БОНДАРУК: «Люблю «тихе полювання»

В особистих змаганнях Бондарук-молодший – син відомого тренера – наставника біатлонних збірних України та Польщі Романа Романовича Бондарука, у фінальній серії поступився лише росіянину Олексію Климову. Зате чоловіча збірна України у складі львів’ян – Романа Бондарука, Олександра Петріва та Тараса Магмета з Івано-Франківська стала чемпіоном континенту у вправі МП-8. Роман торік у числі перших спортсменів України здобув олімпійську ліцензію до Пекіна-2008, тому зараз цілеспрямовано готується до першої у своєму житті Олімпіади.

Репетиція пекінської Олімпіади
- У Гренаді міг виграти «золото» й у особистому заліку, - говорить Роман Бондарук. – Адже лідирував упродовж двох днів змагань. Але в фіналі, де шістка кращих робить ще по 20 пострілів, все-таки програв рекордсмену світу росіянину Олексію Климову.

- Що завадило відстріляти у фіналі «на відмінно»?
- У певний момент не зміг впоратися з психологічним навантаженням, тому й потрапив у «вісімку» та «дев’ятку». Все-таки вперше в житті на таких престижних офіційних змаганнях я пробився до фіналу з найкращим результатом. Виявляється, фаворитом бути складніше (сміється). У мене чимало звань і титулів, але здобував їх переважно у командних змаганнях. Перемагав в особистому заліку, та здебільшого у неолімпійських вправах. Ще одна важлива риса іспанського чемпіонату – те, що це останні офіційні змагання перед наступною Олімпіадою. Тобто наступного року ми виступатимемо на етапах Кубка світу, але вони розглядатимуться лише як підготовка до пекінського турніру. Природно, що всі лідери європейської стрільби прагнули показати все, на що здатні. Нічого, спробуємо перемогти у Пекіні. У Гренаді було дуже спекотно – стовпчик піднімався до +40. Кажуть, у серпні в Пекіні, коли проходитиме олімпійський турнір, також буде спека. Тож радий, що вдалося перевірити себе в таких незвичних умовах.

- Чи почуваєшся претендентом у боротьбі за олімпійську медаль?
- Якщо вдасться зберегти такий рівень підготовки, то мені цілком реально буде поборотися за олімпійську медаль, тьху-тьху. А спортивних амбіцій мені не позичати (сміється). Остаточно я повірив у свої сили минулого року - коли здобув ліцензію і двічі був другим на етапах Кубка світу. За цей час вдалося встановити п’ять національних рекордів.

- Чи відомо, хто може стати твоїм основним суперником у Пекіні?
- Це троє сильних росіян – той же Климов, олімпійський чемпіон Сергій Алефіренко і срібний призер Олімпіади Сергій Поляков. Крім того, ще два дуже сильні німці та два китайці. Суперники серйозні, чого вартий лише німець Ральф Шуман – суперзірка і легенда світової стрільби, триразовий олімпійський чемпіон. Вважаю, що успіхи Шумана (3 золоті та 2 срібні медалі на Олімпіадах) – повторити вже неможливо.

- Але одним з конкурентів залишається й товариш по нашій збірній – львів’янин Олександр Петрів?
- Сашка я не вважаю конкурентом. Це мій товариш і однодумець. Ми допомагаємо один одному стріляти. Петрів найпершим серед українських спортсменів – представників усіх видів спорту – здобув путівку на Олімпіаду. Хоча, наші ліцензії не іменні, тому доведеться ще «пахати й пахати», аби потрапити до складу олімпійської команди. Відбір завершиться лише в квітні наступного року.

- У кульовій стрільбі багато залежить від стану зброї?..
- Свого пістолета до Олімпіади-2008 я вже не мінятиму, лише наш майстер Ніязі Ібрагімов зробить мені нову рукоятку. Крім того, варто ще внести якісь технічні розробки, аби під час стрільби пістолет давав меншу віддачу. Я стріляю ще зі зброї радянського виробництва, виготовленої в Іжевську.

«Батько прищепив любов до стрільби, але не до біатлону»
- Твого батька вважають тренером світового масштабу. Чого варта лише його робота з призеркою Нагано-1998 Оленою Петровою, багаторазовою чемпіонкою світу Оленою Зубриловою, чемпіоном світу поляком Томеком Сікорою. Він також починав зі стрільби, тож можна припустити, що до тиру тебе вперше завів батько?
- Дійсно, батько був майстром спорту зі стрільби з пістолета. Саме він привів до динамівського тиру, до тренера Володимира Псюка, теперішнього першого заступника Львівської облради товариства «Динамо». Тепер мене тренують Степан Цюпко та Василь Серединський. Чим мене зацікавила стрільба? Я з дитинства, як і всі хлопчики, мріяв стріляти. Ще у п’ятирічному віці ходив разом з батьком у тир, а у вісім років вперше взяв до рук спортивний пістолет. Тобто у мене ніколи й гадки не було, що міг би займатися чимось іншим. Хоча на початку 90-их років минулого століття у мене була річна перерва у тренуваннях. Коли почав виконувати нормативи першого розряду чи майстра спорту, зрозумів, що стрільба – це моє. Стрільба привабила мене своїм внутрішнім настроєм і камерністю: тут потрібно бути спокійним і зібраним. Але, незважаючи на певну камерність, необхідно тримати себе в руках у стресових ситуаціях. Мені подобається п’ять годин підряд тримати в руці пістолет, дивитися на мушку й робити класний постріл.

- Чому досі тобі не вдавалося потрапити до олімпійських команд?
- Тоді був слабшим за своїх конкурентів. Хоча перед Олімпіадою-2004 в Афінах вже почав показувати хороші результати, але склад команди було сформовано. За три місяці до Афін-2004 - на чемпіонаті України - я набрав 594 очки, а, для прикладу, той же Шуман став чемпіоном з результатом 592...

- А чи цікавишся біатлоном так, як батько?
- Хіба що на аматорському рівні. Але свого часу міг зранку пробігтися кілометрів з десять на лижах на базі у Новояворівську. Навіть ніколи не пробував взяти до рук гвинтівки для стрільби у біатлоні.

- Існує така теза, що «на дітях природа має відпочивати». Тебе ніколи не називали сином «того самого Бондарука»?
- Як бачите, мені вдалося спростувати цю тезу. Більше того, моя дочка Анастасія вже встигла стати чемпіонкою України з карате. А тепер вона також займається стрільбою і є кандидатом до молодіжної збірної України. Тож про неї вже також ніхто не говорить, мовляв, це «дочка Бондарука» (сміється).

- Розкажи трохи про свою сім’ю. Як познайомився і чим займається твоя дружина?
- Із майбутньою дружиною познайомився ще в ранній юності – ми вчилися в одній школі та й жили по сусідству. Надія закінчила вищу школу модельєрів і зараз працює перукарем-модельєром. Батько зараз працює тренером збірної Польщі, бачимося два-три рази на рік. Звичайно, як стрілець я вже перевершив його у здобутках, тому у технічному плані йому непросто щось мені підказати. Але у знаннях психології спортсменів – він неперевершений, і дає безліч цінних порад.

«Вдома пістолета не маю»
- Романе, ти один із найкращих у світі пістолетників. А у повсякденному житті носиш з собою зброю?
- Ні, ніколи не носив з собою пістолет. Якось навіть хотів собі купити пістолет для стрільби гумовими кулями, але руки не дійшли.

- Чемпіонка світу зі стендової стрільби Вікторія Чуйко якось зізналась, що свого часу їй запропонували стати кілером. У тебе, часом, такого не було?
- Хіба що жартома, та й то в армії. Я член штатної команди Внутрішніх військ України, звання – старший прапорщик. Так от, напевно ще якогось умовного «старшину Петренка» й запропонували «убрать» (сміється). Часом займаюся з дітьми. І мій вихованець Володимир Пастернак вже навіть їздив на молодіжний чемпіонат світу.

- Стрільці часто вихваляються своїми мисливськими трофеями. А тобі як вдається «переключатися» від спорту?
- Люблю «тихе полювання» – рибалку. Можу три дні поспіль виїжджати на різні озера Львівщини і там рибалити. Маю своє коло друзів. Найбільший улов – якось у Бурштині наловив 18 кілограмів окунців. На жаль, не можу відзначати свої трофеї спиртним (сміється)... А от полювання не люблю: сидіти по кілька годин у болоті чи в снігу і чекати на свою удачу – це не для мене.

- Яка найзаповітніша мрія Романа Бондарука?
- Здобути олімпійське «золото»! Якщо вже мріяти, то варто ставити перед собою найвищі завдання. А для українського спортсмена – це ще й можливість заробити. Бо я, приміром, живу з сім’єю у тещиній квартирі...

Високий замок