«Краще б ви про це не питали»

Саме такою фразою відповів на запитання щодо справ із спортбазою державний тренер з легкої атлетики Валерій Александров під час звіту про підготовку національної збірної до Ігор-2008..І його можна зрозуміти. Адже за часи незалежності України чималенька, але вже застаріла легкоатлетична база (усі новації якої споруджувалися ще в 1979-1980 роках XX сторіччя) так і не дочекалася оновлення, не кажучи вже про новобудови. Сьогодні ж, коли футбольне «Євро-2012» сильно стукає в шибку, навіть мізерні залишки колишньої профспілкової легкоатлетичної бази приречені на поховання живцем...

База України-2007

Приречені, бо під час реконструкції існуючих або спорудження нових стадіонів (для матчів Євро-2012) створюють суто футбольні бази, а про збереження там (не кажучи вже про побудову) легкоатлетичного ядра — в жодному документі немає й натяку. Більше того, попри державну заборону перепрофілювання спортспоруд, по всій країні маємо непоодинокі приклади житлової забудови територій стадіонів та ігрових майданчиків. Зневажливе ставлення до королеви спорту — на поверхні! Хоча наші легкоатлети різного віку тільки за сезон-2007 здобули 40 медалей (13 із яких — золоті), готуючись в основному на базі, що не відповідає стандартам і 20-річної давнини...

Щодо зимової бази, то маємо на всю країну тільки два сучасні манежі — у Сумах (власність банківської академії) та Запоріжжі, а решта пристосовані приміщення або манежі нестандартні... Покриття доріжок оновлено тільки в Одесі. І все ж таки це хоч якийсь дах над головою легкоатлетів узимку! Виняток складає тільки манеж міської ШВСМ у Києві, що понад п'ять років використовується для релігійних відправ, а нещодавно рішенням «батьків столиці» такий його стан подовжено ще на 10 років. За офіційними ж документами — споруда перебуває у стані реконструкції...

Натомість із літньою базою — справді непереливки. НСК «Олімпійський» у Києві навесні-2008 стане на реконструкцію. РСК «Олімпійський» у Донецьку (реконструйований за кошти регіону) не може приймати міжнародних змагань через брак запасного поля для розминки. Вичерпує наш перелік стадіон із реконструйованим покриттям у Вінниці. У всій Західній Україні таких баз просто немає, коли пам'ятати, що площинна споруда без нормального покриття та сучасного обладнання «стадіоном» зватися не може. Ніде займатися легкоатлетам таких міст-велетнів, як Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя тощо. Таким чином, з огляду на це не дивно, що персональний склад сьогоднішньої національної збірної на 70-75 відсотків є вихідці з невеличких містечок або сіл...

Отже, висновок: за 16 років незалежності, завдяки шаленому тиску ФЛАУ, вдалося умовити профільне міністерство та місцеві органи влади тільки провести оновлення одного ялтинського стадіону «Авангард» та ще стараннями президента Національного комітету спорту інвалідів України Валерія Сушкевича збудувати найсучаснішу спортбазу в Євпаторії.

Державний підхід, де він?

У цьому не винні ані профільне міністерство, ані Федерація легкої атлетики України. Порожнім звуком є й перекладання турботи про регіональну спортбазу на плечі регіонів. Жоден міністр згідно з бюджетним кодексом не має права витрачати гроші на ремонт або побудову спортбази, яка не належить його відомству (а на балансі Мінсім'ямолодьспорту — лічені споруди). Жоден регіон не знайде у своєму бюджеті таких коштів, які потрібні на будівництво або сертифіковане оснащення стадіону.

Як на мене, то всі наші «спортбазівські» біди пояснюються відсутністю державного підходу до спорту як такого. Хто може назвати бодай одну політичну партію, яка б під час трьох останніх Всеукраїнських виборів занотувала у своїй програмі хоч рядочком розвиток СПОРТУ. Знайдете тільки загальні слова про «здоров'я нації»...

Тож після виборів у жодної партії немає зобов'язань, а отже, і намірів, а тим більше стратегії, які б торкалися спорту. І як наслідок — немає й економічного підґрунтя для певних дій, спрямованих на розвиток цієї сфери людської діяльності. Хоча чимало депутатів дбають про власне здоров'я, в елітних спортклубах підтримуючи форму заняттями з улюблених видів спорту.

Немає в країні й державної програми з розвитку спортивного будівництва. А за її відсутності постійні вимоги профільного міністерства до окремих спортивних федерацій з приводу створення програм розвитку свого виду — просто абсурдні. Виходить, що для здобуття економічного підґрунтя розвитку виду кожна спортивна федерація має пробивати затвердження та фінансування власної програми у Верховній Раді?

...Сумнівний приклад столиці

Інша причина кричущого ставну легкоатлетичної бази — своєрідна реакція можновладців на долю київського стадіону «Динамо», який у XX сторіччі залюбки приймав найбільші всесоюзні й навіть міжнародні змагання з легкої атлетики. Після його приватизації та відповідної реконструкції у 1995-1996 роках киянам було представлено суто футбольний стадіон, а на місці єдиного в столиці відкритого басейну з підігрівом (що дозволяло цілорічно займатися плаванням величезній кількості киян, не кажучи вже про учнів спортивних та загальноосвітніх шкіл) — елітну автостоянку...

Настрій киян, шокованих цими перетвореннями, нікого не цікавив. А жаль. І що характерно, ніхто за цю динамівську руйнацію не відповів.

Сьогодні ми є свідками того, як єдиний в країні стадіон, що згідно з вимогами ІААФ мав право приймати міжнародні змагання, стає на тривалу реконструкцію. Проте не варто шукати у відповідних проектних документах бодай рядок щодо збереження на ньому сучасного легкоатлетичного ядра. Натомість маємо непевні обіцянки окремих фігурантів з підготовки Євро-2012 про імовірне збереження бігових доріжок на НСК «Олімпійський»...

Мабуть, в Україні свого часу таки знищили «під корінь» справжніх господарів, назвавши їх куркулями. Тому й намагаємося нині збудувати благополуччя одного загальноулюбленого виду спорту за рахунок іншого, що подарував світу багатьох атлетів, чиї імена навічно вписані до світової історії. Начебто в країні немає дітей, яким до вподоби хоча б один із 47 видів легкої атлетки. Адже всім відомо, щоб із здібної дитини виріс майстер спорту з легкої атлетики, слід витратити 6-8 років на напружені тренування...

Чужий досвід і власна стратегія

А куди ж, спитаєте ви, дивиться Федерація легкої атлетики України? Відповідаю.
Ця громадська організація не сидить склавши руки, оскільки ніхто не зняв з неї відповідальності за підготовку збірної команди до Ігор у Пекіні-2008. А опинилася вона перед «розбитими ночвами», мабуть, тому що, як і більшість із нас, вийшовши з радянської системи, продовжувала жити застарілими категоріями. При кожному серйозному «наїзді» на чергову спортбазу реагувала листами, скаргами та поданням судових позовів... На жаль, на все це було витрачено дуже багато часу, а результати ніякі. Втім, повз увагу наших фахівців не пройшов досвід інших країн. Згадаймо Словаччину. Там одразу після виходу зі складу Чехословаччини спортивні чиновники скористалися тактикою, застосованою в СРСР перед Іграми 1980 року. А саме: в Словаччині перейменували державну лотерею в спортивну, а всі кошти від неї, а згодом і з тоталізаторів, віддали на розвиток спорту галузевому міністерству.

Прибутків вистачило на все, і всіх. Або, приміром, у Китаї, десь 15 років тому, великим федераціям влада виділяла чималенькі земельні ділянки, причому в довічне володіння. Так 12 років тому міська федерація Пекіна на такій ділянці побудувала не тільки найсучасніший стадіон, а й чималеньку багатоповерхівку. Одного поверху споруди вистачило для офісу, а всі інші приміщення здали орендаторам. Й до сьогоднішнього дня прибуток цієї міської федерації набагато перевершує її потреби.

Рятування потопаючого — справа рук потопаючого...

Приклад сьогоднішнього Китаю привернув особливу увагу ФЛАУ. Ідея полягає в тому, щоб разом із обласними та міськими федераціями отримати від депутатів міськрад ділянки землі під стадіони, а потім знаходити партнерів-інвесторів, склавши привабливий план забудови й подальшої співпраці. Мрійники з ФЛАУ навіть плекають надію знайти з цього приводу спільну мову з київською владою.

А партнер-інвестор у них уже є. Він згодний побудувати стадіон, якщо поруч зможе звести готель, також необхідний для учасників будь-яких крупних змагань... До речі, у тій же Ялті міській легкоатлетичній федерації разом із ФЛАУ рішенням міськради депутатів виділено півтора гектара землі, а інвестори вже зацікавилися спорудженням на ній «Спортивного легкоатлетичного культурного центру». Безпосередньо для легкоатлетів він знадобиться взимку, весь інший період — це буде сучасний концертний зал. Подібна ситуація складається і в Чернівецькій облдержадміністрації, де інтереси легкої атлетики активно захищає начальник Управління з питань фізичної культури і спорту Георгій Мазурашу.

Отже, висновок: стратегію змінено запізно, бо тепер земля всюди — на вагу золота. Але ситуація не безнадійна...

Перспективи-2008

Втім, довгострокові та ще й проблематичні проекти даватимуть віддачу не відразу. А готуючись до Ігор у Пекіні, національній збірній (і не тільки їй), треба десь тренуватися. Головний біль з цього приводу у головного тренера збірної Валерія Александрова про місце проведення останнього передолімпійського збору трохи поменшав. Адже у Білій Церкві зусиллями Комітету з фізичної культури і спорту МОН повністю осучаснено стадіон. А спільними зусиллями ФЛАУ та Мінсім'ямолодьспорту закладено в бюджет-2008 кошти на реконструкцію та оснащення легкоатлетичної частини спорткомплексу «Атлет».

Як бачимо, рятування потопаючого — справа рук самого потопаючого...

Людмила РАДЧЕНКО, «Спортивна газета»