Не все в порядке в нашем доме

Прогрес, прогрес, прогрес… Здається, зовсім скоро це слово стане синонімом українського футболу. Чи звертали ви увагу на те, як останнім часом наш футбол підносять мало не до небес? А чи не набридли вам постійні інтерв’ю присвячені шаленому прогресу українського футболу? І врешті решт, чи не здається вам, що по розвитку українського футболу розпочалась масштабна піар – компанія? На мою чисто суб’єктивну думку нашим футбольним чиновникам замість того щоб трубити про шалені кроки, якими Україна наздоганяє європейський футбол, не завадило б оглянутись навкруги себе, зняти рожеві окуляри і копнути трішки глибше.

 

Здавалося б, вихід до чвертьфіналу чемпіонату світу, перемога в кубкові УЄФА і, як же ж оминути перемогу на юнацькому чемпіонаті, що ще потрібно авторові цих стрічок? З однієї сторони я згідний, що зрушення в позитивному напрямку є, але ж чому ніхто не звертає увагу на те, як стрімко вимирає футбол в країні. Дуже часто читаючи інтерв’ю можна зустріти судження, що зовсім скоро східна Європа буде диктувати моду в європейському футболі. І тут постає питання, а хто саме буде це робити? Так, у нашій країні є декілька потужних колективів, з цим не посперечаєшся, але ж національний футбол це не тільки боротьба Шахтаря та Динамо та потуг Дніпра та Металіста. Футбол розпочинається з низин. А що ми маємо у підвалинах, скоріше підійшло б слово у руйнаціях нижніх ешелонів? Десна з горем пополам заявилась у другій лізі, ФК Харків зник взагалі, ЦСКА, Комунальник, Княжа, залишили український футбольний подіум лише за останні два роки. І це не задумуючись. А хто ввійшов в когорту професійних клубів хоча б за останній рік? Нова Каховка? А далі? Один клуб і все…

 

От скажімо, ви можете уявити собі житомирське дербі? Чи скажімо полтавське, сумське, одеське? Напевне більшість з вас в цей момент подумає, що в автора з головою щось не в порядку. І дарма, бо такі часи дійсно були. Так, ці поєдинки були на рівні другої ліги, але все ж дербі воно і в другій лізі дербі. А такі матчі, як ФК Калуш – Нафтовик Долина, Гарай Жовква – Авангард Жидачів, Житичі – МФК Житомир викликали у вболівальників Одеси, Житомира та й райцентрів Львова неабиякий інтерес. Що ж ми маємо зараз, максимум декілька міст, які можуть похизуватися двійкою команд в ПФЛ і, що саме прикро, для більшості міст тепер наявність навіть однієї команди вже є межею бажань.

Для відображення ситуації у нашому футболі пропоную поглянути на діаграму, де відображається кількість клубів по мірі їх дебюту в ПФЛ.

Як бачите, перший рік українського футболу (1993 рік, тому що саме сезон 1992-1993року став першим повноцінним, (прим.авт.)) став найбільш урожайним, що й не дивно враховуючи те, що всі клуби лише дебютували в професійній футбольній лізі. Відразу пальму першості захопили Київська, Донецька, Дніпропетровська, Львівська та Луганська області, при чому остання була представлена аж п’ятьма професійними командами, в трьох дивізіонах.

Наступні два роки у нашому футболі панував невеличкий затишок, який виразився поповненням лише дванадцятьма командами. Наступний же став справжнім проривом. Дев’ятнадцять команд вперше засяяли на футбольному небі українського футболу. Можете собі уявити. Звісно, головну роль у цьому зіграло розширення другої ліги, але навіть для такої реформи була необхідна певна кількість команд.

 

Наступні два роки як тільки могли продовжували тішити шанувальників народного футболу. По всій країні зароджувались нові футбольні колективи. Матчі чемпіонату України змогли побачити на власні очі жителі таких населених пунктів, як: Южноукраїнськ, Білгород-Дністровський, Комсомольськ, Калуш, Бердянськ, Жидачів, Свердловськ, Ровеньки, Бодевеля, Баранівка, Керч, Саки, Горлівка, Славянськ, Макіївка … І це далеко не увесь список. Футбол розвивався небувалими темпами і саме тоді можна було говорити про українську футбольну популяризацію. Для більш детального відображення ситуації, прошу звернути увагу на наступну діаграму.

 

Проте всьому рано, чи пізно приходить кінець. Після футбольного буму в українському футболі настав так би мовити спад. Нових команд ставало дедалі менше, хоча знайти пояснення цьому надзвичайно легко. Для того щоб розібратися досить поглянути на кількість команд, які виступали під егідою ПФЛ. Число учасників м’яко кажучи вражає. 90 професійних команд проти нинішніх 58, відчуваєте різницю? Отож бо й воно. Поглянувши на регламент, відповідь чому так різко впала кількість дебютантів відпадає сама по собі. Розширювати ще більше межі для професійних клубів не було сенсу, тому на місце найслабших команд приходили кращі аматорські колективи, що становили ту не велику кількість. З року в рік йшла планомірна заміна найслабших колективів другої ліги найсильнішими аматорськими. З року в рік, то тут то там відбувались супер прориви, як свого часу Рава з Рави Руської, що на Львівщині, за сезон вийшла в першу лігу. Чи стрімкий прогрес ПФК Олександрії, яка за лічені роки з когорти клубів що канули в Лету, повернулась в першу лігу і претендує на підвищення у класі.

Що ми маємо на даний момент? 58 професійних клубів з яких, як мінімум десять мають шанси повторити подвиги ЦСКА, Княжі, тощо … Ось уже третій рік в ПФЛ з’являється лише по одній новій команді. Кількість колективів, що мають право носити почесний статус професійного клубу, ось уже четвертий рік зменшується.

Звісно, з моєю думкою можуть не погодитись більшість з читачів. Більш чим впевнений, що хоча б в одного виникне бажання сказати, от у нас появляються таланти і без другої ліги. От чого тільки коштує одна з головних зірок і як говорить більшість, майбутнє українського футболу, Коноплянка?

Так, таланти ростуть… І не важливо, що дніпропетровський «Мессі», перші кроки робив в кіровоградському Олімпіку, який лише рік проіснував в другій лізі. Не важливо, що чи не головна надія Ворскли, Безус, засвітився у складі Креміня з Кременчуга, а над перспективний Рибалка з Динамо-2, якому пророкують місце в основній команді зовсім скоро, засвітився в харківському Арсеналі. А Левченко, який став чемпіоном Європи серед юнаків, граючи за донецький Олімпік, що виступає в другій лізі? Таких прикладів можна привести безліч.   Хоча, що це дасть? Футбол же в нас прогресує і без нижчих ешелонів. І не важливо, що інтерес до гри мільйонів падає з кожним роком… Не важливо, що все менше дітлашні засипають обійнявши м’яч… Футбольні чиновники зайнявшись поділом крісел зовсім забули, що футбол потрібний не лише в столицях чи мегаполісах, а і в містах, де не зважаючи на кризу на команду ходять і на відміну від клубів вищої ліги не по 2-3тисячі, а в двічі, а то й втричі більше…

І як підсумок жахливої ситуації в нашому футболі пропоную поглянути на футбольну карту України:

 

Kindoroho