Від менеджерів до стадіонів

Футбольна команда — це одинадцять гравців стартового складу, запас, «дубль», школа. Футбольний клуб же — це ціла організація. Тут вам і президент, і тренер, і стадіон з базою, і вболівальники і багато чого іншого. Давайте поміркуємо над самим поняттям «Футбольний клуб», розглянувши його з різних боків.
 
Про менеджерів, босів і велич клубу

У сучасному футболі саме менеджери і боси грають вирішальні ролі. Боси — це ті, хто виділяють гроші, менеджери — ті, хто гроші витрачають. Іноді раціонально, іноді — ні. Гроші — головне у футболі, це вже ні для кого не секрет. Чим більше у клубу грошей, тим вищі завдання він ставить перед собою. Мистецтво менеджера перш за все в тому, щоб уміти раціонально розпоряджатися грошима.

З українських клубів за приклад ми не можемо брати жоден з клубів, адже українські клуби поки що є збитковими. Тож, розглянемо московський ЦСКА. Його президента Євгенія Гінера ми можемо вважати дуже грамотним менеджером, який зумів блискуче розпорядитися тими невеликими грошима, які були в ЦСКА: були придбані перспективні бразильці, що стали нині справжніми зірками. Зараз ЦСКА — це марка, бренд. І вже «Внешторгбанк» (ВТБ) сам був зацікавлений в тому, щоб стати спонсором ЦСКА. Адже ЦСКА створив собі ім'я. Ось це ім'я дуже часто стає причиною внеску грошей в той або інший клуб.
 
Футболки гравців «Барселони» є відмінним «рекламним щитом». Адже на ці одинадцять щитів дивляться сотні мільйонів людей по всьому світові щотижня. Напишемо, скажімо, «Петя Іванов» на футболках «Реала» — про Петю Іванова через кілька днів дізнається весь світ. Адже до великих клубів — велика увага. Хоч як би погано грав той же «Манчестер Юнайтед» — він не пропаде ніколи. Це клуб із великим минулим, за нього вболівають по всьому світі, він вже зробив собі рекламу. І стати спонсором «Манчестер Юнайтед», клубу із світовим ім'ям, — мрія будь-якого бізнесмена. «Я спонсор «Манчестер Юнайтед», — погодьтесь, звучить гідно.

Прикладом невеликої команди з великими фінансами може послужити «Челсі». Тут і так усе зрозуміло: гроші Абрамовича, що називається, «рулюють». І без грошей Абрамовича «Челсі» знову стане тим, ким був до його приходу, повірте. Але! Зараз створюється бренд «Челсі», хоча він ще не створений остаточно. Річ у тому, що велич — це не гроші; це перш за все історія, завойовані титули, великі гравці. Хіба не великий клуб, який виграє Кубок європейських чемпіонів і чемпіонат країни після того, як в авіакатастрофі гине вся команда, фактично відроджуючись наново? Це приклад з історії «Манчестер Юнайтед».

«Челсі» стане великим, коли завоює ще 3-4 титули чемпіона Англії і виграє Лігу чемпіонів. Цілі, які переслідують люди, що стають спонсорами команд, їх босами, — різноманітні. Деякі бізнесмени купують футбольний клуб, тому що їм потрібна підтримка чиновників, які вболівають за клуб. Можливо, Абрамовичу захотілося потішити власне самолюбство.

Король Іспанії займається мадридським «Реалом» і навіть одного разу врятував команду: в клуба були просто гігантські борги. Лише гарантійний лист за підписом короля Іспанії врятував «Реал» від банкрутства.

Спонсорування команд із неголосними іменами — скоріше реклама, ніж додатковий престиж. Люди, що займаються спонсоруванням і футбольним функціонуванням, звичайно ж, повинні розбиратися у футболі. Бос не повинен втручатися в справи чисто футбольні, якщо він не фахівець. Не випадково спортивними директорами «Реала» і «Валенсії» є колишні гравці цих команд, Предраг Міятович і Амедео Карбоні відповідно. І ці люди вже зробили дуже багато. Взяти хоча б покупку таких гравців, як, наприклад, ван Ністелрой або Хоакін. Керувати клубом повинні лише професіонали, люди футбольні. І, на жаль, поки це зрозуміли не всі, особливо в Україні.
 
Гравці й команда

Великі перемоги і гравці, які ці перемоги здобували, визначають велич клубу. Титули здобувають гравці. Висококласні гравці. Зрозуміло, що чим сильніший футболіст індивідуально, тим дорожча його трансферна ціна.

Але краса футболу в тому, що це командна гра. І процес адаптації навіть дуже сильного гравця в новому клубі може затягуватися. Це не означає, що гравець, який вважався великим, складає з себе корону. Просто адаптація — життєвий процес. І футболу, як такому, належить тут не перша роль.

Створення футбольної команди — річ неймовірно важка, така, що вимагає дуже багато часу. Штучні команди, нехай вони і створені з дуже сильних гравців, на початку зазнаватимуть невдачі — і це нормально. «Челсі» в перший після приходу Абрамовича сезон зайняв у чемпіонаті Англії друге місце; кістяку нинішньої «Барси» знадобився рік, щоб зігратися, перш ніж «Барселона» стала чемпіоном Іспанії.

Перемоги приходять тільки до зіграних команд. І інакше як грамотною трансферну політику того ж московського ЦСКА назвати не можна (автор заздалегідь просить вибачення за те, що бере за приклад російський клуб. Що ж, в Україні поки таких футбольних клубів немає...):: для зіграного клубу достатньо 3-4 нових футболістів за трансферне вікно. І те, в основному, щоб підсилити конкуренцію. Багато хто захоплюється цією політикою Гінера, називаючи її «грамотною селекцією ЦСКА». Втім, це можна пояснити й інакше — просто новачкам легше вписуватися у вже стабільний колектив, от і все.

Високий клас гравця — це велика частина успіху. Але важливо ще врахувати, чи відповідатиме футболіст клубу стилістично. Сумний приклад «Інтера», що свого часу не думав про це, — вельми показовий.
 
Стадіон і вболівальники

Спочатку футбол виник як гра, в її початковому розумінні. Розвага для тих людей, що грають, і задоволення для глядачів. З часом у людей стали з'являтися улюблені футбольні клуби: людина з цим клубом зросталася душею і навіть часто вкладала гроші в розвиток клубу, стаючи акціонером. Любов до клубу передавалася дітям, внукам; виникали традиції сімейного походу на футбол. Традиції вболівання закладалися з давніх часів.

Сьогодні англійці вважаються найкращими і найбільш відданими фанатами — історія розвитку футболу в Англії найдавніша. За результатами опитування серед одружених уболівальників-англійців (2005 рік), понад 85% респондентів зізналися, що готові скоріше розлучитися із дружиною, ніж перестати ходити на стадіон і вболівати за улюблену команду, хоч як би погано вона грала.
 
Сьогодні багато хто критикує український фан-рух, кажучи, що культури вболівання у нас немає. Це частково так: культура вболівання у нас стала закладатися в останні роки. І Росія, і Україна обов'язково стануть країнами відмінного «суппортінга»; повинно пройти ще років 10-15. І дуже класно, що з'явилося фанатство — коло вболівальників, які відвідують усі домашні і частину виїзних матчів.

Саме на фанатів припадає частина суппортінга: пісні, скандування, кричалки, заряди й банери. На жаль, окрім Донецька й Києва, в інших містах такого супорта немає.

В Англії більшість уболівальників, хоч як це дивно, вболівають за принципом територіальної близькості — за команду, стадіон якої найближче розташований до будинка. Часто це команда району, де проживає вболівальник. Уейн Руні, наприклад, народився в так званому «синьому кварталі» Ліверпуля, в родині щирих фанів «Евертона», успадкувавши любов до цієї команди від своїх батьків, а потім і сам став гравцем «Евертона».

Дивно, але в Україні до цих пір практично відсутнє поняття домашнього стадіону. Раніше, як відомо, був один центральний міський стадіон. І зараз, до речі, в Україні не побудовано жодного нового футбольного стадіону, експлуатуються старі. Стадіони «Шахтаря» та «Дніпра», які тільки планується ввести в експлуатацію, ми не враховуємо. А стадіони великих клубів нерозривно пов'язані з цими клубами.

«Баварія» асоціюється із «Олімпіаштадіоном» (а зараз з «Альянц-Ареною»), «Реал» — із «Сантьяго Бернабеу», «Барселона» — із «Ноу Камп». «Олд Траффорд» — домашній стадіон «Манчестер Юнайтед» — і зовсім пережив драматичну долю: він був зруйнований у роки Другої світової війни, після якої був відбудований наново.

«Спортивна газета»