Володимир Лютий: "Дніпро отримав за мене мільйон марок"

Олімпійський чемпіон Володимир Лютий займається у Німеччині автобізнесом

Володимир Лютий: "Дніпро отримав за мене мільйон марок"

Володимир Лютий — один із небагатьох олімпійських чемпіонів СРСР з футболу. У рідному Дніпропетровську він буває приблизно раз на рік. І тільки у справах: Лютий зараз мешкає у Німеччині, де займається автобізнесом.

Зустрічає у своєму дніпропетровському двоповерховому будинку. Називає його українським офісом. Одягнений по-спортивному — футболка, шорти й кросівки.

1983 року ”Дніпро” став чемпіоном країни. Злет відбувся завдяки двом людям — тренерові Володимиру Ємцю та начальнику команди Геннадію Жиздику. Ви з цим згодні?

— Повністю. Коли прийшли ці люди, матеріальне становище футболістів одразу покращилося. Якби Ємець та Жиздик народилися на Заході, були б мультимільйонерами. Обоє кмітливі, зі здоровою долею авантюризму. Ємцю делікатності не вистачало, але на футболі він розумівся чудово. Жиздик був ”міністром фінансів”. Чітко знав, коли, кому і з ким. Зарплату ми мали порівняно невелику, зате отримували поза чергою державні квартири та машини. Мені за час перебування у ”Дніпрі” дві машини дісталися. Приїжджим більше — їм створювалися кращі умови.

Кажуть, Ємець пішов через конфлікт із вами. Це правда?

— Частково. Коли тренера знімали, я перебував у таборі олімпійської збірної Союзу. Ну а конфлікти... Був один інцидент. Я тоді у роздягальні кинув бутси і сказав, що грати більше у його команді не буду. Ємець приписував мені чужі промахи. Після демаршу хтось із нас мав піти. Внутрішньо був готовий до того, що доведеться йти мені.

Добре, що команду очолив Євген Кучеревський. Тонкий психолог, він швидко налагодив атмосферу в колективі. А найкращим тренером і досі вважаю Анатолія Бишовця.

Чому?

— Він умів бути вдячним. На фінальний турнір Олімпіади взяв травмованого Вадика Тищенка. Тренер не забув його внеску в перемогу на відбірному етапі. Бишовець прекрасно міг підготувати команду фізично. Завдяки цьому ми й виграли Олімпіаду. А ще самовіддача на полі. Без цього не перемогли б у фіналі бразильців.

Пам’ятаєте той поєдинок?

— До дрібниць. Склад тренер оголосив зранку, щоб зняти психологічне напруження. Проте у першому таймі ми нервували. Програли його 0:1, Ромаріо забив. У перерві Бишовець попросив, щоб були уважнішими в обороні. В атаці розраховували на Михайличенка та Добровольського. Спрацювало: перший заробив пенальті, другий його реалізував. За нічийного рахунку суперник притис нас до воріт. Під м’яч кістьми довелося лягати. Дотягнули до додаткового часу. У його ході забили переможний гол. Харін вибив від воріт, мені вдалося виграти повітряну боротьбу і скинути м’яч на хід Юрієві Савічеву.

Відзначали ”золото” гучно?

— Вийшли на катері ”Михайло Шолохов” у відкрите море. Тоді був штиль, але судно наше хитало — так витанцьовували. Гуляли всю ніч, уранці прокинутися не змогли і запізнилися на церемонію нагородження.

1990-го на посаду наставника збірної СРСР претендували Кучеревський та Бишовець. Чому обрали останнього?

— У Кучеревського не було такого міжнародного досвіду.

Як ви опинилися у німецькому ”Шальке-04”?

— 1989 року відкрилися кордони для радянських футболістів. Я мріяв пограти на Заході, бачив, як там люди живуть. ”Дніпро” тоді у Європі поважали, мав запрошення з Австрії, Іспанії. ”Шальке” спрацював найоперативніше, запропонував мільйон марок. Я у Ґельзенкірхені мав 150 тисяч марок на рік. Набагато більше, ніж у ”Дніпрі”.

Легко адаптувалися на новому місці?

— У побутовому плані — без проблем. А на полі було складніше. Гравці основи мали більші контракти, ніж запасні. Тому боротися за місце у стартовому складі було важко. Два роки мучився, а тоді попросив президента продати мене. Мав пропозицію від ”Дуйсбурга”. ”Шальке” погодився на трансфер, але запросив за перехід півтора мільйона марок. Сума на ті часи величезна. Довелося йти до президента клубу і злегка шантажувати. Пригрозив, що підпишу контракт із клубом третьої німецької ліги. Нехай три місяці не гратиму, зате ”Шальке” за мене нічого не отримає. Подіяло. Президент погодився віддати за півмільйона — але не ”Дуйсбургу”, а турецькому ”Бурсаспору”.

Там було краще, ніж у Ґельзенкірхені?

— Навпаки. Зарплату затримували, а коли розірвав три зв’язки на гомілці, лікувався за свій рахунок. Та травма, за великим рахунком, поставила хрест на моїй кар’єрі. Пограв ще у Німеччині за ”Рот Вайс” та ”Унтерахінг”, але на звичний рівень так і не вийшов. Треба було думати, як заробляти на життя без футболу. Адже тренером ніколи бути не хотів.

І що вирішили?

— Німецькі друзі з концерну ”Мерседес” запропонували зайнятися автобізнесом. Спробував — вийшло. Відправляю з Німеччини машини на продаж — до України чи Москви.

Повертатися на батьківщину не плануєте?

— У Німеччині мені комфортно. Тут нормальні податкові закони, тому в людей є бажання їх дотримуватися. В Україні ж повний безлад...

Досьє

1962, 22 лютого — народився у Дніпропетровську
1983 — чемпіон СРСР
1988 — олімпійський чемпіон
1989 — володар Кубку СРСР, перейшов до німецького ”Шальке-04”
У вищій лізі чемпіонату СРСР провів 250 матчів, забив 51 гол. Зіграв 3 матчі за національну команду СРСР, забив 1 гол. У олімпійській збірній Союзу провів 25 матчів, забив 4 голи. Закінчив Дніпропетровський інститут фізкультури. Тричі одружений, має трьох доньок.

Олександр ПЕТРОВ, Вадим ТАХТЕРІН, Газета по-українськи

Подписывайся на наш канал в Telegram и узнавай все самые свежие новости первым!

Источник — Sport.ua

(1 голос)

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Новости партнеров
Комментарии
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
    Комментарии отсутствуют. Вы можете стать первым.
Вы не авторизованы.
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Если вы не имеете учётной записи, вы должны зарегистрироваться.
Продолжая просматривать SPORT.UA, Вы подтверждаете, что ознакомились с Политикой конфиденциальности