Иван БОБКО: «Черноморец не заслужил шквала критики»

— Іване, сьогодні на календарі 22 квітня (розмова відбулася в понеділок. — Г. К.). Для вас ця дата однозначно знаменна. Здогадуєтеся, в якому контексті?
— Натякаєте, що рівно рік тому я відзначився дублем у матчі з «Металістом»? Справді, приємно, але то вже давня історія.

— Того дня Роман Григорчук ще й казав, що ви народилися як футболіст. Виходить, сьогодні вас можна вітати з першою річницею!
— (Усміхається). Гадаю, тоді Роман Йосипович сповістив про моє «народження» з сарказмом…

— Утім, як можете оцінити власний прогрес за останній рік? Чи задоволені собою?
— Переконаний, що ніколи не можна бути задоволеним.

— У принципі?
— Певною мірою, так. Тим паче, в моїй ситуації, коли ще особливо нічого не досяг. Рік склався неоднозначний: забив мало, голевих передач віддав також обмаль.

— Над якими ігровими компонентами слід працювати найбільше?
— Упевнений, що в усіх ще далекий від ідеалу.

— Тоді, 22 квітня 2012-го, ви двічі «розпечатали» ворота Олександра Горяїнова ударами здалеку. У мене є спостереження, що останнім часом ви нечасто загрожуєте опонентам саме далекобійними пострілами. Справді так?
— Не сказав би. Якщо є можливість, одразу битиму. Інша справа, що не завжди виходить потрапити на ударну позицію.

— Існують приклади футболістів, котрі, забивши зі штрафного один м’яч із умовних 35 метрів, потім ще півроку намагатимуться повторити свій шедевр, але толку з цього виходить мало…
— Ну, я не з таких. Сумнівної вигоди удари з будь-якої позиції — однозначно не мій метод. Намагаюся брати ініціативу лише тоді, коли це необхідно. Ось, приміром, у попередніх матчах можливості пробити здалеку практично не було. Мабуть, рівень опонентів дався взнаки.

— На продовження: чому, на ваш погляд, «Чорноморець» не зумів нав’язати боротьбу так званим грандам українського футболу?
— На мою суб’єктивну думку, ми виглядали гідно, та на шквал критики точно не заслужили.

— Розжитися бодай одним очком у матчах із топ-четвіркою завадив елементарний розрив у класі?
— Мабуть… Суперники швидше думали, швидше розпоряджалися м’ячем та в цілому виглядали краще.

— Які настрої панують після чотирьох поразок поспіль? Того натхнення, що було під час попередньої переможної серії, мабуть, уже й близько немає?
— Після невдач настрій завжди відповідний — це нормально. Утім, у тривалу жалобу точно не впадатимемо. Попереду ще чимало матчів, сезон далекий од завершення, а тому маємо можливість реабілітуватися. Наша найкраща тріумфальна серія ще попереду!

— Кого визнано винним у недільному шедеврі Хав’єра з центра поля? Чи, може, колективна відповідальність?
— Винних, уважаю, немає. Узагалі. Тут слід вести мову про клас Хав’єра, котрий моментально оцінив ситуацію. До речі, давно вважаю Клейтона одним із найкращих футболістів у нашому чемпіонаті та, можливо, у Європі.

Гліб КОРНІЄНКО, «Український футбол»