Муніципальному футбольному клубу Миколаїв - 90 років!

1920 року на суднобудівному заводі «Наваль» було створено футбольну команду, яка по праву вважається прабатьком нинішнього МФК «Миколаїв». її організували робітники Миронов, Брижицький, Годятський, Портяник. У першому складі, крім них, грали Шірмовський, Кравченко, Мелованов, Кондратенко, Дец, Тихонов. У різні роки цей колектив виступав під назвами: «Марті-Бадіна», «Андре Марті», «Металіст» або «Райком металістів», «Динамо», «Суднобудівник», «Авангард», знову «Суднобудівник», «Евіс», СК «Миколаїв» і ФК «Миколаїв».

Повертаючись у ще давнішні часи, потрібно відзначити, що місто на берегах Південного Бугу та Інгулу по праву вважається одним із зачинателів футболу в Україні. 1862 року в Миколаєві відкрилися морський торговельний порт і митниця, було отримано дозвіл на вхід іноземних суден. Моряки на портовому пустирі, в районі хлібного елеватора, регулярно влаштовували між собою футбольні матчі, за якими спостерігали місцеві робітники. Тому цілком можна припустити, що незабаром заграли у футбол і жителі міста.

Відомо, що в 1901—1902 рр. команди міської гімназії та реального училища грали між собою на майданчику в районі містечка інженерних казарм (нині — бульвар імені адмірала Макарова). 1906 року при механіко-технічному училищі М.Збінський, О.Коротков і В.Медвідь створили команду «Техніки», а через два роки службовець хлібної контори Чарльз Бейт організував футбольний клуб «Зебра».

Перший міжнародний матч у Миколаєві відбувся 5 червня 1914 року. «Спортклуб» із рахунком 1:0 обіграв турецьку команду «Фенербахче».

Після 1917 року виникали колективи з новими назвами. З 1920-го футбольне життя поступово почало відновлюватися по всій країні, й міські команди стали успішно виступати в різних змаганнях і товариських матчах. Наприклад, у 1920—1930-х роках миколаївські футболісти побували майже в усіх обласних центрах України, а також за її межами. У Москві, Тбілісі, Ленінграді, Баку, Ростові-на-Дону та інших містах колишнього Союзу їх тепло зустрічали глядачі. Клас гри миколаївців постійно зростав, і вони неодноразово перемагали колективи Москви, Ленінграда, Києва, Харкова...

У місті зросла ціла плеяда футболістів, які захищали честь найкращих команд Союзу, як-от Леута, Плонський (Москва), Денисов, Смирнов, Феруза (Ленінград), Гичкін, Хейсон, Колбанов (Одеса), Гальперін (Тбілісі), Печений, Денисов, Сердюк (Київ), Норов (Харків) та багато інших.

Слід згадати і про те, що тоді за збірну України грав ряд миколаївських футболістів, у тому числі, воротарі Димов, Норов, польові гравці Кондратенко, Смоленський; за збірну СРСР виступали Печений і Прокоф'єв...

У чемпіонаті колишнього Союзу команда суднобудівного заводу, який носив уже ім'я І.Носенка, вперше взяла участь у групі «В» 1937 року, а роком раніше дебютувала в Кубку СРСР.

Після закінчення Другої світової війни «Суднобудівник» відновив виступи у всесоюзних чемпіонатах. 1954 року заводські футболісти вперше здійснили закордонну поїздку до Чехословаччини, де провели три товариські гри з командами «Банік» (Гвідлов) — 3:0, «Спартак» (Повазька Бистриця) — 2:1 і «Слован» (Нітра) - 2:2.

1957 року місту знову було надано місце в класі «Б» чемпіонату СРСР. Перед початком сезону-1960 постало питання про перейменування команди, яка отримала назву «Авангард», і вболівальники запропонували безліч нових імен: «Маяк», «Вимпел», «Бузький натиск», «Супутник», «Луннік», «Перший луннік», «Флагман», «Штурман», «Танкер», «Буг», «Бузька зоря», «Стапель»... Повернулися до «Суднобудівника».

Команда з великим піднесенням провела чемпіонат і посіла друге місце серед українських колективів класу «Б». У складі «Суднобудівника» тоді виступали воротарі Олег Блінов і Володимир Гіржов; захисники Віталій Соболєв, Валентин Веретенников, Павло Худояш і Володимир Сучилін; півзахисники Анатолій Норов, Іван Личко, Анатолій Лобанов і Володимир Наумов; нападники Віктор Журавльов (капітан), Борис Біляк, Юрій Юзефович, Анатолій Бачкалов, Іван Колокольников, Володимир Рок, Ігор Ошенков, Борис Симагін та Іван Федосов. Старший тренер — Олег Ошенков, із серпня — Костянтин Шегоцький, тренери — Яків Борисов та Олександр Іванов.

Із 1966 року «Суднобудівник» виступав у II підгрупі класу «А». Сезон-1968 став одним із найуспішніших в історії. У 12-му турі миколаївські футболісти, обігравши Краснодарську «Кубань» — 2:0, вийшли на перше місце, яке, в упертій боротьбі з «Металістом», «Дніпром», кіровоградською «Зіркою» та іншими досвідченими колективами, зберегли за собою до завершення змагань.

У листопаді в Сочі відбувся фінальний турнір переможців підгруп за право переходу до першої групи класу «А» (аналог нинішньої вищої ліги). Як згадують ветерани команди, «Суднобудівник» за всіма даними був готовий грати у вищому дивізіоні радянського футболу. Але, на жаль для миколаївських уболівальників, переможцем став «Уралмаш» (Свердловськ).

У тому пам'ятному сезоні в «Суднобудівнику» грали воротарі Ільяс Галімов і Станіслав Байда; захисники Юрій Заболотний, Роберт Совейко, Сергій Попов (капітан команди), Віктор Шеховцов, Анатолій Норов, Володимир Непомнящий, Віктор Карлаш та Анатолій Бойко; півзахисники Валерій Силецький, Олександр Кімалов, Олексій Більдюк, Валерій Саушкін, Віктор Ісенко та Олег Черняк; нападники Іраклій Петров, Євген Дерев'яга, Валерій Журавко, Микола Курінний, Віктор Росе, Володимир Калошин і Борис Гончаров. Начальник і старший тренер команди — Юрій Войнов, тренери — Яків Борисов і Володимир Іщенко.

Наступного, 1969, року «Суднобудівник» дійшов до півфіналу розіграшу Кубка СРСР. Там миколаївська команда в Москві на стадіоні в Лужниках з рахунком 2:1 виграла в однієї з найіменитіших команд Радянського Союзу «Торпедо». На 5-й хвилині Олександр Кімалов чудово подав кутовий, і м'яч опинився в сітці воріт. За десять хвилин до перерви Микола Курінний пройшов по лівому флангу й подав м'яч на дальню штангу, а там Олександр Авер'янов головою переправив його у ворота. Коли на 61-й хвилині Гершкович скоротив різницю в рахунку, пристрасті на полі запалали ще більше. Торпедівці всією командою пішли вперед, але «Суднобудівник» вистояв.

Після гри в роздягальню миколаївської команди зайшов міністр суднобудування СРСР Борис Бутома і привітав її з перемогою, яку засоби масової інформації охрестили сенсаційною.

5 жовтня 1974-го «Суднобудівник», на старті чемпіонату відразу ж вийшовши в лідери шостої зони другої ліги (у стартових шести іграх — п'ять перемог та одна нічия), зустрівся на виїзді з херсонським «Локомотивом». До 30-ї хвилини господарі вигравали з рахунком 2:0. За свідченням очевидців, у ці хвилини старший тренер «Суднобудівника» Євген Лемешко був спокійний і до закінчення тайму не вимовив ані слова. І тільки в роздягальні спалахнули емоції. Після перерви миколаївських футболістів неможливо було впізнати, настільки змінилися їхні дії. Два точних удари Євгена Даннекера звели матч унічию. Так за чотири тури до закінчення чемпіонату «Суднобудівник» став недосяжним для суперників.

Шлях до цього успіху почався кілька років до того, коли команда стала шукати своє власне ігрове обличчя, вчилася грати у швидкісній футбол. Спочатку були бронзові та срібні медалі.

«Суднобудівник» у 1974 році справді був найсильнішим серед українських колективів другої ліги, а в товариських матчах перемагав клуби вищого рангу, наприклад, донецький «Шахтар» — 2:1, «Чорноморець» — 2:0, «Кузбас» — 5:2.

Згідно з Положенням, команди, що посіли три перші місця в зонах, у два етапи провели турніри за вихід до першої ліги. «Сюрпризи» почалися відразу ж. Один з турнірів повинен був відбутися в Миколаєві, але в останній момент Федерація футболу України перенесла його до Харкова, а «Суднобудівник» потрапив до групи, яка зібралася в Грозному.

Команда, набравши три очки з 10, вибула з подальшої боротьби за підвищення в класі. І все ж сезон 1974-го став одним з найуспішніших в історії миколаївської команди, у складі якої виступали воротарі Віктор Турпак та Іван Балан; захисники Олександр Чунихін, Григорій Іщенко, Сергій Круликовський, Михайло Сарабін, Владлен Науменко і Юрій Бойко; півзахисники Володимир Булгаков (капітан команди), Олександр Авер'янов, Роман Давид, Олександр Горбик та Анатолій Оленєв; нападники Руслан Суанов, Павло Ніколаес, Іван Шопа, Євген Даннекер і Сергій Жайворонок. Начальник команди — Яків Борисов, головний тренер — Євген Лемешко, відзначений за цей чемпіонат званням «Заслужений тренер УРСР», тренер — Анатолій Норов.

1990 року «Суднобудівник» став срібним призером чемпіонату Союзу серед українських команд другої ліги. У його складі грали воротарі Анатолій Ставка (капітан команди) та Юрій Панфілов; захисники Віктор Руссу, Володимир Зінченко, Ігор Мілюкін, Олег Сич, Микола Тимофєєв і Олександр Фоменко; півзахисники Валерій Машніна, Вадим Сорокін, Сергій Парастаєв, Валерій Високос, Андрій Жовжеренко і Юрій Бойко; нападники Сергій Морозов, Юрій Горячев, Віталій Шишов, Андрій Яковлєв, Сергій Мурадян, Михайло Зубчук і Сергій Бугай. Головний тренер — Іван Балан, начальник команди — Леонід Малий, тренер — Олександр Патрашко.

Найкращими бомбардирами команди в чемпіонатах СРСР були Євген Дерев'яга — 124 м'ячі, Юрій Смагін — 106, Юрій Горячев — 60, Валерій Мащніна — 59 і Валерій Силецький — 54. У різні роки в ній працювали відомі тренери: Борис Войтенко, Олексій Водягін, Олег Ошенков, Реміз Каричев, Євген Горянський, Абрам Лерман, Юрій Войнов, Євген Лемешко, Віктор Фомін, Євген Кучеревський, Іван Балан.

1992-го, з початком проведення національних чемпіонатів України, в історії команди було відкрито нову сторінку. Особливо запам'ятався вболівальникам сезон-1997/98, коли СК «Миколаїв» упевнено переміг у першій лізі. У команді тоді грали воротарі Олександр Лавренцов і Сергій Поліщук; захисники Сергій Бугай, Артур Якушев, Олександр Храмцов, Сергій Силецький, Ігор Поліщук та Ігор Жабченко; півзахисники Володимир Пономаренко (капітан команди), Ігор Волков, Ельдар Ібрагімов, Анатолій Тарабрін, Ігор Єршов і Денис Васін; нападники Геннадій Скидан, Толят Шейхаметов, Іван Карпонай, Сергій Вознюк, Ігор Українець, Дмитро Горобець, Сергій Козлов, Овік Галстян і Роман Андрейко. Президент клубу — Віктор Вовченко, головний тренер — Анатолій Заяєв, начальник команди — Микола Суржик, тренери — Анатолій Ставка і Леонід Ніколаєнко.

Рекордсменами за кількістю зіграних ігор у чемпіонатах України є В'ячеслав Жениленко — 266 матчів, Сергій Бугай — 253, Володимир Пономаренко — 234. Кращі снайпери: Руслан Забранський — 69 м'ячів, Сергій Бугай — 37, Володимир Пономаренко — 27.

Чотири сезони миколаївські футболісти провели у вищій лізі, 12 — у першій. Наразі МФК «Миколаїв» учетверте за свою історію виступає у другій лізі чемпіонату України. Уболівальники команди сподіваються, що вже в цьому сезоні вона повернеться в першу лігу. Нині її керівниками є почесний президент Анатолій Валєєв, президент Микола Марченко і головний тренер Руслан Забранський.

Вадим СІРИЙ, газета «Український футбол»