Микола ВАСИЛЬКОВ: «Уроки української мови Андрію Шевченку не потрібні»

На запитання журналістів та користувачів Sport.ua відповіли представник «Першої приватної броварні», преміум-спонсора збірної України та ФФУ, Максим Васильєв і радник тренерського штабу збірної України Микола Васильков. До вашої уваги продовження бесіди, перша частина — тут.

— Миколо, який ваш прогноз на гру з фінами? Наші виграють? І що з цього приводу думає Андрій Шевченко?

Микола Васильков: Збірна Фінляндії — непроста команда, і всі це знають. Можливо, у неї не було великих амбіцій раніше, проте вона завжди прагнула показати гарний футбол і перемогти саме вдома, перед своїми вболівальниками. Можна подивитися на ті матчі Фінляндії, які вони зіграли в цьому циклі. І збірна Хорватії грала вже у Фінляндії, важкий був для них цей матч і фізично, і по грі. Прогнозувати результат я, звичайно, не можу, бо не так добре знаюся на футболі, як тренери і навіть як прес-аташе збірної України Сашко Гливинський. Він у цьому вже давно, а я лише щойно долучився до роботи з національною командою. Напевно, гра буде непростою і без великої кількості забитих м'ячів. Хочеться, звичайно, щоб наші перемогли.

 

— Миколо, ви представлені як радник тренерського штабу збірної України. Що входить до вашої компетенції? У чому полягає ваша роль у команді?

Микола Васильков: Ми із Сашком Гливинським зараз розгалужуємо повноваження. Зараз великий інтерес до національної збірної — отже, є окремий пабліситі, який проводить тренерський штаб. До тренерського штабу входить, окрім Андрія Шевченка, ще Педро, Андреа, Мауро, Володимир Онищенко. Є люди, які весь час спілкуються з пресою — я переважно працюю в цій галузі. Все, що стосується гравців, життя команди — переважно йде через Сашка Гливинського. Це, безумовно величезний шмат роботи, не порівняти з моїм. Багато заходів зараз, пов'язаних із Андрієм Шевченком. На відміну, наприклад, від Михайла Фоменка, у якого свій стиль поведінки, Шевченко дуже відкритий до преси. Тому з кінця серпня минулого року ми дали, напевно, 50 великих інтерв'ю, не кажучи вже про появи, спілкування з пресою, флеш-інтерв'ю, бліци, флешмоби — було багато чого. Я — медіатор. Я сам представник преси, спілкуюся з пресою. Знаю, як вона налаштована, як краще все зробити, щоб обидві сторони були задоволені. Для Шевченка часто буває питання часу. Він живе і в Англії, і в Україні. Ще літає в Німеччину, щоб подивитися на наших легіонерів. Крім того, він бере участь у конгресах, нагородженнях. Тобто він постійно у переміщеннях. Ефективно використати цей час — і є моє завдання. Я працюю з часом.

 

 

— Миколо, як проходять уроки української мови з Шевченком? Коли буде результат?

Микола Васильков: Уроки української мови з Шевченком — то міф, який співробітники «1+1» художньо втілили в телебачення. Є Даша Щаслива, дуже гарна репортерка. Вона приїхала в Лондон і записала інтерв'ю з Андрієм Шевченком, у якому запитала в нього про українську мову. Він сказав: «Які у мене можуть бути уроки української, якщо, по-перше, я знаю українську, а по-друге, у мене вже є вчитель Микола Васильков?». І показали моє фото: вчитель Шевченка. Це було кумедно, звичайно, для мене це була реклама, я ще і вчитель української мови. Хоча насправді все не так. Шевченко володіє українською мовою, проте у нього такі життєві умови були... Мати в нього говорить українською мовою, з нею він розмовляє українською. Проте у більшості наших команд використовують російську мову для спілкування — це уніфікована мова. Тож він розмовляв російською так багато, що зараз переважно висловлюється цією мовою. Це не означає, що так буде завжди. У нього така посада, що поступово переходить на українську. Ми з ним багато розмовляємо українською. Є все-таки публічні звички, до яких він прийшов. Шевченко доволі вільно говорить італійською, українською. Англійською часто говорить, хоча вона у нього не така вишукана, як італійська, у спілкуванні з пресою. Англійською він може розмовляти вдома, з дітьми, а ось тематика футбольна і пабліситі у нього на такому ж рівні, як українська. На першому місці у нього російська та італійська мови, а на другому — англійська та українська. Ось така його особливість. Уроки української мови йому не потрібні. Наприклад, із фанатами «Вірні збірній» після матчу він спілкувався українською.

 

— Чи будете ви допомагати із візами вболівальникам? 

Максим Васильєв: Як організатори ми дуже чекаємо безвізу. Візове питання у поїздці до Загребу було найважчим з точки зору вирішення. Сподіваємося, що для поїздок на наступні матчі вже не буде потрібна віза громадянам України з біометричним паспортом. Багато людей, які з нами їздили, вже мають відкриті візи. Якщо ви приєднуєтеся до автобусного туру, в туристичній агенції є опція відкриття шенгенської візи, здається, естонської. Це коштує 35 євро, плюс консульський збір — це все визначено офіційно. Єдине — там є певний ліміт по даті, коли ви маєте підтвердити та надати документи (здається, до 15 травня), щоб вони встигли відкрити візу. Бо у нас були випадки, коли люди не встигали. Вони казали, що відкриють самостійно, але потім щось не складалося, і в останній день хтось змінювався. З усіх питань звертаєтесь після підтвердження з нашого сайту до турагенції — і вирішуєте з ними ці питання.

 

— У фан-матчі в Загребі брали участь ветерани АТО з протезами. Це була разова акція «Вірні збірній»? На яких умовах їдуть ветерани?

Максим Васильєв: Ми дійсно возили ветеранів АТО. Мені здається, це дуже важливе соціальне започаткування, має гарні відгуки. Ми плануємо це зробити і до Фінляндії — надати певну кількість місць і задіяти в наших активаціях у Гельсінкі ветеранів АТО.

 

 

— Чи буде поїздка на матч проти Ісландії?

Максим Васильєв: Це ще важче, ніж у Фінляндію. Не можу наразі відповісти на це запитання. Наша мета зараз — здійснити поїздку до Фінляндії. Ми розуміємо складності з матчами та наші можливості. Після поїздки до Фінляндії знатимемо, буде поїздка до Ісландії чи ні. Ми плануємо підтримувати збірну довготерміново. Але зараз ми зосереджені на поїздці до Фінляндії. Будемо знаходити способи підтримувати нашу збірну, в кожному матчі вони будуть відрізнятися. Це наш підхід до проекту. У нас є мета — зробити трендом красиве вболівання за українську збірну як для українців, так і для інших країн. Ми плануємо крок за кроком. У нас був перший, пробний, виїзд у Загреб, зараз у нас Фінляндія. У кожної людини, організації є певні помилки. Ми їх інженерно вирішуємо, намагаємося кожного разу покращити якість нашого вболівання. Буде Ісландія — буде і рішення.

 

— Проект «Вірні збірній» стосується лише виїзних матчів? У вересні матч проти Туреччини може відбутись у Харкові. У жовтні, найімовірніше, в Києві буде гра з хорватами. На домашній матчах буде діяти фан-рух?

Максим Васильєв: «Вірні збірній» будуть дійти і на домашніх матчах. Зрозуміло, що для українців виїзд до Загребу, Тампере чи Берліну — гостьовий. Але розміри території нашої держави великі, тож для жителів різних куточків України відстань до Харкова велика. Конкретного плану немає, але ми хочемо в рамках «Вірні збірні» два-три сектори заповнити на стадіоні в Харкові людьми з банерами, ви зможете знайти своє місто на тій трибуні.

 

— Чи були якісь інциденти в Хорватії з уболівальниками? Чи напився там хтось, чи відстав від групи?

Максим Васильєв: Я вже сказав: що було в дорозі — залишається в дорозі. Інцидентів між нами та хорватами не було. Ми вболіваємо за нашу збірну по-українськи. Я приїхав до Загреба сам, на кілька годин пізніше наших перших уболівальників. Запитую хлопців, які супроводжували: «Проблеми є?». Вони кажуть: «Так, є двоє затриманих». Питаю: «За що?». Відповідають: «За бійку». Бійка між фанатами в Хорватії — до восьми років за рішенням суду, суворе покарання. Підходжу, запитую: «Що трапилося?». Мені кажуть: «Зараз випустять. Два найкращі товариші приїхали до Загребу, пішли в ресторан, випили та побилися між собою». Дуже по-українськи. Якщо наші козаки між собою не будуть битися, то ми будемо перемагати.

 

— Користувач пише: «При підготовці поїздки в Хорватію, чим ближче до матчу, тим важче було додзвонитися за всіма вказаними телефонами на сайті. Зробіть, будь ласка, нормальну гарячу лінію. Ініціатива гарна, питань багато, а у трубці гудки. Дякую». Чи є на сайті електронна пошта, гаряча лінія? Чи це не передбачається?

Максим Васильєв: На сайті є електронна адреса, на яку можна надіслати повідомлення. З цієї поїздки ми додали номер гарячої лінії. Насправді додати номер гарячої лінії просто, але четвертий день після початку фотоконкурсу я займаюся вирішенням питань, які виникають на гарячій лінії. Там телефоністки, операційні питання. Коли ви даєте вказівки, як відповідати, всі питання неможливо передбачити. Але гаряча лінія працює. Крім того, у нас на сторінці вболівальників збірної України у Facebook є можливість ставити запитання. Ми намагаємося завжди реагувати на ці запитання достатньо швидко.

 

— Миколо, як збірна готується до гри? Чи дає Шевченко домашні завдання гравцям, доки вони в клубах?

Микола Васильков: Думаю, зміни в грі будуть. Ми спостерігаємо за змінами з першого матчу, проти Ісландії. Загалом було п'ять ігор, кожного разу гра команди змінювалася. По-перше, через те, що постійно змінюється склад, вводиться молодь. П'ять молодих гравців з'явилися в команді, отримали свої постійні місця. Також гра команди змінюється через те, що є травмовані, є футболісти, які не грають у своїх клубах — це велика проблема для збірної. Гра команди залежить від футболістів. Будуть зміни. Цікаво подивитися, які саме. Безумовно, зміни у бік збільшення агресивності повинні бути, адже нам потрібно перемагати. Якщо ми з тією кількістю агресивності, яка була у Загребі, не змогли перемогти — значить, її потрібно більше.

 

2 червня ми будемо всіх чекати в Києві на НСК «Олімпійський». Попередньо планується відкрите тренування збірної. Це класна практика, яку започаткував Андрій Шевченко з тренерським штабом. Можна буде прийти на стадіон безкоштовно, будь-якій кількості людей, арена вміщує 70 000 чоловік. Буде можливість взяти автограф, зробити селфі, тому що підходять і гравці, і тренери, і президент до трибуни. Це тренування буде відкрите в повній мірі, не тільки перші 15 хвилин, а до кінця.

 

 

— Запитання від користувача Sport.ua: «Доброго дня! Я — професійний журналіст. Як мені потрапити на матч? Я міг би написати статтю про виїзд у декілька різних ЗМІ?». По-перше, потрібно акредитуватись, якщо хочете висвітлювати подію. По-друге, якщо це виїзний матч, часто залежить від можливостей сторони, яка приймає. У Загребі нам дали лише 40 акредитацій, це створювало певні незручності. Але «Перша приватна броварня» підставила надійне плече — надала журналістам квитки, тож вони змогли подивитися матч і написати цікаві статті. Що стосується запитання саме цього журналіста, можу сказати тільки одне: потрібно подавати заявку на акредитацію, а там вже чи потрапите. Безумовно, пріоритет надається спортивним виданням...

Максим Васильєв: Ми зазвичай надаємо перевагу співробітництву не стільки з конкретними журналістами, скільки з конкретними виданнями, спеціалізованими веб-сайтами, телеканалами. Мені здається, у нас вже достатньо системні побудовані відношення. Дійсно, є обмеження щодо акредитацій. Проте якщо є конкретна пропозиція — її завжди можна адресувати нам в особисті повідомлення на сторінці у Facebook. Думаю, це найпростіше, тому що це найоперативніший спосіб. Я вважаю, що це наше зобов'язання. Коли комунікуємо з людьми, то відповідаємо. Навіть якщо ми вважаємо, що це неможливо на цю поїздку — все одно надамо відповідь.

 

Микола Васильков: Проте намагатися потрібно. Наприклад, у понеділок прийшов хлопець Мишко, якому 10 років, він — журналіст-початківець. Михайло Соболєв приїхав із камерами проекту FootballHub» від «2+2» і чекав шість годин, аби взяти інтерв'ю в Андрія Шевченка. Після зустрічі з тренерами Шевченко потрібно було летіти, але затримався з ним. Мишко поставив йому окремо свої десять запитань, дорослих запитань. Все-таки потрібно намагатися, навіть якщо виникають складнощі: з візами, обмежена кількість акредитацій. Хлопчик сидів, спав у коридорі федерації, проте своє отримав, він молодець.

 

Максим Васильєв: Як фан-рух ми відкриті до всіх журналістів.

 

Спілкувався Олександр ГЛИВИНСЬКИЙ, текстова версія — Дарія ОДАРЧЕНКО