Петар ЗАНЕВ: «Русский язык выучил в Луцке»

Лівий захисник луцької «Волині» напередодні матчу із «Іллічівцем» дав інтерв`ю клубній прес-службі

- Петаре, знаю, що футбол для тебе завжди був справою родинною…
- Так, мої тато і дідусь також були футболістами. Батько – непрофесійним, а дідусь грав на рівні другої-першої ліги. Футболом займався і мій брат і, чесно кажучи, він мав більше таланту та наснаги для футболу, ніж я. Але травми завадили йо го кар’єрі. Я почав грати з 12 років, а у чотирнадцять розпочав займатись у футбольній школі «Септемврі» (Сімітлі), де моїм тренером був Петр Цвєтков, який використовував провідні методики знаменитих своїми вихованцями футбольних шкіл Нідерландів. «Септемврі» виховала, наприклад, Бербатова, Манолєва – зірок болгарського сучасного футболу. Через кілька років школа переїхала до Благоєвграда і я вже там у 17 років дебютував в дорослому футболі. Це була команда «Пірін». Через півтора ми вибилися до елітного дивізіону Болгарії. В матчах за «Пірін» мене помітили тренери топ-клубу Болгарії - «Літекса» з Ловеча. Так вийшло, що перший матч за нову команду я зіграв проти свого першого клубу – «Піріна» у квітні 2006 року.

- Влітку 2007 року на правах оренди ти перейшов до іспанської «Сельти». Чому так сталося?
- Туди мене покликав Хрісто Стоічков, який очолив «Сельту». Хрісто мене добре вивчив за матчами збірної. Я зіграв кілька матчів, почав розуміти іспанський футбол, але Стоічкова на посаді головного тренера змінив іспанець Лопес Каро. При ньому болгарським гравцям, запрошенимХрісто, уже не так довіряли. Мене відправили в оренду до іншого іспанського клубу - «Расинг Ферроль». Там дограв сезон в основі і повернувся в Болгарію.

- Наступні два сезони у «Літексі» стали, напевне, найкращими в твоїй кар’єрі?
- Так, я виграв усі національні трофеї: чемпіонат, кубок та суперкубок Болгарії. «Літекс» - чи не найкращий клуб Болгарії останнім часом. Ловеч – невеличке містечко, має хорошу базу, власну школу. Зараз, до речі, в команді грають переважно власні вихованці – 19 – 22-річні хлопці...

- Ти навіть отримав приз «Улюбленець фанатів»...
- Так вирішили вболівальники, мені було дуже приємно, адже голосування проводилося відкрите і чесне. Я поважаю емоції і переживання глядачів, адже ми граємо передусім для них.

- Як потрапив до національної збірної?
- В збірну Болгарії мене запросив Христо Стоічков. Я щойно зіграв кілька матчів за «Літекс» і наш легендарний гравець мені зателефонував. Було дуже приємно. Тим більше, що я відразу влився до збірної.

- Ваша збірна зараз претендує на вихід до ЧС-2014. Що змінилося у вас порівняно із колишній відбором?
- Група нам дісталася дуже важко – чехи, вірмени, данці, італійці… Але Любослав Пенєв змінив роботу так, що ми відчуваємо в команді частинкою великої машини, великої ідеї та мрії… А ще тренер дуже багато уваги наділяє індивідуальній роботі із кожним гравцем.

- Як виник варіант із «Волинню», переходом в український чемпіонат?
- По-перше, керівництво «Літекса» вирішило, що гратиме більше з молодими гравцями у складі. Крім того, і мені захотілося трохи змінити обстановку, переїхати в інший клуб. Я трохи порадився із Валентином Ілієвим, якого знав по збірній, і який вже грав колись в Україні. Тепер я гравець луцької «Волині» і дуже цим пишаюся.

- Ти непогано говориш російською…
- Але ж гірше, ніж Валентин Ілієв, правда? Російську більше вивчив тут, в Луцьку, бо в школі краще знався на англійській. Справа в тому, що в Болгарії раніше російську вивчали як другу іноземну. Але згодом батьки вирішили, що важливіше вчити англійську чи німецьку мови… Але зараз за рік в Україні вже добре все розумію, трохи гірше сам можу розмовляти. Взагалі, ваша країна і Луцьк зокрема дуже подобається мені. Тут багато схожого із рідною Болгарією і люди так само емоційні, як в мене вдома і в Іспанії, у якій довелося кілька років жити. Дуже скоро до мене у Луцьк переїде дружина з дітьми. Донька підросте трохи і я їх заберу. Мені завжди приємно грати і спокійно на душі, коли поруч сім`я. До речі, коли мій син приходить на матчі, моя команда завжди перемагає.

ФК «Волинь»