Мар’ян МАРИНЮК: «Мрію підняти над головою Кубок України»

Народився Мар’ян Маринюк 7 січня 1983 року в селі Зіболки, яке знаходиться в 20 кілометрах від Львова. Уже в третьому класі розпочав займатися футболом у сільській команді в Григорія Сеньківа, з його «легкої руки» у 5 класі хлопця взяли до школи ФК «Карпати», де його тренером став Ігор Артимович. Якраз у цей час Маринюки отримали квартиру у Львові, і Мар’ян, провчившись рік у звичайній школі, в 5 класі перейшов до спортивної школи «Карпат», де і навчався до 11 класу.

У 9-му класі виступаючи на Всеукраїнських змаганнях за команду спортшколи «Карпат», Маринюк разом зі своїми однолітками потрапив до фінальної стадії змагань і після успішно проведених фінальних матчів стали чемпіонами України. Аналогічна ситуація повторилася, коли хлопці навчалися в 11-му класі, але цього разу не склалося, через фінансові проблеми команда не взяла участі в фінальній пульці.

Закінчивши школу Мар’ян Маринюк вступив до Львівського інституту фізкультури, одночасно відгукнувся на запрошення Романа Свища і розпочав виступи в футзалі за команду «ТВД-2», яка спочатку грала на першості міста, а згодом у другій лізі чемпіонату України з футзалу. Одночасно грав у великий футбол на чемпіонаті області за команду «Кордія» (Брюховичі). Після двох років виступів за другу команду «ТВД» Мар’яна почали залучати до ігор в першій, яка змагалася в чемпіонаті України в першій лізі. Згодом до руля команди запросили Романа Ковальчика, з яким «ТВД» ще два роки набирався досвіду в першій лізі, а тоді вже здобув путівку до вищої ліги. У 2006 році через стан здоров’я на три роки довелося перервати футбольну кар’єру. Відновлення ігрової форми Мар’ян розпочав з великого футболу, 2-3 роки граючи за команди «Шляховик» (Запитів) у першій лізі чемпіонату Львівської області, а потім у вищій лізі за ФК «Куликів». У той же час у Львові була створена футзальна команда «УДАІ», яка спочатку виступала на чемпіонаті міста, а згодом, змінивши назву на «Динамо», заявилася в першій лізі чемпіонату України. Ось за цю футзальну команду, якою керував відомий у минулому гравець дніпропетровського «Дніпра» Андрій Ділай, Мар’ян Маринюк і поновив свої виступи в футзалі, після вимушеної перерви. Згодом на допомогу Андрію Ділаю прийшов Євген Москвін, і команда під керівництвом цього тандему посіла перше місце у фінальній пульці першої ліги, але від виступів у вищій відмовилася. Після львівського «Динамо» був «Львівхолод», в якому Мар’ян провів півсезону. А вже в січні 2011 року Маринюк відгукнувся на пропозицію керівництва МФК «Кардинал-Рівне», і вперше з’явився на майданчику в складі рівненської команди в Харкові в матчі проти «Моноліту». Потрапивши до складу «кардиналівців» Мар’ян забронював за собою місце в першій четвірці, тому розмовою з ним ми і завершуємо знайомство з першою четвіркою команди МФК «Кардинал-Рівне».

- Мар’яне, ти нещодавно провів хет-трик у кубковому матчі проти «ЛТК». Це були твої перші три м’ячі в одному матчі, чи такі випадки вже траплялися в твоїй футбольній кар’єрі?
- Якщо брати до уваги ігри за МФК «Кардинал-Рівне», то це мій перший хет-трик в історії матчів за команду. А, загалом, на найвищому рівні вдавалося вистрілювати дуплетом, а кілька разів навіть був покер в іграх за «ТВД», а ось три голи в одному матчі забив уперше. Але головне, що завдяки цьому ми перемогли і доволі з непоганим рахунком. Будемо сподіватися, що трьох голів переваги нам вистачить для загальної перемоги.

- А кого хотів би бачити суперником у чвертьфіналі, звичайно у разі проходу «ЛТК»?
- У разі виходу до чвертьфіналу, наступним суперником хотілося б бачити, звичайно, слабшу команду, але все вирішить жереб. Тому грати доведеться з будь-яким суперником, якщо ставити перед собою завдання продовження кубкової боротьби.

- Хто для тебе відкрив футзал?
- Перш за все хотів би відзначити Романа Свища, який і привів мене у футзал. Загалом він дав мені багато, навчив розумінню футзальних тонкощів. Можна навіть сказати так, що більшу частину того, що я зараз вмію і розумію в футзалі, дав мені якраз він. Щось своє доповнив Роман Ковальчик. А загалом у кожного з тренерів я щось почерпнув корисного. Але ще раз підкреслю, що загальні ази футзалу, розуміння цієї гри мені дав мені все-таки Роман Свищ.

- В якому колективі почував себе найкомфортніше?
- Напевно у львівському «Динамо», там і колектив зібрався чудовий, і тренерський склад. Звідси і результат – перше місце в першій лізі. Як для команди першої ліги ми ще й непогано виступили в Кубку України проти «Урагану». Спочатку ми показали непогану гру в Івано-Франківську, хоча і програли, до речі тоді за цей клуб грали – Піддубний і Паршиков. А ось дома, поступаючись по ходу гри, зуміли навіть вирвати перемогу.

- Скільки м’ячів тобі найбільше вдалося провести протягом одного сезону?
- Найбільше – 19 голів забив виступаючи за вищоліговий львівський «ТВД», тоді ж став і кращим бомбардиром команди.

- Можливо є м’ячі, які тобі запам’яталися?
- Запам’ятався мені чомусь навпаки – не забитий гол у фіналі Кубку України в матчі за «ТВД» проти «Єнакієвця». Основний і додатковий час не визначив переможця, гра перейшла до серії пенальті. Два пенальті не реалізувала наша команда і один із них був на моєму рахунку. Вважаю, тоді в нашої команди був непоганий шанс виграти кубок. Голів забитих багато, а ось запам’ятався лише цей не забитий.

- А який з матчів закарбувався в твоїй пам’яті?
- Сподіваюсь, що мій найпам’ятніший матч ще попереду, і дуже вірю, що це буде переможний матч у фіналі Кубку України. Це вже просто моя мрія, адже вже двічі доводилося грати у фіналі, але жодного разу так і не вдалося виграти цей почесний трофей.

- А з ким із футболістів у тебе було найкраще взаєморозуміння?
- Граючи в «ТВД» чудове взаєморозуміння було з Романом Свищем. Спочатку він був тренером у другій команді, а згодом ми разом виступали за першу. Хороші взаєморозуміння були ще й з Любомиром Строгим в «ТВД» та «Динамо». Зараз в МФК «Кардинал-Рівне» хороше взаєморозуміння з Піддубним. Він грає в аналогічний футбол. Звичайно легко грати з тими людьми, які більше підходять по стилю гри.

- А з ким зараз товаришуєш?
- З Віталієм Дєнюжкіним, з яким грали ще в «ТВД». Ми і тоді з ним товаришували, і зараз хороші друзі. Хороші товариські стосунки з Юрієм Когутом та Андрієм Пітулею. Але все-таки найкращі з Віталієм.

- Наскільки мені відомо в тебе була значна перерва в футбольній кар’єрі. Чи важко було повертатися назад?
- Розпочав я повернення з великого футболу. Ще граючи на чемпіонаті області я вже отримував запрошення повернутися в футзал. Тоді, ще у львівський «Кардинал», який грав у вищій лізі, мене кликали Свищ і Валявка. Я горів бажанням грати в футзал, але відчував, що ще не готовий до вищої ліги. Фізично, ще можна було набрати форму, але морально ще не був готовий і тому тоді відмовився, хоча й дуже хотів грати. Уже згодом коли обкатався в «Динамо» і посів з львів’янами перше місце в першій лізі, тоді вже відчув, що не лише хочу грати, але й можу. Ще півроку пограв у «Львівхолоді» і тоді надійшла пропозиція від Сергія Піддубного, на яку з радістю погодився. Після цього почалися розмови з президентом МФК «Кардинал-Рівне» Володимиром Валявкою про перехід у Рівне.

- Ти одружений, виховуєш дитину?
- Так. Дружину звати Наталя. Одружені вже 5 років. Сину Денису 2,5 роки. На даний час знімаємо в Рівне квартиру і живемо всі разом. Познайомилися з Наталією приблизно 7 років. Десь до двох років зустрічалися, а тоді вже й одружилися. Якраз цей період у моєму житті і співпав з тимчасовим припиненням футбольної кар’єри.

- Як проводиш вільний час?
- Люблю подивитися телевізор, посидіти за комп’ютером, послухати хорошу музику. Мені подобається естрада 80-х років, а також українські пісні. Полюбляю також читати книжки, тут віддаю перевагу історичним. Щоправда до одруження на це було більше часу, адже зараз багато витрачаю на дитину. Між іншим Денис уже б’є по м’ячу, але я не ставлю задачу будь-що зробити з нього футболіста. Час покаже, і все залежатиме від його бажання. Люблю готувати, але на жаль не вмію. Кухар із мене неважний. Окрім того, люблю хатній порядок, чистоту в помешканні. Порядок у кімнаті наводимо з дружиною спільно.

- Твої поради майбутнім футболістам.
- Хотів би порадити всім починаючим футболістам, що не потрібно на початковій стадії багато уваги приділяти фізичній підготовці, це з часом можна буде надолужити. Потрібно більше працювати з м’ячем, намагатися вдосконалити свою техніку. Тому що від закладеного фундаменту в юному віці залежить майбутня майстерність.
Чому я за це згадав. На своєму досвіді переконався, що багато шкіл і тренерів прагнуть результату вже сьогодні. Тому форсують фізичну підготовку дітей, даючи великі навантаження. Натомість техніці приділяють мало уваги, а цей компонент якраз дається легше в юному віці.

Закордоном такого не має. Там готують юнаків до основної команди, поступово підводячи їх фізично і більше приділяючи уваги техніко-тактичним заняттям. А в нас одразу вимагають результату, а це на мій погляд хибний шлях. Хтось із юнаків розкриється раніше, а хтось пізніше, у кожного свій час, і тому потрібно набратися терпіння. А юнакам у свою чергу потрібно «спати» з м’ячами, щоб стати справжніми майстрами. Потрібно любити перш за все футбол, а не себе у футболі. Дуже важливо, щоб юнак був із м’ячем на ти. Щоб міг правильно прийняти його, виконати той чи інший фінт, обіграти суперника, провести точний пас чи удар, причому обома ногами у рівній степені.

Юрій РАЧКОВСЬКИЙ