2003-й: черговий провал національної команди

№ 1 за 14 січня. Ігор СУРКІС: Ми вимагаємо дискваліфікації гравця

«/.../ — Чи є якісь новини у «справі Ващука»?
—    Ми подали заяву в ПФЛ щодо дискваліфікації Ващука. ПФЛ і ФФУ розглянуть це питання і приймуть рішення.

—Як ви прокоментуєте звернення Ващука до прокуратури Шевченківського району м. Києва?
—Ви самі розумієте, що такі рішення він самостійно не приймає. На нього впливають якісь агенти, радники... Я вважаю, що йому порекомендували вчинити саме так. Хоча навряд чи це йому щось дасть — якщо контракт підписаний, то він підписаний. Від цього нікуди не втечеш. Крім того, контракт підписується на останній сторінці, а в угоді Ващука підпис стоїть на кожному листі.
У київському «Динамо» Ващука більше не буде ні за яких обставин. Навіть якщо буде просити про повернення — цього не буде. Якщо його нове керівництво звернеться до «Динамо» з питанням про його трансфер, тоді нехай купують.

—У чому сутність претензій «Динамо» до Дмитра Сичова?
—Ми не маємо ніяких особливих претензій. Що за людина Сичов — я вже давно зрозумів. Ми ведемо цивілізований діалог з керівництвом марсельського «Олімпіка» для того, щоб вони зрозуміли — Сичов підписав з «Динамо» контракт. З їхнього боку (Сичова та його агента) повинні бути хоча б вибачення та повернення тієї невеликої суми грошей, яку вони отримали в Києві. «Олімпік» чудово розуміє, що якщо ми звернемось до ФІФА — футболіста дискваліфікують.

—Сума, яку Сичов отримав як «підйомні», за різними джерелами, коливається від 25-ти до 50-ти тисяч доларів...
— Це 25 тисяч доларів. Я сказав, що гроші, в принципі, не такі вже й великі. Але сам факт — людина приїжджає, підписує контракт та отримує гроші, кажучи, що все життя мріяв грати в цьому клубі... А рівно через два тижні підписує контракт з іншим клубом. Сказати, що в нього не все гаразд з головою, я не можу — спілкувався з ним, ніби все нормально.
Неприємно, що київське «Динамо», клуб зі світовим ім'ям та традиціями, бере участь у цих двох скандалах. У цьому є і моя провина — за Ващуком ми не догледіли, а в Сичові не розібралися.

—Назвіть суму, яку «Спартак» має заплатити за Ващука?
—Я не буду цього робити, бо «Спартак» на мене ще не виходив. Повірте, це не такі вже й великі гроші /.../».

№ 1 за 14 січня. У Рік Новий — з новими героями! (Олександр ПАНФІЛОВ)

«/.../ Саме задля цього 29 грудня в столичному готелі «Спорт» і відбулася церемонія вшануування футбольних героїв 2002 року. Через збіг обставин — відпустку — на свято не змогли прийти київські динамівці Віталій Рева та Валентин Белькевич. Свою «порцію» компліментів вони ще встигнуть отримати. А ось Анатолій Тимощук, В'ячеслав Грозний та Лідія Таран стали головними дійовими особами церемонії, організованої «Українським футболом» спільно з Професіональною футбольною лігою. Саме ПФЛ завдячуємо організацією цього заходу. Приємно, що професіонали виявилися справжніми професіоналами. Й друзями.

Титул «Найкращий футболіст 2002 року» разом із «Кришталевим м'ячем» отримав капітан «Шахтаря» Анатолій Тимощук, який до Києва приїхав разом зі своєю дружиною та батьком. А ще на Анатолія чекали подарунки й призи від «Коростенського фарфору».

Коростенські фарфоровики преміювали своїми порцеляновими виробами й інших лауреатів «Українського футболу» — тренера року В'ячеслава Грозного та найкращу спортивну телеведучу Лідію Таран.

Цікаво, що приз В'ячеславові Вікторовичу був настільки об'ємним, що його лауреатові довелося вручати одразу трьом — генеральному директорові АТЗТ «Коростенський фарфор» Валентину Драгану, віце-президентові ФФУ Борису Воскресенському та виконавчому директорові ПФЛ Анатолію Попову.

Окрім відзнаки коростенських умільців, свій подарунок чарівній Лідії Таран презентував і Валерій Шершень — представник радіо «Довіри» — співорганізатора конкурсу-референдуму «Найкращий телерадіокоментатор року».

А далі було багато приємних слів, побажань та подяк. Між іншим, привітання лауреатам та гостям свята надіслав президент ПФЛ Равіль Сафіуллін, який через поважну причину не зміг відвідати церемонію, однак залишити без уваги такий захід не міг.

Одне лишень прикро — що все хороше колись закінчується. Проте, сподіваємось, ненадовго. Бо попереду — нові рубежі, роки, вшанування, які стали традицією. А традиції, як старі друзі, рекомендацій не потребують».

№ 80 за 13 червня. Синдром постголевого скепсису (Валерій ВАЛЕРКО)

«Програвати завше неприємно. Надто — на останніх хвилинах. Адже подібні поразки, як правило, не лише завдають психологічного удару, а й примушують замислитися над змагальною поставою команди. На жаль, в Афінах наша бойовитість не спрацювала. Програли, за великим рахунком, по грі. Закономірно. Хоча, вочевидь, заслуговували й ліпшої долі. Тепер мусимо перевершити не лише опонентів, а й самих себе. Проте саме опоненти замовлятимуть музику.

Не спрацювала й ілюзія щодо затьмареності суперників од сарагоської сенсації. Навпаки, Греція прагла перемогти не завдяки кавалерійським набігам, а спираючись на відлагоджені колективні маневри. Натомість наші маневри апріорі були обережними й захисними. І, вочевидь, орієнтованими на нічию. Яка, здається, була на відстані витягнутої руки. Але, заколисана, перетворилася на фіаско.

Віддамо належне суперникові — за класом не вищому й технічно, мабуть, не вишуканішому. Але беззаперечно згуртованішому. Емоційно — в тому числі. Значно краще налаштованому на конкретний результат. І спроможний, за потреби, змінювати темп і напрямок атакувальних старань. І в арсеналі Рехагеля виявилося більше козирів, ніж у Буряка. Саме тих, що, як правило, мають вирішальне значення наприкінці доленосних поєдинків.

Віддамо належне й українцям. Не перевантажені турнірними завданнями, вони, мабуть, зіграли б розкутіше. Але за умов щільного графіку, пресингу та настанов не зуміли відпрацювати без зривів. Чіпко й азартно. Не поступившись опонентові в загальному контексті та витримавши достоту неприємний епізод із призначенням сумнівного пенальті, наші гравці поступилися в дрібницях, як на перший погляд. Мова про концентрацію уваги і тотальну відмобілізованість. Але футбол такого рівня не вибачає навіть миттєвої розбалансованості.

Дискусії щодо стартового складу «жовто-блакитних» точилися передовсім довкола лінії захисту. Зважаючи на дисциплінарне покарання, ми втратили Лужного. Тому в будь-якому варіанті персоніфікований перелік оборонної ланки був би експериментальним. Леонід Буряк не пішов шляхом найменшого супротиву, запропонувавши звичне поєднання лише в центр оборони, де грали Головко з Федоровим. Номінальний лівий оборонець Несмачний зовсім неочікувано був переведений на правий фланг. А на лівому з'явився Шевчук.

Не повністю спрацював і «оберіг» у центрі поля. Зазвичай опорні півоборонці Гусін і Тимощук діють злагодженіше. На жаль, цього вечора Анатолій далеко не завше вирізнявся ефективністю. Як наслідок, центральна зона стала вразливим місцем, через яке час од часу просочувався авангард суперника. Дійові в таких випадках фланги, на котрих усе ж звичнішими були саме Воронін із Воробеєм, через пошукові видозміни та трансформації мали вигляд недоконаного явища. Бракувало якщо не передачі вирішальної, то удару завершального. Але таки бракувало.

Запропонований першотаймовий темп виявився зависоким не тільки для підопічних Буряка, а й, здалося, для команди Рехагеля. Витиснути максимум можливого з швидкісного максимуму господарі не змогли. І не тільки через супротив гостей. А й через хиби в індивідуальній майстерності. Проте такого простору, який мали в атаці греки, українці були позбавлені. Тому доводилося приймати рішення миттєво. Не на користь результату, на жаль.

Одним із найважливіших факторів успішної гри було завдання не пропустити «швидкий» гол і витримати тривалу змагальну облогу. З обома пунктами Шовковський і Ко впоралися. Причому воротар — передусім.

Але щойно греки, мабуть, усе ж таки свідомо, збавили оберти, гра стала схожою на поєдинок тенісистів: вистоїть той, у кого міцніші нерви і хто вдаліше діятиме поблизу сітки. Міцнішими виявилися нерви в господарів. Можливо, і не, власне, нерви. Чи не тільки вони. Проте поблизу сітки поталанило таки господарям.

А нам забракло часу. І свіжих сил, на мій погляд, свіжих рішень. Характер, який у Львові нарешті проявився, в Афінах навіть не нагадав про своє існування. Це був синдром постголевого скепсису. Тому й повернулася команда Буряка на щиті. Хоча й не без шансів. А вони, як відомо, є завжди. Навіть тоді, коли їх немає взагалі».

№140 за 2 жовтня. «Інтер» (Мілан) - «Динамо» (Київ) - 2:1 (Валерій ВАЛЕРКО)

«До Італії ми вибиралися далеко не в найкращому гуморі. Смерть Вадима Соснихіна, «директора штрафного майданчика», як любовно називали колишнього капітана динамівської дружини симпатики клубу, буквально приголомшила всіх: уславлений майстер пішов од нас ще повним сил...

А в Мілані, як з'ясувалося пізніше, на команду чекали нові випробування. Після вечірнього тренування, що відбулося безпосередньо на арені майбутнього змагання футбольних грандів двох держав, несподівано стало зле Гавранчичу і Гусєву: в ліберо - травма ноги, а юному джокерові «Динамо» просто нездоровилося. Схоже, суперник про це дізнався лише перед початком матчу. Як, до речі, й переважна більшість вітчизняних журналістів, для котрих інформація про кадрові втрати в улюбленій дружині стала другим шоком упродовж двох днів. Італійці, щоправда, нашими клопотами взагалі не переймалися: вони чітко усвідомлювали, чого прагнуть, і знали, завдяки чому (чи кому - вислів добирайте на свій смак) можна досягти бажаного.

Цього разу Михайличенко, прагнучи «залатати» вимушені «дірки» в тактичних побудовах команди, довірився непересічному досвіду знаного універсала Дмитруліна та завзяттю Саблича, який далеко не завжди потрапляє до стартового складу. І, на мій погляд, не помилився з вибором складу: ні на центральній тактичній осі, де діяло троє оборонців (Дмитрулін, Федоров, Саблич), ні на флангах, відданих на відкуп моторним лінійним Пеєву та Несмачному, значних проблем не виникло. Динамівці діяли достатньо чітко та надійно, не допускаючи пожежі у володіннях Шовковського. Принаймні характерних для «Інтера» флангових проходів Х.Дзанетті не було: Несмачний зіграв насправді чіпко та потужно, не давши змоги капітанові «чорно-синіх» розгулятися на своїй території і, навпаки, неабияк «пошматував» його зону в обороні. Вельми старався й Пеєв, хоча традиційно помилявся з останньою передачею. Системності та завершеності динамівській обороні надали й двоє напівоборонців Леко та Гіоане, котрі не лише стерегли центральну зону, а й страхували своїх лінійних, коли ті прилучалися до наступу.

Проте фатально помилилися, на мій погляд, якраз оборонці: коли Емре виконав штрафний, призначений за сумнівний фол проти Х.Дзанетті на правому фланзі, стопери не зуміли заблокувати Вієрі. Безумовно, цей розиграш «стандарту» в інтеристів награний: перед тим, як м’яч мав зустрітися з голеадором, хтось з його партнерів навмисне пригальмував Федорова - і Шовковський уже ніяк не міг зарадити біді. Міг зарадити Михайличенко, якби вчасно вдався до кадрових змін - Белькевич і Шацьких, приміром, цього вечора були мало схожі самі на себе. Та те, що вдалося тренерові киян у матчі з «Локо», цього разу не спрацювало. Натомість угадав із замінами Купер...

Другий гол у ворота «Динамо» треба вивчати в найменших подробицях усім, хто мріє про штурм футбольних вершин. А от перший результативний епізод нагадав нам про суддівські казуси, котрих, судячи з усього, вистачає в усьому світі. Не беруся судити арбітра і, тим паче, стверджувати, що він був упередженим щодо киян. Проте кількох очевидних промахів француз Бре таки допустив. Як на 23-й хвилині, коли м'яч після удару Каннаваро відскочив од Шовковського прямо до Адані, а той, «обробивши» м'яча рукою, спрямував його в сітку буквально з кількох метрів. «Волейбол» у штрафному майданчику гостей бачили всі, навіть Ектор Купер, який, перш ніж зрадіти, витримав істотну паузу, - не побачив цього лише служитель футбольної Феміди...

Після таких випадків, що за кількістю та типовістю дуже нагадують злощасну систему з аж ніяк не найкращих ранніх часів українського чемпіонату, починаєш навіть мимохіть прислухатися до протестів президента румунської федерації, який схильний вважати, що судді свідомо «вбивають» команди з країн другого та третього футбольного світу...

Свого часу радянська футбольна журналістика нещадно боролася з прагматизмом в народній грі й закликала до справжньої краси у футболі, ставлячи за приклад європейських грандів, яких ми «бачили» переважно з чужих слів. І хоча красу кожний розуміє по-своєму, люд радянський вірив, що «справжня» краса - це спартаківські «стіночки» в одноманітному асортименті... Не відаю, подобається інтеристам гра їхніх улюбленців чи ні, проте знаю достеменно, що тиффозі буквально шаленіли на трибунах упродовж усього матчу й співали гімни Вієрі та компанії після фінального свистка. Мені ніколи не подобалася ігрова постава «Інтера», цього разу - також. Але характер і бажання виграти будь-якою ціною, що їх продемонстрував міланський клуб, - воістину захоплюють. В «Інтера» мало що складалося, проте команда вперто тиснула на ворота суперника - і таки досягла свого. Це насправді приклад, гідний наслідування. Бо за рівних інших умов «Інтер» виграв лише тому, що виявив більше характеру та волі до перемоги, ніж наш чемпіон, який був гідним опонентом європейського гранда і засвідчив неабиякий потенціал, однак поступився в цій своєрідній «перестрілці» характерів...

СТЕНОГРАМА МАТЧУ:

Четверта хвилина: капітан італійської команди завдав потужного «пострілу» з меж карної зони - м'яч обминув ворота «Динамо».
13-а: Шацьких ударом зблизька спрямував м'яча вздовж останньої лінії.
23-я Каннаваро завдав удару з «другого поверху», а Шовковський парирував м'яча - і Адані, підправивши «плямистого» рукою, буквально з кількох метрів «розстріляв» ворота гостей. 1:0 на користь «Інтера».
27-а: Тольдо з неабиякими труднощами відбив на кутовий м'яч, спрямований динамівцем Леко в ціль здалеку.
32-а: ван дер Мейде забив м'яч у ворота киян уже після того, як арбітр зафіксував порушення правил Мартинсом.
34-а: Гіоане небезпечно прострілив уздовж воріт, і Федоров, устигнувши найпершим до м'яча, що відскочив од Тольдо, переправив «плямистого» в сітку. Нічия - 1:1.
41-а: різкий контрвипад Емре завершився безрезультатно. 50-а: Гіоане не скористався зі зручної передачі Леко, не поціливши у ворота з близької відстані, хоча й під гострим кутом. 52-а: Кілі зі штрафного - м'яч пролетів поряд із стійкою.
56-а: штрафний у виконанні Круза - Шовковський на місці. 64-а: Леко, отримавши м'яча від Пеєва, завдав небезпечного, проте неточного удару з лінії карної зони.
74-а: Хацкевич ударом головою спрямував м'яча над поперечиною після розиграшу кутового у виконанні Белькевича. 83-я: Каллон атакував ворота киян, але надійно зіграв Саблич, який заблокував удар.
85-а: Шацьких змарнував ідеальну нагоду відзначитися, отримавши м'яч од Белькевича в штрафному майданчику.
90-а: Емре навісив м'яча зі штрафного, а Вієрі, випередивши Федорова, головою переправив «кулю» в «дев'ятку». 2:1 - перемога господарів».

№133 за 20 вересня. Олег БЛОХІН: Усвідомлюю, яку відповідальність взяв на себе (Юрій САМОТКАН)

«Олег Блохін. А хіба в цьому хтось сумнівався? Особисто я прізвище легендарного форварда — майбутнього наставника, який поведе «блакитно-жовту» дружину до Мундіалю 2006 року, назвав ще після фіаско команди Буряка в Греції. Позавчора президент Національної футбольної федерації Григорій Суркіс представив Олега Володимировича як нового головного тренера вітчизняної збірної.

Ми вчергове не досягли бажаного результату, — наголосив Григорій Суркіс. — Якщо раніше вихід у плей-офф вважали незаперечним успіхом, то зараз я дотримуюся іншої думки. Я сказав, що в збірної буде новий тренер. Саме тому сьогодні відбулося екстрене засідання виконкому ФФУ. Із З0 членів, щоправда, прибули 11. З усіма іншими підтримували телефонний зв'язок. Мою пропозицію вони схвалили.

Ще після програного нами матчу іспанцям я заявив, що національною командою керуватиме західний фахівець із слов'янськими коренями. Тож із задоволенням представляю вам легендарного футболіста, володаря «Золотого м'яча», справжнього майстра — Олега Блохіна. Чому із слов'янськими коренями і в той же час західного? Відповідь на поверхні — він жодного дня не працював в Україні. Олег Володимирович — людина амбітна, з характером. У нього психологія переможця. Щиро вірю, що з ним Україна потрапить на Мундіаль-2006.

—З вами укладений контракт? Хто увійде до тренерського штабу збірної? - Перше запитання Блохіну.
—Цикл — трирічний. Цим усе сказано. Я усвідомлюю всю відповідальність, яку взяв на себе. Рішення виконкому, зізнаюся, неочікуване. Хоча й готувався до цього. Гадаю, за тиждень представлю й своїх помічників. Необхідно проаналізувати роботу моїх попередників — відсіяти погане, добре залишити. Хочу наголосити, що в збірній виступатимуть лише найкращі. Ті, для кого «блакитно-жовта» футболка — не тільки ігрова форма.

—Досвід Буряка знадобиться?
—Скажу так: необхідно спершу вислухати Леоніда Йосиповича, його звіт про роботу зі збірною. Не виключаю, що хтось із тренерської команди Буряка залишиться. Кандидатура Леоніда Йосиповича також не відкидається.

—Незабаром спаринг з Македонією. Нові імена будуть?
—Дорога до головної команди країни відкрита для всіх. Але гравці повинні горіти бажанням виступати за збірну. Якщо не бачитиму мотивації в досвідченого виконавця, то краще надам можливість проявити себе молоді. Вони знають, чого хочуть досягти.

—Упродовж двох останніх років ви не мали тренерської практики. Цікаво й інше: яку тактичну схему вестиме ваша команда?
— По-перше, хочу наголосити, що свого часу без будь-якої мотивації вивів грецький «Олімпіакос» до фіналу Кубка країни. Хоча й справді останнім часом не працював, але мав можливість тісно ознайомитися з українським футболом, чого не вдавалося раніше. А щодо тактики, то все залежатиме від гри суперника.

—Актуальне запитання: гра в захисті в лінію чи з ліберо?
—Мені подобається лінійне ведення гри. Але, щоб практикувати це, необхідно передусім дібрати виконавців належного рівня.

—Чи зустрічатиметесь ви з тренерами наших «збірників»?
—Обов'язково. Переконаний, такі зустрічі підуть на користь усім.

—Ви — максималіст?
—Зобов'язані потрапити до фінальної частини чемпіонату світу.

—Ваша нова посада не заважатиме роботі в парламенті?
—Розумію: буде нелегко. Утім, до труднощів мені не звикати. Якщо все ж таки перешкоджатиме, ми домовимось з президентом ФФУ і обговоримо й цю проблему».

№133 за 20 вересня. На честь кубкової перемоги... (Юрій НАЗАРКЕВИЧ)

«Пам'ятна зустріч «Карпат» з київським «Динамо» співпала із святкуванням 40-річчя львівського клубу. Урочисте дійство розпочалося мітингом біля пам'ятника Тарасу Шевченку. У центрі міста мешканці та гості старовинного Львова вже здалеку могли спостерігати за святковими «зелено-білими» кольорами прапорів «Карпат». У руках юних футболістів, вихованців СДЮШОР «Карпати» (директор — Богдан Цап), величезний «зелено-білий» стяг львівського клубу. Під звуки козацького маршу на постамент біля пам'ятника генеральний директор ФК «Карпати» Михайло Практика запрошує і представляє ветеранів львівських «Карпат». Це колишні кумири вболівальників — гравці, які стояли біля витоків команди у далекому 1963 році, а також ті, хто був причетним до завоювання «Карпатами» Кубка СРСР 1969 року — О.Філяєв, Б.Розсихін, Й.Фалес, В.Данилюк, Ю.Бондаренко, Б.Грещак, Р.Поточняк, В.Сиров, А.Шидловський. Кожен з ветеранів у своїх коротких привітаннях до вболівальників, яких з нагоди цього пам'ятного дійства зібралося чимало, нагадав про славні традиції «Карпат» і побажав нинішньому поколінню футболістів своєю грою вписати нові яскраві сторінки в історію однієї з найпопулярніших команд як колишнього Радянського Союзу, так і незалежної України.

Згодом на стадіоні «Україна» відбулося урочисте відкриття пам'ятного знаку, присвяченого завоюванню «Карпатами» Кубка колишнього СРСР 1969 року. На арці увіковічені 11 гравців стартового кубкового складу «Карпат-69» — Віктор Турпак, Іван Герег, Ростислав Поточняк, Петро Данильчук, Валерій Сиров, Лев Броварський, Володимир Данилюк, Володимир Булгаков, Янош Габовда, Ігор Кульчицький, Геннадій Лихачов разом зі старшим тренером Ернестом Юстом та начальником команди Карлом Мікльошем. До речі, більшість з колишніх гравців «кришталевого» складу були присутні на цьому святковому дійстві. Під час відкриття пам'ятного знаку теплі слова привітання прозвучали від народного депутата України, почесного президента ФК «Карпати» Петра Димінського, голови Львівської обласної державної адміністрації Олександра Сендеги, голови Львівської обласної ради Михайла Сендака та секретаря Львівської міської ради Зеновія Сірика. Усі виступаючі побажали, аби «Карпати» справді стали народною командою, у львівській команді панував карпатський переможний дух. Аби всі ми дочекалися нових, не менш яскравих, сторінок в історії львівських «Карпат», ветерани яких завжди готові поділитися своїм досвідом та спогадами із представниками нинішнього покоління «зелено-білих».

Цей пам'ятний знак освятив отець Петро Салагуб із церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що в Брюховичах, де, нагадаємо, базується тренувальна база «Карпат».

На завершення хочеться висловити особливу подяку всім тим, хто долучився до виготовлення цього історичного футбольного карпатського постаменту. Це — автор проекту Василь Каменщиков, скульптор Володимир Одрехівський, скульптор-майстер по міді Роман Терех, написи на граніті здійснив Олександр Дзиндра, а головним виконавцем робіт була фірма «Ренесанс», яку очолює директор Олександр Криськів. Найбільшу фінансову допомогу у виготовленні та встановленні пам'ятного знаку «Карпати-69» надали Львівська обласна державна адміністрація, а також Львівська міська рада.

Спеціально до святкування 40-річчя «Карпат» побачила світ багатоілюстрована книга «Карпати»: рік за роком (1963-2003)», яку написали ветеран львівських «Карпат» Ігор Кульчицький та автор цих рядків. Підсумовуючи, хочеться висловити щиру подяку всім спонсорам, які зробили посильний внесок у втілення мрії не одного покоління вболівальників львівських «Карпат».

Володимир БАНЯС, газета «Український футбол»