Брати ГРИЦИНИ: «Нас постійно плутають»

У цьому сезоні львівська «Енергія» суттєво змінила свій склад і серед новачків вирізняються два брати – Микола і Михайло Грицини, які метеором увірвалися в український футзал. Саме з ними і вдалося поспілкуватися кореспонденту Sport.ua.

- Як ви пов’язали свою долю з футзалом?
Михайло: - Я потрапив у футзал взагалі випадково. Коли був на другому курсі в університеті, то грав у футбол, а взимку у нас була перерва і я попросив свого товариша, який грав у футзал на область за юнаків у «Кардиналі», просто потренуватися. Прийшовши туди, сподобався тренеру Роману Коріню, котрий і хотів, щоб я залишився у цьому виді спорту.
Микола: - Брат мене підтягнув в команду, і тренером там був Роман Корінь – це були перші кроки у футзалі.

- Ви обидва пройшли футбольну школу «Карпат». Чи важко було перебудуватися на футзал?
Михайло: - Так, пройшли. Мені не було важко, пригадую, що завжди був спритний і малий зростом. Ще у 9-му класі мені казали, щоб йшов у футзал, і тому у мене як таких труднощів не виникало. Просто кожному, хто грає у футзал, зрозуміло, що найважче - це комбінації. Потрібен час, щоб до них звикнути, і в цьому мені допомогли такі тренери, як Роман Омелянович Корінь і Андрій Михайлович Луців, з якими мені було дуже приємно працювати.
Микола: - Як таких труднощів не було. Ми всього вчилися поступово: перший рік грали на місто, а наступним кроком була Перша ліга, у якій ми грали за ковельську команду, де тренером був Андрій Луців. Досить успішно виступали в Ковелі і багато знань почерпнули у Луціва, а також у Євгена Москвіна.

- Що скажете по Першій лізі, порівнюючи її з Екстра-лігою?
Михайло: - Скажу те, що рівень Екстра-ліги вищий, але без досвіду Першої в Екстра-лізі було б дуже важко. На той момент, коли я грав у Першій лізі, мені здавалося, що рівень приблизно той самий, але, потрапивши в команду майстрів, я зрозумів, що це далеко не так. Тут вища швидкість мислення і більше комбінацій, та й взагалі атмосфера на іграх далеко не та. У Екстра-лізі цікавіше, тому що більше глядачів і виконавці набагато сильніші, тож в їхніх діях немає таких помилок, як у гравців Першої ліги – це очевидно.
Микола: - Граючи у«Львівхолоді», ми потрапили в «Фінал восьми» Кубку України. Там ми зустрічались з харківським «Локомотивом» – тоді й відчулася помітна різниця між командами. У команд Екстра-ліги набагато краща фізична підготовка.

- Чи бувало таке, щоб вас плутали?
Микола: - Ну, звичайно було, особливо під час гри. Кожен тренер, у якого ми були, часто плутав імена.
Михайло: - Було і не один, два чи три рази. Завжди усі нові люди, які з’являлися у нашому житті, і навіть неодноразово під час гри тренери називали мене Миколою, а до брата Мишком.

- Михайле, чому залишив футбол, адже вдалося потрапити у дніпродзержинську «Сталь»?
Михайло: - Так, вдалося потрапити туди, але як я не намагався, та не зміг заслужити довіру тренера і вирішив, що мені краще повернутись у футзал, де мені було цікавіше і душа чогось лежала саме до нього. Крім того, мене запрошували в команду Екстра-ліги ще перед переходом у «Сталь». А коли мій брат підписав контракт з «Енергією», то я ще більше загорівся бажанням повернутися у цей вид спорту.

- Як вдалося призвичаїтися в такій досвідченій компанії, серед таких «зубрів», як Максим Павленко, Валерій Легчанов та інші?
Михайло: - У таких метрів українського футзалу довіру можна заслужити тільки своєю грою, старанням і характером, а загалом це хороші люди, з якими приємно спілкуватись і слухати їхні думки з приводу різних комбінацій. Про таких зірок можна говорити дуже довго і скажу, що мені приємно перебувати поруч з цими гравцями, які підібралися в «Енергії».
Микола: - Перш за все, потрібно бути простою людиною,без усіляких там «понтів», і на кожному тренуванні викладатися на всі 100!

- Братам грати разом легше чи складніше?
Михайло: - Звісно, що легше разом, але не завжди так буває. Наразі мені з команди найлегше порозумітися саме з братом, тому що ми вже довго граємо разом.
Микола: - Так, легше, адже ми завжди граємо разом, але думаю, що нічого страшного немає, якщо ми не в одній четвірці. З кожним днем взаєморозуміння зі всіма гравцями зростає.

- Чи є між вами змагальний дух?
Михайло: - Авжеж, ми на тренуваннях інколи змагаємося: хто більше заб’є в серії дабл-пенальті. Проте якщо ми на грі, то у нас одна мета – зробити все, щоб добитися позитивного результату.
Микола: Є, особливо на тренуванні, коли виконуємо різні вправи. Звичайно, якщо це офіційна гра, то вся команда йде до перемоги і неважливо, хто став автором голу, оскільки перемагає команда.

- Те, що ви були заявлені за «Енергію-2», якось на вас вплинуло?
Михайло: - Саме на мене аж ніяк. Я розумію, що потрібно допомогти другій команді, та й взагалі хочеться мати більше ігрового часу на майданчику. Тому я вважаю, що це тільки плюс. Приємно, бо відчуваєш себе потрібним.
Микола: Ні, не вплинуло, навпаки – з’явилася можливість отримувати ігрову практику, а це в ігрових видах спорту найважливіше.

- Питання на запарку. В українській футзальній історії є багато відомих братів-гравців, дехто з яких став справжніми легендами. Можете когось з них назвати?
Михайло: - Якщо чесно, то ні. Нікого не знаю з братів-футзалістів, які стали зірками.
Микола: На жаль, не знаю.

- Що сталося в матчі з «Ураганом», адже команду було не впізнати?
Михайло: - Я нічого не можу сказати з приводу цієї гри. Це було прикро і коментувати, на жаль, нічого не можу.
Микола: - Не зовсім доречно відповідати на це питання, але я надіюся, що більше таких ігор у нас не буде.

- Після того, як ви опинилися в «Енергії», ваше життя якось змінилося?
Михайло: - Звісно, але не кардинально. Змінилося в плані нових знайомств, набрався нового і безцінного досвіду у товаришів по команді. Найприємніше те, що це львівська команда, а я вдома і маю нагоду захищати честь рідного міста.
Микола: - Звісно, змінилося, адже кожен спортсмен мріє пограти на найвищому рівні. Тепер я по-справжньому живу футзалом. Мені дуже приємно грати в «Енергії».

- Які цілі перед собою ставите?
Михайло: - Моя мета – виграти якнайбільше трофеїв, виступати за збірну України, потрапити на чемпіонати світу і Європи. Цілі у мене дуже високі і я буду намагатися їх досягнути!
Микола: - Виграти разом з командою чемпіонат, Кубок України і Кубок УЄФА. Потім потрапити у збірну і виграти Євро і чемпіонат світу. Ось такі скромні цілі :))))

Андрій ГУЛІЙ, спеціально для Sport.ua