Українці проти... майже земляків

У четвер, 30 вересня, другим суперником київського «Динамо» на єврокубковій стезі стане команда з Молдови - тираспольський «Шериф». Перед поєдинками з білоруським БАТЕ ми, на відміну від більшості наших друкованих і електронних ЗМІ, вже попереджали, що це - серйозна команда. Нині можемо підкреслити: віце-чемпіону України буде так само нелегко і проти лідера молдовського футболу.

Зовсім трохи про політику

Футбольний клуб «Шериф» презентує один із найпроблемніших регіонів на політичній карті Старого Світу: Тирасполь, рідне місце «шершнів», є столицею Придністровської Молдавської республіки (ПМР) — самопроголошеної, невизнаної світовою громадськістю держави. Тут 1989-го зародився конфлікт, який через три роки переріс у справжню війну, що стала «нашою відповіддю» Ватіканському побоїщу.

Розпочалося все зі статті в кишинівському літературному журналі «Ністру», де столична інтелігенція висловила два основні побажання: Молдова має стати самостійною, а молдовську мову треба або просто перевести на латиницю, або перевести на латиницю, визнавши її ідентичність румунській. Законодавчо ратифікували відповідний закон через рік.

Паралельно зароджувалися, знамениті на весь СРСР, націоналістичні гасла, де всім не молдованам пропонувалося керуватися «принципами» такого гатунку: «Чемодан — вокзал — Москва», «Русских и украинцев — за Днестр, євреев — в Днестр»...

Та виявилося, що значна частина соціалістичної республіки не бажає керуватися цими приписами, а центром спротиву стала територія за річкою, що є другою за величиною в Україні — йдеться саме про Придністров'я. Офіційно воно стало автономією 29 січня 1990-го. І як тут не сказати, що майже 40% населення краю складають наші з вами співвітчизники?

На вашу думку, чи вплинула ця ситуація на футбол регіону? Наразі я не згадую запущені, через війну й економічну розруху ДЮСШ — веду зовсім до іншого. Пам'ятаєте, на чому заробили свої «перші мільйони» українські олігархи, багато з яких є нині власниками вітчизняних ФК? Нагадаю: на початку дев'яностих, після розвалу Радянського Союзку, посеред навколишньої анархії багато ділків зметикували взяти те, що погано лежить. Можна здогадатися, що коли триває громадянська війна, «взяти те, що погано лежить» іще легше.

Саме так «вибилися в люди» двоє найвпливовіших людей Придністров'я — її незмінний президент Ігор Смирнов і керманич корпорації «Шериф» Віктор Гушан...

ФК «Шериф» - регіональна гордість

Довгий час абсолютним лідером молдовського клубного футболу часів незалежності був столичний «Зімбру»: «зубри» виграли вісім чемпіонатів із перших дев'яти, більш-менш непогано (в тамтешньому розумінні) виступали в єврокубках, були базовим колективом для національної та молодіжної команд країни.

У той час гра в шкіряний м'яч на теренах «бунтівного» Придністров'я перебувала на відвертих задвірках: усе, чим могли пишатися поціновувачі найпопулярнішого виду спорту в Тирасполі, — це успіхами ФК «Тилігул» у національному Кубку, а також срібними й бронзовими нагородами, здобутими цією ж командою.

Круто, майже радикально, ситуація почала змінюватися навесні 1997-го... За чотири роки перед тим у столиці ПМР було створено компанію «Шериф», спеціалізацією якої стали: автомобільні заправки, мобільний зв'язок, видавнича справа, виробництво хліба, вина й коньяку, реклама. За останніми даними, на всіх підприємствах, заводах і фабриках цього холдингу працюють майже 13000 людей — цифра значна навіть для індустріального сходу України. Через деякий час його організатор Віктор Гушан «захворів» і футболом.

Відтоді клуб «Шериф» доволі швидко й упевнено створив такий-собі «тоталітарний режим» у контексті молдовського футболу: ось уже десять років «жовто-чорні» незмінно стають національними чемпіонами, регулярно виграють Кубок держави, дуже пристойно грають на континентальних полях.

Так «шерифи» стали чи не найбільшою гордістю невизнаної республіки...

Причому успіхи могли бути ще значнішими: через лави тираспольців пройшла ціла когорта вельми непоганих, навіть за європейськими мірками, гравців — клуб багатий, платить хороші зарплати, має пристойну селекційну службу. Проте внаслідок слабкості першості Молдови футболісти в Придністров'ї надовго не затримуються. Тобто кожен наставник «Шерифа» мусить зіткнутися з проблемою плинності кадрів — найуспішнішим у цьому плані був, нині вже легендарний Леонід Кучук.

Вихованець білоруського футболу працював на посаді коуча в Тирасполі впродовж семи сезонів, під його орудою команда сім разів зодягала місцеву корону, тричі вигравала молдовську футбольну Чашу, привозила додому для когось усе ще престижний Кубок чемпіонів СНД, виходила в групу Ліги Європи. Леонід Станіславович є прихильником гри раціональної, прагматичної, проте, водночас, і комбінаційної. Втім, із певного моменту він захотів попрацювати в сильнішій лізі, покинувши Молдову. (І знаєте, що найпарадоксальніше? Можливо, саме Кучук невдовзі очолить наш «Дніпро»).

Чинним тренером «жовто-чорних» є також білорус Андрій Сосницький: досі він три роки був помічником попереднього наставника, й у цілому продовжує розвивати основні принципи його ігрової концепції.

Спорткомплекс «Шериф»

«Першого серпня 2000 року на західній околиці Тирасполя було розпочато будівництво спортивного комплексу «Шериф». Керівництво ухвалило рішення про створення бази для професіонального футболу, яка дозволила б футбольним клубам проводити не лише тренування і міжсезонні збори, але і міжнародні турніри високого рівня. Уже в червні 2002 року було введено в експлуатацію головну футбольну арену. Інспектор УЄФА О.Вертонге, відвідавши комплекс, дав оцінку стану стадіону — «відмінно». Трохи пізніше, в серпні 2002 року, спортивний комплекс відвідав президент Міжнародної федерації футболу Й.Блаттер, який також високо оцінив об'єкт, що будувався. Територія комплексу займає понад 40 га. Окрім головної арени, до його складу входять мала арена, вісім тренувальних полів, критий футбольний манеж, житловий комплекс для футболістів клубу «Шериф», готель на 5 зірок, дитячий футбольний коледж. У будівництві комплексу брала участь велика кількість іноземних фірм, серед яких — канадська FieldTurf (штучні поля), швейцарська Моtотаtіk (дренаж, полив, натуральні газони); провідними європейськими фірмами були поставлені системи освітлення й озвучування стадіону.

Сучасний футбольний стадіон на 13000 місць уперше прийняв глядачів у липні 2002 року. Його було зареєстровано відповідно до технічних рекомендацій УЄФА. Стадіон устатковано індивідуальними сидіннями. Усі трибуни вкрито навісами, що захищають глядачів од негоди. Освітлення ігрового поля здійснюється з навісу над західною та східною трибунами і працює в чотирьох режимах — 400, 800, 1200 і 1600 люкс. Стадіон обладнано телевізійною системою, що дозволяє вести пряму трансляцію матчів. На стадіоні встановлено повноколірне відеотабло площею 40 квадратних метрів. Роздягальні гостей і господарів поля спроможні прийняти по 30 чоловік кожна; вони оснащені відповідно до рекомендацій УЄФА. Для обох команд є криті зали для розминок, розташовані поряд із роздягальнями. Покриття в залах виконане зі штучного килима третього покоління фірми FіеldТиrf. Стадіон, що примикає до житлового комплексу для футболістів і тренерів ФК «Шериф», здатний вмістити 3500 глядачів. Повністю критий, опалювальний манеж дозволить у комфортабельних умовах проводити футбольні матчі в осінньо-зимовий період. Манеж оснащено регульованою системою освітлення і акустичною системою, що забезпечує високу якість сприйняття звуку в будь-якій точці поля. Ігрове поле виконане зі штучного трав'яного покриття останнього покоління в розмірах 105 на 68 метрів. У манежі встановлено повноколірне відеотабло. Крім футбольного поля, в манежі розміщений ігровий зал для проведень змагань з міні-футболу, волейболу, баскетболу і гандболу» (www.fc-sheriff.com).

Володимир БАНЯС, газета «Український футбол»