Від Капабланки до Карякіна

Вже не перший рік і фахівці «мудрої гри», і її численні аматори звертають дедалі більшу увагу на якусь начебто містично-телепатичну традицію, пов'язану з успіхами гросмейстерів, чиї прізвища починаються на «К».
 
Шлях до корони

Рига, 1968 рік. Починається чемпіонат СРСР серед команд спорттовариств і відомств. Серед них — славетний український «Авангард», який шість років тому став навіть срібним призером. Мені пощастило бути учасником обох цих змагань, зустрічаючись, спілкуючись і граючи подеколи не без успіху й з відомими маестро. От і тоді, 40 років тому, підходить до мене мій давній земляк Едуард Гуфельд, який тоді виступав за ЦСКА, й питає: чи є на юнацьких дошках у команді «Авангард» юні зірки. Аякже, відповідаю: львів'янин Олег Романишин! Йому лише 16 років, а такий талановитий, що вже скоро стане гросмейстером. А в нас, каже Гуфельд, є геніальний хлопчик із Сибіру Карпов, якому вже 17 років, але тут усіх ровесників переможе, а скоро стане чемпіоном світу. І покликав його: Толю, йди-но сюди, познайомтесь!

Обидва наші прогнози незабаром здійснилися!

Отримавши світову корону 1975 року, Карпов тривалий час був абсолютним лідером шахового королівства, і лише через десять років програв її Каспарову.

Пригадується, до речі, як 1979 року після шахового турніру Спартакаіади народів СРСР у Москві (де перемогла команда України на чолі з Романишиним) Карпов диктував мені передмову до нашої з Гуфельдом книги про покійного Леоніда Штейна, що готувалася до друку. Першою своєю фразою він наголосив: «Талант у Штейна був фантастичний!» Пам'ятаю, що під час отієї роботи в кабінеті, куди Карпов заборонив входити комусь, крім нас трьох, він якось здивувався: а чому Юхим усе записує, а не користується диктофоном. Зізнаюся: поки що не навчився...
 
Королівські нагороди

Карпов став першим у світі з тих, кого особисто вшанував глава держави саме за досягнення на шаховій ниві.

Ми вже згадували про славнозвісного Пауля Кереса, якого продовжує вважати національним героєм його рідна Естонія. Зокрема, її тодішній політичний лідер, котрий обіймав посаду першого секретаря естонської Компартії, очолив похоронну церемонію гросмейстера. Можливо, він зустрічався з ним і до того. Але ж Естонія тоді не була, як тепер, незалежною державою, а входила до складу СРСР.

А 1978 року Анатолія Карпова, який захистив корону в матчі з Віктором Корчним, особисто привітав, вручивши орден Трудового Червоного Прапора, генеральний секретар КПРС Леонід Брежнєв. Фото про це друкувалося скрізь.

Відтоді Карпов став наче одним з найвизначніших фаворитів комуністичної влади — аж до її відставки. Характерно, що ця влада відкрито підтримувала Карпова під час його матчів за світову корону з іншим радянським шаховим гігантом Каспаровим. Хоча, до речі, Гаррі вступив до лав КПРС у набагато молодшому віці, ніж Анатолій!

Боротьба за мир

Карпову за тих часів — від Брежнєва  до Горбачова включно — довіряли керівні посади в почесних і відповідальних громадських організаціях.
 
Між іншим, пригадується його інтерв'ю в одній болгарській газеті, де перше запитання журналіст сформулював отак: «Коли ви почали боротися за мир?» Карпов, не зніяковівши, відповів точно: «Почав 1982 року, коли мене обрали президентом Радянського фонду миру»...

Пригадується також його тріумфальний візит до Києва в середині 80-х років, зокрема, його виступ у Держкомепорті, де йому стоячи аплодував ущерть заповнений зал. А на сцену, крім інших знаних осіб, вийшов з привітанням, тиснучи шахістові обидві долоні, наш славетний український письменник Олесь Гончар, який тоді обіймав посаду голови Українського республіканського комітету захисту миру, був також (як і Карпов) членом Всесвітньої Ради Миру...

Але слід віддати Карпову належне: посідаючи й досі різні високі громадські посади, він сумлінно докладав і продовжує докладати максимум зусиль для популяризації та розвитку в усіх регіонах масових шахів, особливо дитячо-юнацьких, проведення турнірів різного рівня, для відкриття та підтримки шахових клубів тощо. В тому числі й в Україні.

«к+к+к»

Карпов на початку своєї спортивної кар'єри не прагнув об'єднати її з політичною. Інша річ — Каспаров.

До речі, його батьком був Кім Вайнштейн, який пішов з життя, коли синочку Гаррі було лише вісім років, але він перед цим встиг уже навчити його «мудрій грі». З прізвищем батька хлопчик з Баку став швидко досягати таких успіхів, що на нього звернув увагу в Москві патріарх радянських шахів Михайло Ботвиник і взяв десятирічного Гаррі до своєї школи юних талантів. Водночас порадив його матері Кларі Шагенівні Каспарян поміняти синочку прізвище (з відомих причин) на своє. Хтозна, як склався б дальший шлях юного Вайнштейна, коли б його мати-вірменка не зробила його Каспаровим. Одразу виникає питання: чи не відіграла й отут певну роль перша літера прізвища?

В усякому разі, нагадуємо: Каспаров втратив свою корону 2000 року, програвши матч... Крамнику! Знову естафета? А кілька років тому Каспаров припинив свою шахову кар'єру, повністю віддавшись політичним іграм — набагато небезпечнішим.
 
Кар'єрні зигзаги

Що й казати, на відміну від Карпова, Каспаров ще змолоду став проявляти активність не лише за шахівницею. Ще в 21-річному віці став членом Компартії, за три роки він уже — член ЦК комсомолу Азербайджану та ЦК ВЛКСМ. Карпов, до речі, вступив до КПРС в 29-річному віці...
Та все ж під час усіх п'яти матчів з Карповим за світову корону (з 1984-1985 по 1990 роки) радянські можновладці відверто сприяли, як могли, московському гросмейстеру, за національністю — щирому росіянинові. З іншого боку, бакинцеві допомагав, як міг, Гейдар Алієв — тодішній лідер Компартії Азербайджану, а з 1982 року — один з високих керівників КПРС (допоки вона не склала зброю). Під час боротьби за владу в Кремлі наприкінці 80-х і на початку 90-х років його комуністичні господарі продовжували підтримувати Карпова, а Каспаров, перебравшись у Москву, рішуче встав у лави опозиції, яка виступала проти існуючої тоді однопартійної системи влади.

З різних боків

Компенсацією стало те. що коли політичні баталії в Москві звелися до прямого двобою між прихильниками тодішнього президента СРСР Горбачова та його суперника Єльцина, Карпов став підтримувати опозицію до влади, хоча в принципі був не проти однопартійної системи.
Це спричинило подив. Його спитали: як ви могли на це піти, невже перейшли в «команду Каспарова» на боці Єльцина? Карпов відповів: «Ні, не перейшов. Але хоча ми обоє підтримуємо Єльцина, але з різних боків!» Йшлося про те, що Карпов був проти розвалу СРСР, а Каспаров — ні. Спільною в них була точка зору, що тодішня політика Кремля є помилковою, отож і стала згубною для народу держави.

Потім, однак, обоє засуджували невдачі та провали російської влади в 90-х роках. Але й тоді, коли президентом Росії став Путін, Карпов, критикуючи політику Кремля, не включався в активну політичну боротьбу.

Кандидат у Президенти держави!

А Каспаров перейшов у лави непримиренної опозиції до того режиму, що запанував у Росії, вважаючи його антидемократичним і антинародним, отож розвинув неймовірну активність. І відтак на всеросійському з'їзді коаліції «Інша Росія» у серпні 2007 року вже у першому турі виборів кандидата в президенти держави Каспаров переміг, отримавши під бурхливі оплески делегатів 379 голосів з 498 можливих!

«Опозиційні сили роблять ставку на розум і талант великого шахіста», відзначила одна з газет.

Арешт і провал

Що було далі — відома річ. Незабаром Каспарова під час мітингу заарештували. Серед тих, хто доклав зусиль для його визволення, був і Карпов. А Каспаров, по-гросмейстерськи оцінивши ситуацію, зняв свою кандидатуру з претендентів у президенти. Та все ж і відтак його не залишили в спокої...

До речі, ще коли 13-й чемпіон світу лише починав свою активну опозиційну діяльність проти влади Путіна, наголошуючи, що вона встановила в країні поліційний режим, після одного з  мітингів його так бабахнули по голові шахівницею солідної ваги, що йому довелося звернутися до лікарні.

Наприкінці минулого року після виборів у Держдуму Росії, де коаліція «Інша Росія» не отримала від електорату належних семи відсотків голосів, Каспаров заявив, що не збирається опускати руки й продовжуватиме боротьбу проти влади до кінця.

Україна — в чорному списку Кремля?

К інтерв'ю, передрукованому торік в українській пресі, Каспаров на запитання, чи зміниться після президентських виборів ставлення Росії до пострадянських республік, відповів:

— На жаль, ні. Ті, хто перебуває у фарватері Росії, там і залишаться. До більш незалежних України, Грузії та Молдови ставлення залишиться тим самим. Ці країни перебувають у так званому чорному списку Кремля. Але поки зіґрано лише перший тайм. Матч завершиться в березні, коли відбудуться президентські вибори.

Що ж, другий тайм зіграно, «матч» закінчено, а чи зміниться ставлення Кремля до України — то інша тема. Як складеться дальша доля Каспарова? Поживемо — побачимо...
 
Далі буде

«Спортивна газета»