Олександр ЯКОВЕНКО: «Андерлехт на мене не образився»

Таке у футболі буває нечасто - український півзахисник Олександр Яковенко забив переможний гол брюссельському «Андерлехтові». Саме цей клуб володіє трансфером нашого гравця, але на правах оренди віддав його у «Вестерло».

І ось наш футболіст «віддячив» «Андерлехту» голом, перервавши його 15-матчеву безпрограшну серію у бельгійській першості. Кореспондент зетелефонував Олександрові Яковенку до Бельгії.

— Чи мали ви велике бажання вразити ворота свого ж клубу?
— Ні, такого бажання я не мав. Звісно, хотів показати себе якнайкраще в очах тренерів і керівників «Андерлехта». Намагався бути активним. Але не мав наміру допекти брюссельцям. У них була тривала «суха» серія поєдинків. Ми перервали їм цю світлу смугу. Хлопці привітали мене з перемогою – 2:0. «Андерлехт» на мене не образився.

— В українському футболі, як правило, забороняють футболістам грати проти своїх команд…
— Щось подібне інколи відбувається і в Європі. Якщо гравець переходить на правах оренди до клубу-конкурента, то не може грати проти команди, якій належить. Та в моєму контракті такого пункту немає. Президент «Андерлехта» учора звернув на це увагу і заявив, що анітрохи не шкодує про те, що не заборонив мені діяти проти свого ж клубу. Це чесно. Нехай вчинок «Андерлехта» стане прикладом для інших.

— Чому саме ви підійшли до 11-метрової позначки? Адже дотепер не пробивали пенальті...
— Перед грою наш тренер назвав прізвища двох футболістів, які мали право на пенальті, одним із них було моє. Коли суддя вказав на позначку, ми порадилися і вирішили, що битиму по воротах саме я.

— Тепер ви будете штатним пенальтистом «Вестерло»?
— Не знаю – час покаже. Наразі мені чудово вдаються пенальті. Під час розбігу вже знаю, в який кут битиму. Водночас спостерігаю за діями воротаря: якщо він стрибає у той кут, куди я планую поцілити, то в останню мить змінюю напрямок удару.

— Як часто футболісти вправляються у забиванні пенальті?
— Таких вправ я не бачив у жодному клубі. Ніхто не залишається після тренувань, не б'є зі 11-метрової позначки. І я не пам'ятаю такого, щоби тренери влаштовували неофіційні змагання, мовляв, хто заб'є найбільше пенальті, той робитиме це під час гри.
Таке буває хіба що перед кубковими матчами, бо в них є велика ймовірність призначення післяматчевих пенальті. Загалом, не головне, хто і як забив гол — важливо, щоби перемагала команда. Заради колективного успіху я й працюю. Якщо ж думатиму лише про свої здобутки, нічого не досягну. І в збірну України не потраплю, якщо на буду командним гравцем.

— Торішній наставник збірної України Мирон Маркевич нарікав, що ви погано граєте у відборі...
— Ця критика прозвучала у червні, після гри з Норвегією. На той час я й не здогадувався, чого від мене вимагають. У Бельгії діяв на позиції креативного крайньою півзахисника і відповідав лише за оборонців суперника. Натомість у збірній мені сказали нейтралізувати не лише захисників, але й хавбеків. Було важко. Та тепер я над цим працюю – як в нападі, так і в обороні.

— А батько, Павло Яковенко, навчає вас гри у футбол?
— Ні, іноді по телефону дає настанови, бо зайнятий справами у молодіжній збірній України, Щоправда, за останні три місяці двічі побував у Бельгії. Нещодавно у мене народився син. Тож батько намагається вирватись, щоби побавитись з Несторчиком.

Олег ЗУБАРУК, Галичина спортивна