Андрей КОВАЛЬСКИЙ: «Спонсоры не готовы платить за спорт»

30 січня гостем Sport.ua став ведучий спортивних програм на «ICTV». Він розповів про причини зникання з українських телеканалів спортивних трансляцій, про приємні та неприємні моменти в роботі спортивного журналіста, про спробу стати депутатом Київської міської ради та багато іншого.

 

- Чому спорт потроху починає зникати з українських каналів, можливо, не трансляції, а саме спортивні новини?

- Насправді і трансляції зникають. Більшість трансляцій в нашому ефірі - це трансляції футболу, які перейшли на нішеві телеканали, а саме футбольні. Я не вважаю, що це погано, але це позначається на всьому спортивному мовленні в нашому ефірі. Раніше справді було більше трансляцій, тому що не було спеціалізованих телеканалів. Більшість трансляцій відбувалося на загальнонаціональних каналах («ICTV», «Перший національний»), і це влаштовувало українських телеглядачів. Але питання в тому, що ми рухаємося на Захід. Телебачення - це дуже дорога річ. Дуже дорого забезпечувати трансляції, тому не всі канали можуть собі це дозволити. А якщо врахувати те, що наше телебачення переважно безкоштовне, канали існують завдяки спонсорським надходженням, тому телеканали чітко вираховують, що саме люди дивляться. Якщо люди менше дивляться телетрансляції, рекламодавцям це не так цікаво, і, відповідно, вони менше платять телеканалам. Телеканали не заробляють, і вони не можуть собі дозволити такі дорогі витрати, як спортивний телепродукт. Виходить замкнуте коло, і мені зараз доволі важко зрозуміти, як його розірвати. Але я думаю, що це треба робити. Все, що від мене залежить, ми робимо.

 

- Декілька років тому один відомий український алкогольний бренд припинив спонсорувати спортивні телепередачі, і вони зникли. Невже у менеджерів не було можливості знайти, можливо, менш відомого спонсора, але який давав би хоча б мінімальні кошти на те, щоб цей продукт існував?

- Тут мінімальними коштами не обійдеться. Тут або є гроші на виробництво, або немає. Спортивний телепродукт дуже дорогий, будь-яка відеокартинка коштує грошей. На початку 2000-х років телеканали на це мало зважали, більшість з них крали картинку, незважаючи на авторські права, закривали логотипи. «ICTV» давно від цього відійшов, жодна картинка, яка з'являється в нашому ефірі, не порушує чиїсь права: або він куплений, або маємо дозвіл на використання цього відео. У зв'язку з цим, коли треба купувати відео, стає просто нерентабельно виготовляти новини спорту, тому що дуже велика затратність, а у людей в Україні немає культури споживання телевізійного спортивного продукту. Люди ще живуть тим, що колись були трансляції хокею, ще чогось. Вони пам'ятають, як це було колись. Зараз трансляції збирають дуже маленькі аудиторії, тому це нерентабельно для телеканалів. «ICTV» - один з небагатьох телеканалів, який знайшов в собі сили і мужність зберегти спортивну редакцію, зберегли хоча б в якомусь вигляді новини спорту, і, можливо, ми отримали збитки через це. Дуже важливі спортивні новини з'являються і в основних «Фактах». Але менш важливі спортивні новини з точки зору більшої частини українців у нас збереглися в ранкових ефірах, навіть без горілчаного спонсору, який нас суттєво підтримував і давав можливість бути в ефірі новинам спорту.

 

- Як ви виходите з ситуації, коли у вас немає прав на картинку футбольних матчів, наприклад, Ліги Європи, Ліги чемпіонів? Напевно, людям нецікаво тільки чути про те, що відбулось, вони хочуть ще й бачити...

- Справді, людям нецікаво це слухати, вони хочуть це бачити, тому це одна з причин, чому рейтинги новин спорту впали. Вони йдуть в інтернет, де можна знайти вкрадену картинку, йдуть на інші телеканали, які мають права на трансляцію і показують. Але Ліга чемпіонів і Ліга Европи - це півбіди. Я вважаю, що найбільша проблема нашого спорту - те, що переважна більшість спортивних федерацій не розуміють, наскільки важливо бути присутніми на телебаченні і наскільки важливі для нашого спорту реклама та піар. Я переконаний в тому, що на сьогодні жодна спортивна федерація не має якісної піар-служби. Можу навести приклад української Прем'єр-ліги. Так, вона всім цікава, але її трансляції йдуть тільки на нішевих телеканалах, які є далеко не у всіх. Отримати каналам новинний доступ - це те, що практикується в будь-якій країні. Ми не розміщуємо рекламу на картинці, яку показуємо. Ми показуємо голи наших футболістів уже після того, як трансляція відбулася. Телеканали не можуть цього зробити, не можуть отримати або тому, що це дуже дорого, це шалені гроші, або тому, що просто правовласники кажуть: «Нам це не цікаво, це дуже маленьке надходження для нас. Нам краще ексклюзив». Про глядача, вболівальника телетранслятори думають в останню чергу або взагалі не думають. На жаль, футбольні клуби теж не зацікавлені. В мене складається таке враження, тому що їм достатньо показати нарізку відеофрагментів на власному сайті, і люди подивляться в кількох програмах на нішевих телеканалах, і їх можуть бачити не всі. Такий підхід мене трошки дивує. Це відштовхує глядачів від новин спорту. Навіщо дивитися телеканал «ICTV», якщо вони не покажуть голи в грі «Динамо» - «Шахтар»? Ми цього не покажемо тому, що ми поважаємо авторські права, ми не будемо їх порушувати. Ми не можемо їх показати, тому що нам не можуть або не хочуть їх надати. Нерозуміння спортивних федерації і асоціацій клубів спортсменів і відсутність спонсорства - дві головні причини, чому спорту немає на українському телебаченні. Люди не готові платити за спортивні видовища.

 

- Ви бачите вихід з цієї ситуації? Українська Прем'єр-ліга рухається в тому напрямку, що повинен бути єдиний пул. Всі ми схиляємося до того, що швидше за все всі матчі УПЛ буде показувати тільки телеканал «Футбол»...

- Я не проти єдиного пула, але ми говоримо про різні речі. Я кажу про те, що нам не потрібна телетрансляція. Телетрансляції справді для телеканалів «Футбол», «2+2»...

 

- Так можна домовлятися з телеканалом «Футбол», ставати за воротами і знімати свою картинку?

- Не дозволяють вони цього. В нас є домовленості з телеканалом «Футбол», вони йдуть нам назустріч хоча б у тому, що ми показуємо матчі за участю «Шахтаря», але інші матчі вони чи не можуть, чи не хочуть дозволяти знімати. Я не знаю всіх нюансів, але відеокартинку з інших матчів телеканал «ICTV» використовувати не буде без дозволу, ми не порушуємо чиїхось прав. Це чітко виконуватиметься, допоки наш телеканал існує. Нам важливо, щоб була зацікавленість з усіх боків, щоб канали теж були зацікавлені у тому, щоб з'являтися в ефірі. Ми не заробляємо на цьому гроші, новини - це глибоко збитковий продукт. Але ми вважаємо, що наші глядачі, які не подивилися весь матч і в кого немає нішевого телеканалу, мають право дивитися нарізку відеофрагментів. Ми можемо показати НХЛ, НБА, ми з ними домовляємося, купуємо. Навіть матчі чемпіонату Іспанії, Кубку Англії, Бундеслігу, чемпіонати Голландії, Франції можемо показати, а українську Прем'єр-лігу не можемо. Відповідно, це відштовхує глядача, тому що він, перш за все, хоче бачити своє. Те саме питання, наприклад, про біатлон. Слава Богу, цього року телеканал «ICTV» купив права у «Першого національного» на відеофрагменти, і ми показуємо нашим телеглядачам українські перемоги на етапах Кубка світу з біатлону. Наш телеканал пішов на це навіть без спонсора. Нам важливо, щоб наші глядачі знали про спортсменів, про перемоги. Думаю, що «Перший національний» не так багато людей дивиться з тих, хто цікавиться біатлоном.

 

- Це єдиний транслятор в Україні, який показує біатлон. Як показує практика, це доволі популярний вид спорту, в них є рейтинги...

- Є, але не всі люди можуть подивитися цю трансляцію, бо вони часто відбуваються о 14:00-15:00 в будні дні. Саме для цього існує новинний доступ, який передбачений для телеканалів, щоб люди в новинах подивилися. Я переконаний в тому, що з часом усі трансляції все-таки будуть зсуватися в бік нішевих телеканалів, в інтернет, і на загальнонаціональних телеканалах будуть з'являтися тільки найрейтинговіші трансляції, наприклад, «Динамо» - «Шахтар», чи, як в Америці, трансляція Супербоулу, це взагалі феноменальна подія. Все інше має бути в нішевих телеканалах і в новинах. На жаль, у нас цього немає, і спортивні асоціації не бачать в цьому потреби. Набагато простіше виграти медаль і попросити гроші в держави, у Міністерства спорту. Так, виграти медаль дуже важко, але про це потрібно розповідати. Ми повинні зробити комунікацію між ЗМІ і спортсменами. Її, на жаль, теж немає. Не всі федерації, асоціації розуміють важливість цієї співпраці.

 

- Скільки коштують права на відеофрагменти біатлону, які ви купили у «Першого національного»?

- Не знаю, наскільки я можу розголошувати цю ціну, але це доступно для будь-якого телеканалу. Всі телеканали були повідомлені про це, «Перший національний» розіслав листи з пропозицією, яка була, як на мене, дуже адекватна, це невеликі гроші. Там не йде мова про тисячі доларів, навіть не про сотні доларів.

 

- Телеканали мають можливість спілкуватися з федераціями, щоб робити трансляції власними силами?

- Робити якісну телетрансляцію - теж доволі затратна процедура. Наприклад, трансляція одного матчу може коштувати близько двадцяти тисяч доларів.

 

- А якщо розглядати не футбольний матч, а боксерський поєдинок або інший менш рейтинговий вид спорту?

- Телеканал вкладає гроші у виготовлення трансляції, він витрачає свій ефірний час, а люди не дивляться. Люди не знають про це або не хочуть дивитися, або їм цікавіше подивитися потім в інтернеті. Врешті-решт виходить те, що у телеканала дуже падають рейтинги, і телеканал більше втрачає, ніж заробляє. Тому телеканали йдуть на те, щоб взагалі відмовитися від таких трансляцій, тому що люди не дивляться. За кордоном спортивні телетрансляції - це бізнес, трансляції дивляться, на матчі ходять повні стадіони, повні зали, незалежно від виду спорту. В Україні не на всі футбольні матчі приходить навіть половина стадіонів. Тому я думаю, що повинна бути державна політика, тому що переважна більшість спортсменів знаходиться на зарплаті у держави, вони всі у держави на контракті. Держава їх підтримує, як може, натомість популяризації спортсмена немає. Я вважаю, що все-таки олімпійський чемпіон в Америці - це людина, на яку всі рівняються. У нас часто олімпійських чемпіонів навіть не знають в обличчя. Я думаю, що і держава повинна трошки підключатися до того, щоб популяризувати персоналії, наших спортсменів. Спортсмени, як правило, доволі скромні люди. Їхня робота - виграти, як вони вважають, і на цьому все. А потрібно ще популяризувати, розвивати це. На жаль, цього немає.

 

- Ви вважаєте, що держава повинна вкладати кошти в такий спортивний продукт?

- Держава теж повинна вкладати гроші в популяризацію спорту. Взагалі спорт - це державна політика, це ні для кого не секрет. В нас є навіть Міністерство спорту. Якби це не було державною політикою, напевно, такого міністерства не існувало б. Тому я думаю, що міністерство повинно робити зі своїх спортсменів, які знаходяться у нього на контракті, героїв. Вони повинні бути на рекламі, мають бути якісь соціальні проекти. Спортсмени, які досягли чогось на міжнародній арені, повинні бути впізнаваними в Україні. Скажімо, коли Кличко з'являється на телебаченні, люди дивляться, їм цікаво. Чому так не цікавляться долею інших спортсменів, олімпійців, які теж багато чого досягли? Чому наші олімпійці їдуть з України? Тому що вони не відчувають уваги. Олімпійцям набагато важливіше відчувати увагу, підтримку людей, ніж отримувати гроші. А коли у них буде увага і підтримка людей, тоді спонсори самі знайдуться і будуть підтримувати, тому що кожен хоче доторкнутися до великого. Є великий спортсмен, наприклад, Кличко, всі бажають бути біля нього (я маю на увазі спонсорів). Якщо в нас буде ще великий спортсмен, люди будуть і до нього тягнутися, і будуть слідкувати за його успіхами, і тоді трансляції біатлону, плавання, фехтування та інших видів спорту будуть більш успішними. Тому, перш за все, я думаю, що повинні бути герої. На жаль, спортсмени для українців не є героями. Хоча особисто я бачу, чого їм інколи вартує досягати результатів, як до них ставляться наші державні чиновники. Мені їх шкода, вони не є героями для наших чиновників.

 

- Ви готові платити нішевому телеканалу за те, щоб подивитися, наприклад, плавання?

- Я і так плачу за це, тому що вдома я використовую кабельне телебачення. Я плачу провайдеру за те, що він мені дає. Тобто якусь частину грошей я за це плачу. Але, скажімо, так, як в Америці відбувається з боксом, коли ти за трансляцію конкретного бою повинен заплатити додаткові гроші, я навряд чи буду, тому що я знаю, що можу подивитися це на безкоштовному телеканалі. Якщо навіть не зможу подивитися на безкоштовному телеканалі, то я зможу подивитися це в інтернеті. В інтернеті можна безкоштовно подивитися всі спортивні події з повторами у будь-який зручний час. Поки в нас повністю не будуть дотримуватися авторських прав, я думаю, нічого не буде. Нецікаво телеканалу витрачати гроші на те, що потім в нього крадуть і покажуть всі, якщо за це не заплатив спонсор. А спонсору це може бути цікаво. Якщо спонсор заплатив за трансляцію, вона була цікавою, інтернет розтягнув її, то таким чином спонсор може рекламуватися.

 

- А якщо в нас всі дотримуються авторських прав, яка має бути мінімальна вартість трансляції для вболівальника, щоб хоч якось окупилась ця трансляція для телеканалу і ще й заробити на цьому?

- Це дуже важке питання. Немає конкретної цифри. Телеканал - це дуже гнучка система, дуже багато чинників впливає на формування ціни. Працюють цілі аналітичні відділи, які рахують, чи буде це збитково для каналу, чи ні. Але я впевнений в тому, що будь-яка трансляція буде цікавою і рейтинговою, якщо в ній будуть впізнавані і дуже популярні особистості. Жодний телеканал не відмовився б від трансляції боксу за участю Володимира Кличка. Інша річ - скільки це коштує. Але будь-який канал буде за це сперечатися. Чемпіонат Европи, Ліга чемпіонів - теж цікаво, тому що люди дивляться. Там грають «розкручені» футболісти, тому це буде цікаво телеканалу. Плавання... На жаль, зараз в нас немає таких відомих спортсменів, як була Клочкова, Лісогор, Силантьєв. Зараз в нас відбувається зміна поколінь. Про Говорова, про Зевіну знають переважно або фахівці, або палкі фанати, або люди, які регулярно дивляться новини спорту. Іншого виходу зараз в нашій ситуації, крім як популяризуватися через новини спорту, через зовнішню рекламу, через якісь соціальні проекти, немає. Це моє особисте переконання. Більшість приходить дивитися не футбол. Раніше ходили дивитися на Блохіна, на Бєскова, зараз на Ярмоленка, напевно. Цікаво подивитися футбол, але люди слідкують за персоналіями, їм потрібні герої.

 

- У нас герої так не поводяться. Ярмоленко, вийшовши за стадіон, не буде три години стояти. Це не Кріштану Роналду, який може собі це дозволити...

- Сьогодні дивився ролик, де Кріштіану перевдягнувся в бомжа, пограв з хлопчиком, і потім зняв свою маску. Це, я думаю, теж був рекламний трюк. Але цього не вистачає. Часто журналісти, які стоять після матчу, чекають на футболістів, щоб взяти у них коментар, футболісти просто махають на них рукою, хоча ми так само виконуємо свою роботу. Це неповага не лише до мене як журналіста, але й до глядача. Як може глядач поважати футболіста, якщо він ставить себе вище? Ми, журналісти, дуже часто зіштовхуємося з хамством футболістів після матчу. Так, вони втомилися, змерзли, їм важко, вони відіграли, але це їхня робота. Я теж після футболу хочу спати, я змерз, але це моя робота, і я її виконую.

 

- Запитання від уболівальника. Громницький писав у Фейсбуці про те, що на телеканал «XSPORT», який закрився у грудні, він витратив 47 чи 48 мільйонів доларів, а на рекламі було зароблено близько мільйона. Це реальні цифри?

- Я думаю, що ці цифри абсолютно реальні. Тим паче, якщо Громницький про це написав, він знає, про що він говорить. Я переконаний в тому, що це правда. Зараз спортивні телеканали в Україні, на мою думку, не можуть бути бізнесом: це або чиясь забаганка, або є якийсь потужний інвестор, який думає, що це може стати бізнесом. Є невдалі стартапи, і це може бути прикладом таких невдалих стартапів. Мені здається, що в Україні спортивний телеканал потрібен, але зараз він не на часі, тому що зараз Україна не може собі дозволити спортивний телеканал, який би сам себе окуповував. Мене ніхто не переконає в зворотньому, тому що людям повинно бути цікаво, а в нас немає, по-перше, такої кількості спортивного контенту, щоб заповнювати цей телеканал, а по-друге, нецікаво більшості спонсорів, брендам спонсорувати нішевий телеканал, тому що в такого каналу вузька аудиторія. Набагато вигідніше вкласти гроші, скажімо, в якусь цільову акцію чи в пряму рекламу на загальнонаціональних телеканалах. Витрати для спонсора будуть такі ж самі, а ефективність - зовсім інша.

 

- Запитання від уболівальника. Якщо раптом Ринат Ахметов припинить спонсорувати телеканал «Футбол», як вважаєте, є вірогідність того, що канали зникнуть? Хоча в них куплені права на трансляцію на декілька років вперед...

- Не знаю, я не можу про це сказати, тому що не знаю їхньої бухгалтерії, їхньої кухні. Але я думаю, що все-таки телеканал хотів би заробляти більше, ніж він заробляє. Будь-який телеканал до цього прагне. Але те, що «ICTV» зараз не може дозволити собі трансляцій, це правда.

 

- Які рейтинги ранкових випусків спортивних новин на «ICTV»?

- Програма «Факти» стабільно входить в число лідерів новин в Україні, на рівні з новинами «Інтера», «1+1», «СТБ», «України», тому конкуренція постійно зростає. «Факти» бувають і першими, і другими, і третіми новинами. До мільйона людей точно дивляться ранкові «Факти», є рейтинги, які можуть це підтвердити. Коли більше, коли менше, але все одно аудиторія є, попит на спортивні новини є, інша річ - що вони не такі великі, як хотілося б. Спонсори не готові вкладати гроші в виробництво спортивного телепродукту, бо це дуже дорого. Спонсор не думає про те, що краще для іміджу країни, для спортсмена. Це те, про що має думати і дбати держава. Спонсору цікаво вкласти гроші в те, що дасть прибуток. Він вкладає гроші в якогось спортсмена, заробляє на чомусь іншому. Наприклад, футбольний клуб вклав гроші в купівлю відомого футболіста. Можливо, цей футболіст не дуже добре грає, але вони заробляють на футболках, на м'ячах, на сувенірах з його номером та ім'ям.

 

- «Атлетико» Торреса вже окупив за перший тиждень продажу футболок...

- Так. Торрес не забивав, а тут в Кубку скільки... Думаю, що рейтинги і ціна Торреса виросли. Можливо, навіть зможуть його ще раз продати, але на футболках вони точно заробили.

 

- «Реал» звітувався за те, що Хамеса купили за божевільні гроші, і за місяць на футболках і рекламі вони повністю окупили його трансфер...

- Це те, чим може платити глядач, вболівальник спортивному клубу. Якщо б наші футбольні клуби частіше з'являлися в новинах, якщо б вони працювали з людьми, які не є палкими фанатами, але цікавляться футболом... Якщо дитина постійно бачитиме, що якийсь гравець забиває, рано чи пізно вона захоче футболку з написом того чи іншого футболіста, і батько піде в конкретний магазин і придбає за немалі гроші. І це окупиться, гроші повернуться клубу. Тому вкладання у телевізійний продукт для спортивних клубів, федерацій, я впевнений, є прибутковим і корисним. На жаль, цього ніхто не робить.

 

- Де ви читаєте спортивні новини?

- У мене відкривається багато вікон в інтернеті. По-перше, всі провідні українські спортивні сайти, тому що колеги інколи відслідковують інформацію швидше, ніж я. Також телеканал «ICTV», де ми всі маємо підписку на міжнародні агенства, ми купуємо у них відео. В першу чергу, мова йде не про інформацію, а про відео. Якщо на телебачення немає відеокартинки - немає інформації. Плюс офіційні сторінки клубів, спортсменів, змагань. На щастя, зараз в нашу еру інтернету це просто зробити: і статистику знайти, і провести мінімальну аналітику. Тому дуже багато сайтів я щодня перечитую. Навіть коли я вдома, коли відпочиваю, все одно у мене в телефоні є кілька спортивних закладок, я зайшов, швиденько прочитав інформацію. Це в мене такий інформаційний наркотик, все-таки я вже 16 років працюю в спортивній журналістиці, я вже не можу без цього.

 

- Ви щойно розповідали про те, що бувають неприємні моменти, коли потрібно взяти інтерв'ю. Що можете згадати приємного у вашій кар'єрі спортивного журналіста?

- Все погане, що з нами трапляється, журналісти намагаються відразу забути. За один день може стільки поганого статися, особливо на великому турнірі, на чемпіонаті світу, наприклад, то ти змушений шукати інформацію, здобувати її. Часто це супруводжується сутичками з охоронцями, з іншими людьми, які не розуміють специфіку твоєї роботи. Тому негативне намагаєшся відразу забути. З приємного щось конкретне не скажу, але мені завжди дуже приємно, коли я знаю, що закінчився, наприклад, футбольний матч і я першим встиг дати цю інформацію в ефір. Було дуже часто, коли ми виходили ввечері в ефір, і під час ефіру були якісь змагання, матчі, і ти в прямому ефірі казав результати спортивних подій, які щойно закінчилися. Особливо приємно, коли перемоги. Мені приємно працювати на межі, коли ти знаєш, що ти краще і швидше видав інформацію в ефір.

 

- Скільки було великих турнірів за вашу кар'єру?

- Був на перших Юнацьких Олімпійських іграх у Сінгапурі, на чемпіонатах світу з плавання, на багатьох матчах Ліги чемпіонів, збірної України та багатьох інших. Найважливіше не те, на яких ти був турнірах, а те, як ти там відпрацював і як виступила наша команда. Коли виграють наші спортсмени, журналісти тішаться, як діти, напевно, не менш, ніж спортсмени. Ми зацікавлені в тому, щоб наші спортсмени вигравали, щоб нам було, про що розповідати.

 

- Ви вболіваєте за якусь конкретну футбольну команду, наприклад, в Україні?

- Це питання дуже провокативне. За будь-яку команду ведучий спортивних новин вболівати не може. Якщо я буду вболівати за якусь конкретну команду, і вона гратиме з кимось, я буду на боці своїх улюбленців, і я буду необ'єктивним. Я зможу таким чином образити фанатів іншого клубу, іншої команді. Я повинен бути об'єктивним. Новини - річ об'єктивна. Ми подаємо факти, тому ми так і називаємося. Ми даємо лише інформацію, а всі можуть робити висновки самостійно. Виняток у вболіванні лише тоді, коли грає збірна України або коли українці виступають на міжнародних змаганнях. Тоді мої симпатії та вболівання на боці України, і це може проскочити в ефірі. За конкретний клуб, навіть якщо вболіваю, я вам цього не скажу. Для новинного журналіста найбільше зло - коли його звинувачують у необ'єктивності. Тому в мене така позиція.

 

- Невже ви не навчилися за стільки років розмежовувати - сьогодні провів ефір, а завтра пішов на стадіон вболівати?

- Ходжу на стадіон, але я намагаюся це робити обережно, щоб люди менше бачили, за яку я команду вболіваю.

 

- Який останній футбольний матч подивилися наживо?

- Це було минулого року, на стадіоні було дуже холодно. Це був матч збірної, а який саме, я не пригадую.

 

- Запитання від уболівальника. Який ваш улюблений вид спорту? Можливо, ви якомось спортом займаєтесь? Скільки разів зможете підтягнутися?

- Я перекладину місяць тому почепив, вона в мене з брусами, я більше бруси полюбляю. Давно не підтягувався. Думаю, небагато підтягнуся, не більше п'яти разів. Я більше або на брусах, або віджиманням займаюся. Професійно я жодним видом спорту не займався. Грав на рівні району у волейбол, коли ще навчався в школі, але на тому мій спортивний досвід закінчився. Я не є професійним спортсменом і ніколи цього не прагнув.

 

- У «ICTV» була футбольна команда журналістів...

- Я не думаю, що це можна назвати професійним спортом. Наша редакція представлена, хлопці грають у футбол. Я щотижня зі своїми друзями по дві години граю у баскетбол, але, знову ж таки, це не є професійно, ми бігаємо задля свого задоволення. До речі, палець вибив, до сих пір болить. Мені подобається грати у баскетбол.

 

- Запитання від уболівальника. Якими мовами досконало володієте? В яких країнах були?

- Є такий додаток у Фейсбуці, де можна відзначати країни, нещодавно я відзначав, в мене набралася 41 країна. Працювати ще є, над чим, в світі трохи більше двохсот країн. Якщо відкинути країни, в які не хочеться їхати, то мені ще достатньо роботи. Якщо я за свої 34 роки побував тільки у сорока країнах, то за решту мені треба як мінімум не скидати темп, а можливо, й надолужувати.

Думаю, що я досконало не володію жодною мовою, тому що немає межі для досконалості. Розмовляю українською, російською, англійською. Почав вивчати польську, перший рівень закінчив, збираюся з силами, щоб піти на другий рівень. Я не поляк, але прізвище мене все-таки зобов'язує. Думаю, що поляки в мене в сім'ї колись були. Бажання вивчити польську в мене є, тому я займаюсь польською, хоча зараз трошки призупинився.

 

- Ви, напевно, їздили з футбольними командами, клубами на виїзди. Були якісь історії? Ви інакше починаєте ставитися до спортсмена, коли він сидить поруч і грає у карти?

- Вони всі живі люди. Єине, чого я не розумію - хамства з боку спортсменів. Як правило, цим грішать футболісти, не всі, але деякі персонажі є. Вони вважають, що ми просто надокучливі бджоли чи мухи, заважаємо їм жити, хоча ми насправді робимо свою роботу і допомогаємо жити їм, тому що ми розповідаємо про них. Є певні футболісти, з якими мені неприємно спілкуватися, і я, напевно, ніколи не буду з ними спілкуватися. Якщо буде вибір, в кого взяти інтерв'ю, то є список футболістів, до яких я не підійду, тому що не вважаю їх порядними. Хоча цей список дуже короткий, переважна більшість футболістів все-таки не така.

Завжди на виїздах футболісти живуть окремо від журналістів. Якщо про інші види спорту... Останнє, де я був, це на чемпіонаті світу з плавання, я спілкувався і з плавцями, і зі стрибунами у воду. Це абсолютно приємні, цікаві люди, такі самі, як ми. З ними дуже комфортно і легко спілкуватися. В них немає гонору, хоча це можуть бути олімпійські чемпіони, призери чемпіонатів світу, переможці.

 

- Запитання від уболівальника. Куди ви витратили гроші з «Останнього героя»?

- На житло.

 

- Що вам дав той досвід?

- Від дав мені багато чого саме в розумінні життя, наскільки люди можуть бути підступними, або, навпаки, наскільки вони можуть бути друзями, навіть в ектримальній ситуації. Зрозумів, що не так багато людині потрібно для життя (харчування, побутові гаразди). Зрозумів, наскільки ми не цінуємо наше життя, наскільки ми не помічаємо якихось простих речей: зоряного неба, усмішки чи підтримки друга. Ми всі женемося за чимось більшим, а життя минає. Такі філософські речі прийшли, хоча з часом вони вже притупилися, з того часу пройшло майже чотири роки. Це усвідомлення в мене залишилося, хоча все одно цивілізація бере своє.

 

- Навіщо ви хотіли йти в Київську міську раду? Що ви хотіли змінити?

- Як у всіх українців після кривавих подій минулого року, в мене склалося враження, що зміни можливі і що треба змінювати, не чекати, поки це хтось зробить. Але я зіткнувся з двома величезними проблемами. Перша - нерозуміння людей, що таке вибори. Люди вибирають не головою, а гаманцем або залежно від того, хто симпатичніший. Друге - я побачив, як багато у владу знову полізло людей, які ще місяць тому підтримували злочинний режим, працювали на представників злочинної влади. Потім вони швиденько перефарбувалися, навіть у кольори партій-переможців - і спокійненько собі йшли. Я був проти цього. Я думав, що люди навчилися выдрізняти біле від чорного, бачити вовків в овечих шкурах. На жаль, вони цього не побачили. Проблема навіть не в тому, що я не пройшов як депутат. Насправді я не думаю, що це була ціль усього мого життя - стати депутатом Київради. Але я зрозумів, що переважна більшість людей або не хоче змін, або просто не розуміє, наскільки важливі їхні голоси у цьому процесі. Чесно кажучи, я був розчарований в тому, що люди не хочуть заглиблюватися в суть. Вони поверхнево побачили когось, хто належить до якоїсь відомої партії чи блоку, і проголосували за них.

 

- Ви будете ще робити спроби?

- Зараз я не можу про це сказати. Станом на сьогодні я не планую. Мені набагато цікавіше працювати на телебаченні, в новинах, мені цікава динаміка цього життя. Політика - це дуже важливо. Можливо, я не готовий ще до цього, зараз я не бачу свого місця в політиці. Можливо, через деякий час я зрозумію, що я можу щось змінити. Без цього розуміння я не бачу сенсу туди йти.

 

- Як на телеканалі поставилися до вашого рішення балотуватися? Підтримали?

- Це був мій вибір. Я на телеканалі про це повідомив, керівництво відреагувало абсолютно нормально. Єдине було моє прохання, на яке керівництво пішло: на весь період кампанії я взяв відпустку, щоб жодним чином моя робота не впливала на процес, щоб мене не звинуватили у необ'єктивності. Тому телеканал надав мені відпустку на цей час, я пішов у відпустку за власний рахунок, і повністю присвятив себе роботі над своїм політичним образом. Напевно, робота була невдалою, якщо я не в Київраді. Хоча я не можу сказати, що засмучений. Насправді я навіть десь і задоволений, що так сталося.

 

- Ви свою кампанію самі оплачували чи у вас були спонсори, які вас підтримували?

- Перевага цієї кампанії була в тому, що вона була дуже недорога і швидкоплинна, всього три тижні було. Плюс я заручився підтримкою однієї із політичних сил, яка допомагала в деяких організаційних питаннях. Округ невеликий, я щодня обходив весь округ, спілкувався з виборцями, розказував, показував. Але, на жаль, за три тижні з усіма поговорити не можна, навіть якщо зважати на те, що мій округ невеликий, всього трошки більше тридцяти тисяч виборців. Але таку кількість обійти за три тижні дуже непросто. Напевно, мені щось не вдалося.

 

- Чи можливі на «ICTV» найближчим часом якісь спортивні трансляції, наприклад, чемпіонат світу з хокею в нашому дивізіоні?

- Чемпіонат світу з хокею в нашому дивізіоні, думаю, навряд. Хотілося б, але не думаю, що це можливо. Дуже хотілося б, щоб були трансляції, але навряд чи вдасться це здобути ефірному телеканалу, такому, як «ICTV». Це бізнес. Канал не може працювати собі в збиток, тому що треба виплачувати зарплату працівникам, оплачувати якісь технічні видатки. Я працюю в цьому напрямку, щоб розширилося хоча б інформаційне спортивне мовлення, тобто спортивні новини. Думаю, що це можливо. Я докладу максимум зусиль для того, щоб спорту ставало більше хоча б у форматі спортивних новин. Я не розумію загальнонаціональні канали, які повністю відмовилися від новин спорту. Це, як мінімум, непатріотично щодо наших глядачів і спортсменів, хоча багато каналів заявляє про свій патріотизм.

 

- В якому форматі вам цікава загальноспортивна програма? Вам цікаві такі програми, ток-шоу? Чи потрібні вони?

- Вони цікаві. Можливо, потрібні. Але треба чітко розуміти, чи потрібні вони глядачам, і для цього працюють аналітичні групи, які це вираховують. Всі комерційні телеканали керуватимуться тим, що потрібно глядачам. І лише один телеканал в Україні може керуватися тим, що потрібно державі - це «Перший національний». Це той телеканал, який може нести виховну функцію, він може прищеплювати любов до спорту, може вкладати гроші в програми, які спрямовані на виховання населення. Інші телеканали будуть іти на поводу у бажань глядачів, тому що спонсор платить за глядача. Спонсору цікаво, щоб дивилися телеканал, тому канал буде робити все, щоб його більше дивилися. А якщо люди не дивляться спортивні телетрансляції, телеканал, напевно, від них відмовиться.

 

Спілкувалася Тетяна ЯЩУК, текстова версія - Дарія ОДАРЧЕНКО