УТКІН: «Без 63-го не було б сучасних здобутків»

Коли його ланка «Динамо» виїздила на лід, трибуни видавали рефреном: «Уткин! Уткині Га-га-га! Шайба будет? Да-да-да!» Погодьтеся, таку шану заслужити треба. Хіба міг я передбачити, що минуть роки, й заслужений тренер України Валентин Уткін даватиме мені, молодому журналісту, інтерв'ю як щойно призначений в 1980-му директор міської хокейної школи, яка після реформи стала школою олімпійського резерву «Сокіл». Сьогодні, коли розмовляю з патріархом київського хокею, цей «кінолітолис» має ще більш архівний смак.

— Напевно, основні деталі найпершого сезону в Україні вам відновити непросто?
— Помиляєшся. Все — в мені. Першу шайбу клубу в офіційних іграх закинув Валя Мартинов. Перший варіант моєї ланки був таким: праворуч Жора Юдін, у центрі — Ігор Шичков, який невдовзі перейде помічником головного тренера, ліворуч — я. Першу травму одержав у матчі з «Сибіром», шайба влучила в ногу — перелом. Адже які тоді ботиночки були на нас? Слабенькі. Пропустив понад місяць. Перше суворе завдання — вийти в чільний дивізіон — Дмитро Миколайович Богінов подужав за два роки. З другого сезону до нас приєдналися Герман Григор'єв (надовго —  наш із Юдіним партнер у трійці), Віктор Мосягін, Борис Нужин, Валентин Чистов, Володимир Прокоф'єв і син наставника — Олексій Богінов.

(У дужках коротко зазначу, що Уткін увійшов в історію й як перший капітан новоствореної команди. Гадаю, це ще один привід задуматися, чому й після трьох десятиліть на керівних посадах у СДЮШОР звання заслуженого працівника фізичної культури обминає його?).

— І все ж, не тільки ж куплет «А я еду за туманом» змусив два десятки гравців з Москви, Уралу, Поволжжя, Ленінграда й Риги зірватися з місць і приїхати на порожнє місце в Київ?
— До речі, екзотика приманювала також: ну-мо, до снаги нам узяти з місця в кар'єр? І ми билися за київський престиж чесно, дружно. І не забувайте: керівництво УРСР нам обіцяло квартири. Коли подав заяву про перехід з московського «Локомотива», де нормально грав у другій ланці з Михайлом Ржевцевим та Віктором Велічкіним, то наш наставник Анатолій Михайлович Кострюков був проти. Ще б пак, «бронзу» здобували, чого ж людей віддавати. Але на СТК його запитали: ви Уткіну житло надати ближчим часом можете? Коротше, отримав відкріплення. Звичайно, не так, що підхопив сумку з речами, й гайда. Радився з батьками впродовж місяця. Але потім ніколи не шкодував. Працювати тут було цікаво.

— Першою висотою для динамівців Києва у «вишці» стало дев'яте місце, однак у квітні 1970-го команда вибула...
— Можу сказати лише своє трактування. Дмитро Богінов мав би поступово вкраплювати молодь, а коли з Юдіним, Григор'євим та мною розсталися, Женя Кухарж і Володя Репньов, відслуживши, повернулися в Москву, то втримати команду бодай на цих позиціях Шичкову не поталанило. Себто, я завершив виступи в 34 роки, партнери іще молодші — сили були.

— Зате ви сотням юних киян дали путівку в життя!
— Саме так і хотів би сказати. Адже не кожен може бути «збірником». Головне, щоб вони відбулися як особистості. З мого випуску 1965 р.н. двоє нині віце-президенти ФХУ — Анатолій Найда й Володимир Бородєнко. А до якого віку дограли Євген Аліпов та Олег Синьков? Отож бо. Ми створили класний тренерський колектив, і не випадково 1991 року наша СДЮШОР була визнана найкращою хокейною спортшколою в Радянському Союзі.

— Валентине Павловичу, а чому суверенний наш хокей хронічно вирулює з якихось негараздів? Може, бракує дитячих тренерів?
— Не тільки тут розгадка. Коли збудували Льодовий палац на Мельникова, 46, то «Сокіл» катався нехай 3-4 години на день, решта (при робочих годинах з 7 до 23-ї) належала школі. Команди всіх вікових розрядів грали по всій карті Союзу, легко пересуваючись на лише поїздами, а й літаками. Сьогодні проблема цільового фінансування — ключова. Та й спорткомплекс з 1982-го не знавав капремонту.
З приходом Анатолія Брезвіна, федерація в співдружності з міністерством розробила конче потрібну програму спорудження ковзанок у регіонах. Хоч як дивно, Київ тут не в лідерах. Припустімо, «Авангард» перериває роботу на час реконструкції, а де тренуватися дітям? У нас і так контингент уже не 500 учнів, а порядку 400. Гадаю, якби СДЮШОР опікувалася водночас і міськпрофрадою, й клубом, ці проблеми розв'язати було б реальніше. А тренери — не перевелися. Юрій Крилов, Віктор Чибірєв, Раміль Юлдашев, Володимир Єловиков (він — завуч) знані ще по виступах у великому хокеї. Плюс Леонід Шафаренко, Микола Майко. Озираючись у минуле, розумієш: без 1963-го не було б ні чемпіонів калібру Христича, Ширяєва, Житника, Ґодинюка, Посметьєва, ні сучасних команд.

Перший склад «Динамо» сезону-1963/64
Друга група класу «А»
Воротарі: Віталій Павлушкін, Юрій Сапетний (до березня), Микола Кульков (із січня).
Захисники: Володимир Альошин, Микола Ворошилов, Єдуард Дьяков, Анатолій Рябіченко, Анатолій Сергеєв.
Нападаючі: Анто Ансверіньш, Юрій Бистров, Олександр Кузнецов, Валентин Мартинов, Олег Савельєв, Сергій Серебряков, Ігор Тузік, Валентин Уткін, Євген Флейшер, Ілля Фрідман, Ігор Шичков (граючий тренер), Георгій Юдін.
Старший тренер — Дмитро Богінов.

Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ, «Спортивна газета»