Справа - за стадіоном?

Як колишній легкоатлет і уродженка столиці, я зі світлою заздрістю роздивлялася останню модифікацію спорткомплексу ВАТ «Запоріжсталь». Для місцевих легкоатлетів тут справжній рай, але ж не тільки для них. і саме це «не тільки» й робить манеж зразком для наслідування саме на теренах нинішньої України.

Хто «дує» Богу в уші?

Споруда, в якій нині діє легкоатлетичний манеж, зводилася методом народної будови й була відкрита ще в 1981 році. Відтоді більшість пристойних спортбаз однакового з манежем «віку» або просто не встояли, або прийшли до повного занепаду.

До речі, комбінату «Запоріжсталь», у чиїй власності перебуває ця спортспоруда, за часів перебудови було також непереливки. Але підприємству явно пощастило на «голову, яка не гниє». Голова правління, виконавчий генеральний директор нинішнього ВАТ «Запоріжсталь», кандидат технічних наук, доктор філософії в технічних науках, заслужений металург України Віталій Антонович Сацкий, який обійняв цю посаду ще 1986 року, разом із своєю командою спромігся не тільки підняти виробництво, а й впровадити у життя таке своє кредо: «Метал можуть виробляти тільки люди!» І, отже, при цьому Героєві України соціальна сфера на комбінаті завжди перебуває в центрі уваги. Це стосується і спорту.

Принаймні, Володимир Ямщиков — директор спорткомплексу ВАТ «Запоріжсталь» і водночас голова однойменного ОК — похвалився, що за останні п'ять років у спортивній господі змінили покриття секторів і доріжок. Щоправда, не без часткової допомоги Мінсім'ямолодьспорту. Гімнастичний спортзал опоряджений найсучаснішим комплектом знаряддя, вивезеного з чемпіонату світу в Будапешті. Відремонтовані ігрові зали, готель (розміщений на верхніх поверхах спортспоруди), душові, роздягальні. Працюють харчоблок і медичний центр.

За два останніх роки спромоглися капітально утеплити дах, і тепер у манежі тепло в усіх куточках. Між ігровими й гімнастичним залами зробили перегородки, які відіграють роль шумоуловлювачів.

До спорткомплексу, окрім манежу з залами, входять яхт-клуб (до речі, один із найкращих в Україні), водновеслярська станція, шаховий і туристський клуби.

Природно, в такому стані справ не можна скидати з рахунку так званий людський фактор. Володимир Ямщиков — постать зовсім не випадкова. У 1964-1965 роках юний Володя в місцевій же спеціалізованій ДЮСІП у відомого тренера Віталія Наметченка проходив курс мистецтва стрибків у висоту, дострибавшися до 2.12. На початку 70-х він у цій же школі став «граючим» тренером, паралельно опановуючи фах металурга-доменщика на вечірньому відділенні металургійного інституту. Щоправда, спорт переважив, і в 1978-му Ямщиков — уже директор СДЮШОР. Із 1983 року він постійно обирається головою спортклубу заводу «Запоріжсталь». А останні чотири роки сидить на двох стільцях — директора спорткомплексу та директора Спортклубу, і не скаржиться на подвійне завантаження.

Природно, що заслужений тренер України і заслужений працівник фізичної культури і спорту України користується у керівництва ВАТ повагою і довірою.

І здоров'я, і великий спорт

Тут у першу чергу дбають про робітників, а влітку проводитимуть 59-ту Спартакіаду, присвячену 75-річчю комбінату! 50 відсотків часу у спортспоруді виділено для його працівників. Постійно спорткомплексом користуються понад 2000 трудящих. Тут успішно працюють дві спеціалізовані школи — зі спортивної гімнастики і легкої атлетики, в яхт-клубі діє секція вітрильного спорту, проводиться регата крейсерських яхт (2008 року — увосьме) на призи гендиректора.

А щодо великого спорту, то на сьогодні в СК «Запоріжсталь» налічується 14 кандидатів на Ігри-2008 у Пекіні! Із них — шість легкоатлетів, є гімнасти, борці та парусники у класі «470».
Сьогодні СК — спортивний підрозділ комбінату та структурний же підрозділ профспілкового комітету (з відповідним фінансуванням). Із головою профспілкового комітету Леонідом Безлєпкіним (заслуженим працівником соціальної сфери України) пан Ямщиков працює у повній злагоді ото вже 25 років.

Нормальні робочі стосунки в нього і з облспортуправлінням, яке очолює Володимир Лобанов, та з держтренером із легкої атлетики Іриною Ольховниковою.

На цьому я завершую «оду» на честь спорткомплексу ВАТ «Запоріжсталь» і з гіркотою та подивом фіксую, що місцеві легкоатлети по закінченні зими мусять виїздити на тренування в інші міста та області, оскільки в Запоріжжі на сьогодні немає жодного легкоатлетичного стадіону з сучасним покриттям і всім необхідним обладнанням!

Людмила РАДЧЕНКО, «Спортивна газета»