ПРИЗЕТКО: «Жалкую, що не попрацював із Лобановським»

Не дивно, що в Харкові його шанують як свого. Пам'ятають Призетка і в Києві, де він провів два роки і грав у Лізі чемпіонів разом із Леоненком і Ребровим. Але більшість футбольних ігор Призетко провів у Росії.

Аж цілих десять років. Він грав за «Динамо-Газовик» (Тюмень), «Торпедо» (Москва), «Чорноморець» (Новоросійськ). 2001 року Валерій Лобановський, який тоді керував збірною України, запрошував півоборонця на збори до національної команди, але закріпитися в її склад Олександр Призетко не зумів. Після позбавлення новоросійського «Чорноморця» статусу команди майстрів, українець майже попрощався з футболом, однак випадково отримав запрошення від Заварова.

У «Металісті» Призетко закінчив кар'єру - там, де й розпочинав. Розмову з Олександром ми розпочали зі справ сьогоднішніх — проблем «Металіста».

Жодного з новачків «Металіста» не бачу в «основі»

—Цієї весни харківський «Металіст» ще жодного матчу не виграв. У вас є пояснення цьому феномену?
— Це може бути наслідок програшів німецькому «Байєру» в Лізі Європи. У Німеччині чемпіонат тривав, футболісти «Байєра» мали ігрову практику, команда — збалансована. «Металіст», щойно пройшов збори, не проводив офіційних матчів і був не готовий до поєдинків із «фармацевтами». А що сталося в чемпіонаті? Можливо, перший поєдинок із «Ворсклою» очікувався складним, адже багато гравців перебувало в лазареті, і Маркевич експериментував зі складом. Поза грою опинилися майже всі ключові оборонці. Взяти гору над «Дніпром» харків'яни, як на мене, не могли, хоч як би старалися. У зв'язку з численними втратами. Ще спасибі, що вдалося відіграти два м'ячі і звести матч до нічиєї. А от у матчі з «Кривбасом» команда мене здивувала. Хоч як би там було, і які проблеми мав би зі складом Маркевич, «Металіст» був зобов'язаний вигравати у Кривому Розі.

—До команди приєдналася численна група футболістів, одначе жоден із них ще не став у пригоді. Чому?
—Навіть не знаю, як вам відповісти. Напевне, треба бути всередині команди, щоб знати всі підводні течії. А зі своєї дзвіниці можна говорити все, що завгодно. Хлопці, які пройшли російський чи український чемпіонат — той же Шарпар, — не повинні мати жодних труднощів. Думаю, він не за власною волею вийшов одразу в «основі», а за сукупністю причин. Награвали одних футболістів, а через травми грали зовсім інші. Але для перших поєдинків він відіграв нормально. Той же молодий росіянин Сергій Ткачов теж виглядав пристойно, на рівні. Однак найбільшу увагу громадськість звертає на іноземців, зокрема, — на двох аргентинців, на яких було витрачено великі гроші. Суму в 15 мільйонів євро заплачено за обох, а на практиці вони ще нічого не показали. Та ще й Бланко вилетів до кінця сезону.

—Бланко, Кристальдо, Шарпар, Ткачов, Штетина. Чи бачите серед цих імен твердого гравця «основи» «Металіста»?
— Можливо, я чогось не розумію чи взагалі не знаюсь на футболі, але, на мою суб'єктивну думку, поки що жодного з перерахованих гравців я не бачу в складі. Я трішки орієнтуюся в сумах трансферів футболістів «Металіста», і поки жоден не виправдовує своєї вартості. Дай, Боже, щоб я помилявся, і що це — тимчасове явище. Я не бачу 15 мільйонів євро в дії. За такі гроші люди повинні відразу заграти, тим паче аргентинці пройшли зимові збори. Так, можливо, в перших матчах не все може виходити, але витрачені гроші вони мають відробляти своїм бажанням, а відтак і майстерністю.

—Ситуація з Марком Девичем, коли його вже майже випровадили з команди, а потім підписали з ним нову угоду — чи не яскравий приклад того, що у команді зараз не все гаразд?
—Я вже говорив на цю тему. Я можу зрозуміти і Марка Девича, і керівництво «Металіста». Питань немає, він уже приніс неабияку користь команді, але ж Марко в «Металіст» теж прийшов не з київського «Динамо». Тут можна зрозуміти обидві сторони. Але, за великим рахунком, усе пізнається в порівнянні. Дякувати, команда з гравцем знайшла спільну мову і ніхто нікого вже не тавруватиме. До того ж, я не можу обговорювати те, що відбувається в них усередині колективу. Молодці, що знайшли компроміс із Марком Девичем. Він ще принесе користь «Металісту»!

—Поразку від «Байєра» сприйняли болісно? В чому причина такого принизливого результату?
—Не стільки сам виліт болісний, скільки рахунок неприємний. У принципі, я не ставив на «Металіст», адже тверезо оцінював ситуацію, і розумів, що в бундеслізі «Байєр» на ходу і пройти його буде складно. Прикро, що вдома, на очах власних уболівальників, «Металіст» так ганебно програв. Хоча вважаю, що на такий результат команда не заслуговувала. Відверто кажучи, «Металіст» мав програвати в два м'ячі, а не в чотири. А ті два м'ячі, що влетіли на останніх хвилинах у ворота Дишленковича — радше агонія. «Металіст» просто втратив контроль над ситуацією, а «Байєр» на азарті добив пораненого звіра. На той конкретний момент «Байєр» був на голову вищий за «Металіст».

Хав'єр — лідер «Металіста»

—У поточному чемпіонаті, гадаєте, «Металіст» уже не зможе зачепитися за друге місце, яке дає право стартувати в Лізі чемпіонів?
—П'ять очок — це не той гандикап, який дає право говорити, що надій на друге місце немає. Справа в іншому. Хотілося, щоб «Металіст» грав оптимальним складом. Ми бачимо, що зараз у «Металіста» в стартовому складі виходять люди, які з тих чи інших причин там перебувають випадково. Звісно, якщо «Металіст» продовжуватиме від матчу до матчу перебиватися гравцями, які не є основними на конкретний момент, то про друге місце годі мріяти. Дуже хочеться поспостерігати цікаву гонку між «Динамо», «Металістом» і «Дніпром» за другу сходинку.

— Конкурент харків'ян «Дніпро» теж серйозно підсилився взимку, підписавши також п'ятьох футболістів — Ріваса, Інкума, Стрініча, Жуліано та Матеуса. На перший погляд здається, що селекція «Дніпра» виявилася вдалішою за селекцію «Металіста». Погодитеся?
—Абсолютно. За весь час, відколи слідкую за дніпропетровською командою, можу з упевненістю стверджувати, що цієї зими вона провела найкращу селекцію. Трансферну політику «Дніпра» можна вважати вдалою вже сьогодні. І про це свідчать не імена гравців, не команди, з яких вони прийшли, і не ціни футболістів. Візьміть того ж Стрініча! Хлопець одразу почав приносити дивіденди. Молодець! Зігравши три тури, віддав голеву передачу, забив два м'ячі. І не просто красиві м'ячі забив, а вкрай важливі! Інкум та Жуліано теж непогано проявили себе. І нехай ще не всі грають, але користь помітна без лорнету.

—Хто, на вашу думку, наразі лідер харківської команди? Є такий футболіст, як у «Дніпрі» Коноплянка?
—Я не знаю людських якостей і характеру особистості, але таку роль може взяти на себе Хав'єр. Принаймні на футбольному полі він таким і є. Хав'єр в останніх матчах буквально самотужки несе команду на своїх плечах. Він — єдина світла пляма в грі «Металіста». У нього й раніше проявлялися лідерські якості, але був момент, коли він на деякий час випав. А ось знову яскраво заграв. У принципі, лідером я завжди вважав Девича, але останнім часом він то грає, то не грає. І, ясна річ, стабільність у нього зникла! На мій погляд, саме Хав'єр — лідер «Металіста».

—Що ви подумали в той момент, коли в грі «Металіст» — «Дніпро» воротар харків'ян Горяїнов прямими ногами влетів у голову Коноплянці?
—У мене мурашки пробігли по тілу. Епізод був настільки жахливий, що я побоявся за Коноплянку. Він міг отримати серйозну травму. Дякувати, обійшлося.

— На місці арбітра як трактували б цей епізод? Можливо, червона картка і пенальті?
—Не «можливо», а саме так! Я дивився за грою з трибуни і не мав змоги відразу переглянути повтор. А коли переглянув відеозапис зіткнення, зрозумів, що слід було призначати одинадцятиметровий і вилучати з поля Горяїнова. Поясню. Коноплянка був перший на м'ячі. Це був залізний одинадцятиметровий. Арбітр припустився грубої помилки. Мусила бути й червона картка. Єдине виправдання ситуації в тому, що епізод було потім продовжено, і Гладкий, який підібрав м'яч, завдавав удару по порожніх воротах. Лише на це можна списати арбітру трактування епізоду. Подібних казусів за час моєї кар'єри ставалося чимало. У восьми з десятки випадків арбітри вилучали гравця.

—Аналогічно страшний епізод стався і в поєдинку «Шахтаря» з «Волинню», коли кіпер луцької команди Неділько нокаутував форварда донеччан Луїса Адріано. Чому воротарів залишають без покарання?
—У цьому випадку був дещо інший ігровий епізод. Розумієте, Коноплянка випередив Горяїнова, прокинувши м'яч уперед, а воротар «Металіста» буквально врізався в футболіста. Стовідсотковий пенальті! А в Луїса Адріано воротар летів — не знаю, кричав він «я» чи ні, — але зіткнення відбулося в момент, коли Адріано ще не зустрівся з м'ячем. Утім, і це зіткнення теж було з розряду неприємних. Я б став звинувачувати воротаря Неділька тільки з однієї причини — він виставив коліно навмисно на шістнадцяти метрах! Тобто йшов на гравця, розуміючи, що може завдати травми. Недількові слід було м'якіше зіграти.

«Динамо» я не бачу серед фаворитів Ліги Європи!

—Як охарактеризуєте сьогоднішнє «Динамо». Сьоміну знову вдалося реанімувати команду, яку загнали в глухий кут?
—До деякого моменту команда «Динамо» мені дуже подобалася. Чотири поспіль поєдинки — на божевільному рівні. Натхненно! Чесно кажучи, був уже повірив у відродження київської команди. Однак карти сплутала гра в Манчестері. Я не розумію, чому, маючи півтора тайму чисельну більшість, так неякісно побудувати гру. Можна було показати інший футбол. Я розумію, що Сьомін орієнтував на результат, і досяг його. А переможців не судять. Та все одно помітно, що команда стала іншою! І за це варто подякувати тренеру. Адже гравці ті самі, які були й у Газзаєва, а результат набагато кращий. Сьомін психологічно налаштував гравців. На полі вони вже не боялися припускатися помилок, як це було за Газзаєва. Сьомін повірив у своїх гравців, дав їм карт-бланш, тож вони виходять на поле, не побоюючись помилитися. За Газзаєва цей острах відверто проглядався. Футболіст міг у разі помилки вже наступної гри залишитися в запасі.

—Здивували вас кияни, пройшовши найбагатшу команду світу — «Манчестер Сіті»?
—Авжеж! Я отримав задоволення від гри в Києві. Я не думав, що «Динамо» гратиме в такий футбол проти сильної англійської команди. У Манчестері, на жаль, трішки не так грали, як хотілося. Матч із «Дніпром» не беремо до уваги, адже поєдинок відбувався за два дні. Накопичувалася втома, а ротацій жодних Сьомін не провів. На додаток, ще й поєдинок проводили на важкому полі.

— Із «Брагою» киянам буде складно? Одні кажуть, що це — вдалий жереб, а інші — що «Брага» дуже слизька, неприємна по-футбольному команда. До якої з думок схиляєтеся ви?
—Жереб начебто вдалий, але оманливий. Я дивився гру «Ліверпуль» — «Брага», і португальська команда мені сподобалася. Жодних пожеж, усе до ладу, дуже технічна гра . «Брага» чудово контролює м'яч, непогано діє на контратаках. Перевагу «Динамо» має, але невелику — 60 на 40. Капелюхами «Брагу» не закидаєш!

— Хто, на ваш погляд, стане володарем Ліги Європи цього року?
—Варто звернути уваги на те, хто з європейських команд підходить до фінішної смуги у власній національній першості. Ми розуміємо, що наші команди на єврокубки кидають всі сили, а більшість європейських клубів до Ліги Європи ставляться через призму національного чемпіонату. Хоча, з іншого боку, то вже така стадія, що команди намагатимуться йти до кінця. Мені зараз подобається «Вільярреал». Саме його я вважаю головним фаворитом. І, можливо, ще ПСВ (Ейндховен). Ця голландська команда гарно грала в матчах із «Металістом» восени. А от «Динамо» (Київ), чесно кажучи, поки я не бачу серед числа фаворитів.

—Як у відсотковому співвідношенні ви розціните шанси «Шахтаря» в протистоянні з «Барселоною»?
—Ох, важко буде донеччанам! Я отримую задоволення від гри «Шахтаря», але лише одне слово — «Барселона» — спричиняє дрижаки! Якщо «гірники» гратимуть у свій футбол, в чому я дуже сумніваюся, то матимуть шанси. У відсотках — 40 на 60. Хоча я вірю в «Шахтар»! Команда має боротися.

«Чорноморцю» пощастило у фіналі

—Ваша футбольна кар'єра розпочиналася ще в колишньому Союзі. Що, в першу чергу, спадає на пам'ять, коли згадуєте ті часи?
—Згадую міста, якими доводилося колесити, — Тбілісі, Єреван, Душанбе, Ташкент, Баку. Збори в Сочі, коли на одному полі тренуються двадцять команд. Важкі м'ячі. Умови не ті, що зараз. Отакі асоціації в мене з Радянським Союзом.

—Дебютний матч у вас вийшов — краще не забажаєш... «Металіст» поступився «Спартаку» — 0:6. Що відчували, коли виходили на поле за рахунку 0:4...
—Мене покликали, коли рахунок був 0:1, а пустили на заміну, коли рахунок уже став непристойним. Що відчував? Нічого. Молодий хлопець, очі горять. Єдине, що я на футболістів «Спартака» дивився знизу догори: у його складі грали майбутні зірки футболу Мостовий, Шалімов...

—У тій радянській першості «Металіст» боровся за виживання, що й не дивно. Дякувати, вдалося уникнути пониження в класі, коли зник СРСР і з'явилася Україна. Яким вам здався перший незалежний чемпіонат України?
—Цікавим його точно не назвеш. Більшість команд була низького класу. Що й не дивно, адже вони вмить перейшли з другої радянської ліги до вищої української. Вийшло так, що п'ять команд, які грали у вищій лізі чемпіонату СРСР, домінували над іншими. До того ж, то була пробна першість, і команди розділили на дві групи, а переможця потім визначили у фінальній вирішальній грі. Якщо в першості СРСР «Металіст» ходив у аутсайдерах, то в незалежному чемпіонаті України відразу перетворився на одного з фаворитів.

—Вихід у фінал Кубка України-1992 виявився несподіванкою? Мав тоді шанси «Металіст» завоювати трофей чи «Чорноморець» виглядав нездоланним?
—«Чорноморець» однозначно був сильніший за нас, але у фіналі шанси на перемогу мали й ми. Основний час закінчився — 0:0, а у додатковий, лише завдяки Фортуні, одесити схилили шальки терезів на свій бік. Мав нагоду і я забити, коли виходив з кута поля на побачення сам на сам із воротарем. Ми мріяли взяти Кубок, стояло перед нами і завдання таке, одначе ми зупинилися за крок від мрії. А переможний м'яч «Чорноморець» забив із офсайду. Самі гравці одеської команди не заперечують цього. Прикро, коли гол із офсайду в такому важливому матчі впливає на результат усього турніру. Прикра не сама помилка судді, а те, що всі це визнають, а нічого зробити не можна. Поєдинок не переграєш.

-Ще сезон ви пограли в Харкові, після чого вас запросило київське «Динамо». За які заслуги?
— (Посміхається) Як я можу сказати, за які заслуги? У «Динамо» мене запрошували ще за рік до цього. Я підписав попередній контракт із київською командою, але потім команди не домовилися між собою. Потім мене запросили вдруге. Запросили не по блату, точно.

—Двома роками у «Динамо» ви залишилися задоволеними? Могло скластися все краще? Чи нереально тоді було потіснити зі складу Леоненка та Реброва?
—У принципі, Леоненко з Ребровим не були прямими моїми конкурентами. Вони були чистими нападниками, а я грав позаду них. Я переглядав статистику своїх матчів за «Динамо». Я постійно грав, а якщо не виходив у основному складі, то принаймні з'являвся з лави запасних. Скажімо так — я був в обоймі. Причини мого відходу інші. Мене ніхто не виганяв, навпаки, хотіли, щоб я залишився. Можливо, якби я залишився, все пішло б по-іншому, і моя кар'єра склалася б набагато краще. Тим паче, що після мого відходу незабаром до «Динамо» прийшов Лобановський.

—Ліга чемпіонів-1994/1995 — спогад із приємних? Якщо не брати до уваги перемогу над «Спартаком» удома — 3:2, є чим пишатися?
—Особливо ні, адже всі матчі ми програли. Ніхто й не очікував від нас чогось надприродного. У нас була молода команда, а в групу ми потрапили до справжніх європейських монстрів. ПСЖ на той момент був грандом. У сезоні 1995/1996 парижани стали володарем європейського трофею — Кубка кубків, перегравши у фіналі віденський «Рапід». Наступного сезону ПСЖ міг повторити свій успіх, але програв у фіналі «Барселоні» — 1:0. Перед цим двічі доходив до півфіналу Кубка УЕФА і Кубка Кубків. У їхньому складі грали Веа, Жинола, Рош, Раї, Герен, Лама. У «Баварії» теж самі зірки грали — Ціге, Шолль, Баббель Хелмер, Нерлінгер, Жоржиньо, Хаман, Папен, Маттеус. Що ми могли протиставити таким грандам!? Прикро тільки , що «Баварії» в Києві програли — 1:4, ведучи в рахунку 1:0 після гола Шевченка.

—У якому матчі динамівці реально могли зачепитися за очки? Можливо, з ПСЖ у Парижі?
—Навряд чи. Хоча ми й програли — 0:1, але впродовж усього матчу відбивалися, тож могли програти і з непристойним рахунком. Мені здається, могли ми відібрати очки в Мюнхені. «Баварія» вела у рахунку 1:0, а Леон міг хвилин за п'ятнадцять до кінця зустрічі забити. Вітя вийшов на побачення з Каном, завдав удару йому між ніг, але Кан останньої миті якимось дивом зумів рукою відвести загрозу. Із ПСЖ вдома була цікава гра. Програли ми в запеклій боротьбі. Після тієї Ліги чемпіонів я залишив «Динамо».

Лобановський кликав мене до «Динамо»

— Переїзд до «Динамо-Газовика» не був кроком до безодні? Ви мали уявлення, до якої глибинки їхали? На що ви тоді розраховували?
— На той момент я просто хотів піти з Києва. Я міг опинитися в «Зеніті». Представники пітерської команди приїхали до Києва по мене, мені вже навіть поставили ізраїльську візу, я зумовив особисті умови. Вже в Ізраїлі я дізнався, що Київ переглянув цінову політику щодо мене, і запропонована сума за мене для «Зеніту» виявилася непідйомною. Я хотів грати в чемпіонаті Росії, адже вбачав там більші перспективи. Я відмовив Салькову, який тренував «Шахтар» і теж запрошував мене. А потім надійшла пропозиція з Тюмені. Я погодився. Спочатку в «Динамо-Газовику» все йшло добре, однак потім команда посипалася і вилетіла до першої ліги. Встиг пограти я й там, а потім перейшов до «Торпедо».

—У «Торпедо» чи могла статися реанімація кар'єри Призетка? Чому не вийшло і що сталося з вашою результативністю?
—Результативність знизилася через те, що я грав на позиції опорного півзахисника у зв'язці з Хохловим, який діяв радше на атаку. Мої функції були більш захисними. У «Торпедо» все йшло нормально, поки команду не очолив Валентин Іванов. Новому тренеру не сподобалася та умова мого контракту, що з відходом Тарханова залишаю команду й я. До мене ставлення відразу змінилося, і я перестав грати.

—До Тули їхали як до команди, яка наступного сезону мала стартувати у вищому російському дивізіоні. Надії не виправдалися. З якого дива?
—До Тули я міг опинитися в московському «Динамо», куди кликав Ярцев. Мені пропонували контракт на три роки. Однак, коли справа вже наблизилася до підписання угоди, я знову зіткнувся з незрозумілими пунктами в угоді. Вирішив, що не варто знову вплутуватися в сумнівні контракти. Тим часом мене в Москві знайшли представники «Арсеналу» і наполегливо запропонували перейти до них. Я дав згоду, але підписав контракт не як із командою першої ліги, а як із клубом, який за рік гратиме у вищій лізі. У Тулі інфраструктура була на рівні, все йшло відмінно доти, поки гроші спонсори не перестали платити.

—Далі доля відправила вас у Новоросійськ, де ви провели загалом п'ять років. Аж дивно, що так довго затрималися в «Чорноморці», беручи до уваги вашу перманентну любов до зміни місця дислокації?
—Я не змінював клуби заради чогось. Завжди виникали якісь неприємні ситуації. З Тули я пішов унаслідок фінансової заборгованості. Вони залишилися винними мені 80 тисяч доларів. Тюмень заборгувала мені понад сто тисяч «зелених». Пішовши з «Торпедо», я залишив двокімнатну квартиру, яка належала мені за контрактом. Якщо люди обдурюють, як бути в такій ситуації? А в Новоросійську в цьому плані була ідилія, хоча й гроші менші сплачували. Зате керівництво — чудове, відмінний колектив. Було приємно працювати.

—Який найкращий сезон провели в «Чорноморці»?
—Однозначно — перший. «Чорноморець» цілком міг розраховувати на третє чи четверте місце, однак через незрозумілу клубну політику команда зрештою опинилася на шостому місці.

—Як відбулося повернення до «Металіста»?
—Узагалі-то після «Чорноморця» я збирався закінчувати з футболом. Повернувся до Харкова, мені зателефонував Заваров і попросив допомогти «Металісту». Як пам'ятаєте, тоді стався розкол у команді: більшість гравців пішла до харківського «Арсеналу», а Заваров у екстремальних умовах за десять днів зібрав практично новий колектив.

— Запросив вас Заваров, але досить швидко на тренерському містку відбулася ротація, і харків'ян очолив Мирон Маркевич. Не знайшли з ним спільної мови?
—Я розумів, що прийшов новий тренер, а в мене вже, як-то кажуть, пенсійний вік був. Але ж можна було вчинити зі мною гуманніше. Я, звичайно, нічого не маю проти Маркевича, він мав право вирішувати, хто має грати в команді. Я б усе зрозумів, якби Маркевич зі мною переговорив і повідомив про своє рішення особисто.

—Будь-яка людина, якби була змога, внесла б у своє життя корективи. Який крок ви б не зробили у кар'єрі?
—Я можу сказати, що зробив би, коли б випала така змога.

—Кажіть!
—Можливо, це здасться гаданням на кавовій гущі, але я жалкую, що не попрацював пліч-о-пліч із Лобановським. 1996 року в нас відбулася розмова, коли я провів відмінний сезон у Тюмені і забив 18 м'ячів. У мене була хороша преса, численна кількість пропозицій від клубів. Суркіс запропонував мені поспілкуватися з Лобановським на тему повернення до київського «Динамо». Можливо, цей перехід і відбувся б, якби прозвучала конкретика. Суркіс повідомив, що Лобановський хоче, щоб я спробував закріпитися в команді. Я вирішив не пробувати. Якщо тебе хочуть бачити в складі — тебе запрошують, а не говорять «спробуй»! Потім із Лобановським у мене відбулася розмова ще 2001-го року. Валерій Васильович запитував, чому я пішов із «Динамо». Мені приємна була його увага, не кожному футболісту вдається сам на сам розмовляти з людьми калібру Лобановського. Мені цікаво, що могло б вийти, аби я затримався в «Динамо».

—Є відчуття, що у футболі ви розкрилися не до кінця?
—Думаю, розкрив свій талант відсотків на сімдесят, а тридцять відсотків десь залишилися осторонь.

Цікаві факти

1.Історія з ДАІ. «Після перемоги над «Спартаком» Леоненко зателефонував мені о другій годині ночі і забажав, щоб я приїхав до нього. Я довго відмовлявся, адже в цей час у мене були гості з Харкова. Зрештою, він сам заїхав за мною. Причому на цьому ж «Ауді», яку він отримав після перемоги. На мосту Патона ми перевищили швидкість і нас зупинила ДАІ. Із документів на право водіння транспортним засобом у Леона була лише стрічечка на машині з написом «подарунок». Міліціонер про тріумф киян нічого не знав, і їхній діалог вийшов коротким. Вітя порадив представникові ДАІ подзвонити своєму начальникові за роз'ясненнями, після чого натиснув на газ. Наслідки цього вчинку проявилися через кілька перехресть, коли до нас під'їхала міліція. Саме тоді я зрозумів, що нам можна буде тепер деякий час пересуватися по місту без документів і грошей, адже правоохоронці почали нав'язувати нам свою допомогу.

2. У «Динамо» Призетко не знайшов спільної мови з Сабо. «Проблема полягала в стосунках із Сабо. Йожефович знав про мою дружбу з Вітєю Леоненком. Знаєте, що він говорив мені? «Не будеш товаришувати з Леоненком — гратимеш». Зрозуміло, така постановка питання мене вбила: «Ви що, мені ще друзів підбиратимете»? До того ж, я грав не у притаманний для мене футбол. Я міг грати краще, але виконував не ті функції. Тобто мав у деяких компонентах гри кращі якості, але тренер їх не використав. Мене змушували просто бігати по полю і стелитися в підкатах. Це було за Фоменка».

3. Призетко міг опинитися в ізраїльському «Маккабі». «З Кандауровим і Пецом ми поїхали на перегляд у «Маккабі». Чому я не підписав контракт? Наскільки мені відомо, всі гравці підійшли хайфському клубу. Єдина проблема полягала в тому, що в «Маккабі» вже грав нападник Іван Гецко. Мене брали теж як форварда, але через ліміт легіонерів порадили почекати: ось тільки продадуть Гецка, який конфліктував із керівництвом, відразу ж підпишуть мене. Я повернувся до Харкова».

Михайло РЄЗНІК, газета «Український футбол»