Іван ГУРКО: «У нас, воротарів, теж є свої секрети»

Продовжуючи розповідь про новачків МФК«Кардинал-Рівне» сезону 2012-2013 не можна оминути увагою голкіпера рівнян Івана Гурко.

Народився Іван 27 липня 1987 року в Харкові. Починаючи з третього класу протягом року займався хокеєм, а після цього перейшов у дитячу футбольну школу «Металіста». Першим тренером Гурка був Аркадій Миколайович Панов. Великим футболом Іван займався приблизно до 9-го класу, причому, цікаво, що перші півроку Іван виконував функції лівого півзахисника. Але доля випадку привела його у ворота. В одному із матчів травмувався основний голкіпер дитячої команди, заміни не було, і Іван Гурко погодився зайняти місце у воротах. Після цього юнак облюбував останній рубіж і з того часу постійно виконує функції голкіпера.

Проте, через маленький зріст, як для голкіпера великого футболу, він перейшов у відділення футболу ДФСК «Локомотив» ПЗ. Найбільших результатів юні футболісти «Локомотива» досягли в міні-футболі. І це не дивно, адже в дорожно-фізкультурно-спортивному клубі Південної залізниці з дітьми 1981-1982 р.р. і 1987-1988 р.р. працював Євген Семенович Ривкін. Партнерами Івана Гурка по команді 1987-1988 р.р. були Станіслав Козоріз, Євген Карачевцев, Олександр Кульчицький, Павло Вінокуров, Дмитро Клочко, Дмитро Сорокін, Олександр Волков, Сергій Зінченко, Андрій Чуднов, Олександр Сорокін, як бачимо серед його тодішніх партнерів по команді було багато нині відомих гравців футзалу. Не дивно, що цей колектив, очолюваний нинішнім головним тренером збірної України, у своїй віковій категорії тричі ставав переможцем юнацької першості України.

Два з половиною роки Іван займався в «Локомотиві», а після закінчення 11-го класу пішов у, так звану, відпустку. У цей період часу «Локомотив» якраз готувався заявитися в першу лігу чемпіонату України. На жаль, Іван Гурко до цієї заявки не потрапив, і щоб не втрачати форму почав виступати в чемпіонаті з футзалу на першість міста Харків. Причому для більшої практики виступав одразу за кілька команд, якщо команди грають у різних лігах воротарям це дозволялося.

У сезоні 2006/2007 рр. у першій лізі чемпіонату України заявляється ще одна харківська команда під назвою «ЗБК-5», і її президент клубу Роман Перадзе запрошує Івана Гурка в колектив. Два роки «ЗБК-5» виступав в першій лізі чемпіонату України і двічі були третіми в Східній групі, а в сезоні 2007/2008 ще й здобули право виступати у вищій лізі.

У футзальному сезоні 2008/2009 р.р. команда дебютувала в вищій лізі, але вже під новою назвою – МФК «Моноліт». У цей час президент клубу Перадзе вирішив підсилити команду, і одним із партнерів Івана Гурка став його колега по амплуа і нинішній партнер по футбольному клубу Віталій Дєнюжкін.

Майже чотири роки команда провела в найвищому дивізіоні, а коли вищу лігу перейменували у Екстра-лігу в сезоні 2011/2012 «Моноліт» через фінансові проблеми 26 січня 2012 року припинив виступи. Друга команда грала в чемпіонаті Харкова і після зняття з чемпіонату першої команди кілька її гравців підсилили другу.

У наступному сезоні «Моноліт» продовжив грати в чемпіонаті міста Харкова і не заявився ні в Екстра-лізі, ні в першій, що відповідно не надто влаштовувало Гурка, адже що не кажіть, а рівень міського чемпіонату не порівняти з рівнем чемпіонату України, і Іван почав шукати команду. Проте вибір був не надто великим, а тут якраз із Рівного Андрій Пітуля перейшов у «ЛТК», місце другого голкіпера було вакантним, і Гурко переїхав в обласний центр на Рівненщину.

У серпні на перегляді в Рівному був товариш Івана Андрій Чуднов, він і порадив Гурку звернутися в рівненський клуб, який якраз шукав надійного воротаря. Після повернення МФК «Кардинал-Рівне» з «Кубку Львівщини» головний тренер команди Сергій Піддубний зателефонував Івану Гурку з пропозицією приїхати на перегляд. Після тижневого перегляду на початку вересня між голкіпером і керівництвом клубу були влагоджені умови подальшого перебування Івана Гурка в клубі. Після цього Іван з’їздив додому і повернувся вже безпосередньо перед початком нового сезону. З того часу Іван Гурко разом із Віталієм Дєнюжкіним поперемінно захищають ворота МФК «Кардинал-Рівне».

Іван Гурко неодружений, серце голкіпера рівнян поки що вільне, має вищу освіту, закінчив Харківський національний університет радіоелектроніки. У Рівному знімає квартиру разом з Артемом Фаренюком. У день, коли спілкувалися з Іваном Гурком, рівненський «Кардинал» готувався до чергової гри чемпіонату України, всі гравці завершили тренування, багато хто вже навіть встиг прийняти душ, а Іван все не залишав майданчик самостійно, продовжуючи тренування, і лише коли останній гравець вийшов з роздягальні, голкіпер нарешті залишив майданчик.

- Іване, це вже твій п’ятий сезон у найвищому дивізіоні. Який із матчів тобі найбільше запам’ятався, можливо з позитивом, а можливо з іншої сторони? І чи траплялися курйозні голи?
- Приємно згадувати не ті матчі, де я добре зіграв, а ті, де команда домоглася яскравого успіху. Всяке траплялося в іграх. Були і курйозні м’ячі. З останніх пригадую грудневий перший матч у Львові з «Енергією», коли мене атакував Макаєв – не вибив м’яч, а навпаки, викотив якраз під удар набігаючому Ковалю, який відкинув його назад уже вільному Макаєву, і тому нічого не залишилося, як відправити м’яч у порожні ворота. А з матчів залишився в пам’яті останній кубковий з «Локомотивом». Звісно прикро, що програли, але перемога була такою близькою.

- Тим більш, що хлопцям вдалося зрівняти рахунок, а ось у футбольній лотереї більше пощастило гостям. А в яких із пенальті суперник найближче був до невдачі?
- Удар Камека прийшовся в поперечину, а від неї вже м’яч опинився за моєю спиною у ворота. Двічі мені вдалося вгадати кут, у який пробивали, але… відбити не зміг.

- На пенальті реагував після удару, чи напрямок обирав інтуїтивно?
- У міні-футболі досить складно відбити пенальті, адже пробивають з шести метрів і удар доволі потужний. Тому шансів зреагувати практично немає. Загалом воротарі під час пенальті зміщуються, роблячи крок вправо, або вліво. Намагаються вгадати напрямок удару і закрити якомога більше простору в воротах, щоб завадити м’ячу перетнути лінію воріт. Тут багато залежить від того, хто б'є. Якщо він все зробить правильно і проб'є сильно і точно, то шансів у воротарів небагато, всього лише відсотків десять, не більше. Але гравець, що б'є, теж відчуває хвилювання, він також може помилитися. Іноді, просто вгадую, припускаючи, куди він може пробити. Одним словом, у нас, воротарів, теж є свої секрети.

- Добре, залишимо в спокої серію пенальті, напевно не досить приємно згадувати, адже команда не вийшла до наступного етапу. А ось скажи, будь-ласка, Іване, чи є для тебе гравці, ударів яких ти найбільше побоюєшся, чи можливо, ті, хто найчастіше примушує тебе виконувати неприємну місію?
- Звичайно, є такі. І якщо називати їх, то всі вони футболісти високого класу. Для прикладу, Павленко з «Енергії» багато забив у ворота «Моноліта». Особливо в минулому сезоні – 9 м’ячів за три гри. Добре реалізовує виходи віч-на-віч гравець «Єнакієвця» Нестерук. А загалом, є багато гравців із добре поставленим ударом. Але так, щоб я когось особисто побоювався, то такого немає. Зараз в Екстра-лізі грає 7 команд, тому вже добре знаєш усіх гравців і чого від кого можна чекати.

- А сам ти ніколи не забивав?
- У чемпіонаті забивати не вдавалося, а ось у кубковій грі одного разу таки забив, і то випадково. Віддавав передачу від власних воріт, а м’яч зовсім не очікувано опинився у воротах суперника.

- Знаєш свої сильні і слабкі сторони?
- Так. Як би там не було, завжди намагаюся аналізувати свої помилки, стараюся працювати над ними, щоб у майбутньому їх не допускати. Можу сказати, що мені потрібно підтягнути введення м’яча в гру. А загалом є над чим працювати. Не будемо на цьому особливо зосереджувати увагу, нехай це залишиться моєю таємницею.

- Тоді таке запитання. Хто з тренерів зробив найбільший внесок у твоє становлення, як голкіпера в футзалі, чи можливо хтось із голкіперів найбільше допоміг тобі дізнатися воротарських премудростей?
- Я б перш за все виділив би Сергія Караченцева, який був воротарем у «ЖБК-5». Він дуже багато підказував мені, працював зі мною. А взагалі в кожного воротаря своя манера гри і свій, можна сказати, почерк. Слідкував за їхньою грою, навчався, щось корисне взяв для себе. У кожного є чому повчитися. А з тренерів виділив би Віталія Чернишова, який був головним тренером у «Моноліті». Хороший тренер. Цікавий підхід має мій теперішній тренер Сергій Піддубний, йому вдалося створити непогану команду.

- Чи проводиш аналіз пропущених голів?
- Звичайно, я переглядаю окремі моменти, пропущені голи, намагаюся аналізувати і робити висновки, щоб таку помилку не повторювати в подальшому. На мою думку, так повинен робити кожний. Якщо не робити висновків зі своїх помилок, то руху вгору не буде.

- Трапляється в грі різне, бувають моменти, коли пропускаєш зовсім нелогічний гол, тобто необов’язковий, який здавалося в будь-якому іншому разі ніколи не пропустив би. Тебе такі голи не виводять із рівноваги? Чи ти після цього навпаки, стаєш ще більше концентруєш свою увагу, стаєш більш зібраним?
- Ще кілька років тому, коли пропускав безглуздий гол, то в мене міг статися надлом у грі. А зараз уже спокійніше ставлюсь до цього, адже один гол у футзалі, частіше, не має такого великого значення, як у великому футболі, і майже завжди є час виправити ситуацію. Буває, що навіть протягом хвилини можна забити два голи, як до речі і пропустити. Тобто потрібно скоріше забути про гол і зосередитися на подальшій грі, а помилки аналізувати вже потім – після гри, в спокійній обстановці, коли можна буде переглянути відео, зробити потрібні висновки.

- А під час нещодавніх післяматчевих пенальті в грі з «Локомотивом», як себе почував?
- Мандража не було, а ось відповідальність повинна бути, як на мене, в кожного гравця. Це пенальті, тобі пробивають з відстані в 6 метрів і це дуже складно психологічно.

- Відбитий пенальті у виконанні Євгена Клочко – це невдалий удар футболіста, чи навпаки заслуга голкіпера?
- Тут можу сказати, що Євген Клочко пробив невдало, по-перше – щокою, а по-друге – ще й низом. Коли б’ють верхом під поперечину у воротарів у таких випадках шансів практично немає, хіба що будеш стояти якраз у тому куті і м’яч випадково в тебе влучить або в руку, або в голову. А ось на удари низом, навпаки – є більша ймовірність відреагувати.

- Іване! Ти вже відносно давно стоїш у воротах. Ніколи не виникало бажання закинути цю справу, або згадати недобрим словом той день, коли ти вперше зайняв місце у воротах? Не було бажання залишити ворота і піти грати польовим гравцем? Хіба там не простіше? Заб’єш – добре, не заб’єш теж великого страху немає. А тут пропустив і часто винним вважають якраз голкіпера.
- Взагалі такі думки не приходили. Просто, не люблю багато бігати. (Посміхається).

- Чим займаєшся у вільний від ігор і тренувань час?
- Люблю переглядати фільми в більшості іноземні. Особливо подобаються з участю Мела Гібсона, найулюбленіший із них – «Хоробре серце». Під час відпустки, якщо є можливість, їздимо з друзями на море, а якщо не виходить, то проводжу цей час у дома.

- Ви зараз знімаєте квартиру в двох з Артемом Фаренюком, напевно доводиться і самому готувати? І які, якщо не секрет, твої улюблені страви?
- Так, як готує моя мама, я звичайно не вмію. З її страв мені найбільше подобається плов. А ось, чим ми харчуємося, то тут немає нічого незвичного: макарони, картопля і м’ясо. Тобто все, що готувати не надто складно. Перші страви ми не готуємо, це для нас складно і напевно довго. Як подумаєш, що після цього доведеться майже день кухню прибирати, то все бажання зникає. Тому перші страви, якщо хочеться, йдемо їсти в заклади громадського харчування.

- З кимось товаришуєш у команді, чи в кожного свої інтереси, адже в колективі вже багато одружених, а в них напевно свої життєві проблеми?
- Звичайно, що у більшості партнерів є вже сім’ї і в кожного свої плани, але, не дивлячись на це, у нас в колективі досить дружна атмосфера і не лише під час тренувань, а й у вільний час. Тому товаришую з усіма гравцями, і не важливо якого вони віку – старші чи молодші,одружені чи ні.

- Тобто, ти вже відчуваєш себе повноцінним членом команди і адаптація в колективі вже в минулому.
- Так, хороший колектив, хороші дружні хлопці. З цим проблем жодних.

- Ну і на завершення нашої розмови традиційні запитання. Чи є у тебе кумир? І твої побажання діткам, що на твою думку потрібно робити, щоб стати справжнім професіоналом?
- Стосовно кумира, то в мене особисто його ніколи не було. Але завжди були гравці, які, на мою думку, заслуговують особливої поваги. Це в більшості гравці солідного, як для футзалу віку. Але не дивлячись на вік, вони не подають вигляду, стараються в кожній грі і намагаються викладатися на повну. Якщо говорити про Україну, то це такі, як Андрій Паршиков, Сергій Піддубний, хоча він уже і тренер, але досі граючий, Максим Павленко з львівської «Енергії»... Ці гравці, не дивлячись на свій поважний вік, грають на досить високому рівні.

- А з воротарів можеш когось назвати?
- Відверто кажучи, неготовий. І взагалі, якщо говорити про гру голкіперів, то мені складно назвати когось із цього амплуа, чия гра мені б здавалася досконалою. Є окремі моменти, ігрові епізоди, які можуть подобатися, як окремі компоненти гри. В одного воротаря одне, у другого щось інше. Так ще можна виділити, а загалом всі помиляються, адже всі ми люди.

- А стосовно підростаючої зміни?
- А стосовно молоді, то тут хотів би побажати, що перш за все потрібно визначитися з метою, а тоді вже працювати над цим. Ось і все.

Юрій РАЧКОВСЬКИЙ