Александр АЛИЕВ: «Готовлюсь к летнему трансферному окну»

Кореспондент зустрівся із колишнім півзахисником «Динамо» та збірної України, щоб без жодного грама політики поговорити про його нову команду.

До Олександра Алієва довелося їздити двічі. Спершу інтерв’ю планувалося одразу після матчу винниківського «Руху» з «Вінницею» у рамках аматорського чемпіонату України. Господарі поля перемогли, Алієв забив один із двох голів своєї команди. Після фінального свистка його навперебій атакували знімальні групи одразу чотирьох телеканалів, тож на грунтовну бесіду у Сашка не залишилося ні сил, ні бажання.

У суботу все було по-іншому. Кульмінацією тренування «Руху» під дощем стала серія пенальті між Алієвим і президентом клубу Григорієм Козловським, який раніше й сам був футболістом. Вони почергово змінювали один одного у «рамці» і кожен здійснив по кілька сейвів. Відповідно, до розмови Алієв підійшов у непоганому настрої.

«Не люблю, коли про мене багато пишуть»

- Насамперед, хто переміг у вашій із Григорієм Козловським серії пенальті?
- Нічия сьогодні була. Петрович добре бив, і я також. Тому - нічия.

- Чи є запитання, на які б вам не хотілося відповідати в цьому інтерв'ю?
- Ну, дивлячись які... Якщо ви будете ставити провокаційні запитання, то звісно, що я не буду на них відповідати. А так - я зі всіма можу спілкуватись. Найголовніше, щоб мені не ставили провокаційні запитання.

- Після гри із «Вінницею» за вами полювали знімальні групи із чотирьох телеканалів. Ваше прізвище - у кожному спортивному ЗМІ. Чи приємною є така підвищена увага до вашої персони?
- Знаєте, я на це ніколи не звертав увагу. Добре, коли до тебе проявляють інтерес після ігор в Прем'єр-лізі, у збірній, в Лізі чемпіонів - оце я розумію. А тут все трохи по-іншому. Але якщо журналістам так хочеться, то - заради Бога - я завжди поспілкуюся, дам інтерв'ю. Себе зіркою не вважаю.

- Як часто заходите в інернет, щоб прочитати новини, відгуки про себе?
- Я такого не практикую. І не дуже люблю, коли про мене багато пишуть. Це не головне. Для мене найголовніше - виходити на футбольне поле, набратись кондицій (це те, для чого я сюди приїхав) і перейти в інший клуб.

- До речі, якої ви думки про свою теперішню фізичну форму?
- Я ніколи не оцінюю ані свою гру, ані фізичну готовність. Почуваюся добре. Я п'ять місяців не був у команді, але тримаю себе в тонусі, завжди тренуюся. Ніколи не зменшував навантаження, постійно змушував себе працювати. Тільки через труд і піт можна досягати якихось успіхів.

- Склалося враження, що ваш потужний фірмовий удар - у повному порядку...
- Ну, якщо це закладено природою, то чому воно мало зникнути? Є така приказка: техніку і удар ніколи не проп'єш (Усміхається).

«Вагався перед переїздом у «Рух»

- Щодо вашого переїзду у Винники було дуже багато чуток і резонансу. Адже не так давно ви окреслили для себе пріоритети - «Динамо», «Дніпро» або закордон. І зненацька - «Рух». Не побоювалися рівня аматорського футболу?
- Найголовніше, коли поруч є люди, які можуть тобі щось підказати. Це родичі, сім'я. Так, для мене також був певний бар'єр через те, що у мене відоме прізвище, що я грав у збірній. Десь я трохи не те щоб побоювався, а сумнівався. Але поспілкувався з Петровичем (Козловським, - О.Б.), а ми давно один одного знаємо - він сказав свою точку зору, я висловив свою. Поруч родичі мені також підказали. І я нарешті вирішив: а чому б ні? Поїду, пограю, потренуюся. Тим паче, я знаю, що тут прекрасні умови, хороша команда, чудовий колектив. Тож на аматорський статус заплющив очі і приїхав. Як кажуть, можна зробити крок назад, щоб потім зробити два вперед.

- І все ж серед аматорів поля і виконавці гіршої якості, ризик травми - більший...
- Я цього не боюся. Якщо поля гірші, то це теж певний позитив. Стану більш технічним, а м'яч, який буде підстрибувати, навчуся краще приборкувати. Робитиму все можливе, щоб він прилипав до ноги і не відскакував.

- Ви вже зіграли у Самборі, а також у Винниках, на домашньому стадіоні. Як на вас реагувала місцева публіка?
- Звичайно, людям цікаво. Підходять, фотографуються, беруть автографи. Свого часу, коли я грав у «Динамо» і збірній, то був на слуху - от і результат. Це нормально. У дитинстві я вболівав за динамівців, і мені було приємно підійти до того ж Хацкевича, Шовковського, всіх тих хлопців, про яких говорили Україна і Європа.

- Зараз багатьох цікавить, чи отримаєте ви винагороду за гру у винниківській команді...
- Найголовніше для людей це що - моя зарплата? Я ще раз кажу, у мене ніяких зарплат тут немає. Приїхав сюди просто потренуватися, підтримати форму і підготуватися до літнього трансферного вікна. Все.

- За яких обставин ви познайомилися із Григорієм Козловським?
- (Після роздумів). Здається, це було у Львові. Він приїжджав до Мирона Богдановича (Маркевича - О.Б.). Так сталося, що ми познайомилися, потім спілкувалися, зідзвонювались - оце й усе.

«Друзів стало менше»

- Кілька місяців ви були без команди. Що відчуває футболіст, якому тридцять років, і який перебуває у такій невизначеності щодо свого майбутнього?
- Тут були двоякі емоції. З одного боку я значно більше часу проводив із сім'єю. Раніше, коли я був пов'язаний контрактом із «Динамо», такої можливості не було. З іншого боку було неприємно, що не знайшов собі команду, щоб грати. Ну але нічого - зараз тут підготуюся. Думаю, що влітку надійдуть пропозиції і я поїду.

- Хто вас підтримував у цей складний час?
- Ну а хто може в такі моменти підставити плече? Тільки сім'я і родичі. Є, звичайно, окремі друзі, які завжди зі мною із задоволенням спілкуються. Їх стало менше, але в цьому є навіть плюс. Для себе тепер знатимеш хто є хто, щоб робити висновки на майбутнє.

- Невже не було пропозицій?
- Чому ж - були! Були розмови, пропозиції, але, як то кажуть, не такі, які б мене влаштовували.

- Контракт із «Анжи» був розірваний за обопільною згодою. Що призвело до цього?
- Я розповідав це вже багато разів. У мене були непорозуміння з головним тренером (Сергієм Ташуєвим - О.Б.). Я пограв десять років у київському «Динамо», а він мені розповідає про «Металург» (Донецьк). Жодним чином не хочу образити цей клуб, але розповідями про те, як він обігрував «Дніпро», «Металіст», як він «Динамо» (Київ) «возив» - такого я не бачив. Одне запитання я йому поставив, коли на «Олімпійському» 9:1 зіграли - людина зразу все зрозуміла. Очевидно, йому це не сподобалося.

Я така людина, що мовчати ніколи не буду. Я - за справедливість. Якщо десь помиляюся - можу вибачитись. Але якщо знаю, що правда за мною, то... Розповідати мені таке - вважаю, що тренер цього не повинен робити. В першу чергу тренер - це психолог і вчитель. Він має підказувати і говорити по суті, по роботі, а не «я то, я это, да я с «Металлургом»... Мене втомило це слухати.

«Динамо» - чемпіон»

- Нещодавно ви побували на матчі «Шахтар» - «Динамо». Як вам гра колишніх одноклубників? «Динамо» - чемпіон?
- Думаю, що так. Але в «Динамо» ще важкий матч із «Дніпром» - це по-перше. Щодо нічиї із «Шахтарем», то для Києва це позитивний результат, адже зберігся відрив у 5 очок від «гірників». Пора вже брати чемпіонство! П'ять років команда без титулу. Я знаю, що президент клубу цього дуже чекає і хоче, аби «Динамо» стало чемпіоном. У цієї команди завжди стояли і стоять лише найвищі завдання.

- Під час Класико, як і зазвичай, спалахували пристрасті, штовханина. Не було бажання по старій пам'яті постояти за своїх?
- Я перебував на матчі як глядач, як вболівальник. Звичайно, симпатії були на боці «Динамо», хотів, щоб вони перемогли. Але найголовніше, я це казав на флеш-інтерв'ю, щоб вболівальники, які у сезоні найбільше очікують два матчі - «Шахтар» - «Динамо» і «Динамо» - «Шахтар», отримали високоякісний футбол, щоб було побільше голів. Однак це перший матч на моїй пам'яті, коли ці команди не спромоглися хоча б на один гол.

- З ким із динамівців продовжуєте спілкуватися?
- Спеціально ні з ким не зідзвонююся. Якщо когось побачу - то поспілкуємося.

- Мирон Маркевич не відкидає такого варіанту, що ви попрацюєте у Винниках, а потім він забере вас у «Дніпро». Що скажете?
- Я Богдановича бачив, ми спілкувалися, але мені він про це не казав. Можливо, він вам сказав. Я ще раз повторюю - моє завдання полягає в тому, щоб набрати потрібні кондиції. А там життя покаже, що і як.

- Якої ви думки про «Дніпро» і чи вірите, що команда пройде «Наполі» у півфіналі Ліги Європи?
- Це буде дуже важко. «Наполі» зараз справді на хорошому ходу. Але я знаю, що Богданович - розумний спеціаліст, він зробить все можливе. У «Дніпрі» зібрані хороші футболісти, які нічим не поступаються гравцям «Наполі». Найголовніше - колективні дії. У дніпрян - гарний колектив, і я сподіваюся, що він таким же буде і на полі. Ніхто не вірив, що «Дніпро» вийде з групи, а зараз команда - у півфіналі. Шанси суперників на фінал - 50/50.

«Мілевський – дорослий пацан і сам усе вирішить»

- Як на ваше рішення перейти в «Рух» відреагував Артем Мілевський?
- А як він міг відреагувати? Нормально. Він сам усе прекрасно розуміє. У Тьоми теж був застій - 7-8 місяців він не тренувався. Як товариш він мене розуміє - і тут не потрібно нічого пояснювати.

- В одному зі старих інтерв'ю ви зізналися, що мрієте, аби Мілевський нарешті одружився. Схоже, він до ваших слів не дослухався?
- Він - дорослий пацан і сам усе вирішить. Отже, досі він не знайшов собі ту, з якою хотів би бути і постійно проводити час. Ще все попереду. У Мілевського зараз інші цілі.

- Інстаграм Мілевського - дуже популярна штука. А в якій із соцмереж можна знайти вас?
- Ніде і ніколи. А навіщо мені там бути? Мені це нецікаво - виставляти щось, щоб говорили. У мене власна думка щодо всього цього. Кожен робить так, як вважає за потрібне. Якщо друзі поруч зі мною і сидять в інстаграмах, то можу переглянути пару фотографій і на цьому все. Інстаграму скільки вже, років 5? Так от, мене там ніколи не було, і я туди не прагну.

- Як проводите свій вільний час? Адже після ігор і тренувань ви, в основному, обмежені готелем…
- Зараз до мене приїхала сім’я. Поки що погода не дуже хороша, але потім їздитимемо у Львів, гулятимемо містом. Дітям, думаю, буде дуже цікаво. А тут, у Винниках, зовсім поруч – стадіон. Проводитиму більше часу з сином Артемом на полі, щоб його тренувати. Тут є чим зайнятись. Як то кажуть, лежати на дивані я не буду.

Олег БАБІЙ