Ярослава МАГУЧІХ: «Хочеться підібратися до світового рекорду і навіть вище»

Ярослава Магучіх, срібна призерка чемпіонату світу з легкої атлетики у стрибках в висоту, в ексклюзивному інтерв'ю Sport.ua розповіла про підготовку до сезону, яку вона проводить в Естонії, про завдання на Олімпіаду і боротьбу з найсильнішими спортсменками в своєму виді спорту.

Про підготовку в Таллінні

«В Таллінні я знаходжуся вже втретє, мені тут дуже подобається, це по-перше. По-друге, мій менеджер з Таллінна. Він допомагає з організацією, тому ми з тренером (Тетяна Володимирівна Степанова - прим.), вирішили, що звідси буде зручніше літати до інших країн, ніж кожного разу повертатися до України, тренуватися і знову летіти на старти.

Хоча на попередні два турніри, які пройшли в Німеччині, я їхала з України, а після них вже приїхала до Естонії».

Про чергові рекорди на турнірах в Німеччині

«В Котбусі були чудові змагання, мені все сподобалося. Я намагалася стрибнути 2.02, але тоді ще не вийшло. Можливо, не була готовою морально, а ось в Карлсруе вже вдалося стрибнути. Для мене головне, що вийшло взяти висоту з першої спроби. Підійшла одразу до тренера, вона мене привітала. Ми вирішили спробувати 2.04, чому б ні? Повторити свій літній результат».

Про різницю між змаганнями в закритих і відкритих приміщеннях через призму світової першості

«Насправді, вони майже не відрізняються, адже висота одна. Але на відкритому повітрі завжди потрібно зважати на природні умови, на опади, наприклад. Але коли спортсмен добре підготовлений, то це не заважає ніяк. 

Хоча світовий рекорд на 1 сантиметр кращий на відкритому повітрі (2.09 і 2.08 відповідно - прим.). В мене теж особистий рекорд там вищий: на чемпіонаті світу в Досі мені підкорилася висота 2.04, а в Карлсруе було на 2 сантиметри менше. Сподіваюся, буду стрибати ще вище.

В Катарі я, мабуть, і не була готовою до такого результату, хіба що до 2.02. А на 2.04 хотіла тільки спробувати, хоча тренер мене зупиняла вже на 2.02. Після замагань багато хто мене запитував: «А чому ти не спробувала взяти 2.06? Ти ж взяла попередню висоту». Відповідаю, що я ще маленька, в попередніх спробах витратила забагато емоцій і на 2.06 я б вже не налаштувалася. Але, звісно, на Олімпіаді так робити не можна, там треба боротися до кінця».

Про Марію Ласіцкене

«Ми з тренером не дивимося на конкуренток: ні на Марію, ні на Юлію Левченко. Просто виконуємо свою роботу і насолоджуємося процесом. Мені тренер з дитинства говорила: «Навіщо дивитися на конкуренток? У секторі ти сама проти себе, є планка і все». Загалом на змаганнях все так і відбувається: я лежу, ні на кого не дивлюся і виходжу під час своїх спроб. 

Колись я раніше дивилася змагання з Ласіцкене, вона мені завжди подобалася. Навіть і не уявляла, що зустрінуся з нею на доріжці. Але в 2018 році я з нею вперше пересіклася на змаганнях, це було запрошення на Діамантову лігу. Я ще була не дуже досвідченою.

Марія говорила в інтерв'ю, що їй стало нецікаво стрибати без конкуренції. Нарешті підросли я і Юля. У нас є професійний рівень, ми можемо стрибати більше двох метрів. Жіноча висота росте.

Поки що Марія не допущена до міжнародних змагань, але я стараюся не втручатися в чужі справи. Але розумію, що вона хоче виїжджати на змагання і боротися з нами. Сподіваюся, що її допустять до змагань, адже це лідер сезону вже не один рік поспіль. Буде приємно з нею ще раз зустрітися і позмагатися».

Про відносини з Юлією Левченко

«Звісно, поза сектором всі дівчата спілкуються, ми не виняток. Але не можу назвати нас з Юлією Левченко подругами, тим більше, що ми з різних міст: вона з Києва, я з Дніпра».

Про те, як почала займатися спортом

«Почала займатися легкою атлетикою з дитинства. Коли була маленькою, то, мабуть, перепробувала всі види. Років 5 тому, коли почала займатися з тренером, вже остаточно обрала висоту, адже вона мені найбільше подобалася і я показувала хороші результати. Також я ще люблю бігати з бар'єрами, навіть на сайті IAAF у мене в профілі є такий запис. В 2017 році перед чемпіонатом світу я бігла 100 м з бар'єрами і це був мій останній старт в цій дисципліні».

Про цілі і завдання на сезон

«Головна ціль – Олімпіада. Це найважливіше змагання, до якого ми готуємося. Зимовий сезон дав дуже гарний старт і хочеться ще більше працювати, щоб стрибати ще вище і вийти на гарний результат на Олімпіаді.

Про літній сезон ще поки не можу сказати подробиць. А зимовий закінчується в Глазго, 15 лютого. Потім вже, мабуть, чемпіонат України».

Про специфіку стрибків у висоту

«У кожного спортсмена своя техніка, хтось може стрибати з однієї технікою, хтось – з іншою. Комусь зручно, комусь не зручно.

На тренуваннях ми не женемося за максимальними результатами, більше 1.90 чи 1.92 м я не брала. Головне відпрацювати техніку стрибка і бути психологічно готовою до збільшення висоти. Потім, коли планка піднімається вище, спортсмен показує все, що він напрацював на тренуваннях».

Про успішний виступ на чемпіонаті світу в Досі

«На початку 2018 року ми навіть не планували їхати на світову першість. Але коли в травні я виступала на етапі Діамантової ліги, вже тоді демонструвала досить пристойні стрибки, і ми вирішили кваліфікуватися на чемпіонат світу, щоб подивитися, що в мене вийде. Коли я виконала кваліфікаційний норматив для фіналу, то вже була щасливою. Думала: «Вау, я у фіналі дорослого чемпіонату світу».

Про світові рекорди

«Звісно, хочеться підібратися до світового рекорду і навіть вище стрибати. Ще кілька років тому я дивилася на свої теперішні результати і думала, що це недосяжно. А коли в Досі була встановлена планка, я підійшла подивитися і подумала, що це не так і високо, можна стрибнути». 

Про підготовку до стрибка

«Перед стрибком я обов'язково маю подивитися на тренера, після цього заспокоююся. Звісно, дивлюся ще на планку, а далі вже можу бігти. Після цього результат вже залежить тільки від того, що я напрацювала на тренуваннях».

Про психологію переможця

«Тут потрібно дякувати моєму тренеру. Вона читає багато книжок з психології. Напевно, найголовніше те, що я не дивлюся як стрибають конкурентки, інакше в мене змінюється розбіг і я не можу налаштуватися на свої стрибки. У дитинстві, коли я дивилася на всіх і думала: «Ой, та стрибнула, а та – ні. Що ж мені робити?», то витрачала свою енергію. Зараз такого немає, я отримую релакс в секторі, виходжу і стрибаю в своє задоволення».

Про найкращих українських спортсменів

«Слідкую за всіма видами спорту, але виділити когось особисто дуже важко. Дивлюся і великий теніс, і легку атлетику, і зимові види спорту. Дуже багато українських спортсменів мають топ-рівень. Коли я дивилася зимову Олімпіаду, то не розуміла, як можна виробляти такі космічні речі».

Про своє хобі – малювання казок

«В дитинстві малювала картини на А3, вони вже є в інтернеті, їх опублікували у PlayPro. А зараз малюю тільки в скетчбуці чорною ручкою або олівцем.

Дуже хочеться поставити собі мольберт і творити, але мені не вистачає часу. Коли я приїжджаю додому, то потрібно і на навчання сходити, і в інші місця. Коли приходжу додому, то хочеться тільки спати.

Вже звикла більшість часу проводити без рідних. Коли я в січні була вдома, то батьки питали: «Ти місяць вдома, та невже?». Тому що я зазвичай приїжджаю на 2-3 дні, а далі мене вже немає. Дуже добре, що зараз ти можеш зідзвонитися по вайберу, написати в месенджер, є різні соціальні мережі. Раніше такого не було».

Про неочікувану популярність

«Після моїх перемог в інстаграмі збільшилася кількість підписників. Напевно, що й досі з чемпіонату світу не розібрала всі запити на переписку. Але я намагаюся відповідати за можливості. Іноді не встигаю, подивлюся, що потрібно відповісти, але потім часто забуваю. Але на рідних в мене завжди вистачає часу».

Володимир КЛЕПАЧ з Таллінна

ФОТО: IAAF, ФЛАУ