Від «малюків» – до «дияволів»

Шаблонність офіційних найменувань команд Туманного Альбіону просто-таки змушує вболівальників шукати додаткових відмінностей на мовному рівні. «Ліверпуль», «Фулхем», «Болтон», «Бірмінгем», «Блекберн» – більшість назв клубів співпадають з місцями їх розташування, і коли один «Манчестер» грає з іншим, то оповідати хід гри без вживання прізвиськ колективів, це майже те саме, що одночасно писати обома руками: осягнути зміст досить важко, а на нерви «тисне» неабияк.

Футбольний клуб в Англії було засновано найпершим у світі – недарма ж населення країни величають родоначальниками «гри мільйонів». 1857 року громада містечка Шеффілд, що у графстві Південний Йоркшир, сформувала ватагу «копачів» шматяної буци і таким чином влаштувала місцевому населенню небачену досі розвагу. До складу аматорського колективу входили робітники фірм, що виготовляли холодну зброю, – тож досить швидко «Шеффілд» почали називати «клинками». А частку «Юнайтед» (у перекладі – об’єднаний) було додано вже після того, як команда набула статусу напівпрофесіональної і перестала навідуватися до мануфактур «за копійкою». Згодом на Туманному Альбіоні об’єдналися ще з десяток футбольних товариств, тому слово швидко вийшло з розряду жаргонних і утвердилося як офіційна назва клубів.

Камікадзе з «Арсенала»
Лондонський «Арсенал» був гордою бойовою одиницею з найдавніших часів, тому тісно співпрацювати з іншими колективами бажання не мав. У передмісті англійської столиці легенда світового футболу спочатку мала дивну назву – «Діал Сквер», оскільки саме так називався один із цехів артилерійського заводу «Роял Арсенал». Майстри з виготовлення пушок та снарядів швидко перейняли досвід «Шеффілда» і зорганізувалися у дружню спортивну компанію. Дружню, однак напрочуд бідну: простакувате керівництво постійно шукало дешеву територію під тренувальну базу і добрий десяток років використовувало для вдосконалення техніки та фізичної міці гравців… галявину неподалік основного місця роботи. Військові спеціалісти випробовували порох, у небезпечній близькості розривалися снаряди, а футболісти у червоно-білій формі холоднокровно ганяли м’яча поміж бур’янів та кротовиння. Англійська преса не могла обділити увагою таку сміливість і жартома називала групу робітників заводу як не «канонірами», то «гарматним м’ясом». І хоч у 1913 році «Арсенал» перебрався у престижнішу північну частину Лондона (там і досі розташована колишня арена клубу «Хайбері»), шанобливого і зневажливого прізвиська позбутися вже не вдавалося.

У 2009 році ФІФА провела на офіційному сайті цікаве опитування і з’ясувала, що найбільш відомим брендом у футбольному просторіччі є прізвисько «червоні дияволи». Проте мало хто знає, що йому не виповнилося навіть і п’ятдесяти років (дріб’язок порівняно з півторасталітніми назвами виконавців «Шеффілда» чи «Ньюкасла»). Зародилося ймення в епоху сера Метью Басбі, легендарнго шотландця, який тренував «Манчестер Юнайтед» з 1945-го по 1971 р. Опинившись на тренерському містку, фахівець перевів до основного складу команди талановитих резервістів, і ті одразу ж дали результат – з другої спроби стали чемпіонами країни. Журналісти зметикували і охрестили двадцятирічних хлопчаків «малюками Басбі». Все йшло наче по маслу, аж поки у лютому 1958-го сталося непоправне: в авіакатастрофі загинула половина перспективної молоді. «МЮ» втратив своїх «малюків» - називати так команду після трагедії язик не повертався навіть у абсолютних скептиків. Втім, через кілька місяців виникло нове оригінальне прізвисько. Під час вояжу до Франції футболісти поселилися в одному готелі з британською регбійною командою «Салфорд». Форма в останньої була яскраво-червоною, неабияк «різала» око і, як пояснювали психологи, деморалізувала суперника під час гри. Басбі така «кольорова зухвалість» неабияк сподобалася: британець одразу вирішив «пофарбувати» підопічних саме у такий колір, до того ж, крім візуального тиску на опонентів, застосував і словесний – назвав команду «червоними дияволами». Футболки було пошито вже на батьківщині, а нова кличка закріпилася у свідомості англійців настільки, що у 1970 році керівництво клубу змушене було змінити його емблему – пекельне чортеня з тризубцем є візитною карткою найбагатшого клубу у світі й дотепер.

«Синій» Анчелотті
Важко обійти стороною ономастичну (наука про власні імена) історію законодавця сучасної моди в англійському футболі – «Челсі». Синій колір футболок та білі комірці – ці атрибути дітища Романа Абрамовича започаткували ще на початку ХХ століття, коли бюджет лондонців був у разів триста менший від теперішнього. Стадіон «Стемфорд Брідж», на якому клуб і дотепер проводить домашні матчі, збудовано на землях знаменитого у Британії роду Кандоганів. Чоловічий склад графської династії обожнював їзду верхи і, крім чобіт та обтягуючих штанів, одягав саме те, у чому тепер бігають Джон Террі та Френк Лемпард. Недарма існує крилата фраза: голуба (синя) кров – ознака приналежності до вищих верств суспільства. «Сині», або «аристократи», – це саме «Челсі». Щоправда, окремі вболівальники називають підопічних Карло Анчелотті ще й «пенсіонерами». Знають, що поряд із футбольною ареною тривалий час знаходився Будинок інвалідів Першої світової війни – коли команда виступала вкрай погано (а було це справді давно), з трибун часто доносилися образливі вигуки cripples (у перекладі з англійської – каліки).

Суперника донецького «Шахтаря» у розіграші Ліги Європи «дачниками» кличуть ще з 1896 року. Саме тоді «Фулхем» офіційно переїхали на тренувальну базу «Крейвен Котедж», розташовану на мальовничому узбережжі Темзи. Також команду з передмістя Лондона величають «ветеранами», адже клуб ніколи не цурався залучати до складу старіючих британських зірок – саме тут вішали бутси на цвях легендарні Бобі Мур, Джордж Бест, Родні Марш, а тепер завершують ігрову кар’єру Данні Мерфі, Паскаль Цубербюллер та Марк Шварцер. Після першої гри 1/16 фіналу єврокубка гострослівні донецькі фани обізвали «дачників» ще й «скнарами». Сталося це після того, як футболістів «Шахтаря» не впустили до універмагу преміум-класу Harrods, який належить арабському власнику клубу Моххамеду Аль-Файєду. Не впізнали працівники торгового центру Фернандіньо та Даріо Срну, а впускати осіб у спортивному вбранні там не заведено. Сам мільярдер, дізнавшись про інцидент, поспішив вибачитися перед керівництвом «помаранчевих», однак паростки нового імені своє коріння вже пустили…

Микола ЛУКІВ, Високий Замок