, і тренерам, і керівництву допоможуть зрозуміти всю глибину краху звичайнісінькі моменти із власної історії клубу — своєрідна рейтингова п'ятірка найвизначніших її сторінок. Поруч — власні міркування.

5 місце

Після того, як значних успіхів з командою досяг Олександр Томах, їх потрібно було лише розвивати. І, здавалося, його наступнику це вдалося. Сезон-1998/1999 запоріжці почали як ніколи вдало, зі старту піднявшись на друге місце в турнірній таблиці слідом за динамівцями Києва. Вдало вписався в гру колективу і Андрій Демченко, який повернувся додому з амстердамського «Аяксу» в ранзі володаря Кубка чемпіонів і Суперкубка Європи. По ходу чемпіонату Штеліна змінив Мирон Маркевич, який фінішував з «Металургом» на 8-му місці, набравши в підсумку 42 очки. Це був далеко не найгірший результат для клубу на ті часи.

Пацієнт скоріше мертвий, аніж живий (с)

Розібратися, де корінь проблеми, зізнаюся, неможливо. Лише домисли, чутки, порожні слова — суцільний туман довкола того, що являє собою ФК «Металург» нині? Але показником роботи, якою вона є насправді, у всі часи залишиться гра.

А згадуючи слово «гра», одразу спливає в пам'яті прізвище Григорчука. Я далекий від того, щоб переоцінити внесок Романа Йосиповича в долю команди, але вагу його роботи нікому не вдасться звести нанівець. Словесно... Керівництво поставило перед ним завдання — «грати, як «Барселона». Коли те ж керівництво ухвалило рішення, що Григорчук має полишити клуб, уродженець Коломиї прощався з командою в роздягальні після матчу проти «Чорноморця». Всі до одного футболісти аплодували наставнику стоячи, протестуючи проти рішення начальників. Уболівальники теж влаштували акцію протесту, але й їх не почули...

Олександр Гуревич, спортивний директор ФК «Металург», 6 жовтня 2009-го року:
«Ми напрацьовуємо ті схеми, за якими мають грати всі команди клубу. І тренери повинні опускатися по цих «сходинках», іноді навіть на рівень школи, щоб потім підніматися вгору. На якомусь етапі один із наставників першої команди повинен допомогти «нижнім поверхам». Ось це і називають плановою ротацією тренерського складу. Просто той футбол, який ми задумали, не ставиться за один день — це процес трьох-чотирьох років. Не виключено, що сьогодні хтось залишить першу команду і піде допомагати «дублю», а з «дубля» хтось підніметься в першу. Усі тренери працюють разом, але бачать команду по-різному. У нас немає одного головного тренера — у нас є група тренерів».

Ви зрозуміли? Я це сприйняв по-своєму:

«У мене нічого не болить! — Інколи це перший симптом» (с)

4 місце

У сезоні-1999 — 2000 «Металург» зіграв досить стабільно, набравши 44 очки, і. лише за співвідношенням особистих зустрічей, залишився на 6-му місці, пропустивши вперед харківський «Металіст». Безсумнівно, підсилили гру запоріжців гравці, що прийшли в команду: захисники Олександр Чижевський та Юрій Беньо, півзахисник Олександр Співак, екс-нападаючий запорізького «Торпедо» Роман Бондаренко і перший легіонер в історії «Металурга» сербський форвард Ацо Василевич. Цей чемпіонат запам'ятався запорізьким уболівальникам ще й переконливою перемогою над дніпропетровським «Дніпром» у так званому «дніпровському дербі» — 6:1. Залишилася в пам'яті шанувальників команди і безпрограшна серія з семи матчів.

«У них там секретний клуб! — А в чому секрет?» (с)

На мою думку, вболівальників у Запоріжжі в чомусь навіть обдурюють. Згадайте, скільки коштував для «Динамо» один лише Максим Коваль. Інформація щодо трансферів Кривцова та Степаненка не розголошується, але, за оцінкою німецького сайту, обидва футболісти в сумі варті майже 4 млн. євро, а згадуючи, що внутрішньоукраїнські трансфери не в останню чергу завдяки ліміту є завищеними за своєю вартістю, то ми як мінімум отримаємо річний бюджет клубу, якщо додати вартість трьох молодих гравців.

Загалом, політику клубу і спрямовано на продаж футболістів, тому завдання посісти місце в зоні Ліги Європи здавалася комічною відразу. Що ж говорити зараз, коли команда посідає останнє місце в чемпіонаті?

Олег Лутков перед початком нового сезону:
«Ставка, як і раніше, робитиметься на молодь! «Металург» чітко дотримується раніше обраного напрямку. Результати і гра команди в чемпіонаті плюс зростання майстерності футболістів, після чого зазвичай надходять запрошення для наших хлопців у сильніші клуби — це все підтвердження того, що керівництво клубу обрало правильний шлях.
Потрібно працювати так, щоб кадрові втрати не ослабили колектив. Кар'єра футболіста не настільки вже й тривала, щоб відмовлятися від вигідних пропозицій. Подивіться: пішов у «Динамо» Богуш — у нас розкрився Коваль; отримав гідну, у фінансовому плані, пропозицію Челядинський — з часом на цьому місці заграли Невмивака, Вернидуб та Тейку. Пішов Акопян — додав Степаненко. І цей список можна продовжувати. Так навіщо посипати голову попелом і влаштовувати паніку в Інтернеті та інших засобах масової інформації? Навпаки, ми повинні порадіти за хлопців і, засукавши рукави, працювати далі».

Чи багато хто сперечатиметься, що «паніка» під час продажу Степаненка, Кривцова, Коваля була виправданою, але знову ж таки не почутою?

З місце

У сезоні-1995/1996 «Металург» зробив крок угору — відразу на 4 сходинки, посівши на фініші рекордне 5-е місце. Сталася ця подія багато в чому завдяки тренерському таланту Олександра Томаха. Після зимової перерви наставник «Металурга» зробив ставку на молодь, привівши з собою футболістів ФК «Кіктор». Юні випускники запорізької СДЮШОР «Металург» Кріпак, Олійник, Ільченко та Колодін не підвели свого тренера, на рівних б'ючись із найіменитішими суперниками, а 17-річний Яків Кріпак, до слова, став одним із найкращих снайперів команди.

Той успіх був стратегічно важливим для клубу та його вболівальників. Він став поштовхом до майбутніх звершень «козаків», які ось-ось мали прийти до клубу разом із визнанням усієї країни. Саме в той час про «Металург» заговорили як про цілісну бойову одиницю, без якої чемпіонат України уявлявся слабо.

«Аварія не призвела до кровотечі. — Так. Це кровотеча призвела до аварії: кров потрапила на дорогу і стало слизько»... (с)

А «менеджмент» клубу продовжував дивувати зі страшною силою. Напередодні одного з матчів чемпіонату на прес-конференції Лутков видав справжній хіт, заявивши, що не знає, де перебуває нападник команди Майкл Алозі: «Кажуть, він поїхав на оглядини до нальчицького «Спартака». Тому в наступному матчі ми на нього не розраховуємо». Повторіть-но: завдання на сезон — зона Ліги Європи, чи то пак, почулося?

Тарас Степаненко: «Я радив би всім футболістам «Металурга» йти з клубу задля перспектив розвитку, якщо надійде вигідна пропозиція».

Характерною річчю є ставлення гравця до «Металурга» як структури перспектив розвитку гравця. Вона, себто перспектива, сприймається як відсутня. Хм... А чи може бути інакше, якщо, скажімо, Григорчук розповідає про те, як керівництво «просило» ставити у склад корейців, які були в клубі минулого сезону? Як люди згори так і норовлять зателефонувати під час гри з цінними порадами в тому чи іншому питанні? Чи давно вся країна у популярній футбольній телепередачі побачила, як під час матчу Лутков відповідає на телефонний дзвінок? Напевно, якби телефонувала дружина, щоб спитати — чи гріти суп на вечерю, тренер би не відповідав на дзвінок?

2 місце

Сезон-2005/2006 «Металург» почав зі зміни головного тренера. Після поразки в 3-му турі в Дніпропетровську від «Дніпра» з рахунком 0:3 подав у відставку Валерій Яремченко. На роль «рятівника» команди запросили В'ячеслава Грозного, який спочатку значився «консультантом», а потім до кінця чемпіонату — «виконуючим обов'язки головного тренера».

Разом із Грозним у «Металург» прийшли перевірені бійці — Нагірняк, Кутарба, Митреський, Аристархов, які, разом з орендованим у «Шахтаря» Чигринським, а також Акопяном, Анджелковичем та Тасевскі, склали кістяк нової команди. В основному завдяки зусиллям цих футболістів, до зимової перерви команда вибралася з низів турнірної таблиці і вийшла в півфінал Кубка України.

Проте в зимовий період В'ячеславу Грозному довелося створювати практично нову команду. Встановивши рекорд виступів за «Металург» в українському чемпіонаті (215 ігор), перейшов на тренерську роботу Ігор Лучкевич. Вирішив продовжити кар'єру в донецькому «Металурзі» Армен Акопян. Виїхав до Ізраїлю Ігор Митреський. Повернувся в «Шахтар» Дмитро Чигринський, отримав травму і відправився додому до Сербії на лікування Міодраг Анджелкович. Перед «старими» й 14 новими виконавцями було поставлено два завдання: зберегти прописку у вищій лізі і, по можливості, через Кубок України вдруге в історії пробитися в Кубок УЄФА. Обидва завдання були успішно вирішені до кінця квітня, коли в півфіналі Кубка за сумою двох зустрічей був обіграний маріупольський «Іллічівець». а в чемпіонаті країни команда видала серію з чотирьох перемог поспіль. І хоча не всі новачки відразу ж вписалися до складу команди, не можна не відзначити впевнену гру футболістів збірної Білорусі Сергія Штанюка та Володимира Коритька, а також гравця збірної Грузії Дато Квірквелії.

Другого травня 2006-го на НСК «Олімпійський» у Києві «Металург» уперше в історіі грав у фіналі Кубка України і робив це дуже гідно. Запоріжці мали кілька можливостей для взяття воріт, але, пропустивши м'яч на першій хвилині другого тайму, до кінця зустрічі так і не змогли відігратися. Повернувшись додому, «Металург» відігрався на донецьких одноклубниках, перемігши гостей з рахунком 3:1, а в заключному матчі першості, вперше в історії чемпіонатів України, зумів вивезти очко з Одеси, зігравши нульову нічию з «Чорноморцем». У підсумковій таблиці «Металург» з 39 очками розташувався на 8-му місці, вигравши 11 поєдинків, 6 ігор завершивши внічию і зазнавши 13 поразок.

У Кубку УЄФА «Металург», за підсумками перших двох зустрічей, пройшов кишинівський «Зімбру» (0:0 — у гостях і 3:0 — вдома), а потім ледь не став автором сенсації в рівній боротьбі, пропустивши в груповий турнір грецький «Панатінаїкос» (1:1 — в гостях і 0:1 — вдома).

«Будь собою. Холодним, байдужим і безпристрасним. — Будь ласка, не сотвори з мене кумира» (с)

В останні роки від команди чекали дедалі більшого. Юні таланти зростали на очах країни, як гриби. Що не місяць, як у складі з'являлися нові українські прізвища, що є досить вагомим фактором. І хлопці доводили, що вони вміють грати. Але втрутилася «планова ротація тренерського складу». Чому саме в цьому я вбачаю проблему? Ні, не тому, що Григорчук — маг, не тому, що лише він міг створити монолітний та рішучий колектив. Але він став єдиним за останній час наставником, визнаним колективом та народом. Він єдиний сказав, що не гратиме за тутешніми правилами, зізнавшись, що просто не відповідав на телефонні дзвінки керівництва під час матчів. І гравці його підтримували повністю, довіряючи кожному рішенню тренера.

Здавалося б, нині всього лише й проблем — у психології та молодому колективі, як зазначив у недавньому інтерв'ю Володимир Польовий. Але психологія ще ніколи не пояснювала, чому напередодні відповідального матчу головний тренер не знає, де перебуває гравець його команди. Ну а молодий колектив у Запоріжжі був завжди. Чи слугувало це причиною такої принизливо жахливої гри?

Згадайте, з якими словами покидав команду Григорчук:
«Однозначно, ми багато чого навчилися і зробили крок уперед. Я думаю, що велика група гравців здатна прогресувати й надалі. Природно, повинна бути робота в правильному напрямку. Але це моя думка, я нікому нічого не нав'язую. На мій погляд, якщо до цієї групи гравців додати трьох-чотирьох футболістів, нехай навіть молодих, то в новому чемпіонаті команді до снаги боротися за потрапляння в єврокубки».

Керівництво повірило його словам. Але не повірило в нього.

1 місце

Старт 11-го чемпіонату (2001/2002) вийшов напрочуд невдалим: поразка в першому турі на своєму полі від донецького «Металурга» з рахунком 0:3 і виїзна невдача у Львові у грі з «Карпатами» (0:1) коштували місця наставника Володимиру Атаманюку. Команду очолив Олег Таран і досить швидко зумів навести лад. Перше коло команда закінчила на 6-му місці, показавши впевнену гру в обороні і пропустивши в 11 матчах, під керівництвом нового тренера, всього 7 м'ячів. У зимове міжсезоння на перегляді побував не один десяток гравців, але лише шість з них залишилося в клубі. А ось істотну допомогу команді в другому колі надали лише Іраклій Модебадзе та Олексій Савинов. Весняну частину чемпіонату блискуче провели Андрій Глущенко, Денис Смирнов, Армен Акопян та Андрій Демченко. Багато в чому завдяки зусиллям вихованців запорізького футболу команда зуміла посісти четверте місце в чемпіонаті і вперше в своїй історії отримала право представляти Україну в розіграші Кубка УЄФА.

«Симптом — це смерть»? (с)

Суто в ігровому плані в нинішньому чемпіонаті «Металург», на мою думку, здав, у першу чергу, через відсутність будь-якої впевненості в діях саме в центрі поля — позиції, яку досить вдало за Григорчука закривав Степаненко, виконуючи функції не лише руйнівника, але й гравця, що, фактично, починав усі атаки команди. Саме Тарасу доручали першому зустрічатися з м'ячем після того, як той опинявся у партнера захисної ланки. Нині в центрі поля грають суто руйнівники. Непорозумінням вважаю гру Адольфа Тейку на місці опорника, тоді як нігерієць досить непогано діяв у центрі захисту торік. Як наслідок, саме помилки Тейку в кількох матчах поспіль ставали результативними зі знаком «мінус». Лутков почав відверто метушитися, шукаючи місця в полі для Польового — де збірник тільки не грав, навіть крайнього форварда та, фактично, плеймейкера. З огляду на поставлене на сезон завдання дивним стало «підсилення» нападником Рибейро, який вирішив повернутися до «українського хліба». Два очки у восьми іграх, два забитих голи і десять пропущених — ось доробок нинішнього «Металурга». Позаду, практично, третина чемпіонату. Чи багато світить команді у першому колі? Глянемо на календар ігор, що залишилися:

10 тур: «Металург» — «Металург» Д
Донеччани набрали гарної ходи, і в те, що вони погодяться втратити очки у Запоріжжі, віриться важко.
11 тур: «Ворскла» - «Металург»
Полтавчани далеко не випадково перебувають серед лідерів. Удома було побите й «Динамо»...
12 тур: «Металург» — «Дніпро»
Варто просто подивитися на склади команд. Клас поб'є безлад.
13 тур: «Кривбас» - «Металург»
Якщо не в таких матчах, то коли ж іще перемагати підопічним Максимова?
14 тур: «Севастополь»  — «Металург»
Аутсайдер проти аутсайдера. Битва за 6 очок.
15 тур: «Металург» — «Зоря»
Вірю, що у цьому матчі запоріжцям до снаги навіть перемогти.

Таким чином, я просто не розумію, за рахунок чого команда може здобути більше восьми очок в останніх семи матчах першого кола.

«Ви можете жити з гідністю, але померти з гідністю ви не можете» (с)

Поки що мушу констатувати — ми поступово «втрачаємо пацієнта». І не варто у всьому винити Луткова: Олег Анатолійович — непоганий тренер, але втрапив він, здається, не туди, куди мав би.

Олег Лутков: «Чому керівництво призначило саме мене на посаду головного тренера? Мабуть, тому, що я місцевий»...

Чи не здається вам, що «Металург» ось уже 20 років гарцює на одному місці? Таку «стабільність» можна охрестити лише деградацією... Тим часом «Металург» залишається поки що однією із п'яти команд, що грала у всіх чемпіонатах країни у вищій лізі

Сумно бачити, як, слідом за Одесою, тьмяніє ще один клуб. Знаю одне: якщо дійде до справжнього футбольного лиха, тобто вильоту до першої ліги, цього у Запоріжжі не пробачать...

Тому хочеться лише побажати, щоб усі, хто причетний до команди, пам'ятали: історія пишеться для майбутнього, а майбутнє можливе тільки тоді, коли є історія. її варто цінувати, пишатися нею і творити щодень. Не лікують тільки мертвих. Визнайте і виправте помилки, бо за вас цього не зробить ніхто.

«Страх не вирішує нічого. Смерть вирішує все» (с)

П.С. Ну і не забути б подякувати  серіалу  «Доктор Хаус», цитати із якого я використав.

Анатолій ВОЛКОВ, газета «Український футбол»