Євгенія СПІТКОВСЬКА: «Розуміли – нам треба виграти медаль для України»

Євгенію Спітковську можна назвати неофіційним спікером національної жіночої збірної України 3х3. Емоції передає і думки висловлює так, що здається немов сам там побував. Йдеться про чемпіонат Європи у Бухаресті, з якого «синьо-жовті» дівчата повернулися у статусі бронзових призерок.
 
- У матчі за третє місце ми розуміли, що не можемо піти з корту, не здобувши перемоги. На тайм-ауті зібралися, дійшли висновку, що відступати нам нема куди, треба вичерпувати усі резерви сил до останку, діставати з себе усе, що маємо і трохи більше. Це вже була третя гра протягом змагального дня. Було дуже важко і фізично, і морально. До цього ми провели дуже виснажливі два протистояння (чвертьфінал з господарками і півфінал з майбутніми чемпіонками француженками –ред.). Не секрет, що гра за бронзу це найскладніша гра, бо ціна помилки у ній надвисока, можна пролетіти повз п’єдестал, четверте місце – слабка втіха. У нас відкрилося 25-те дихання, ми повірили у себе і одна в одну. І зуміли зробити те, за чим ми приїхали на цей чемпіонат Європи!
 
- Тобто в усіх п’яти матчах ви грали на повних обертах?
- Кожна гра, як остання, інших варіантів у боротьбі за титул бути не може. Інакше зійдеш з дистанції і вся робота піде шкереберть. В останній день ми мали дуже незначні перерви між іграми. І нам бракувало часу на відновлення. На гру з Італією ми вже вийшли втомленими, не встигли відновитися як слід після важкого півфіналу з Францією. А до цього ж треба були обіграти в ¼ господарок, збірну Румунії (перемога українок 20:18 ред.). На мою думку, ми стали чи не єдиною командою, яка дала Франції бій на цьому чемпіонаті Європи (поразка українок 14:17 - ред.). У них команда дуже серйозна і сильна. То ж уявіть, у якому стані ми вийшли на матч з Італією. Але! Ми не хотіли відступати, це було просто неможливо.
 
- В середині матчу ви багато поступалися (відставання було у 8 очок – ред.). Рахунок у певний момент здавався безнадійним.
- Це для Вас він здавався безнадійним. Для нас він був надійним (посміхається – ред.).
 
- Як вдалося повернутися у гру? Це збіг обставин, воля випадку, чи був план – відкотитися, а потім дотиснути?
- Жодного плану не було. Вірніше - план був один – обіграти суперника. Напевно, це велика віра у себе, у команду, у тих, хто грає разом з тобою і здобуває результат, у те, що ми можемо, у нас усе вийде. Ми ні у якому разі не збиралися здаватися, навіть думок таких ніхто не припускав. Тому і мети вдалося досягти. І ми щасливі, дуже щасливі! Велике дякую за підтримку, яку ми відчували, ми її реально відчували щосекунди на корті. Ми знали, що за нас тримають кулаки, це додавало нам сил, віру у перемогу. І ми розуміли – нам треба виграти медаль для України!