ТКАЧУК: Играл за Металлист, а комната была в плакатах Динамо

Буковинський гравець харківського «Металіста» та юніорської збірної України Юрій Ткачук (18.04.1995), який влітку потрапив до десятки кращих українських футболістом віком до 20 років, розповів про те, як опинився у топ-клубі, про тренування Маркевича, європейський досвід та плани на майбутнє.

ІЗ КЕЛЬМЕНЦІВ ДО ХАРКОВА ТРАНЗИТОМ ЧЕРЕЗ ІЛЛІЧІВСЬК

– Як ви взагалі потрапили у футбол і чому обрали саме футбол, а не якийсь інший вид спорту?
– З дитинства футбол подобався і все. Почав займатися в місцевому ДЮСШ в Кельменцях, десь в класі другому, потім, є такий турнір «Шкіряний м’яч», в якому ми стали чемпіонами області і я був кращим гравцем визнаний. Після того мене запросили спочатку у Володимир-Волинський, у місцеву команду «BRW-ВІК», я приїхав на перегляд, не підійшов… Сказали, що зателефонують, а в дитячих командах, якщо кажуть, що «ми вам зателефонуємо», то це означає, що не підходиш. Потім поїхав у Іллічівськ (Одеська обл.) у 12 років, там підійшов. Грали товариський матч із «Шерифом» (Тирасполь), зіграли 1:1 і я, як виявилось підійшов. Пробув я в іллічівському «Олімпіку», який пізніше перейменували в «Моноліт», півтора року. Можна сказати, саме там заклали в мене фундамент. Ми вийшли у Вищу лігу ДЮФЛ, і хоча були «новачками», та за 4 тури до кінця чемпіонату пройшли у фінальну частину. Після першого кола я був найкращим бомбардиром, хоча грав на позиції центрального захисника. У першому матчі фінальної частини обіграли «Металіст» з рахунком 4:1, а я віддав три гольові передачі, але в результаті харківчани зайняли 3 місце, а ми – восьме (останнє).

- А як сталось так, що ви опинились у харківському «Металісті»?
– Після фінальної частини ми приїхали в Іллічівськ і нам сказали, що команда розпадається, фінансування немає і «Моноліт» буде грати в Першій лізі. А після того, як пограв у фіналі Вищої ліги, повертатись у Першу не хотілось…І тоді я за два тижня об’їхав ледь не всю Україну. Одразу зателефонували мені із «BRW-ВІК». і я поїхав у Володимир-Волинський, куди мене навіть без перегляду брали, але умови, які там запропонували, мені не сподобалися. Потім поїхав в одну із команд Київської області, куди пішов головний тренер «Моноліта» і хотів забрати із собою десь чоловік вісім «основи» з Іллічівська. Але спортивний директор «Моноліта» хотів, щоб за нас грошову компенсацію заплатили, яку в той час могли собі дозволити тільки «Динамо», «Шахтар». Тоді батько мого товариша з «Моноліта», який родом з Харкова, запропонував мою кандидатуру ФК «Металіст». Там сказали, що знають мене і запропонували приїхати. Тобто поїхав я з дому у Володимир-Волинський, а опинився у Харкові. Не пройшовши зборів, потренувавшись із командою 5 днів, тренер мене ставить в основу із найпринциповішим суперником – дніпропетровським «Дніпром», з яким ми зіграли 1:1. Після того я всі матчі відіграв у «основі».

- А на якій позиції на полі ви тоді вже грали?
– Перше коло сезону 2009/2010 я відіграв ще на позиції центрального захисника, а в другому колі вже з мене «зробили» опорного півзахисника. Взагалі, у різних командах і у збірній я грав на всіх позиціях, крім нападаючого та воротаря.

ВІД НОВАЧКА «ДУБЛЯ» ДО ГРАВЦЯ «ОСНОВИ» ЗА ДВА РОКИ…

- Як розвивалась ваша кар’єра у «Металісті»?
– Одну зі сходинок дитячо-юнацького футболу я «перестрибнув», і мене на рік раніше взяли в «дубль». З основною командою проходив збори тільки влітку, у Харкові. Взагалі, свій перший професійний контракт я підписав у 16 років.

- Він дійсний і досі?
– Ні, влітку я підписав новий контракт, на дещо кращих умовах, адже вже є гравцем основної команди, а не молодіжної, який закінчується влітку 2015 р. Мені запропонували підписати п’ятирічний контракт, але так, як на той час у мене були варіанти змінити клуб, я подумав, що краще підписати контракт на рік, а там, якщо все буде виходити, то продовжу його.

- Виходить, що наступний рік дуже важливий для вас, потрібно зробити правильний вибір?
– Головне, що варіанти є, залишилось тільки прийняти правильне рішення…

- Варіанти стосуються клубів рівня «Металіста»?
– Це зарубіжні клуби…Чи це країни ближнього зарубіжжя, чи дальнього, нехай залишиться невеличким секретом. Але це європейські команди.

- Ви самі до якого варіанту продовження кар’єри більше схиляєтесь? Грати в «Металісті» чи спробувати себе в іншому чемпіонаті?
– Чесно кажучи, я в Харкові уже 5 років, для мене «Металіст» став «другим домом», і мені хотілося б там залишитись. Але з тією ситуацією, що зараз у країні, невідомо, що буде взагалі з футболом, хоча, наприклад, у Харкові, запевняю, все спокійно. Крім того, для мене головне – ігрова практика, розвиток, прогрес. Який сенс просто сидіти на лавці? Футбольний вік дуже короткий. А для мене футбол – це шанс забезпечити своє майбутнє.

- А чи пам’ятаєте ви свій перший матч за основу «Металіста»?
– Перший раз я попав у заявку ще у 17 років, в останній грі чемпіонату проти полтавської «Ворскли». А дебютував у минулому чемпіонаті у матчі з «Севастополем» за три хвилини до закінчення гри. Тоді я відчував, що от-от уже мав би дебютувати, дуже хотілося!!! Ще й останні 5-6 матчів був постійно у заявці першої команди. Із перших хвилин на поле вийшов проти ПФК «Суми» цього року в Кубку України і відіграв 120 хвилин.

- У продовження теми «Металіста», яка в клубі взагалі фінансова ситуація в нинішніх умовах?
– Зарплати виплачуються, але знизився рівень самої команди, пішли висококласні футболісти – Соса, Марлос і т.д.

МАРКЕВИЧ ТА ІНШІ «ЗІРКИ» «МЕТАЛІСТА»

- А от з колишнім головним тренером «Металіста» Мироном Маркевичем ви мали змогу працювати?
– Так, я з ним не раз спілкувався…Вперше, це було тоді, коли я прийшов у дубль в 16 років…У нас після кожної гри першої команди відбувались тренування, в яких разом брали участь основні гравці дубля і ті, хто не виходив на поле, не потрапляв у заявку першої команди. І тоді, якось Мирон Богданович мене покликав і каже: «Так, тут попрацюй над лівою ногою, тут головою…», і відправив відшліфовувати різні елементи. Зараз тренування кардинально не змінилися, Ігор Володимирович (Рахаєв, нинішній головний тренер ФК «Металіст». – прим. авт.) продовжує роботу Маркевича, він і тоді часто проводив тренування. Просто футболісти пішли, а на їхнє місце рівноцінної заміни не було.

- Але, з іншого боку, отримали свій шанс такі, як ви…
– Ну для мене може воно й так, але мені жаль тієї команди, яка була, хоча для мене це безумовно шанс заграти. Так само, як і для Ігора Володимировича – це шанс заявити про себе як про кваліфікованого тренера.

- Ви взагалі спілкувались з кимось із зірок «того» «Металіста»?
– Звичайно! Наприклад, перед нашим Чемпіонатом Європи U-19 Хосе Соса, який ще влітку був з нами на зборах, побажав нам успіху та багато працювати.

- А із Клейтоном Шав’єром?
– Шав’єр – це топ-футболіст! «Клєй» (саме так ми його називаємо) – це людина, яка дійсно веде за собою команду. Не скажу, що ми – дуже близькі друзі, але спілкуємося часто. І мені би дуже хотілося, щоб він продовжив свої виступи за «Металіст», тому що це футболіст, у якого є чого навчитись. Йому 31 рік, але він в кожному матчі «набігає» по 12 км!!!

- Хто є вашим найближчим другом, товаришем в команді?
– Та усі, адже зараз у нас більшість – українці, і з усіма дружні відносини. Але, звичайно, Артем Радченко – це мій найкращий друг, ми з ним ще в академії разом були, і на базі разом з ним четвертий рік живемо в одній кімнаті. Радий, що він дебютував у Лізі Європи у наймолодшому віці серед українців.
ДЕБЮТ В ЄВРОПІ ТА ЗБІРНА УКРАЇНИ

- Щодо Ліги Європи УЄФА… Які були ваші враження від дебюту в цьому престижному турнірі в листопаді у матчі проти «Трабзонспора»?
– Це словами не передати! Коли ти виходиш, грає гімн Ліги Європи і весь стадіон, забитий турецькими вболівальниками, кричить, ті тренування, на яких дуже важко, вони того вартують! Я розумів, що це мій шанс, яким треба користатись.

- У чому, на вашу думку, причина, таких, на жаль, невдалих виступів «Металіста» у Лізі Європи?
– У Європі не пробачають того, що пробачають у Чемпіонаті України. Були матчі, де ми перегравали суперника, але в останні хвилини десь трішки розслаблялись, у противника з’являвся момент, який зразу реалізовували. Знову ж таки, якби це був «Металіст» дворічного зразка, ми би вийшли із цієї групи за два матчі до кінця групового турніру.

- Крім Ліги Європи, ваш міжнародний футбольний досвід також включає виступи за збірні України.
– Я пройшов усі вікові групи, від U-16 до U-20, і тепер ми дійшли до Чемпіонату світу, ту ціль, яку ми ставили ще у 16-річному віці, ми досягли. Залишилися ще лиш дві збірні, але які – молодіжна і національна!

БУКОВИНЕЦЬ ІЗ ЄВРОПЕЙСЬКИМИ АМБІЦІЯМИ

- Як часто ви приїжджаєте додому, в Чернівецьку область?
– Два рази на рік, взимку і влітку. В основному відпочиваю вдома, з рідними, навіть у відпустці граю з друзями у футбол. Другої половинки у мене немає, і поки що серйозні стосунки мені не потрібні. Для мене зараз на першому місці стоїть футбол.

- Цікаво те, що ви народились у Чернівецькій області, але ніколи не грали за чернівецьку «Буковину»…
– Так сталось, що я в 12 років уже поїхав з дому, спочатку в Іллічівськ, потім Харків…

- Де ви б хотіли пограти в майбутньому?
– В Німеччині, Італії, Англії (але туди дуже важко потрапити), в Іспанії хотів би, але їхній футбол надто технічний для мене.

- А який ваш улюблений топ-клуб?
– «Барселона», звичайно! Хоч в останні роки команда виграла менше трофеїв, однак там будується нова команда…Також з дитинства вболівав за «Динамо» (Київ), навіть, коли я приїхав у «Металіст», у мене в кімнаті стіни були всі в плакатах «Динамо». Радий, що вони зараз показують хороший футбол, атмосфера в команді Реброва чудова. Тим більше, в «Динамо» грає мій хороший друг по збірній Микита Бурда, з яким ми часто в одній кімнаті жили.

- Чи могли б ви назвати символічну футбольну збірну Юрія Ткачука?
– Ну давайте спробуємо…

У результаті вийшла наступна картина:



- Ну і насамкінець, що ви б хотіли побажати вашим буковинським уболівальникам?
– По-перше, хочу привітати усіх буковинців із наступаючим Новим Роком, побажати, щоб у кожній сім’ї був спокій і достаток, а в Україні нарешті настав мир і стабільність!

Іван СІРЕЦЬКИЙ, fakty.cv.ua