ГУТЦАЙТ: «Це був сезон надій і прикрощів»

Головний тренер збірної України з фехтування - про підсумки 2007-го року і найближчу перспективу

Позаду залишився фехтувальний сезон 2007, що приніс Україні як добрі надії, так і прикрощі. Сьогодні його підсумки підбиває олімпійський чемпіон, головний тренер збірної країни з фехтування Вадим Маркевич Гутцайт.

«За олімпійські ліцензії ще треба боротися»

— У принципі, сезон можна вважати досить успішним. Причому як для дорослих, так і для юніорів із кадетами. На чемпіонаті світу в Санкт-Петербурзі наша жіноча шабельна команда завоювала срібні медалі, показавши при цьому і майстерність, і характер. А зважаючи на те, що кістяк шабельної дружини становлять сьогодні зовсім юні спортсменки, які перемогли і в особистому (Ольга Харлан), і в командному заліку на юніорському чемпіонаті світу й першості Європи — перспективи на майбутнє вимальовуються дуже привабливими.

Якщо із цим видом зброї справи у збірної вже давно складаються більш-менш нормально, то з чоловічою рапірою, де колись сяяли Володимир Смирнов і Сергій Голубицький, становище було не настільки райдужним. І 2007-й рік нарешті подарував надію на можливі зміни до кращого: вперше за останні 10 років український юніор на чемпіонаті світу завоював бронзову медаль. Підтримали хлопців і дівчата: Ольга Лелейко стала третьою призеркою чемпіонату Європи з рапіри. Це досить вагомий результат, якого в нас не було з 90-х років минулого століття. Відчувається робота тренерів Олександра Скаковського й Олексія Бризгалова та їхніх колег по команді рапіри в збірній, котрі об'єдналися для досягнення високої мети. А якщо додати сюди успішний виступ фехтувальників України на Всесвітній Універсіаді в Таїланді, де наша збірна виявилася поза конкуренцією, і те, що на жодному серйозному форумі ми не залишилися без нагород — висновок напрошується сам собою: як головний тренер збірної я дуже задоволений такими результатами.

— А що вас, Вадиме Маркевичу, засмучує?
— Є одне вкрай серйозне питання, яке сьогодні хвилює найбільше — завоювання олімпійських ліцензій. Тут поки ситуація склалася не на нашу користь. Лише жіноча шабельна команда, котра стала другою на чемпіонатах світу та Європи, значно наблизилася до завоювання пекінської ліцензії. А от інші команди, на жаль, відстали й залишилися на тому ж рівні. Сьогодні наші шанси у чоловічій шаблі і шпазі — 50 на 50. Хочеться ж більшого. І всім нам у наступні півроку доведеться добряче попрацювати, щоби кількість наших представників на Іграх-2008 збільшилася.

— Якщо ми правильно зрозуміли, то зараз, попри всі успіхи у 2007 році, Україна не має жодної фехтувальної олімпійської ліцензії?
— На жаль, так. Ніякої трагедії тут, утім, поки нема, адже в нашому виді спорту олімпійські ліцензії розігруються за дуже складною системою в період із травня до травня. І часу для їх отримання, як і для проведення відбіркових турнірів, за результатами виступу в яких і  визначиться мушкетерський рейтинг, ще достатньо. У тренерському штабі збірної всі вірять, що одна з двох чоловічих команд — шаблі або шпаги — також прорветься на Олімпіаду й підтримає жіночу шабельну дружину, котра вже фактично завоювала місце в Пекіні. Це вкрай важливо для всього українського фехтування й для мене як головного тренера збірної. Дівчата-шаблістки в нас дуже хороші, перспективні, талановиті. Але вони ще надто юні, а Олімпійські ігри — змагання винятково складні, де досвід часом відіграє вирішальну роль у досягненні результату. Тут будь-що може статися. А чоловічі команди складено з атлетів, які не раз брали участь у чемпіонатах світу, Європи й Олімпіадах. Вони набагато досвідченіші й загартованіші. Тому сподіваюся: якщо хоч одна з команд потрапить до Пекіна (а краще б обидві!), то за психологічним станом у неї більше шансів поборотися за медалі.

Досвід та удача — фактори значні

— Хто реально з українських майстрів фехтування може в особистій першості опинитися на  олімпійському п'єдесталі?
— Якщо говорити об'єктивно, то поки я не бачу нікого, хто міг би, беручи участь в особистому турнірі, стовідсотково потрапити до призерів Ігор. На жаль, не бачу. Але Олімпіади — змагання фантастичні абсолютно за всіма параметрами. І ми знаємо безліч прикладів, коли дебютанти або маловідомі спортсмени ставали їхніми героями. Вищою нагородою для киянина Владислава Третяка до стартів у Афінах була «бронза» у командному шабельному турнірі на чемпіонаті світу 2003 року. На Олімпіаду в Грецію він приїхав із рейтингом ближче до кінця першої сотні. Однак армієць на олімпійській доріжці показав усі свої найкращі спортивні якості. І як підсумок — бронзова медаль в особистому заліку!
По собі знаю, що Олімпійські ігри — це як боже осяяння. І тут можливо все. Кожний атлет одержує прекрасну й, найчастіше, єдину можливість реалізувати себе. Я розраховую на всіх, хто зуміє пробитися на Олімпіаду. І сподіваюся побачити серед призерів представників збірної України.

— Чи можна конкретніше назвати атлетів, які зберігають шанси поїхати на Ігри-2008?
— Членами збірної України серед чоловіків і жінок за. різними видами зброї є сьогодні близько 40 осіб. І, як мінімум, половина з них реально претендує на потрапляння в команди з шаблі й шпаги (у чоловіків) і шаблі (у жінок). Імена багатьох із них добре відомі — Дмитро Бойко, Володимир Лукашенко, Владислав Третяк, Олег Штурбабін, Сергій Шкаліков (усі — шабля), Дмитро Карюченко, Максим Хворост, Дмитро Чумак, Андрій Малій, Олександр Горбачук, Богдан Нікішин, Віталій Ошаров, Олексій Тишко (всі — шпага), Олена Хомрова, Галина Пундик, Ольга Харлан, Ніна Козлова (всі — шабля).

У випадку потрапляння будь-якої з команд у Пекін, фехтувальники позмагаються й за особисті нагороди. Ми вкрай розраховуємо на львівську шпажистку Яну Шемякіну, чемпіонку Європи 2005 року. Ця вельми цікава спортсменка показує в останні кілька років гарні й стабільні результати. Сподіваюся, що Яна таки здобуде ліцензію на Ігри і там зможе яскраво проявити себе, реалізувавши весь свій багатий потенціал.

У чоловічій рапірі за ліцензію побореться й 19-літній Андрій Погребняк. Утім, є шанси й у кількох інших майстрів пробитися на олімпійський турнір. Але для цього всім їм потрібно неймовірно постаратися. Та й удача на найважливіших відбіркових змаганнях не завадила б.

Нема тренерів — нема нічого

— За чотири роки між Олімпіадами у фехтувальному світі України щось зміилося на краще?
— Головне — національна федерація стала працювати серйозніше. Її президент Сергій Міщенко приділяє дуже багато уваги як життю самої громадської організації, так і розвитку фехтування в країні. Значно зросло фінансування нашого виду спорту з позабюджетних коштів. Це великий плюс. Усі побачили, що ми можемо не просто працювати, а ще й досягати результатів. Найдзвичайно важливо, щоб у це повірили й тренери. Спортсмени стали професійнішими, побачивши, що країна виділяє серйозні гроші на фінансування зборів і змагання, на преміювання, зарплати.

Але не можна не відзначити й ряд серйозних проблем: з кожним роком стає дедалі гірше з тренерськими кадрами. Непроста ситуація і з набором дітей у секції: немає тренерів — нема набору. В Україні вкрай слабка конкуренція. Зараз у шабельній команді ми лише з п'ятьох вибираємо чотирьох на чемпіонати світу та Європи, на Кубки світу. Це не серйозно.
Ще проблема — матеріально-технічна база. Ось починаються збори у Конча-Заспі — й ми перебуваємо в залі разом із борцями. Нам не звикати. Адже ми постійно з Русланом Савлоховим працюємо в одному залі. А коли нас приймають боксери, ми оточуємо ринг доріжками. Іншої бази у фехтувальників немає. І ніхто її не будує. Не поспішає підставити нам тут плече й Міністерство у справах сім'ї, молоді й спорту.

— Які регіони, на ваш погляд, колись були в цьому плані успішними: мали свої школи, вихованців?
— Завжди потужним був Львів. Він ним і залишився. Тут постійно існувала дуже «міцна» шабля. Та сьогодні вона закрита — нема тренерів. Спасибі, хоч збереглися шпага й рапіра. У Львові є зали, але який тренер піде набирати дітей на зарплату в 500-600 гривень на місяць? Це загальна проблема спорту.

Легше сказати, які регіони зараз «живуть»: Харків (шпага й рапіра, шаблі немає), місто Нетішин (Хмельницька область), де тренуються шаблісти. Раніше там була й рапіра. Ще — Тернопіль. Миколаїв — потужний регіон. Дівчата-шаблістки саме звідти. Одеса намагається триматися. Трошки тепліє життя в Київській області, Запоріжжі й Донецьку. Особняком стоїть Київ. Саме тут в основному і б'ється фехтувальне серце країни.
Коли подивишся, скрізь начебто щось є. Але це зовсім не той рівень, який повинен бути.

«Чемпіонат Європи в Києві «прохідним» не буде»

— Цього року в Києві відбудеться чемпіонат Європи. Чи були в нас подібні змагання раніше? Як він проходитиме? Що пов'язуєте з ним?
— У першу чергу хочеться показати всьому світу, що в нашій країні фехтування є. І не просто є, а що Європейська конфедерація довіряє нам провести континентальну першість багато в чому завдяки досягнутим раніше результатам. Ми у жорсткому суперництві виграли право проводити чемпіонат у італійців. За нас проголосувало більше країн, а це свідчить про довіру до нашої федерації.

У нас раніше ніколи не було такого форуму. І ми постараємося провести його на найвищому рівні. А ще подібний турнір — завжди зміцнення дружби між країнами, суддями, федераціями й спортсменами. І, звичайно, такий чемпіонат украй важливий для подальшої популяризації фехтування в Україні.

— Близькість Олімпіади не зробить чемпіонат «прохідним» у спортивному плані?
— Зрозуміло — ні, адже чемпіонат Європи входитиме в очковий залік перед Олімпіадою. Це дуже важливий контрольний старт. Але для всіх майстрів фехтування найважливішими стартами року будуть, природно, Ігри в Пекіні.

— До Києва приїдуть усі найсильніші фехтувальники Європи?
— Турнір проходитиме за місяць до Олімпіади, плюс він дає залікові очки до загального рейтингу і цілком може вплинути на розміщення команд в олімпійському турнірі. Тому переконаний, що у Києві зберуться практично всі найсильніші майстри континенту.

— Певною мірою для нас стало несподіваним побачити вас на юнацькому турнірі «Золоті ворота» у вересні. Що можуть подібні змагання зробити для популяризації фехтування?
— Я буваю на всіх турнірах подібного плану: юнацьких, кадетських, дитячих. Це моє життя. «Золоті ворота», турнір пам'яті Семена Яковича Колчинського, етап Кубка світу в Одесі — змагання, котрі вже кілька років стоять у заліку міжнародного юніорського календаря. Звичайно, вони спрямовані на популяризацію фехтування в Україні. Завдяки федерації, меценатам (а «Золотим воротам», наприклад, дуже допомагає Павло Гайдай — один із керівників компанії «Автологістика», у минулому вихованець відомого тренера Дмитра Рейзліна), така мета частково й досягається. Чим більше ми їх зможемо проводити в Україні — тим більше юні прийде у фехтувальні секції.

— Що чекаєте від 2008 року?
— Для мене, як для головного тренера, це дуже важливий рік. Дуже хочеться повернутися з Пекіна із медаллю. Нехай вона буде одна й не так важливо — особиста чи командна. Хай вона буде для України. Ми — тренери, спортсмени країни, всі працівники Федерації фехтування — докладемо максимум зусиль для успішного виступу нашої збірної на олімпійській арені Китаю!


Михайло ВОЛОБУЄВ, Анастасія ВОЛОБУЄВА, «Спортивна газета»

Подписывайся на наш канал в Telegram и узнавай все самые свежие новости первым!

Источник — Sport.ua

(1 голос)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Новости партнеров
Загрузка...
Комментарии
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.
Продолжая просматривать SPORT.UA, Вы подтверждаете, что ознакомились с Политикой конфиденциальности