ЗАСЯДКОВИЧ: «І в інвалідному спорті трапляються симулянти…»

Чотири роки тому в Афінах цей незрячий дзюдоїст у найлегшій ваговій категорії (60 кг) здобув для української команди бронзову медаль.
 
Торік на чемпіонаті світу серед інвалідів зору він зійшов на другу сходинку п’єдесталу, водночас завоювавши паралімпійську ліцензію. Тож цієї осені (Ігри для інвалідів стартують у Китаї 6 вересня) володар ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, заслужений майстер спорту Ігор Засядкович повен бажання привезти додому пекінське «золото».

- Мої основні суперники – представники Куби, Азербайджану, Великої Британії, - каже Ігор. – Кубинець тричі ставав паралімпійським чемпіоном. Я тричі зустрічався з ним на килимі, однак жодного разу не вигравав. Так що є стимул перемогти його. Готуюся серйозно. Добре попрацював на тренувальних зборах у Франції, куди з’їхалися представники десяти країн. Тренувався у Львові, а зараз разом з командою вирушаю на двотижневі збори в Алушту. Пізніше візьму участь у міжнародному турнірі у Литві. Після зборів у Києві, в середині серпня, полетимо до Пекіна. До Китаю вирушаємо за три тижні до старту, щоб звикнути до тамтешніх особливостей.

- У Пекіні доведеться зіткнутися не лише з іншим кліматом, а й з перепадом часу…
- Я цього не боюся, бо все життя їжджу по різних часових поясах. Я ж народився і двадцять років прожив у Сибіру. Мої батьки були вислані у Воркуту за службу в Українській повстанській армії. Лише у дорослому віці вдалося перебратися на батьківщину...

- Часто від спортсменів можна почути нарікання на проблеми з підготовкою. У тебе вони є?
- В основному умови для тренувань нормальні. Шкода тільки, що у нашій збірній немає спортивного лікаря, кваліфікованого масажиста. Порушили це питання перед старшим тренером Михайлом Романкевичем, а він сказав, що за запропоновану платню ніхто зі спеціалізованих медиків працювати не хоче...

- Порушення принципів чесної боротьби у «здоровому» спорті – річ відома. Чи чесно відбувається боротьба за медалі серед незрячих?
- Не завжди. Після Паралімпіади в Афінах чемпіона у моїй ваговій категорії упіймали на допінгу, через що й відібрали у нього золоту медаль.

- Це правда, що спортсмени-інваліди можуть симулювати?..
- Таке трапляється. У 2003 році, під час чемпіонату світу в Канаді, зі змагань зняли іранця, який імітував свою сліпоту. Тобто він бачив краще, ніж заявляв. Іранець, який «косив», вийшов у фінал, а французи подали протест. Підозрюваного обстежили ще раз і… дискваліфікували.

- Чи можна незрячих спортсменів, які не бачать по-різному, зрівняти у можливостях?
- Питання актуальне. Бо як можна нарівні змагатися повністю незрячому – такому, наприклад, як я, - із суперником, який на мобільному телефоні пише SMS-ки, дивиться телевізор, читає книжки? А такі спортсмени-сачкуни є. Є такі, що носять контактні лінзи, в яких можна бачити на 100%. Для мене існує лише чорна пляма – біла пляма. Це десь 1% зору. І ось нас, таких різних, як мовиться, кидають в одну кучу – і напівзрячих, і тотально сліпих. Перші мають відчутну перевагу над нами на килимі, бо вони бачать табло, годинник, розрізняють кольори, бачать тренера, який їм підказує, бачать суддів, лице суперника, його рухи. Я давно казав, що потрібно всіх поставити в однакові умови. Наприклад, одягати на голову шапочки з прорізом для носа, рота або пов’язки на очі. Але все це можна вирішити тільки на міжнародному рівні.

- Коли вимотуєшся на заняттях, вдома намагаєшся відлежатися?
- Ні, я не «сачкую». Допомагаю дружині, як кажуть, «від і до», тільки не готую їсти. Підлогу мию, прасую, працюю з пилососом, посуд мию, дітей вдягаю-роздягаю, розвішую білизну. Коли треба, беру паличку і йду в магазин…

- Буває, що в громадському транспорті, до тебе ставляться некоректно?..
- Водії «бусів» нервуються, коли показую їм посвідчення інваліда першої групи по зору. Одного разу у маршрутці №38 таке на мою адресу сказали, що соромно повторювати...

- Знаю, що після успішного виступу на Паралімпіаді у Греції тобі обіцяли квартиру у Львові?
- Було таке. Заступник львівського мера Юрій Наконечний влітку минулого року у своєму кабінеті разів із три мене особисто у присутності інших людей запевняв, що у 2008 році у першій декаді я стовідсотково отримаю квартиру. Уже півроку зі встановленого терміну минуло, але про помешкання ані слова.

- Здається, спорт для тебе ще й розрада…
- Це моя улюблена справа. Зізнаюся, після Пекіна я планую продовжити спортивну кар’єру і думаю про наступну Паралімпіаду у Лондоні. Поки є сили, треба боротися! У мої сорок п’ять дзюдо й далі приносить задоволення. Я швидко відновлююся. Можливо, дає себе знати життя, проведене у Сибіру…

Іван ФАРІОН

Високий Замок