Андрій КОТЕЛЬНИК: "Львів потрібно відмити від бруду"

Здобувши паси інтерконтинентального чемпіона світу за версіями WBO та WBA, Андрій приїхав до Львова, щоб виконати ще одне важливе завдання - скласти сесію в Інституті фізичної культури. У вільний час між заліками він показав свої чемпіонські паси та відповів на запитання "Поступу".

- Титули WBO та WBA я виграв в узбека Мохаммеда Абдулаєва - відомого боксера, який у любителях досягнув всього можливого: був олімпійським чемпіоном та чемпіоном світу. Свою силу та потужність він не раз доводив і серед професіоналів. А ось нещодавно я зумів захистити титул, перемігши венесуельського боксера Річарда Рейна. Я вперше став володарем двох поясів одночасно. Здається, ніби зовсім нещодавно я на очах у львівських глядачів - земляків, рідних та близьких - виборов свій перший титул - WBA. Після цього було вже багато перемог.

- Багато років ти живеш за одним графіком: підготовка, поєдинки, перемоги. Чи не притупились відчуття радості від цих перемог?
- Ні. У мене є мета - стати чемпіоном світу. А усі ці перемоги - це лише сходинки шляхом до найголовнішої мети. І навіть, якщо стану чемпіоном, все одно не зупинюсь на досягнутому, а мріятиму про титул абсолютного чемпіона. Ще роки три боксуватиму. Бій за звання чемпіона світу насправді не таке вже й далеке майбутнє. Але наскільки швидко це станеться, залежатиме від моїх менеджерів.

- Майже рік тому ти казав, що не задоволений роботою своїх менеджерів. Чи змінилась твоя думка сьогодні?
- Трохи змінилась, на щастя. Вони, мабуть, побачили, що я - сформований боксер-професіонал і цілком готовий до такого двобою, щобільше, довів свої претензії на практиці, перемігши серйозних суперників. Сподіваюсь, тепер вони рухатимуться швидше, а головне - віритимуть у можливість мого успіху.

- У профі кожна година - на вагу золота. Чому, готуючись до таких солідних поєдинків, ти вирішив частину часу виділити на навчання?
- Бокс - це, звичайно, дуже добре. Але за будь-яких умов навіть чемпіонам потрібно мати освіту. Не буду ж я виходити у ринг усе своє життя. Я хотів вступити до Львівського інституту фізичної культури відразу після училища (ЛУФК). Але так склались обставини, що я відразу після випускних іспитів в училищі поїхав до Німеччини і до Львова приїздив дуже рідко. Не було часу навіть привезти документи для вступу. Та й навіщо привозити, якщо я не уявляв навіть, що буде зі мною надалі. Тепер же я визначився, став на ноги та вступив на заочний факультет інституту фізкультури. Після поєдинків знаходжу час, щоб приїхати і скласти заліки. Я переконаний, що це не надарма використаний час. Я полюбляю читати спортивну літературу, а також цікавлюсь політикою, особливо місцевого, львівського масштабу. Найбільшим же моїм захопленням є футбол.

- Боксер, який мріє бути футболістом?
- Не зовсім так. У футболі я відпочиваю: коли дивлюсь трансляції, читаю газети чи граю сам. Це величезне моральне задоволення. Я боксерські поєдинки не дивлюсь так часто, як футбольні матчі. Однак футболістом бути б не хотів. Там на полі працюють 11 людей, і помилка навіть одного може зруйнувати працю всієї команди. У рингу ж я один і сам відповідаю за свій результат.

- Чи виділяєш когось із футболістів?
- Колись надзвичайно подобався Роналдо, а тепер надаю перевагу Роналдінью. А серед українських, ясна річ, Андрій Шевченко.

- А чи доводилось поспілкуватись з кимсь із них?
- Із Шевченком, коли він приїжджав до Львова, перемовились двома словами. Гарні стосунки я підтримую з Олегом Лужним. Він вже завершив свою спортивну кар'єру, у нього інші справи, однак це не заважає нам постійно телефонувати один одному.

- Ти цікавишся львівською політикою. Як можеш оцінити ситуацію, яка склалась у Львові останнім часом?
- Ось відбулась Помаранчева революція, завершились вибори. Здавалось би, усе повинно стати на свої місця. Але життям людей так ніхто і не почав цікавитись. Усі політики турбуються лише про свої стільці чи портфелі, бо бояться за власний бізнес, що прийде до влади хтось інший, і "лавочку" доведеться закрити. Ці нові політики, які щойно прийшли до влади, не мають наміру повернутись обличчям до людей. Важко передбачити, що буде далі. Подивимось. На жаль, чиновників не цікавить спорт. Вони не задумуються, що саме на дитячих турнірах виховують майбутніх чемпіонів. Дітей, які починають показувати результат, потрібно підтримувати, стимулювати до подальших досягнень. А багато наших перспективних спортсменів завершують свою кар'єру у розквіті сил, тому що їм ніхто не платить грошей, їм немає де тренуватись. Діти бігають вулицями, у них немає майданчиків. Усі майданчики або вже забудували, або ж забудовують у цей час. Як би там не було, завжди залишається надія. Деколи ловлю себе на думці: а раптом щось зміниться на краще, а раптом до влади прийшли невипадкові люди.

- Деякі мої знайомі львів'яни, які сьогодні мешкають в інших містах України чи за кордоном, жахаються, коли приїздять до Львова. Які твої враження про Львів?
- У цьому випадку я не виняток. Я настільки вже звик жити у Німеччині, що коли приїжджаю до Львова, у мене виникає одна асоціація - чорне місто. Знервовані, навіть здичавілі люди, які завжди кудись поспішають. Автомобілі мало не збивають тебе. На дорогах весь час потрапляєш у корки. А все чому? Тому що вулицю під час ремонту не перекривають, а одразу на дорогу розливають смолу, мало не хляпають нею на машину. Львів - центр Європи, він такий гарний! Тільки потрібно відмити його від бруду.

- Ти би хотів після завершення кар'єри стати політиком?
- Після того, як Віталій Кличко пішов у політику, мені постійно ставлять схожі запитання (Сміється. - Авт.). Якщо б я навіть почав займатись політикою, то лише у напрямку спорту. Я не політик, але компетентний у спорті. Тому у відділі спорту міської чи обласної ради я б зумів використати свій досвід. У нас багато талановитої молоді. Треба лише простягнути їй руку допомоги. Я згадую себе: у нас не було ні світла, ані води. Ми, щоб помитись, гріли воду кип'ятильником і тренувались при свічках. Тому хочеться, щоб у моїх наступників умови були кращими.

Кожен хоче нормально харчуватись та вдягатись, мати кошти на те, щоби запросити дівчину до кав'ярні. Спортсмени - не виняток. Але зазвичай у кишені у них нічого немає. А вони двічі на день віддають усі сили спорту, не отримуючи нічого натомість. Так не повинно бути. Не зарікатимусь, що я робитиму у майбутньому. Мрію про одне: якщо вдасться розкрутитись та заробити достатньо грошей, відкрити у Львові свій комплексний спортивний центр, де тренуватимуться не лише боксери. Якщо я стану чемпіоном світу, а потім здійсниться і ця моя мрія, я скажу, що я абсолютно щаслива людина, що я досягнув у житті всього, чого лише прагнув. Я хотів нормально жити - я заробив собі на квартиру. Я хотів хорошу машину - я купив її. Я хотів добре вдягатись - я можу дозволити собі це. Я хотів завоювати медаль на Олімпійських іграх та пояси інтерконтинентального чемпіона - я маю усе, чого прагнув.

- Ти з таким запалом відповідаєш на мої запитання. Мабуть, тобі подобається спілкуватися з журналістами.
- Я звик до цього. Не знаю, чи люблю, але таке спілкування потрібне. Це насамперед потрібно людям, які хочуть про мене читати, та мені. Журналісти рекламують мене. Мені приємно розповідати про бокс та усе, що навколо нього, тому що це - правда, така, як вона є. Ці слова йдуть від душі, а не надумані задля якоїсь користі.

- А чи є якісь теми, на які не любиш говорити?
- Дуже не люблю запитань про мої прибутки. Це надто нетактовно. Можу сказати усім тим, хто полюбляє заглядати у чужі кишені: мільйонів та сотень тисяч я не заробляю. Так, я заробляю гроші, але важкою працею, потом і кров'ю в прямому розумінні. За ці гроші дуже боляче лупцюють. Переконаний, що з роками це дасться взнаки. Здоров'я не відновиш. А "вільний" час? Усі йдуть розважатись, а я поспішаю на тренування. А після тренувань падаєш спати - нічого вже не хочеш і не можеш робити.

А часом такі плітки друкують! Нещодавно читали статтю: "Котельник приїхав на крутому "Мерседесі". Але йому цієї машини не треба, і він подарував її тренеру". Це цілковита нісенітниця! Мене на машині "підкинув" один знайомий, а з цього роздули таку "пожежу".

- Які плани на найближче майбутнє?
- Я відновлююсь після напруженого графіку. А також готуюся стати батьком. Через кілька тижнів дружина народить донечку.

- Придумали вже ім'я?
- Вікторія. Перемога.

Розмовляла Олена САДОВНИК, Газета Поступ