Операція «Вайс»: донецький варіант

Результатом нинішнього року для донецького «Шахтаря» став вихід команди до плей-офф Ліги чемпіонів - безпрецедентний випадок у історії команди. Втім, напередодні важливого матчу з італійською «Ромою» у таборі донеччан певний переполох — команда занадто багато програє і занадто багато пропускає. Спробуємо розібратися в причинах цього у ретроспективі минулого сезону.

Гра м'язами

Свого часу було багато розмов критичного спрямування на тему «Як так можна вчиняти з молодими й талановитими!». Йшлося про те, що донецький «Шахтар» скуповує всіх молодих і талановитих гравців із України й не дає їм грати, користуючись послугами «чарівників м'яча» з «країни диких мавп».

Частка правди в цьому, звісно, була, бо деякі трансфери «Шахтар» робив саме тоді, коли якимсь гравцем, за чутками, починало цікавитися київське «Динамо». Та що вдієш — то був час перерозподілу сил, і гра м'язами донеччан мала цілком природний вигляд. Упевнений, що «Динамо» робило б так само, якби мало змогу. Про те, що гравці купувалися не на перспективу, а задля того, аби «насолити» конкуренту, свідчить факт, що ні той же Полянський, ні Прийомов, зрештою, не заграли навіть у середняках прем'єр-ліги, а Чижов, Іщенко, Кобин і Худжамов перебувають на других ролях, що їх, вочевидь, влаштовує. Все це прикро, але не будемо забувати: багато що залежить від футболіста та його бажання зростати професійно, а не лише отримувати гарну зарплатню.

Цього ж міжсезоння донеччани якось по-особливому зосередилися на українському трансферному ринку, придбавши в запорізького «Металурга» Сергія Кривцова й Тараса Степаненка, в донецького «Металурга» — Генріха Мхитаряна, повернули з оренди в «Зорі» Віталія Віценця.

Борщ перемагає фейжоада

Та найбільше тішить те, що селекціонери клубу помітно прогресують у роботі на вітчизняному ринку, навчившись працювати не тільки з бразильцями, а й з презентантами вітчизняного чемпіонату. Погляньте: всі, окрім Кривцова, мають прямий стосунок до першої команди, що свідчить про якісно виконану селекціонерами роботу. Щоправда, за такого потужного суперництва в центрі захисту годі повірити, що Кривцов завоює собі місце в основі. Праворуч же грає Срна. Тому, гадаю, Сергія варто було віддати кудись в оренду, щоби він не втратив ігрової форми, бігаючи в першості дублюючих складів.

Загалом, це міжсезоння, з точки зору трансферної діяльності, стало для «Шахтаря», мабуть, найвдалішим. Із лондонського «Арсеналу» прийшов Едуардо. Багато хто сумнівався, що бразильський хорват після важкої травми зможе демонструвати свій рівень кількарічної давності, але в нього наче «друге дихання» відкрилося. Важливу роль, очевидно, зіграла велика бразильська діаспора в Донецьку плюс хорватський друг Даріо Срна — ці компоненти значно спростили адаптаційний період Едуардо.

Призвичаюватися не довелося Дмитру Чигринському, який, після поневірянь на Каталонській землі, повернувся на рідні терикони й майже відразу завоював місце в старті. Його повернення спричинило інтенсивнішу боротьбу за позицію другого центрбека, яку майже без варіантів виграв Ярослав Ракицький. Довелося Олександру Кучеру сідати на лаву запасних і, судячи за рівнем його гри на Dubаі Сup, сидітиме він там ще довго. Говорити ж про перспективи Чижова та Iщенка як центральних захисників тепер, узагалі, не варто.

Талановитий жонглер-психолог

Суперники команди Луческу в чемпіонаті України нагадували вершників, які кидаються на танки з шаблями. Зрештою, в 19 поєдинках донеччани здобули 17 перемог при одній поразці та одній нічиїй. А ці дві зупинки сприйнялися більшістю, як невеличкі перепочинки.

Тактика. Загалом, внутрішню першість Луческу сприймав як величезне поле для своїх експериментів. Він, звісно, не загравався тактичними схемами, віддаючи перевагу двом: 4-2-3-1 та 4-2-2-2, а ось гравців тасував частенько. Зрозуміло, що головною причиною такої ротації були Ліга чемпіонів і регулярна участь футболістів команди в матчах своїх збірних. Але не тільки ці факти спричиняли жонглювання прізвищами. На мою суб'єктивну думку, румунський наставник свідомо випускав деяких гравців у основі, щоби підняти їм настрій і надіслати повідомлення наступного характеру: «Ти нам потрібен, ми тебе пам'ятаємо». Тож гравець, який давно не грав, відчував себе частиною механізму. Чи свідчить це про психологічний талант Луческу? Безумовно!

Воротарі: безальтернативний П'ятов

А ось тут мені позиція Луческу незрозуміла! Всі матчі — й у Лізі чемпіонів, і в чемпіонаті — відстояв Андрій П'ятов. Ну, в євро-кубках — це зрозуміло, там не час гратися в доброго чарівника. Але ж у чемпіонаті можна було б надати Худжамову хоч якусь ігрову практику.

Щодо П'ятова, то з семи пропущених м'ячів на внутрішній арені Андрія можна звинувачувати в двох. По-перше, коли забивав Ковпак — там начудили П'ятов та Іщенко, а по-друге, коли забивав Пісоцький ударом у ближній кут. У Лізі чемпіонів можна пригадати хіба що перший виїзний гол від «Арсеналу», коли Андрій випустив м'яч із рук.

Захист: слабкий центр, сильні фланги

Розпочнемо з найпроблемнішої ділянки захисту — центру. В усі роки (за часів Луческу) центральний плацдарм донецької оборони був непереконливим. Таким він залишається й нині. Навіть із урахуванням Дмитра Чигринського. До повернення ж галичанина — це було страхіття. Якби не впевнений поступ кар'єрними сходами Ракицького, то й взагалі...

У розпорядженні Мирчі Михайловича було п'ять центральних захисників. Використовуючи елементарний підрахунок кількості їхніх виходів у основному складі, маємо наступну ієрархію: Ракицький та Чигринський (обидва — по 13 матчів), Кучер (6), Чижов (4), Іщенко (3). Тобто за великої переваги дует центральних захисників складають Дмитро Чигринський та Ярослав Ракицький. Оцінювати дії цих гравців на тлі нападників внутрішнього чемпіонату досить складно. А ось у Європі всі огріхи й недоліки вилізають назовні. Тут ми відразу ж помічаємо певну незграбність і Дмитра, й Ярослава, їхні позиційні помилки (особливо це стосується Чигринського), не дуже високу швидкість та мобільність. Вони губляться, коли команда суперників діє в швидкий, короткий пас. Згадайте хоча б виїзний матч проти «Браги», коли технічні португальці переграли донеччан і створили купу небезпечних моментів. Із іншого боку, обидва добре діють на другому поверсі, володіють таким діагональним довгим пасом, що більшості захисників європейського рівня навіть і не снилося. До того ж, Чигринський неперевершено діє на другому поверсі, а Ракицький має один із найкращих дальніх ударів у Європі з лівої, що часто стає «гірникам» у нагоді.

Начебто кандидат на заміну номер один — Олександр Кучер, але зроблю песимістичний для Сашка прогноз: його часи в «Шахтарі» добігають кінця. Дедалі помітнішим стає той факт, що Олександр — не рівень сьогоднішнього «Шахтаря». Чи то команда так прогресує, чи то гравець досяг стелі своєї майстерності, але очевидно, що в нападі користі від Кучера — нуль, а в захисті він регулярно грубо помиляється. Єдина його чеснота — гра персонально з нападником, але й вона була буквально сплюндрована в матчі проти «Жиліни» на Кубку Дубая, коли якийсь смуглявий хлопчина проскочив повз нашого центрбека, навіть не помітивши того.

Залишаються ще двоє претендентів, але й тут у мене песимізм. І Чижов, і Іщенко грубо помиляються навіть на рівні чемпіонату України. Зрозуміло, що в Лізі чемпіонів шансу їм ніхто не давав. Там грали спочатку Кучер і Ракицький, а потім Чигринський та Ракицький.

Набагато приємніше говорити про крайніх оборонців. Хорвато-румунська зв'язка вже давно одна з найкращих у Європі, а Даріо Срна — бажана здобич для селекціонерів топ-клубів. Обидва — класні захисники й дуже майстерно долучаються до нападу, обидва можуть вдарити здалеку й зробити чудову флангову передачу. Даріо, до всього, ще й зі штрафних так «крутить», що дай, Боже, кожному. Словом, мрія, а не гравці. Навіть прискіпливо шукаючи недоліки, я знайшов лише кілька. Срна — не завжди встигає повертатися в захист, не досить швидкий, як для крайнього оборонця. Інколи невитриманий і може виступити в ролі провокатора. Рацу не вистачає габаритів для вдалої гри на другому поверсі, а ще румун занадто «одноногий».

Півзахист: до Ферни та після нього

Характеризуючи цю ланку, варто зробити наступний розподіл — до травми Фернандиньо та після неї. Безумовно, бразилець — ключова фігура в тактичних побудовах Мирчі Луческу. Таким він був і тоді, коли «гірники» грали за схемою 4-1-4-1, у ній Луїс Роза Фернандо діяв у центрі, разом із Жадсоном виконуючи функції атакувального півоборонця, або простіше — плеймейкера. Після того, як румунський фахівець перейшов на схему з двома опорними 4-2-3-1, бразилець опустився нижче, виконуючи роль «хвилеріза» з атакувальним нахилом. Відтоді вагомість у команді цього гравця стала ще більшою — Фернандиньо тепер слугував тим ланцюжком, який робить перехід від оборони до атаки швидшим і небезпечним, адже, погодьтеся, ніхто з наявних чистих руйнівників не зможе віддати в цій фазі атаки пас, як Фернандиньо, ніхто з них не зможе розігнати її за допомогою гострого підключення вперед. Коротше кажучи: доки бразилець не травмувався, він виходив у всіх, без винятку, матчах. Сталася ця, без перебільшення, катастрофа в матчі з київською «Оболонню» за п'ять днів до старту в груповому етапі Ліги чемпіонів.

Але не будемо забігати наперед. В опорній зоні Луческу, наче щось передчуваючи, постійно експериментував. Разом із Ферною грали й досвідчений Хюбшман, і молодий Степаненко, й навіть Ярослав Ракицький. Коли ж бразилець вилетів, перше поєднання було таким — Олексій Гай та Томаш Хюбшман. Сталося це в пам'ятному матчі з «Партизаном», коли переможний м'яч влетів у ворота сербів лише за двадцять хвилин до закінчення матчу. Ось що писав автор цих рядків у звіті про той матч: Та все ж, серби здивували. По-перше, вони мали набагато організованіший вигляд, ніж я очікував, грали дисципліновано й грамотно, перекривали всі зони. Допомагали їм у цьому й донеччани, котрі без Фернандиньо не так потужно діяли в атаці, не так зіграно комбінували. Додати до цього комплексу проблем можна також і певну зміну стилю гри команди. Якщо раніше «Шахтар», маючи в обоймі Фернандиньо та Жадсона, котрий перебував у ідеальній формі, грав переважно через центр, гармонійно використовуючи при цьому швидких і технічних флангових хавбеків, то нині з різноманіттям у комбінаційних діях очевидні проблеми. Ферна травмований, Жадсон нині не в тій ігровій формі, як раніше. А тому переважає гра через фланги, де дедалі більше тягнуть на себе ковдру Вілліан та Дуглас. До того ж, останній дуже часто заграється й постійно втрачає м'яч. Усе це дуже збіднює гру української команди».

І Гай, і Хюбшман, не маючи нахилу до організації атак, займалися переважно руйнуванням, а в початковій стадії віддавали м'яч на фланги, що спричинило певний примітивізм на передовій.

Після того матчу Луческу продовжив свої експерименти, які робилися, звісно, не тільки через відсутність Фернандиньо, а й задля відпочинку гравців. Та все ж, кістяк був. Більшу частину ігрового часу діяла пара Гай — Хюбшман, трішки менше Гай — Степаненко. Були поодинокі випадки, коли разом грали Степаненко й Мхитарян, Степаненко й Віценець, Хюбшман і Віценець.

Цікаво, що таке поєднання, як Степаненко — Мхитарян, Луческу випустив у матчі проти київського «Динамо», й хлопці не підвели, що зайвий раз продемонструвало — в Донецьку справді народилася команда, на яку в глобальному сенсі не впливають навіть втрати таких гравців, як Фернандиньо. Цікаво тепер буде подивитися на «Шахтар» навесні, коли бразилець повернеться. Комусь, можливо, буде замало місця, адже з такою кількістю гравців важко впоратися: Фернандиньо, Хюбшман, Степаненко, Гай, Віценець, а на нинішніх зимових зборах Луческу на позиції опорного хавбека награє Мхитаряна. Отож, разом — шестеро, з яких гратимуть лише двоє, ще двоє будуть резервістами. Що робити з іншими?

Фланги: два уособлення Жадсона

Набагато стабільніша ситуація була на флангах півоборони. Тут Луческу визначився чіткіше. Можливо, через відсутність великої кількості флангових хавбеків, а можливо, гра Дугласа та Вілліана цілком влаштовувала румунського фахівця. Із 25 матчів у 17 на флангах діяли саме ці виконавці. Тут варто звернути увагу, що Мирча Михайлович полюбляє використовувати «перевернуті фланги» — це коли правша грає ліворуч, а шульга — праворуч. Такий «фінт» дає змогу футболістам зміщуватися в центр і загрожувати воротам супротивника чи то ударом, чи то розрізною передачею в штрафний, використовуючи задля цього «рідну» ногу.

Лише вісім разів фланги набували незвичного вигляду. Було це, по-перше, в тих випадках, коли Луческу грав у два форварди. Тоді на правий фланг він ставив гравця, який би, при зміщенні в центр, реально міг допомагати відтягнутому форварду закривати позицію плеймейкера. Такими були Мхитарян, Тейшейра або Жадсон. Ще в одному випадку, коли Дуглас не міг грати через травму, Луческу на його позицію ставив Тейшейру, який трішки різноманітніший в плані «двоногості», ніж Жадсон, котрому все ж комфортніше грати в центрі. Звісно, в такому разі лівий фланг істотно втрачав у швидкості, й гра «Шахтаря», яка й без того страждає завеликою кількістю коротких передач, ще більше акцентувалася не на досягненні мети, а на «плетінні мережив» довкола штрафного.

От, наприклад, яскравий зразок — матч 10 туру чемпіонату проти «Таврії». Луческу випустив на поле двох півоборонців розташувавши їх на флангах (Мхитарян, Вілліан), та двох нападників (Едуардо та Морено). Тривалий час рахунок був 1:1, а «Шахтар», попри територіальну перевагу, не міг нічого зробити біля воріт симферопольців, аж доки Луческу не випустив замість Едуардо Жадсона, й отоді команда повернулася до своєї звичної тактики 4-2-3-1. Заміна сталася на 58-й хвилині, а вже на 72-й, тобто за 14 хвилин, рахунок став 4:1. Коментарі зайві.

Аналізуючи атакувальний потенціал середньої ланки, варто зазначити, що великого прогресу досяг Вілліан, а ось Жадсон, навпаки, здав свої позиції, й, очевидно, саме його в найближчому майбутньому чекає трансфер до якогось клубу з чемпіонатів топ-п'ятірки. Наша газета ще рік тому з появою в команді Тейшейри говорила про можливий продаж Жадсона, який своєю грою за «Шахтар» заслужив побігати десь у Іспанії, але Луческу вчинив, як і в більшості випадків, мудро. Він залишив Жадсона, аби Тейшейра, а згодом і Мхитарян, комфортніше почувалися в адаптаційний період. Щоправда, не обійшлося й без маленького проколу. Жадсон, який, вочевидь, теж бажав трансферу до якоїсь європейської країни, де його очі не натикалися б щодня на брудні вулиці, а ніс не нюхав диму з заводських труб, трішки захандрив і перестав грати так, як він справді вміє. Та навіть за таких умов, коли він виходив у складі, «Шахтар» діяв набагато впевненіше, ніж за наявності на його позиції Тейшейри чи Мхитаряна. Ось велика сила зіграності!

Та тепер, коли донеччани вийшли до плей-офф Ліги чемпіонів, уже й сам Жадсон, мабуть, не палає бажанням залишати команду. Найімовірніше, він зостанеться до літа, аби взяти участь у, можливо, найкращому сезоні команди. А «Шахтар» за такого розвитку подій зможе продати Жадсона ще дорожче, ніж нині. Можу припустити, що відхід бразильця стане абсолютно непоміченим для «Шахтаря», адже на його позиції зможуть грати й Тейшейра, й Мхитарян, і навіть, за великої необхідності, Фернандиньо. Єдиною проблемою в даному разі можна назвати відсутність альтернативи Вілліану та Дугласу на флангах. І видається мені, що тут варто сказати своє слово клубній Академії, бо купувати ще двох легіонерів на ці позиції не тільки дорого, а й невигідно з точки зору ліміту на чужинців.

Напад: вдалий ґешефт Луческу

Ще не так давно, оцінюючи нападників команди, ми говорили, що вони певною мірою однотипні. Згадайте Євгена Селезньова, Олександра Гладкого, Руслана Фоміна, Марсело Морено, Луїса Адріано — всі ці футболісти таранного типу, які не володіють видатним дриблінгом, не є гравцями штрафного майданчика й тотально залежать від півоборони — якщо їм момент не створять, то самі вони цього не зроблять. Але поступово все змінилося. Селезньов перейшов до «Дніпра», пізніше туди перебрався й Олександр Гладкий. Причому, я й досі впевнений, що головну роль тут відіграли саме гроші, які дніпропетровці пропонували за гравців, адже очевидно, що ні Селезньов, ні тим паче Гладкий не варті тих коштів, які за них віддавали (п'ять та сім мільйонів євро відповідно). Очевидно, в клубі підрахували, що 12 млн. на дорозі не валяються, а нападників такого типу в Україні хоч греблю гати, й усі вони, маючи під собою підґрунтя в особах Жадсона, Вілліана та Дугласа, могли б абсолютно спокійно виконувати роль «стовпа», який чекає, доки м'яч влучить йому в голову й упродовж матчу марнує цілу купу хороших моментів. Аби не здавалося, що я перебільшую, згадайте ккд Селезньова, коли цей форвард, граючи в «Шахтарі», мав по п'ять-шість голевих моментів за гру, але «успішно» їх тринькав. Отож, Луческу, проаналізувавши ситуацію, без особливих сентиментів продав нападників. До цього списку варто додати й Руслана Фоміна, який просто не гравець рівня «Шахтаря».

Наразі ж, у донецькій команді лише троє форвардів. Цього цілком достатньо, адже в 75 відсотках матчів Луческу грає з одним нападником. Номером один, попри всі успіхи Едуардо, залишається Луїс Адріано, який виходив у старті в усіх матчах групового етапу Ліги чемпіонів. Едуардо — його перший замінник або партнер, який надзвичайно швидко адаптувався й додав атаці «Шахтаря» того, чого їй, очевидно, не вистачало — техніки, дриблінгу, але, в першу чергу, — вміння створювати моменти, а не тільки їх реалізовувати, як це роблять Адріано й Морено. Болівієць — форвард номер три й, гадаю, він у команді надовго не затримається. По-перше, сам не забажає сидіти на лаві запасних, а по-друге, рівень його гри не дотягує до загальнокомандного й користі від цього форварда майже немає. Рівень Морено, аби вам моя думка не здалася занадто категоричною, наочно продемонстрували дві його орендні поїздки. Він не зміг заграти ні в бременському «Вердері», ні в англійському «Уїгані».

Насамкінець пригадайте результати матчів «Шахтаря» на Dubаі Сuр і розгублений вираз обличчя Мирчі Луческу, коли його команда пропустила від досить посередніх суперників вісім м'ячів. Упевнений, що румунський наставник трішки гіперболізував напередодні матчу з «Ромою» своє нерозуміння проблеми, адже неозброєним оком було видно, що гравці занадто вірили в свою непереможність, особливо на тлі «Аль-Хіляля» та «Жиліни», а тому, впевнений, що цей гарний копняк зробить хорошу послугу команді Луческу напередодні весняних баталій.

Олександр ОЗІРНИЙ, газета «Український футбол»