Под микроскопом: Гран При Японии

На жаль, побоювання щодо можливих наслідків погодних умов виявилися значно серйознішими ніж можна було уявити і тепер зовсім не гонки стали основним об’єктом дискусії довкола етапу на Сузуці.

 

Аварія Б’янкі та її наслідки змушують вкотре замислитися над тим, що саме пішло не так і яким чином можна уникнути таких ситуацій в майбутньому, а той факт, що президент FIA вимагає детального звіту про дії відповідальних осіб більш ніж очевидно говорять, що Федерація буде шукати відповіді не тільки на одвічне питання про винних, а й про те що робити надалі. Чи правильно діяв Чарлі Уайтінг, не випустивши на трасу машину безпеки після вильоту Сутіла? Чи повинні були маршали одразу викотити на узбіччя трактор для евакуації розбитого Sauber? Чи правильним було дотримуватися графіку проведення Гран Прі, знаючи що негода не дасть можливості провести гонку в нормальному режимі?

 

Дирекція гонки діяла за стандартним протоколом і ніщо не обіцяло таких тяжких наслідків – на ділянці, де через аквапланування втратив контроль над машиною й вилетів Адріан Сутіл, практично миттєво з’явилися подвійні жовті прапори, а це однозначний сигнал для пілотів, що вони не просто мають бути обережними, а готовими скинути швидкість аж до повної зупинки. Зрештою повз місце вильоту Сутіла без особливих проблем змогли проїхати інші пілоти – Жюль не їхав одразу позаду Sauber німця. Та й за свідченнями Міки Сало в тому повороті француз їхав достоту швидко, хоча безперечно мав зважати на подвійні жовті прапори. Проте Б’янкі свідомо або ні знехтував очевидними для пілота Формули 1 правилами.

 

Те, що відбулося далі одні називають збігом обставин, інші – закономірним результатом, уникнути який можна було б раніше. Викликати на трасу машину безпеки – уявіть собі якби в кожній дощовій гонці після вильоту пілотів Уайтінг відправляв спочатку пейс-кар і тільки потому евакуатор – чи сподобалися б такі дії командам (особливо тим, які від стискання пелотону програвали б у подальшому й опинялися б у невигідному становищі), пілотам, які мали відрив від інших, а потім його позбулися, та й самим уболівальникам, зрештою складно не погодитися, що за наявності сучасних комунікаційних можливостей, насамперед індикації на кермі та радіозв’язку пілота з боксами, випускати щоразу автомобіль безпеки недоцільно. Раз так, значить необхідно чітко встановити критерії коли його поява є необхідною, а коли достатньо аби пілоти скинули швидкість і просто їхали повільніше.

 

Звісно коли мова йде про такі тяжкі наслідки як у випадку з Б’янкі, заднім числом всі починають розуміти та розказувати що треба було робити, проте саме на цьому прикладі ми бачимо, що навіть тепер вкрай тяжко дати однозначну відповідь про те чи потрібен був на трасі автомобіль безпеки чи ні. Особливо складно про це говорити з огляду на те, що Бернд Майландер знаходиться на піт-лейн, тож далеко не всіх пілотів зможе швидко зібрати позаду себе.

 

Стосовно евакуатора – звісно чим швидше буде прибрано розбиту машину з узбіччя, тим безпечнішими будуть умови для всіх, в тому числі й для гонщиків. Інша справа, що коли є реальна небезпека вильоту інших пілотів в тому самому місці, то можливо поспішати прибирати завмерлий автомобіль і недоцільно. Зрештою, навіть якби Б’янкі врізався в «припарковану» машину Сутіла наслідки були б не такими жахливими. Щось підказує, що саме евакуатори стануть цапами-відбувайлами, а FIA зобов’яже власників автодромів прикупити мобільні крани, які без виїзду в зону безпеки, а отже без загрози, що в них можуть влетіти інші машини, будуть здатні прибрати розбиті машини. Тим паче, що в пам’яті багатьох і FIA в тому числі минулорічна смерть маршала в Канаді, де евакуатор зіграв свою фатальну роль.

 

І ще – якби FIA, розуміючи що тайфун все-одно суттєво впливатиме на хід недільних подій перенесла з міркувань безпеки гонку на одну-дві години, все могло відбутися інакше. Так, FOM i Honda (як власник та організатор Гран Прі) були зацікавлені в тому, щоб на трибунах зібралися всі уболівальники, а телеканали показали гонку протягом заздалегідь відомого усім часу, проте коли абсолютно відомо, що наприкінці гоночної дистанції рівень освітлення й видимості може бути недостатнім, то хіба інтереси глядачів виходять на перше місце в порівнянні з потенційною небезпекою для пілотів? І знову все вкрай складно й суперечливо, адже переніс старту гонок в Мельбурні, Сепангу, Сузуці на більш пізній час Екклстоун пояснював турботою про глядачів з найбільшого для нього ринку – Європи.

 

Та якщо згадати минулі роки (зокрема малайзійський етап п’ятирічної давнини), то саме погодні дощові умови в купі з сутінками можуть завадити відновленню гонки, а хіба цього прагнуть глядачі по всьому світі – дивитися як одні пілоти мовчки спостерігають на краплі дощу, інші їдять морозиво, треті попивають енергетичні напої, а потім виявляється, що занадто темно і продовження перегонів не буде. Звісно у нашому конкретному випадку з тайфуном було майже нереально підгадати оптимальний час для початку гонки, бо дощило над Сузукою постійно, так само як час від часу опади ненадовго припинялися. Та це залишиться питанням для майбутнього вирішення – можливо варто повертатися до більш раннього часу старту гонок, аби не завершувати їх в сутінках, аби пілоти бачили куди і як вони їдуть, а ми переживали за результат гонок, а не здоров’я пілотів.

 

Зрозуміло одне – FIA мусить реагувати, часи Макса Мослі, який міг все списати як на трагічний збіг обставин, так і на самого гонщика, в минулому, Жан Тодт не може робити вигляд що «в Багдаді все спокійно», коли спокій тільки сниться. Випускати машину безпеки після кожного вильоту пілотів, це сильно змінити хід гонки, а можливо навіть і вплинути на її підсумковий результат – Флавіо Бріаторе не дасть збрехати. Зрештою часті появи автомобіля безпеки зроблять гонки більш непередбачуваними, проте варто пригадати старт сезону 2012, коли протягом перших семи етапів було семеро різних переможців, а все завдяки непередбачуваності роботи шин. Чи хотітимуть команди, пілоти й уболівальники таких наслідків – сказати непросто. Залишити все як є – значить визнати, що організатори та дирекція гонки все робили правильно в даних умовах, а винен один тільки Б’янкі, бо не скинув швидкість в такому непростому повороті. От тільки звинувачувати одну людину, чиї життя, здоров’я та кар’єра повисли в повітрі, й навіть лікарі відмовляються робити будь-які прогнози – справа невдячна.

 

Що ж стосується самого уїк-енду, то і тут ми маємо справу з новиною, яка суботнього європейського ранку мала ефект інформаційної бомби, про існування якої нібито було відомо, але коли це стало фактом вибух був неймовірної сили. Звісно мова йде про Себастіана Феттеля і його перехід в Маранелло, чутки ходили давно, та ніхто не вірив що таке можливо саме в сезоні 2015. Що ж, це означає тільки те, що п’ятирічний роман Ferrari й Алонсо завершується. Причому це стає історією сумною – один з найкращих в пелотоні пілотів так і не зміг взяти титул з командою-легендою.

 

Сумно буде й тоді, якщо виявиться, що для Фернандо не знайдеться місця за кермом наступного року: в Mercedes і Red Bull місця зайняті, McLaren наполягає мінімум на дворічному контракті, в той час як Алонсо прагне потрапити в Браклі у 2016-му. Кажуть, що в одну річку неможна увійти двічі – а як щодо можливості Фернандо рік перекантуватися в знайомій команді з Енстоуна, що після його тріумфальних років змінила назву на Lotus? Не в Marussia з Caterham йому рік перечікувати. Ну а Феттель постарається повторити шлях свого легендарного співвітчизника – допомогти створити дрім-тім та здобути з нею чемпіонську корону, а краще кілька.

 

Мабуть є певний символізм в тому, що Алонсо зійшов, а команда взагалі залишилася без очок – тепер носити хрест лідера Скудерії доведеться Себастіану і ніхто не може сказати чи правильним було його рішення. Проте як і у випадку з Хемілтоном (коли британець покинув лави рідної для нього McLaren) не поважати бажання топ-пілота довести всім, що перемагати він  може не тільки за рахунок машини, створеної генієм Едріана Ньюї.

 

Цьогорічна ж боротьба за титул ризикує перетворитися на історію випробувань та підсумкового тріумфу Льюіса Хемілтона. Британець більш ніж упевнено переміг, збільшивши відрив від Росберга вже на 10 очок. Звісно такий відрив нікому нічого не гарантує, та якщо зважити на останні гоночні результати складно не помітити, що Льюіс знаходиться на підйомі, а Ніко після помилки в Монці, технічних проблемах в Сінгапурі та проблемами з машиною в Сузуці втрачає ініціативу. Власне вже втратив, але ще може надолужити, от тільки треба цим зайнятися вже в Сочі, бо потім чемпіонський поїзд можна вже й не наздогнати. Жирний плюс Льюісу за перемогу та безліч питань до німця стосовно гонки та проблем з балансом.

 

Хоч погодні умови повною мірою не дозволили насолодитися боротьбою та обгонами, проте новий лідер Red Bull у черговий раз порадував своїми маневрами там, де ніхто інший навіть не пробував бодай щось вдіяти:

 

 

 

Звісно Масса і Боттас навряд чи були в захваті від сміливості та нахабства (в гарному з гоночного погляду сенсі) Ріккардо, проте залишити без уваги старання Даніеля просто неможливо.

 

В'ячеслав КОБРЖИЦЬКИЙ, Sport.ua