Доросла розмова, бойова наука й... косметичка в кімоно

Дводенка в столичному Палаці спорту зібрала строкату компанію юних майстрів татамі. Адже до Києва приїхав по суті найближчий резерв лідерів, з якого дуже вірогідно випірнуть олімпійці-2012.
 
Вітер надій — від Заходу до Сходу

Звичайно, «господарі поля» скористалися нагодою заявити до восьми учасників у кожній вазі. Зрештою, на рахунку «синьо-жовтих» 9 перших місць із 16. Але це не значить, що їм заготовлено було квитки до фіналу. Так, у номінації «81» кременчужанин Волошин узагалі в останній момент забезпечив Україні єдину позицію «в призах». Обійшлися без нас вирішальні сутички ще в двох номерах програми — до 52 та 90 кг. Кореспондент «СГ» шукав, хто з переможців є медалістом своїх країн серед дорослих і знайшов без проблем.

Мартін НІМАН (чемпіон Швеції серед чоловіків, до 90 кг):

— Так сталося, що жоден зі шведських дзюдоїстів не відібрався на пекінську Олімпіаду. Ну от на моє покоління робитиметься ставка в подальших циклах. Напівважковаговиком я став не відразу, по кадетах виступав у «73», де одного разу виграв берлінський турнір. Перейшовши в «81», теж зірок з неба не хапав. Хіба що проліз у трійку в Бремені, а от торік у Києві — програв уже першу ж сутичку. Нині налаштовувався по-особливому. Фінал у нас вийшов суто скандинавським, але якби мені сказали, що переможу чисто за дві хвилини до розв'язки, не повірив. «Тайфун» — прекрасний проект, який на перехресті борцівських шкіл розширює світогляд будь-якого учасника й дає важливий бойовий досвід. А те, що завтра від цієї свіжої хвилі варто чекати прориву в національні збірні, засвідчила присутність на змаганнях відомих експертів і діючих майстрів татамі.

Євген СОТНИКОВ, призер суперкубків світу та ЧЄ-2008:

— Олександр Нагибін та його друзі щороку вирішують дуже важливу справу.  «Тайфун на татамі» користується заслуженою повагою в нашому виді спорту. Для юних — відмінна нагода для самоствердження, конкретно для наших — можливість, образно кажучи, потриматися за іноземців. Фінансування наших шкіл і спорттовариств не таке, щоб куди захотів — туди тебе відрядили. А тут, будь ласка, найкращі ровесники самі прибувають. Досі пам'ятаю, як цей «Тайфун» вигравав.

— Чи насправді саме «бронза» останнього чемпіонату Європи відкрила вам шлях до Пекіна?
— На той момент я вже навіть арифметично не випадав з «дев'ятки» рейтингу. Але розуміючи, що кубки світу вже гарантували ліцензію,  все одно ми з моїм наставником Олександром Павловичем Вороніним воліли здобути медаль у Ліссабоні. Тим паче, торік ставав п'ятим, а потім дошкуляла травма.
 
— До від'їзду в Китай плануєте ще стартувати за кордоном?
— Насправді зарубіжний виступ буде один — у третій декаді травня на командному чемпіонаті Європи в Москві. До речі, там вирішено обмежити склад п'ятьма категоріями, отож моя називатиметься незвично — понад 90 кг. Щодо Пекіна, го готуватимусь в Україні, а прилетіти на Ігри хочу за добу до боротьби.

Не столицями єдиними

У дівочому співтоваристві привернули увагу такі зарубіжні команди, як німецька, фінська та білоруська. Німкені взагалі здійснили переможний хет-трик. Якби вівся облік між ними й нами, то долю «матчу» вирішила б категорія «57». Гості лишилися при двох «бронзах», причому Лізу Ельм поборола «в одну хвіртку» Шушана Гевондян. Підопічна Анни Каштанової, яка до приїзду на навчання в РВУ ФК займалася дзюдо в спортшколі Малої Виски, досягла в тому поєдинку — 10:0. Принагідно скажу, що на п'єдестал зійшло чимало вихідців з невеличких міст — Ніжина (Квілінський), Дунаївців (Кіндзерська), Новоселиці (Паскар), Вишневого (Ярьомка), Василькова (Табатадзе), Надвірної (Остапюк і Кретова). 
Саме з наставником однієї талановитої «провінціалки» ми й порозмовляли.

Володимир ХУДОЛЕЙ (тренер Аліни Пащук — переможниці у вазі до 48 кг):

— Відчуваю, ви поставили за мету виховати другу Покору?
— Пишаюся обома. Надія, народивши доньку, знову вдягнула самбістську куртку й стала третьою на чемпіонаті України. Загалом же, по титулах, Аліні ще достигати й достигати. Адже київська перемога — перша в її біографії й шанс потрапити на вересневу юніорську «Європу» з дзюдо у Варшаві. Чесно кажучи, рухаємося вгору не завдяки, а всупереч. Проблеми з ногою змусили здебільшого «тренувати партер». Та якби ж це в нас була єдина проблема!

— Поясніть, будь ласка!
— Можливості ДЮСШ «Шахтар» у Червонограді надто обмежені. Добре, що нещодавно відгукнувся колишній борець і бізнесмен Сергій Бонтар. Кажу місцевій владі: «Хочете, щоб на землі й воді чемпіонів піднімав?» Зал наш 12x5 м на все про все.

До питання про «телегенічність»...

Звичайно, ми зупинили для розмови й головного організатора змагань, які на зорі «Тайфуну» доводилося влаштувати «через нереально», а тепер вони проходять «на довір'ї» — без приїзду європейських супервайзорів.

Олександр НАГИБІН, заслужений тренер України:

— Україна чітко вписується до концепції розвитку. Більшість лауреатів кадетської Європи (Мальта-2007), де наші земляки посіли десять призових місць, бачимо зараз на арені. Це ж стосується іноземних делегацій, а приймаємо ми два десятки держав. Зважте, що турнірів класу «А» є тільки десять на всю Європу, й саме вони впливають на рейтинг, дозволяють відібратися всередині своїх команд на світові першості. Змінюються покоління учасників, з «Олімпійських надій» підростають до когорти «Тайфуну», але не змінюються традиції.  Вважаю, підказки українцям з-за кордону закінчилися 2005-го, коли київський ЧЄ (U-23) був визнаний кращим чемпіонатом того року на континенті й нам передано «Зірку» Європейської спілки дзюдо. Судять поєдинки люди з елітної групи, бачите ліворуч — це олімпійський арбітр з Туреччини, це я просто для прикладу. Додам, що комісарами EJU такі старти перевіряються раз на два сезони. Торік ми одержали схвальні відгуки. Власне, ніяких інспекцій, зважаючи на 15-річний досвід, і не потрібно. Це швидше візит у статусі почесних гостей, аби переконатися: все триває як годиться.

— Тим не менше, як вам удається зваблювати таку чисельну компанію з усіх усюд?
— Якщо коротко, стараємося дарувати своє тепло. Після фінішу, не менше п'ятисот дзюдоїстів збираються в Києві на тренувальний табір (він відкрився 12 травня на кортах НСК «Олімпійський». —  Прим.  ред.). Логіка така. Спортсмени й наставники платять по 600 і більше доларів за авіаквиток до Києва, й в принципі можуть вилетіти після першого ж туру, а так їх чекає по 20 спарингів на день із майстрами високого рівня. До речі, поряд з молоддю на збір прибувають основні склади Бельгії та України, окремі російські та британські борці.

— У наших реаліях таке чітке проведення вимагає значних витрат, моральних і матеріальних?
— З обранням президентом Федерації дзюдо України народного депутата Володимира Сивковича, з'явилася стабільність у втіленні наших ідей. Розуміють, наскільки ці змагання престижні для Києва й у фізкультурному главку міста — Петро Буркацький, Людмила Панченко, В'ячеслав Перегудов. Як мінімум п'ять років столична держадміністрація підставляє плече. Важливо, що вдруге поспіль дієво підтримало Мінсім'ямолодьспорт. Принагідно назву нашого вірного соратника Сергія Константинова, завдяки цьому меценату вісім років тому турнір було  врятовано й він набув «другого дихання». Сьогодні надвеликих технічних проблем не виникало, адже підготовкою опікується добре награна команда організаторів. Мене турбує ось який момент. За електронним, демонстраційним обладнанням, інтер'єром залу ми стоїмо на гідному рівні, сутички — видовищні. Проте, вид наш формально не комерційний, і навіть «за безкоштовно» телекампанії не хочуть транслювати турнір.

«Золотий» бал учнів пана Віталія

Як ілюстрацію, Олександр Геннадієвич тут же звернув мою увагу до сутички узбека Бехзода Кулматова з Дмитром Лучиним. Основний час приніс суху нічию й призначили екстра-період «до оцінки», так званий Golden Score. За 1.39 до сирени юний киянин (він — 1991 р.н., тоді як стандартний ценз — 1989-й) кинув призера азійської першості «на іппон». Якщо така корида відбувається в зустрічі за третє місце, то можемо уявити загальну температуру змагань! Між іншим, Лучин — не єдиний медаліст, якого з дитинства веде Віталій Дуброва. Також з 1997-го, тренуються в його групі клубу «Спартаківець», що на Оболоні, Артем Булига й Олег Глущенко, які навели шурхоту в номінації «66».

Так само виконала завдання їхня ровесниця Альона Петреченко, чиїми успіхами переймаються (як-не-як, а фіналістка Євро-2007) і в рідному Стаханові на Луганщині, й у Києві, де потрапила до рук цього наставника вже приїхавши на навчання до училища. Придивившись до її почерку та іміджу, ще раз міг переконатися — наші перша збірна та «молодіжка» запросто можуть вполювати «призи симпатій» всіх жіночих турнірів. Й де тільки та потаємна кишеня їхніх кімоно, куди вдається заникати косметичку як талісман удачі?

 
ТЕХНІЧНІ РЕЗУЛЬТАТИ

XV Міжнародний юніорський турнір «Тайфун на татамі». Київ. 10-11 травня. 19 країн. 254 учасники. Головний суддя — Юліан ГЕРМАНЮК (Україна).

Юніори

55 кг. 1. Казбек Супигалієв (Казахстан). 2. Сурен Мкртчян (Україна, Запорізька обл.). 3. Дмитрій Алексашин та Юрій Толак (обидва — Білорусь). 60 кг. 1. Роберт Мшвідобадзе (Росія). 2. Олександр Хмелюк (Харківська). 3. Роман Паскар (Чернівецька) та Томі Хейккімен (Фінляндія). 66 кг. 1. Артем Булига (Київ). 2. Василій Брага (Молдова). 3. Павло Венгповський (Волинська) та Олег Глущенко (Київ). 73 кг. 1. Артур Шарлай (Київ). 2. Давид Хачатурян (Росія). 3. Віталій Попович (Полтавська) та Юрій Скрипаль (Київ). 81 кг. 1. Рамін Гурбанов (Азербайджан). 2. Батал Цейба. 3. Михаїл Калінін (обидва — Росія) та Андрій Волошин (Полтавська). 90 кг. 1. Мартін Німан (Швеція). 2. Мікко Сікко (Фінляндія). 3. Дмитро Гордієнко (Дніпропетровська) та Дмитро Лучин (Київ). 100 кг. 1. Рустам Агаев (Київ). 2. Михаїл Косяшников (Росія). 3. Роман Квілінський (Чернігівська) та Євген Самсонов (Запорізька). Понад 100 кг. 1. Олександр Сизов (Харківська). 2. Жильвінас Лінартас (Литва). 3. Михайло Блінов (Донецька) та Юхан Меттіс (Естонія).

Юніорки

44 кг. 1. Юлія Табатадзе (Київська обл.). 2. Антоніна Мартинова (Київ). 3. Надія Кретова (Івано-Франківська) та Ліза-Марія Мюллер (Німеччина). 48 кг. 1. Аліна Пащук (Львівська). 2. Анастасія Чернецька (Київ). 3. Марина Крот (Запорізька) та Свеа Швабе. 52 кг. 1. Катрін Пріль (обидві — Німеччина). 2. Тіїа Суо-Іріо (Фінляндія). 3. Марія Буйок (Чернігівська) та Марія Остапюк (Івано-Франківська). 57 кг. 1. Шушана Гевондян (Київ/Кіровоградська). 2. Людмила Марченко (Київ). 3. Ліза Ельм та Йохана Мюллер. 63 кг. 1. Мартіна Трайдос (усі троє — Німеччина). 2. Оксана Діденко (Чернігівська). 3. Лаура Варгас-Кох (Німеччина) та Марина Губарєва (Київ). 70 кг. 1. Альона Петреченко (Київ). 2. Луїза Гайнутдінова (Чернігівська). 3. Рагія Гаряева (Азербайджан) та Ульріке Щербарт (Німеччина). 78 кг. 1. Луїзе Мальзан (Німеччина). 2. Іванна Макуха (Київ). 3. Вікторія Вітковська (Рівненська) та Анна Радєвич (Білорусь). Понад 78 кг. 1. Світлана Ярьомка (Київська). 2. Ірина Кіндзерська (Хмельницька). 3. Ірина Савченко (Молдова) та Галина Тарасова (Запорізька).

Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ, «Спортивна газета»