Віктор АРИСТОВ: «Замислююсь над тим, щоб написати мемуари»

Розмова з колишнім керманичем «Металіста» і «Зорі-МАЛС»

Виктор Аристов
© Виктор Аристов

Ми продовжуємо цикл матеріалів про колишніх наставників елітних команд вищої ліги вітчизняного чемпіонату часів Незалежності.

Нагадуємо, що ми не лише відновлюємо в пам'яті тренерів, згадуємо період їхньої роботи в українському чемпіонаті, а й намагаємося відшукати, куди доля закинула їх зараз.

Віктор Олександрович АРИСТОВ, один із таких фахівців, який у сезоні 1992/93 працював головним тренером харківського «Металіста», а у сезоні 1995/96 - наставником луганської «Зорі-МАЛС».

Коли автор попросив у заступника Харківської обласної федерації футболу Олександра Юрійовича Тюріна номер телефону майстра спорту СРСР Віктора Аристова, то почув у відповідь: «Коли зателефонуєте йому, пам'ятайте, що ви розмовляєте з дуже шанованою в Харкові людиною».

Віктор Олександрович залюбки погодився на бесіду з нами.

-Вікторе Олександровичу, чи маєте трішки часу для спілкування з нашою газетою?
—Чому це трішки? У мене часу дуже багато. До вечора, а можливо, навіть і більше. Я ніде не працюю, тому часу в мене вистачить.

— Останнього разу, коли «Металіст» вітав вас з днем народження, на сайті клубу було написано, що ви працюєте в науково-методичній групі команди...
—Я працюю там неофіційно. Допомагаю своєму товаришу Марченку Валерію Анатолійовичу, який є завідувачем кафедри футболу Харківської академії фізичної культури. Ми разом з ним грали в одній команді. І я ось, хоч як можу, допомагаю йому.

—Сумуєте за активним футбольним життям?

—Щиро кажучи, ні. Уже не сумую, оскільки стало важко. Не потягну. Хоча розумію, що потрібно рухатися якомога більше. Звичайно, цікаво дивитися, як інші працюють. Тим більше зараз, коли в клубі просто шикарні умови. Зізнаюся: заздрю білою заздрістю. Чинним тренерам академії створено прекрасні умови для роботи з дітьми.

—Коли ви працювали тренером, таких умов не було?
— Ні, звичайно. Про що ви кажете?! Зараз чудові умови завдяки прекрасному президенту Олександру Ярославському.

—Свою роботу в «Металісті» головним тренером часто згадуєте?
— Аякже! Зараз нема чого робити, то й лежу та згадую. Своїх друзів, тренерів, з якими я працював. Іноді навіть хочеться щось написати. Для сина, наприклад, мемуари, щоб знав.

— А син ваш, Володимир Вікторович, чим зараз займається?
— Він працює відеооператором у команді «Металіст».

— Певною мірою теж пов'язаний з футболом...
—Так.

—З Мироном Маркевичем часто бачитеся?
—На жаль, ні. Дуже рідко. На базу я вже не виїжджаю, а команда в основному там перебуває. А на стадіон я заходжу не так часто. Та й Мирону Богдановичу теж часу не вистачає витрачати на всілякі дрібниці.

—У сезоні 1992/93 в домашньому матчі «Металіст» обіграв «Дніпро» з рахунком 1:0...
—Звичайно, я пам'ятаю той матч.

— Тоді «Дніпру» не вистачило трьох очок, аби стати чемпіоном України...

—Я дуже чудово це пам'ятаю.

—«Дніпро» тоді заслуговував стати чемпіоном?
— Наскільки я пам'ятаю, тоді золоті медалі здобуло київське «Динамо». Згоден, у «Дніпра» була дуже хороша команда. Але й у нас була непогана! У ній грала молодь, яка згодом виросла у чудових майстрів. Можу навіть назвати: воротар Саша Помазун, Саша Призетко, Серьожа Кандауров, Владик Прудіус, Діма Хомуха, який потім грав у ЦСКА (Москва), а нині є старшим тренером юнацької збірної Росії (1996 р. н.), Рома Пець, Вадик Колесник, який зараз працює в Охтирці, Андрій Шинкарьов. Я вважаю, що наступного сезону, 1993/94, ми могли б виступити дуже вдало, але все залежало від президента клубу, а клуб невдовзі розпродав цих хлопців у інші команди.

—Ви часто спілкуєтеся з гравцями тієї команди?
—Як часто? Залежно від того, коли зустрічаємося. Щоб спеціально організовувати якісь зустрічі, то ні. Здебільшого зустрічаюся зі своїми ровесниками. А та молодь (вони вже не молоді, але для мене молодь)... Вони завантажені, в них своє життя, свої проблеми.

—У вашій кар'єрі був ще період роботи головним тренером в «Зорі-МАЛС». Як його згадуєте?

— Справді, такий період був. На жаль, не дуже вдалий. Якщо раніше найголовнішим у команді був головний тренер, який вирішував усі питання, то потім ними стали президенти футбольних клубів. Причому такі, що не дуже тямили у футболі. Але їм здавалося, що вони про нього знають усе. Багато з них (це я знаю з розмов зі своїми колегами) втручалися настільки в справи тренера, що навіть вказували йому, кого ставити в основний склад. Я вважаю, що це правильно далеко не завжди. Якщо взяти, наприклад, наш «Металіст», то тут чудовий склад і команди, і керівництва клубу. У нас ніби три богатирі: президент клубу Олександр Ярославський, головний тренер Мирон Маркевич і спортивний директор Євген Красников. Останнього, на жаль, зараз намагаються дискваліфікувати, загнати бозна куди. А він дуже добре керує селекційною роботою.

— Це той випадок, коли президент довіряє тренеру?
—Так. І при цьому керівник клубу є щирим уболівальником команди і поважає її гравців та тренерів.

—Ви зараз багато подібних президентів бачите у футбольних клубах?
— Думаю, що ні. Один-два, не більше. Передусім, це, звичайно, Ринат Ахметов. Інтелігентна і приємна людина. Ігор Суркіс — теж президент, який хвилюється за свою команду. Ще — Ігор Коломойський. Кожен з них намагається якомога більше зробити для футболу. На жаль, деякі президенти вважають свої команди за іграшку. Погрався, гроші скінчилися, і можна покинути. Хай, мовляв, самі випливають. З того, яке команда місце займає, відразу видно, яке у неї фінансування.

— «Металіст», на ваш погляд, переріс рівень бронзових медалей?
—Аякже! Поза будь-якими сумнівами! «Металіст» — реальний претендент на перші два місця в чемпіонаті. Думаю, під час зимового антракту команда ще підсилиться досвідченими гравцями. А вже зараз на неї просто приємно дивитися. Як хлопці грають, як віддаються грі! У цьому велика заслуга Мирона Богдановича. Одна з рис, яка характеризує хорошого тренера, — це вміння вчасно і правильно робити заміни. Цей талант даровано не кожному, тут потрібно мати якесь надприродне відчуття. Таким відчуттям володіє Маркевич.

— Вікторе Олександровичу, чим ви зараз живете?
—Як може проходити життя у простого пенсіонера? (сміється. — Прим,  авт.) Левову частку часу — вдома. На жаль, у мене зараз не до ладу зі здоров'ям. Мене мучать відкладання солей. Остеохондроз. Усе це — наслідки футбольних ігор. Набрякають іноді ноги. Намагаюся побільше ходити. Є комп'ютер з доступом до інтернету, є скайп, тож я спілкуюся по ньому з друзями, колишніми гравцями та тренерами. Дехто з них в Іспанії; дехто — в Америці. Таке моє життя. Звичайно: як згадаєш минуле, стає сумно. Багатьох друзів, з якими колись працював, уже немає в живих. Така, на жаль, доля.

—А з клубу до вас приходять, радяться?
— Чого зі мною радитися? Для того, щоб зі мною радитися, я повинен знати функціональний стан гравців. А дивлячись із трибуни, що нарадиш? Я пишу зараз про техніко-тактичні дії команди. Це, звичайно, інформативний процес. Ми даємо всі ці викладки головному тренеру, який переглядає їх. Там усе видно: хто як грав і що робив на полі. А хіба можна, не знаючи стан гравця, визначити його коефіцієнт корисної дії?
Часто вболівальники (та й не лише вони), а й колишні гравці запитують: «А чого ви поставили в основу того футболіста, а не іншого?». Зачекайте, кажу, ви ж не знаєте, в якому він наразі стані. Можливо, в нього температура. Можливо, вдома якесь нещастя. Тому все вирішує головний тренер, який, можна сказати, живе разом з гравцями та знає їх «від» і «до». Немає в світі такого тренера-дурня, який би навмисне ставив до складу гіршого гравця, аніж у нього є в обоймі. Всі тренери, без винятку, переконані: роблячи заміну, вони підсилюють гру. І лише небагатьом властиво з цими замінами вгадувати.

—Коли бачитеся з сином, то цікавитеся, які справи в клубі?
—Звичайно. Бувають іноді моменти, коли ми з друзями, сидячи на стадіоні, дивимося гру. Повторів немає, а він пише матч на відео. Часто-густо я телефоную йому і розпитую про той чи інший спірний момент. Наприклад, якщо забили гол з положення «поза грою». Він мені потім дає чітку інформацію — був офсайд чи ні.

Мене подеколи дуже сильно обурюють наші коментатори. Багато моїх знайомих (не лише я) просто вимикають звук. Тому що неможливо нормально дивитися футбол. Вони плетуть бозна-що. Розповідають, наприклад, про бабусь футболістів. І це тоді, коли мені просто хочеться подивитися гру! Та найстрашніше, що вони нав'язують глядачам свою думку. Відразу відчувається, за яку команду вболівають. Як людина старої формації, я пам'ятаю репортажі Миколи Озерова, Вадима Синявського. Практично ніхто не знав, що Синявський уболівав за московське «Динамо». Ніколи в його репортажах цього не відчувалося. А Озеров — це ж був спартаківець! Однак теж чудово вів репортажі. А ці крики, галас: «Го-о-о-л!!!». Що це таке? Куди це годиться? Для нас, старшого покоління, таке не сприймається. За наших часів, коли забивали гравці м'яч, вони не стрибали, не скакали. Важко уявити, щоб Всеволод Михайлович Бобров або Едуард Стрельцов стрибали по полю і розмахували кулаками після забитого м'яча.

Вони, було, зробили свою справу, забили м'яч — і скромно пішли на свою половину поля. Зараз, що тільки не влаштовують: і танці, і колискові. А з іншого боку, все це подобається нині вболівальникам. Мабуть, так треба?

До речі, про вболівальників. Я вважаю, що харківські глядачі — одні з найкращих в Україні. Думаю, навіть і в Європі. І вболівають добре, і порядку дотримуються. Вважаю, що в «Металісті» налагоджено роботу зі своїми шанувальниками.

—Ви задоволені своєю футбольною кар'єрою?

-Мені дуже пощастило в житті, оскільки я грав з дуже хорошими футболістами. Через моє життя пройшли дуже хороші тренери. Першим моїм наставником був Зайцев Василь Олексійович, який тренував таганрозьке «Торпедо». Потім мене тренував Антонін Миколайович Сочнєв. Коли він перейшов до симферопольського «Авангарду» (нині — «Таврія»), то й мене туди забрав. Потім мене забрали до СКА (Одеса), який тренував Матвій Черкаський. Потім був Віктор Іванович Федоров, колишній гравець ЦБЧА (Москва). Далі була «Нива» (Вінниця), куди мене запросив Віктор Степанович Жилін. Він згодом залишив цю команду, а після нього став працювати Олег Олександрович Макаров. І, звичайно, в Харкові, де я провів більшу частину свого футбольного життя, мені пощастило трудитися під керівництвом Віктора Ізраїлевича Каневського, який працював з Станіславом Васильовичем Костюком, А ще були Віктор Васильович Терентьєв, Віталій Микитович Зуб та Юрій Миколайович Войнов — ось ці тренери, з якими мені пощастило працювати. Від них я дуже багато взяв для себе і для роботи з дітьми. А з тих гравців, з якими мені пощастило пограти в «Металісті», були Корольов, Каштанов, Юшка, Матвієнко, Марченко, Борисенко, Несміян, Панфілов: усі — висококваліфіковані гравці. А коли я в «Зорі-МАЛС» працював, мені дуже допомагав Юрій Костянтинович Єлисеєв, а адміністратором у нас був Леонтій Іванович Ткачов. Вони тоді робили все для того, щоб команда перебувала на плаву. Зараз «Зоря» потроху приходить до тями. А тоді, коли я її очолював, у нас не було бази, взагалі — нічого! Коли ми тренувалися, мали лише шість-сім м'ячів. Тоді це була команда без господаря. Луганська команда називалася «Зоря-МАЛС». Виходило, що у неї були двоє власників: місцева влада і «МАЛС» — фірма, яка діяла в Москві. І ці два власники ворогували між собою. Тодішній президент клубу, бідний, крутився-вертівся і просто не знав, що робити, щоб команда залишилася на плаву. Хоча тоді в ній грала дуже перспективна молодь — Олег Шелаєв, Ігор Шопін, Юрій Малигін, Олексій Коробченко. Зараз Олег Шелаєв грає в «Металісті».

— У вашого сина є сім'я?

—Так, донька є.

—Внуків хлопчиків немає?

-Ні.

—Не шкодуєте про те, що могли б внуків-хлопчиків привернути до футболу?
—Може, хлопчики серед правнуків будуть (сміється.  —  Прим. авт.). Онучці вже ось 22 роки.


Олексій КОМАРОВСЬКИЙ, газета «Український футбол»

Подписывайся на наш канал в Telegram и узнавай все самые свежие новости первым!

Автор — Александр Тишура, Sport.ua

(1 голос)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Новости партнеров
Загрузка...
Комментарии
    olgorl
    olgorl, 16.12.2010 22:26
    0
    Комментарий свернут. Показать
    Александрыч, большой привет, здоровья и удачи! Помните, мы с Вами жили в Купянске вместе с пацанами 90-91 года... Держитесь! Михаил.
    Veteran80
    Veteran80, 16.12.2010 16:06
    0
    pri_bambas — 16.12.2010 15:23
    Кто такой? Почему не помню?

    Был тренером в период "дикого рынка", когда тренеры и президенты менялись через тур чемпа и оставались лишь истиные фанаты футбола.
    fairplay
    fairplay, 16.12.2010 15:30
    0
    Был тренером при Лемешко
    pri_bambas
    pri_bambas, 16.12.2010 15:23
    0
    Комментарий свернут. Показать
    Кто такой? Почему не помню?
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.
Продолжая просматривать SPORT.UA, Вы подтверждаете, что ознакомились с Политикой конфиденциальности