Тетяна КЛІМЧЕНКО: «Рада, що вдалося показати гарний результат на ЧЄ»

Свого найбільшого успіху у кар’єрі минулого тижня досягла 23-річна червоноградка Тетяна Клімченко. У столиці Німеччини Берліні на чемпіонаті Європи з велоспорту на треку вона завоювала срібну медаль у скретчі (гонка на дистанції 10 км), поступившись тільки Тріне Шмідт з Данії. Вихованка тренерів В’ячеслава Рудька та Ореста Тичка до цього вже ставала медалісткою чемпіонатів Європи серед юніорів та «андерів». А тепер вперше зійшла на п’єдестал пошани серед континентальної еліти.

- Таню, у лютому цього року ти сказала: «В мене буде вільне літо, я не поїду на «андерський» (серед спортсменів до 23 років) чемпіонат, тож зможу взяти для себе більшу шосейну базу і краще підготуватись до чемпіонату Європу та етапів Кубка світу». Твій результат на чемпіонаті Європи в Берліні свідчить про те, що все заплановане вдалося втілити у життя?
- Трошки не так, як хотілось, але в принципі була готовою добре і результат говорить сам за себе. Взагалі я не планувала виграти, просто хотіла показати свій найкращий результат. Дуже рада, що все вдалося.

Перед скретчем брала участь у гонці з вибуванням. І я вибула перша! Це для мене було шоком. Дуже хотіла реабілітуватися у скретчі. Наш спортсмен Роман Гладиш у той же день виграв «бронзу». І тоді в мене з’явилось велике бажання також «заїхати» в призи. Так і вийшло (Сміється).

- Як склалась власне гонка?
- Під час гонки я зробила спробу відірватись - дуже задоволена, що зініціювала цей відрив. Мене «підхопила» ірландка Лідія Герлі, потім ще росіянка Євгенія Аугустінас і данійка Тріне Шмідт. І ми так разом догнали групу на коло. А на фініші спортсменка з Данії почала відриватись, а я у росіянки виграла боротьбу за друге місце. Чи реально було поборотись за перемогу? Дуже складно. Данійка на цьому чемпіонаті була надзвичайно сильною. Вона день перед тим виграла групову гонку, просто «рознісши» ту групу.

Своїм виступом задоволена. Стояти на п’єдесталі – це завжди особливі відчуття, завжди якісь нові емоції. Класні, приємні відчуття.

- У Берліні ти ще вище підняла планку своїх досягнень. Чи задумувалась вже над новими вершинами, горизонтами?
- Подумала, що на наступний рік було б добре здобути «золото». Але на все свій час. Я буду старатись, працювати над покращення своєї майстерності.

- Щось було на цих змаганнях таке, що трапилося вперше з тобою?
- Було. Вперше я приїхала останньою – такого щоб я вибула першою у гонці з вибуванням ще не було зі мною. І вперше я потрапила на п’єдестал чемпіонату Європи серед еліти.

- У Львові як тебе зустрічали?
- Тихенько, спокійно. Чесно кажучи, навіть трошки дивно. Зустрів тільки двоюрідний брат. Такого ажіотажу, як після лютневої перемоги на етапі Кубку світу в Лос-Анджелесі не було. Тоді так вітали, що було відчуття, ніби я щось неймовірне зробила. А зараз приїхала з чемпіонату Європи - тихо, спокійно.

- Довго відпочиватимеш?
- Ні, декілька днів тільки. Буквально через тиждень їду в Польщу на перший етап Кубка світу, а потім зразу у Велику Британію на другий етап.

- А взагалі у велосипедистів є таке поняття як міжсезоння, канікули?
- У трековиків це стається зазвичай після чемпіонату світу. Хоча у нас багато жінок виступають і на треку, і на шосе. І я не знаю, коли в них виходить відпочивати.

- В останні роки скільки найдовше тривала твоя відпустка, коли не сідала за велосипед?
- Тижнів три, якось восени. А, зазвичай, днів десять.

- Коли ти постійно на велосипеді, їздити напевно вже легше, ніж ходити?
- Дійсно так є. Я не можу тепер багато ходити. Максимум кілометра два пройдусь і все. Ноги болять, вони відвикли від ходьби. Якщо гуляти зі мною, дуже багато я не нагуляюся. Мені треба присісти, ніжки розслабити…

- Таню, на якому рівні забезпечена наша збірна велосипедами, якщо порівнювати з найкращими командами світу?
- Чесно, нам ще до того рівня, як до неба рачки. Я шість років їжджу на одному і тому ж велосипеді. Інші збірні можуть щороку міняти велосипеди. В нас з цим складно. Недавно ми зіштовхнулись з такою ситуацією, що ШВСМ не можуть забезпечити покришками. В мене банально стерлися покришки і мені потрібні нові. Вони не дорогі, але їх не дають. Це смішно. Тим більше я ж не просто виступаю на чемпіонатах України, а завойовую медалі на міжнародній арені. А на чемпіонаті Європи в Берліні так взагалі самі харчувались. Одна наша дівчина взяла з дому плитку, баняк і в готелі ми самі готували їжу.

- Ти вихованка червоноградської школи велоспорту. Зараз у місті виховуються молоді спортсмени, здатні чогось досягнути?
- На жаль, вже ні. Мій тренер В’ячеслав Рудько весною переїхав до сина в Ірпінь Київської області і наразі школа не працює.

Василь ТАНКЕВИЧ