Ігор ПАВЛОВ: «У Бастіоні я фактично з дня заснування»

Оборонець із благородною сивиною Ігор Павлов - один із символів не лише «Бастіону», а й іллічівського, приодеського футболу в цілому. Попри амплуа центрального захисника, в активі капітана «Бастіону» - чимало забитих м'ячів. Саме із цього ми й розпочали нашу розмову.

— Вам вдалося забити чимало важливих м'ячів за останні кілька років. Завдяки чому?
— Так виходить (усміхається. — Прим.авт.). Напевно, за рахунок досвіду і вибору позиції.

— Ви дебютували в другій лізі 15 років тому. Багато змінилося відтоді?
— Час не стоїть на місці, футбол змінюється. Але загалом рівень другої ліги не змінився. Хоч нинішнього сезону, як ніколи, мало команд, зате всі приблизно однакового рівня. Та ж «Скала», яка йде на останньому місці, за грою справляє дуже непогане враження.

— Був період, коли команда «Портовик» зникла з футбольної карти, а вам довелося їхати в інші міста...
— Звісно, коли переходив у чуже місто, особливого комфорту не відчував. Але все переважив футбол. Грати в першій лізі цікаво — швидкості трішки вищі, боротьба трішки напруженіша. На жаль, прекрасний колектив «Системи-Борекс», в який я переходив, проіснував лише впродовж двох кіл 2003 року. Недавно грали проти моршинської «Скали», поспілкувався з її наставником, Сан Саничем Томахом. Разом ми провели рік у Бородянці, команда тоді виступала в першій лізі й була грозою авторитетів.

—Коли знялася зі змагань і «Система-Борекс», ви залишилися поза професійним футболом. Було важко пережити цей період? Не мали бажання знову поїхати в інші міста?
—Окрім Бородянки, я ще впродовж кількох місяців 1997 року грав за тираспольський «Шериф». Тоді ще там не було розкішного стадіону, а сама команда виступала у першій лізі. Але в певний момент розумієш, що треба вже бути вдома. У «Бастіоні» я фактично з першого дня його існування. Разом з командою пограв у першостях Іллічівського, Овідіопольського районів. Ми пройшли непростий шлях до визнання: «Бастіон» — єдина неодеська команда, якій вдалося виграти чемпіонат Одеси. Ми стали чемпіонами України серед аматорів і відтак, пройшовши всіма щаблями, дісталися другої ліги. З часів «Портовика», крім мене, лишилися в команді лише кілька чоловік: Олександр Краснянський, Володимир Данильченко, адміністратор Сушков, тренер воротарів Жуков, ось недавно повернувся нападник Лужанський.

—Із наставником команди ви разом виходили на поле...
— Олександра Андрійовича Краснянського знаю вже років 15. Приємно, що наш головний тренер мені довіряє й ми знаходимо спільну мову. У «Бастіоні» вдалося створити перспективну команду — справжній сплав молодості й досвіду. Маємо хлопців, яким талант дозволяє розраховувати навіть на «підвищення» до прем'єр-ліги, а також таких досвідчених гравців, як наш форвард Олександр Нечипорук. Саша — технічний, розумний футболіст, прекрасно працює з м'ячем, має досвід виступів у Німеччині. Такі футболісти — окраса другої ліги.

—А чого хотів би досягти у футболі Ігор Валентинович Павлов?
—Хочеться просто якомога довше лишатися в футболі й не бути тягарем для колективу, а приносити користь. У майбутньому, може, й стану тренером. А нині як футболіст ціную кожен матч.

Артур ВАЛЕРКО, газета «Український футбол»