КРАСНЯНСЬКА: «У Пекіні працюватиму з холодним розумом»

Але без діла Ірина не сиділа: навіть коли травма не дозволяла відпрацьовувати елементи на брусах чи колоді, підопічна клубу «Біола» вдосконалювала хореографію, яка вважається її візитівкою.

- Одним із заключних етапів нашої підготовки до Олімпіади був збір у Франції, - розповіла Ірина Краснянська. - Ми тренувалися у комфортному залі на сучасному обладнанні. Особливу увагу я приділяла моїм улюбленим приладам – брусам та колоді. На брусах довелося виключити з програми мій іменний елемент – переліт Краснянської. Складність композиції зменшилася, однак ми не хотіли ризикувати: останнім часом я на змаганнях припускалася помилок саме на цьому елементі – надто він складний. Але при цьому не вважаю, що мої шанси поборотися за нагороду зменшилися. На колоді все залишилося без змін: програма, що починається моїм «фірмовим» елементом, має високий рівень складності – 7,0. Щоб допомогти збірній у командній боротьбі, змагатимуся у Пекіні ще й в опорному стрибку.

- Хто із суперниць вам найбільше імпонує?
- Кожна з них на Олімпіаді здатна піднести сюрприз. Але серед усіх подобається американка Настя Люкін – у неї красиві лінії, вона завжди зосереджено працює на всіх приладах. Також не можу не звертати уваги на китаянок. У них своя техніка, специфіка виконання рухів.
Однією з головних моїх конкуренток на брусах буде британка Елізабет Твіддл. Мені імпонує її темп роботи на цьому приладі – чіткий, блискавичний. Хоча її лінії далекі від ідеалу, вона бере класним виконанням і стабільністю.

- Спеціалісти кажуть, що ти – гімнастка нового століття, і що саме твої лінії є зразковими...
- Це не природні дані. Кожну рисочку, лінію, ми з тренером Інною Коробчинською відпрацьовували годинами. Вона чистила мене від технічного бруду – «ставила» коліна, носки, кожен жест рук. Зупиняла мене на кожному русі, підходила вщипнути за коліно – щоб «натягнула», поправляла пальці рук. Деколи здавалося, що тренер спеціально відшукує похибки…
Отож бути під час виступу красивою – це кропітка праця. Складно не стільки сальто викрутити, скільки постійно носки тягнути. Скільки гімнастів виконують складні трюки незграбно! Мені здається, краще спростити програму, але виконати її естетично.

- Який урок ви засвоїли з минулої Олімпіади в Афінах?
- Тоді я була молодшою і готувалася до Ігор, як до звичайних змагань. У мене не було якогось душевного трепету перед цим форумом… Вразила мене сама атмосфера: не щодня зустрічаєш стільки видатних спортсменів на один квадратний метр (Сміється). Не пропускала нагоди сфотографуватися та поспілкуватися з великими чемпіонами. Але тепер, в Пекіні, не піддаватимусь емоціям, працюватиму з холодним розумом - на результат. Я нарешті усвідомила, що таке Олімпійські ігри. Прожити в спорті ще один олімпійський цикл, готуючись лише до одних змагань, не кожному вдається, тим паче у нашому виді спорту. Навіть якщо не вдасться завоювати медаль, бути учасником Олімпійських ігор – це вже престижно.

- Яка перемога запам’яталася найбільше?
- Звичайно, «золото» чемпіонату світу. Ми з тренером розраховували на медаль, але коли після кваліфікації український суддя Людмила Короленко підійшла до нас і сказала, що в мене – найскладніша програма, вирішили, що боротимемося за «золото». Я шалено зраділа, коли дізналася, що «бронза» у мене в кишені: навіть якщо б дві гімнастки, які виступали після мене, одержали б вищі бали, настрій все одно б не зіпсувався. Але коли оголосили, що я – чемпіонка, у мене був шок. Нас усі вітають, тренер плаче від щастя, а я стою, розгублена, і ні на що не реагую… Я зрозуміла, що накоїла, лише тоді, коли стояла на подіумі.
На тому ж чемпіонаті світу я зазнала найбільш прикрої поразки. До тих змагань ми підготували новий унікальний елемент, і я впала якраз на ньому. Після того у нас з тренером була тривала розмова. Вона впродовж кількох годин допомогла мені забути про те, що сталося, і почати чемпіонат з нового листа… Наступного дня я виграла на колоді.

Олена САДОВНИК

Високий Замок