Від «малюків» – до «дияволів»
Історія «хрещення» «Манчестер Юнайтед» забарвлена у трагікомічні кольори
Шаблонність офіційних найменувань команд Туманного Альбіону просто-таки змушує вболівальників шукати додаткових відмінностей на мовному рівні. «Ліверпуль», «Фулхем», «Болтон», «Бірмінгем», «Блекберн» – більшість назв клубів співпадають з місцями їх розташування, і коли один «Манчестер» грає з іншим, то оповідати хід гри без вживання прізвиськ колективів, це майже те саме, що одночасно писати обома руками: осягнути зміст досить важко, а на нерви «тисне» неабияк.
Футбольний клуб в Англії було засновано найпершим у світі – недарма ж населення країни величають родоначальниками «гри мільйонів». 1857 року громада містечка Шеффілд, що у графстві Південний Йоркшир, сформувала ватагу «копачів» шматяної буци і таким чином влаштувала місцевому населенню небачену досі розвагу. До складу аматорського колективу входили робітники фірм, що виготовляли холодну зброю, – тож досить швидко «Шеффілд» почали називати «клинками». А частку «Юнайтед» (у перекладі – об’єднаний) було додано вже після того, як команда набула статусу напівпрофесіональної і перестала навідуватися до мануфактур «за копійкою». Згодом на Туманному Альбіоні об’єдналися ще з десяток футбольних товариств, тому слово швидко вийшло з розряду жаргонних і утвердилося як офіційна назва клубів.
Камікадзе з «Арсенала»
Лондонський «Арсенал» був гордою бойовою одиницею з найдавніших часів, тому тісно співпрацювати з іншими колективами бажання не мав. У передмісті англійської столиці легенда світового футболу спочатку мала дивну назву – «Діал Сквер», оскільки саме так називався один із цехів артилерійського заводу «Роял Арсенал». Майстри з виготовлення пушок та снарядів швидко перейняли досвід «Шеффілда» і зорганізувалися у дружню спортивну компанію. Дружню, однак напрочуд бідну: простакувате керівництво постійно шукало дешеву територію під тренувальну базу і добрий десяток років використовувало для вдосконалення техніки та фізичної міці гравців… галявину неподалік основного місця роботи. Військові спеціалісти випробовували порох, у небезпечній близькості розривалися снаряди, а футболісти у червоно-білій формі холоднокровно ганяли м’яча поміж бур’янів та кротовиння. Англійська преса не могла обділити увагою таку сміливість і жартома називала групу робітників заводу як не «канонірами», то «гарматним м’ясом». І хоч у 1913 році «Арсенал» перебрався у престижнішу північну частину Лондона (там і досі розташована колишня арена клубу «Хайбері»), шанобливого і зневажливого прізвиська позбутися вже не вдавалося.
У 2009 році ФІФА провела на офіційному сайті цікаве опитування і з’ясувала, що найбільш відомим брендом у футбольному просторіччі є прізвисько «червоні дияволи». Проте мало хто знає, що йому не виповнилося навіть і п’ятдесяти років (дріб’язок порівняно з півторасталітніми назвами виконавців «Шеффілда» чи «Ньюкасла»). Зародилося ймення в епоху сера Метью Басбі, легендарнго шотландця, який тренував «Манчестер Юнайтед» з 1945-го по 1971 р. Опинившись на тренерському містку, фахівець перевів до основного складу команди талановитих резервістів, і ті одразу ж дали результат – з другої спроби стали чемпіонами країни. Журналісти зметикували і охрестили двадцятирічних хлопчаків «малюками Басбі». Все йшло наче по маслу, аж поки у лютому 1958-го сталося непоправне: в авіакатастрофі загинула половина перспективної молоді. «МЮ» втратив своїх «малюків» - називати так команду після трагедії язик не повертався навіть у абсолютних скептиків. Втім, через кілька місяців виникло нове оригінальне прізвисько. Під час вояжу до Франції футболісти поселилися в одному готелі з британською регбійною командою «Салфорд». Форма в останньої була яскраво-червоною, неабияк «різала» око і, як пояснювали психологи, деморалізувала суперника під час гри. Басбі така «кольорова зухвалість» неабияк сподобалася: британець одразу вирішив «пофарбувати» підопічних саме у такий колір, до того ж, крім візуального тиску на опонентів, застосував і словесний – назвав команду «червоними дияволами». Футболки було пошито вже на батьківщині, а нова кличка закріпилася у свідомості англійців настільки, що у 1970 році керівництво клубу змушене було змінити його емблему – пекельне чортеня з тризубцем є візитною карткою найбагатшого клубу у світі й дотепер.
«Синій» Анчелотті
Важко обійти стороною ономастичну (наука про власні імена) історію законодавця сучасної моди в англійському футболі – «Челсі». Синій колір футболок та білі комірці – ці атрибути дітища Романа Абрамовича започаткували ще на початку ХХ століття, коли бюджет лондонців був у разів триста менший від теперішнього. Стадіон «Стемфорд Брідж», на якому клуб і дотепер проводить домашні матчі, збудовано на землях знаменитого у Британії роду Кандоганів. Чоловічий склад графської династії обожнював їзду верхи і, крім чобіт та обтягуючих штанів, одягав саме те, у чому тепер бігають Джон Террі та Френк Лемпард. Недарма існує крилата фраза: голуба (синя) кров – ознака приналежності до вищих верств суспільства. «Сині», або «аристократи», – це саме «Челсі». Щоправда, окремі вболівальники називають підопічних Карло Анчелотті ще й «пенсіонерами». Знають, що поряд із футбольною ареною тривалий час знаходився Будинок інвалідів Першої світової війни – коли команда виступала вкрай погано (а було це справді давно), з трибун часто доносилися образливі вигуки cripples (у перекладі з англійської – каліки).
Суперника донецького «Шахтаря» у розіграші Ліги Європи «дачниками» кличуть ще з 1896 року. Саме тоді «Фулхем» офіційно переїхали на тренувальну базу «Крейвен Котедж», розташовану на мальовничому узбережжі Темзи. Також команду з передмістя Лондона величають «ветеранами», адже клуб ніколи не цурався залучати до складу старіючих британських зірок – саме тут вішали бутси на цвях легендарні Бобі Мур, Джордж Бест, Родні Марш, а тепер завершують ігрову кар’єру Данні Мерфі, Паскаль Цубербюллер та Марк Шварцер. Після першої гри 1/16 фіналу єврокубка гострослівні донецькі фани обізвали «дачників» ще й «скнарами». Сталося це після того, як футболістів «Шахтаря» не впустили до універмагу преміум-класу Harrods, який належить арабському власнику клубу Моххамеду Аль-Файєду. Не впізнали працівники торгового центру Фернандіньо та Даріо Срну, а впускати осіб у спортивному вбранні там не заведено. Сам мільярдер, дізнавшись про інцидент, поспішив вибачитися перед керівництвом «помаранчевих», однак паростки нового імені своє коріння вже пустили…
Микола ЛУКІВ, Високий Замок
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите
ВАС ЗАИНТЕРЕСУЕТ
Промоутер Джервонты Дэвиса рассказал детали
Украинский водочный бренд подписал договор с «Эвертоном»